Майстер і Маргарита - Сторінка 5

"Пропав!", потім — "Пропали!.." І якась зовсім недоладна серед них гадка про якесь безсмертя, до того ж це безсмертя чомусь викликало нестерпну тугу.

Пілат через силу прогнав це видиво, повернувся зором на балкон, і знову перед ним постали арештантові очі.

— Слухай-но, Га-Ноцрі, — заговорив прокуратор, дивлячись на Ієшуа якось чудно: лице прокураторове було грізним, але очі збентежені, — ти коли-небудь говорив щось про великого кесаря? Відповідай! Говорив?.. Чи... не... говорив? — Пілат протяг слово "не" трохи довше, ніж це годиться на суді, і послав своїм поглядом до Ієшуа якусь думку, що її немов хотів навіяти арештантові.

— Правду говорити легко та приємно, — зазначив арештований.

— Мені не треба знати, — придушеним, злим голосом озвався Пілат, — приємно чи неприємно тобі говорити правду. Але ти муситимеш її сказати. Тільки, говорячи, зважуй кожне своє слово, коли не хочеш не лише невідворотної, а й лютої смерті.

Ніхто не знає, що поробилося прокураторові Іудеї, але він дозволив собі піднести руку, наче затуляючись від сонячного променя, і за цією рукою, як за щитом, послати арештантові поглядом якийсь натяк.

— Отож, — продовжував він, — відповідай, чи знаєш ти такого собі Іуду з Киріафа і що саме ти говорив йому, якщо говорив, про кесаря?

— Було це так, — охоче почав розповідати арештант, — позавчора ввечері я познайомився біля храму з одним молодиком, що назвався Іудою з города Киріафа. Він запросив мене у свій дім у Нижньому Городі й почастував...

— Добрий чоловік? — запитав Пілат, і диявольський вогонь зблиснув йому в очах.

— Дуже добрий та ще й спраглий знань, — потвердив ув’язнений, — він виявив величезне зацікавлення моїми думками, гостив мене вельми радо...

— Світочі позапалював... — крізь зуби, в тон арештованому, проговорив Пілат, і очі його при тому мерехтіли.

— Справді, — трохи дивуючись обізнаності прокуратора, вів далі Ієшуа, — він ще попрохав мене викласти свій погляд на державну владу. Його це питання надзвичайно цікавило.

— І що ж ти сказав? — запитав Пілат. — Чи ти відповіси, ніби забув, що говорив? — але в тоні Пілатовому була вже безнадія.

— Серед іншого я казав, — розповідав арештант, — що будь-яка влада — це насильство над людьми і що надійде час, коли не буде влади ні кесарів, ані жодної іншої влади. Людина перейде в царство істини та справедливості, де взагалі непотрібна ніяка влада.

— Далі!

— Далі нічого не було, — сказав в’язень, — у ту хвилину надбігли люди, почали в’язати мене і повели в тюрму.

Секретар, силкуючись не пропустити ані слова, поспіхом виводив на пергаменті рядки.

— На світі не було, немає і ніколи не буде величнішої й прекраснішої для людей влади над владу імператора Тіверія! — зірваний і хворий голос Пілатів погучнішав.

Прокуратор чомусь із ненавистю дивився на секретаря і сторожу.

— І не тобі, безумний злочинцю, розважати про владу! — Нараз Пілат загорлав: — Вивести сторожу з балкону! — І, обернувшись до секретаря, додав: — Залиште мене зі злочинцем наодинці, тут справа державної ваги!

Сторожа підняла списи і, розмірено гупаючи підкованими калігами, вийшла з балкона до саду а за сторожею вийшов і секретар.

Мовчання на балконі деякий час порушувала лише пісня води у водограї. Пілат бачив, як напиналася над руркою водяна таріль, як обламувались її краї та падали цівками.

Першим заговорив арештант:

— Я бачу, скоїлося щось лихе через те, що я балакав з цим юнаком з Киріафа. У мене, ігемоне, передчуття, що з ним стрясеться біда, і мені дуже його шкода.

— Я гадаю, — дивно посміхнувшись, відповів прокуратор, — є ще хтось на світі, за ким годилося б побиватися тобі більше, аніж за Іудою з Киріафа, і кому поведеться набагато гірше, аніж Іуді!.. Так ото Марк Щуролуп, незворушний і питомий кат, люди, котрі, як бачу, — прокуратор тицьнув у понівечене обличчя Ієшуа, — гателили тебе за твої проповіді, розбійники Дісмас і Гестас, що зі своїми присними забили чотирьох вояків, і, врешті, паскудник-виказувач Іуда — всі вони добрі люди?

— Так, — відповів ув’язнений.

— І настане царство істини?

— Настане, ігемоне, — переконано відповів Ієшуа.

— Воно ніколи не настане! — раптом заволав Пілат таким жаским голосом, що Ієшуа сахнувся. Багато років тому в Дівочій Долині горлав так Пілат своїм вершникам: "Рубай їх! Рубай їх! Здоровань Щуролуп у пастці!" Він ще підвищив зірваний на командах голос, викрикуючи слова так, щоб їх чули в саду: — Ти злочинець! Злочинець! Злочинець!

А потім, стишивши голос, запитав:

— Ієшуа Га-Ноцрі, чи віриш ти в яких богів?

— Бог один, — відповів Ієшуа, — у нього я вірую.

— Тож помолися йому! Дуже-дуже помолись! А проте, — голос Пілатів упав, — це не допоможе! Дружину маєш? — чомусь тоскно поспитав Пілат, не тямлячи, що з ним діється.

— Ні, я сам.

— Осоружний город, — неждано чомусь пробелькотів прокуратор і пересмикнув плечима немовби з холоду, а руки потер, наче обмиваючи їх, — якби тебе зарізали перед твоєю стрічею з Іудою Киріафським, таки було б краще.

— А ти відпусти мене, ігемоне, — несподівано попрохав арештант, і голос став тривожним, — я бачу, що мене хочуть забити.

Обличчя Пілотові перекосила судома, він звернув до Ієшуа запалені в червоних прожилках білки очей і сказав:

— Ти гадаєш, нещасливцю, що римський прокуратор відпустить людину, яка говорила те, що говорив ти? О боги, боги! Чи тобі здається, що я ладен стати на твоє місце? Я твоїх думок не поділяю! І послухай мене: якщо від цієї хвилини ти прохопишся хоч словом, заговориш з будь-ким, стережися мене! Повторюю тобі: стережися.

— Ігемоне...

— Мовчи! — гаркнув Пілат і ошалілим оком провів ластівку, що вкотре запурхнула на балкон. — До мене! — вигукнув Пілат.

І коли секретар та сторожа повернулися на свої місця, Пілат оголосив, що затверджує смертний вирок, винесений на зібранні Малого Синедріону злочинцеві Ієшуа Га-Ноцрі, і секретар записав Пілатові слова.

За хвилину перед прокуратором стояв Марк Щуролуп. Йому прокуратор звелів передати злочинця начальникові таємної, служби і водночас повідомити його про наказ прокуратора, щоб Ієшуа Га-Ноцрі тримали окремо від інших засуджених, а також, щоб команді таємної служби заборонили під страхом тяжкої кари про будь-що розмовляти з Ієшуа чи відповідати на його запитання.

На знак Марка довкола Ієшуа замкнулася сторожа і вивела його з балкона.

Потім перед прокуратором станув стрункий світлобородий красень із сяйними лев’ячими мордами на грудях та орлиним пір’ям на гребені шолому, із золотими бляшками на шабельтасі меча, у зашнурованому до колін взутті на потрійній підошві, у накинутому на ліве плече багряному плащі. Це був легат — командувач легіону. Його прокуратор запитав про те, де зараз себастійська когорта. Легат доповів, що себастійці тримають кордон на майдані біля гіподрому, де перед народом буде оголошено вирок злочинцям.

Тоді прокуратор наказав, щоб легат виділив з римської когорти дві кентурії. Одна з них, під проводом Щуролупа, має конвоювати злочинців, вози з катівським начинням і самих катів дорогою на Лису Гору, а прибувши туди, увійти у верхній кордон. Друга ж мусить відразу вирушати на Лису Гору і розпочати негайно її оточення. Для тієї ж мети, тобто для охорони Гори, прокуратор попросив легата вислати допоміжний кавалерійський полк — сирійську алу.

Коли легат вийшов з балкона, прокуратор наказав секретареві запросити до палацу голову/та двох членів Синедріону і начальника храмової; сторожі Єршалаїма, але при цьому додав, що просить улаштувати так, щоб до наради з усіма цими людьми він міг поговорити з головою раніше і сам на сам.

Прокураторові накази було виконано; швидко й чітко, і сонце, що з якоюсь незвичайною шаленістю палило в ці дні Єршалаїм, не встигло наблизитись до зеніту, коли на верхній терасі саду біля двох мармурових левів, які сторожували сходи, зустрілися прокуратор і виконувач обов’язків голови Синедріону первосвященик іудейський Йосиф Каїфа.

У саду було тихо; Але прокуратор, вийшовши з-під колонади на залитий сонцем верхній сад а пальмами на страхітливих слонячих ногах, звідки перед ним стелився весь осоружний йому Єршалаїм з висячими мостами, фортецями і, найголовніше, з неймовірною брилою мармуру під золотою драконячою лускою замість даху — храмом єршалаїмським, — гострим слухом ухопив далеко внизу, там, де кам’яний мур відокремлював нижні тераси палацового саду від міського майдану, глухий гомін, над яким вряди-годи сплескували слабенькі й тонкі чи то стогони, чи то зойки.

Прокуратор зрозумів, що там, на майдані, вже зібралася тьма-тьменна розбурканих останніми заворушеннями єршалаїмців, що це стовпище нетерпеливиться в чеканні вироку і що серед нього кричать невгомонні продавці води.

Прокуратор почав з того, що запросив первосвященика на балкон, аби сховатись від немилосердної спеки, але Каїфа чемно вибачився і пояснив, що зробити цього напередодні свята не може. Пілат накинув каптур на свою вже ледь лисувату голову і почав розмову. Говорили вони по-грецькому.

Пілат сказав, що він розглянув справу Ієшуа Га-Ноцрі й затвердив смертний вирок.

Таким чином, на страту, яка має бути доконана сьогодні, засуджено трьох розбійників: Дісмаса, Гестаса, Вар-раввана та ще цього, Ієшуа Га-Ноцрі. Перших двох, які намислили підбивати народ на бунт проти кесаря, захоплено з боєм римськими властями, вони значаться за прокуратором і тому про них тут не йтиме. Решту ж, Вар-раввана та Га-Ноцрі, захопили місцеві власті, і засудив їх Синедріон. Згідно з законом та звичаєм, одного з цих двох злочинців треба буде звільнити на честь великого свята Пасхи, яке настає сьогодні.

Отож прокуратор жадає знати, кого з двох злочинців наміряється пустити на волю Синедріон: Вар-раввана чи Га-Ноцрі?

Каїфа схилив голову на знак того, що питання йому зрозуміле, і відповів:

— Синедріон просить відпустити Вар-раввана.

Прокуратор добре знав, що саме так і відповість первосвященик, але йому належало показати, що така відповідь викликає у нього подив.

Пілат це й зробив, і то вельми вправно. Брови на гоноровитому обличчі звелися, і він зчудовано глянув первосвященикові просто у вічі.

— Як на правду, то ця відповідь мене дивує, — м’яко заговорив прокуратор, — боюсь, чи немає тут непорозуміння.

Пілат пояснив свою думку.