Мандрівні зірки - Сторінка 69

Талановита, бестія! А послухали б ви, як вона балакає німецькою та французькою мовами! Коли ж вам хочеться по-англійському — прошу, вона розмовляє також і англійською мовою. Кажу ж вам, здібна, та й годі. Як можна такої не любити! Одне тільки погано, що вона трохи злючка. Ох, яка злючка! Треба начуватися, щоб не зачепити її зайвим словом чи поглядом, бо коли щось їй не до шми-ги — біда! Спалахне, як сірничок!.. То ми й стережемося, поступаємось перед нею в усьому. І все заради сина. Хвалити бога, що він знайшов собі рівню. Хоч, як зміркувати, то він міг би досягти багато кращого. Магнати вважали б за щастя породичатися з нами, золотом завалили б мене! Але пропало. Мабуть, так уже судилося; як то кажуть, знайшов свою суджену. Дав би господь, щоб швидше вже подивитись на їхнє щастя. А тим часом нема про що, ну зовсім нема про що говорити: саме тільки кохання... Шкода, любий друже, що вас нема тут. Якби ви були, ми мали б про що поговорити. Дні й ночі ми б просиділи. Я б розповідав і розповідав про цю парочку. Чисто казки з "Тисячі й однієї ночі"! Проте слід закінчити листа, бо вж,е дзвонять у дзвоник, скликають на обід, а всі на пароплаві, треба вам знати, охоче поспішають до їдальні. Апетит у кожного, нівроку, такий, що, поки дочекаєшся того дзвоника, треба разів зо два перекусити. Шкода, дуже шкода, що вас нема тут разом з нами на пароплаві! Обіцяю вам написати з Нью-Йорка ще більшого листа. Нехай тільки бог дасть, щоб ми приїхали туди щасливо. А поки що бувайте здорові і пишіть, пишіть мені до Нью-Йорка на адресу, яку я тут додаю, часті й добрі листи.

Ваш найщиріший друг

Меїр Стельмах

Головне забув: американець записав у контракті пункт, що через нього мало не лопнула вся угода. А саме — ось послухайте, на що американець здатний! — що мій син і Роза не мають права в Америці будь з ким зустрічатись і знатися. Тобто, коли вони хочуть когось прийняти, він про це повинен знати. Коли хочуть десь піти — він має знати куди. І навіть коли їм писатимуть листи — він хоче знати, звідки ці листи. Подобається вам така забаганка? Зрозуміло, що я трохи морщився, але, кінець кінцем, підписав контракт з усіма пунктами. Тільки цей пункт я приховав від дітей, бо коли б, крий боже, Роза довідалась, було б щось страшне!.. Прошу вас це все зберігати в таємниці. На іншого я б з цим ніколи не звірився, але ж ви — які можуть бути балачки!

Меїр Стельмах

Розділ 40

ШОЛОМ-МЕЇР МУРАВЧИК — ОВО0МУ ДРУГОВІ АЛЬБЕРТУ ЩУПАКОВІ

Любий друже Альберт, пишу тобі листа і повідомляю, що я, хвалити бога, вже вдруге в Лондоні, знаю, що ти в Одесі, тому пишу листа до Одеси, щоб переказати тобі, Альберте, що мої справи дуже погані, не щастить, хоч гвалт кричи. Я страшенно шкодую, сам гризу себе за тв, що не поїхав тоді з тобою назад додому, але вже пропало. Надала нечиста сила, так уже випало мені, щоб я залишився спочатку у Відні, потім у Парижі, а тепер у Лондоні, і все це заради нашої красуні. Думка була: схоплю журавля в небі, та замість того схопив простуду і дулю під носа, бо красуня, відколи повернулася з Італії, стала таке велике цабе, що й не доступишся. Жартуєш? Роза Співак! Думаєш, шаленіють тільки наші євреї? Нічого подібного, християни, вельможі бігають за нею. Я мало не гигнув, почувши, як вона співає. А співає вона так, Альберте, що ні ти, ні твоя бабця ніколи уві сні такого не чули. А яку вона шану має, які діаманти носить! Якби ти побачив її виїзд, ти б здох на місці. Хто тобі винен у тому, що ти повівся з нею, як останній дурень, і через тебе я сів маком, мало з голоду не здох. Щастя, що в Парижі є єврейський театр. Ваксман, директор театру, дуже клятий, а трупа в нього — гидко дивитися. Насилу заробив там кілька копійок і знову подався до Лондона, а там виявляється, що вона вже в Антверпені й Брюсселі. Треба поїхати до Антверпена й Брюсселя, а з чим їхати? Нічого не поробиш. Я віддав у заставу свою валізку в Лондоні одному пришелепуватому на прізвище Кламер. У нього є кафе. Прийшов я до нього забрати валізку, а виявляється, що Кламера вже немає, поніс його дідько до Америки, а Роза, виявляється, ще раніше поїхала туди. Знаєш з ким? Таки з синком нашого Стельмаха, Гришею Стельмахом. Вона співає, а він грає. І, як кажуть, вони заробляють стільки, що ми могли б побажати собі за три місяці заробити стільки, скільки їм перепадає за один вечір. А для мене це великі збитки, бо у валізці переховуються папери, її таки листи, дуже важливі. Я їх читав і розумію, що це дуже важливі папери, бо Роза написала мені, щоб я їх привіз до неї і вона заплатить скільки треба. На моє щастя, її лист пролежав спершу три місяці у Ваксмана, лежав би той харцизяка в пропасниці. Я хотів йому побити пику, але боявся, що він не заплатить мені того, що я заробив. Що ти скажеш про мою нещасну долю? Приїхав я до Лондона саме тоді, коли їх і слід запав. А тепер виникає питання: що робити, куди мені податися і до кого звернутися, як не до тебе, мій любий Альберте, щоб ти мене підтримав і переказав, ради бога, негайно сто карбованців таки сюди, до Лондона. Тут я написав тобі свою адресу, щоб я мав можливість якось дістатися до Америки. Там я вже не журюся, пощастило б тільки знайти того пришелепуватого й забрати в нього валізку з паперами. Ти добре знаєш, що я заробив у тебе, чесно кажучи, далеко більше, ніж сотню, тож пам'ятай, Альберте, й не будь тим, що ку-рікає, а перекажи мені, ради бога, якнайшвидше гроші. Досі я тобі не надокучав, бо не потребував. Тепер я у великій скруті, бо маю поїхати до Америки. Моя сестра давно вже там, можеш мені щиро повірити, що я тобі ці гроші, бог дасть, поверну та ще з великою подякою. Щоб я мав стільки щастя й утіхи, мені твого, крий боже, не треба, а коли писатимеш мені листа, напиши мені про все докладно, як тобі там ведеться, які заробітки і чи маєш пристойну трупу? Які п'єси граєте в Одесі і як тепер у вас із поліцією, дозволами, що поробляють усі інші хлопці? Пам'ятаєш Гоцмаха? Кажуть, що він тут, у Лондоні, з влас-ною трупою. Що ти скажеш на це? Він, кажуть, лежить хворий. Я його не люблю, як єврей ненавидить свинину, але хай йому грець. Треба буде відвідати його. Бувай здоровий.

З пошаною

Шолом-Меїр Муравчик

Розділ 41

АЛЬБЕРТ ЩУПАК — ШОЛОМ-МЕЇРОВІ МУРАВЧИКУ

Високошановний друже Шолом-Меїр! Все лихе, що мені снилося цієї і минулої ночі, хай упаде на твою голову. Ти збожеволів чи з глузду з'їхав? Як то я можу кидати гроші на вітер і переказувати тобі сотні? Чи ти в мене єдиний синок, чи в мене на городі ростуть гроші? Щоб ти так мав живого батька, як я маю сотні. Всі, хто не має бога в серці, силкуються вимантачити в мене гроші, рвуть, шарпають, смикають, сіпають, розривають на шматки. Ще не здихався попередніх прикростей, а вже нова халепа. Але ні на кого я так не гніваюсь, як на оту канторову дочку, з якою ти затягнув мене в багно, бо мало того, що я витратив на неї цілий маєток, а вона пустила мене з торбами, то ще й образила мене перед моїм другом Стельмахом, обізвавши мене в його присутності попихачем. Якби вона мені сказала, що я злодій, розбійник, бандит, душогуб, мені це не так допекло б, як те слово — попихач. Я їй цього ніколи не подарую, навіть тоді, коли лежатиму мертвий на долівці, вкритий чорним. А що ти хочеш поїхати до Америки, то мені твій план подобається. І можу тобі дати трохи на дорожні витрати, але не сотню, бо не маю стільки, тільки з умовою: я надсилаю тобі її розписки, що лишилися в мене. Може, тобі пощастить вирвати з її рук те, що вона мені завинила. Бо якщо вона там справді заробляє стільки грошей, як ти кажеш, чому ж їй не відшкодувати мені ті збитки, які я мав через неї, коли вона раптом пішла від мене. Хай уже я подарую їй проценти, прощу те, що вона мене обізвала попихачем. Я, боронь боже, не така людина, що довго таїть у серці ненависть. А тобі нехай бог допоможе, щоб там пощастило. Ти знаєш, що я тобі не ворог. Там, кажуть, країна, де повно золота. Дивись тільки, пиши мені, бо досі ти мовчав, як риба, а то раптом — тиць тобі, дурню, тобто "прийшов Гаман"*, або, як кажуть росіяни, "черт его принес".Чому ти раніше, байстрюче, не писав, чому чекав до останньої хвилини? Можливо, що раніше я б міг тобі переказати цілу сотню, а тепер, бог тому свідок, не можу переказати більш як п'ятдесят, бо конкуренція велика, а витрати ще більші й щоразу набігає нова біда, нова напасть. Коли бог тобі допоможе, сподіваюсь, ти мені повернеш. Бо це в мене не легкі гроші. Бог тому свідок, як тяжко горюєш, поки заробиш п'ятдесят карбованців. А коли побачиш ту дівчину, нагадай їй всі бульйони, цукерки, шоколад, і окремі купе у вагоні другого класу, і спіднички, які я щоразу купував їй. Адже вона мене без сорочки залишила. Щастя, що я прибився сюди, до Одеси, тут моя стара батьківщина і тут у мене покращали справи, тобто не можу поскаржитись. Якби не конкуренція трьох театрів в одному місті... Але мій театр найкращий, бо я маю собі свою трупу, своїх акторів, усі на платні, погано тільки те, що є три трупи, і часи дуже погані, і холера лютує, та ще на додаток почалася чума. А губернатор в Одесі ще гірший за холеру й чуму, разом узяті. Проте я маю найкращі збори. "Ізюминка", хвалити бога, не сходить зі сцени, а "Хинька-Пинька" і "Вевик їсть компот" теж охоче відвідують, а дозволів у мене скільки завгодно, і користуюсь пошаною в Одесі, мене мають за поважного чоловіка, я викупив ті свої діаманти, що були в заставі, і чорт забирай усіх моїх ворогів, я б міг купити собі будиночок, якби не напасті, що раз у раз падають на мою голову. Ніколи я не маю спокою. А ворогів у мене багато. Це вони приходять до моєї теперішньої жінки і розповідають усякі небилиці, ніби в мене за кордоном є коханка, канторова дочка, на яку я витрачаю все своє багатство. Спробуй виправдатися, холера їм у живіт. Мало в мене мороки, то ще вигадали коханку. Більше нічого нового немає в мене, щоб тобі написати, бувай здоровий, напиши мені зразу про п'ятдесят карбованців, які я тобі переказав, і поясни, як опинились ті папери в тебе: чи Роза їх загубила, чи ти знайшов в її письмовому столику під замком? Ти ж був у неї великий цабе, якийсь там секретар. Гадаєш, я забув, як ти з нею за моєю спиною весь час шушукався.