Мандрівні зірки - Сторінка 70

Проте перекажи їй від мого імені привіт, а також Брайночку Козак, згоріла б вона, вітай від мого імені, а коли побачиш Гоцмаха, скажи йому, щоб чорти взяли його батька.

З пошаною

директор Альбргпг Щупак

Розділ 42

КАНТОРИХА ЛЕЯ-її ДОЧЦІ РОЗІ СПІВАК

Дорогій моїй доньці Розці, хай довго живе.

По-перше, сповіщаю тебе, що я, хвалити бога, здорова, дай боже таке саме й від тебе почути, що ти маєш багато радості та втіхи, амінь.

По-друге, знай, моя люба й дорога доню, що я не хосіла тобі завдавати прикрості поганою звісткою про нещастя, яке мене спіткало, мов куля з рушниці влучила або вдарило громом небесним. Бог мені свідок, що я б і тепер тобі не написала, що весь час, поки ти на таких заробітках, тобі не треба заважати. Я сама добре знаю, як гірко й важко мені, що лишилась самотньою вдовою в такому віці, а тобі ще в тисячу разів буде гірше, коли дізнаєшся, що ти лишилася, бідолашна, сиротою, втратила такого батька, якого ти так любила, а він тебе. До останньої хвилини на його устах було тільки твоє ім'я: Розочка та Розочка. Що вдієш, так господь схотів, так судилося. З того часу, як ти нас покинула, він так близько взяв це до серця, що — пропащі світи! Йому все було байдуже, їсти чи не їсти, спати чи не спати. Скільки його не умовляли: буває, що дитина зовсім, крий боже, вмирає, тоді ж у тисячу разів гірше. Бо коли дитина десь поїхала, ще є надія, що колись повернеться, а як дитина, не доведи господи, помирає, то вже ніколи не повернеться, бо все, що вкрито землею, пропало. Чому наш багатій Рафаловнч не хоче навіть говорити про свого синка, що зветься Лейбкою, його імені навіть не можна згадувати в домі? Він добре робить, бо хіба краще зробила його жінка, нещасна її головонька, що так довго плакала й тужила, аж поки згасла, як свічка? Так я умовляла його, але він і слухати не хотів, бо всі мої умовляння не впливали на нього. Він, хай йому земля пером, одно доводив, згадуючи легенду про злидаря з однією овечкою, про якого написано в святих книгах. Багатій Рафа-лович, казав він, має багато овець і отар, то може собі дозволити розкіш забути одну дитину, але не те злидар, що має тільки одним однісіньку овечку, єдине око в лобі, а тут прийшли й забрали в нього його єдину втіху, зіницю ока, то як можна таке перенести? Так доводив він і мав рацію, бо я, поки мого віку, ніколи не забуду тих ночей, коли він, мир йому, бувало, встає з ліжка, йде за завісу й цілує, щоб ніхто не бачив, подушку, на якій ти лежала, і, ковтаючи сльози, нишком плаче. А я казала йому: "Ісро-ел, ти грішиш перед богом, людина не повинна так каратися. Ось побачиш,— казала я йому,— бог дасть, прибуде від неї добра звістка". А він заспокоював мене, переконував, що вже майже забув геть усе, проте я бачила, що людина конає, сохне день при дні... Але я тебе не обвинувачую, люба моя доню, я знаю, що ти серцем прагнула до нього не менш, ніж він до тебе, доказ цьому твої перші листи, що були для нього кращими за всі ліки та всяке зілля, яке лікар приписував йому. А потім, коли ми дожили до щасливої хвилини й побачили тебе на власні очі, коли ти приїхала до нас у гості, його ж не впізнати було, просто з мертвих воскрес. Я вже думала, що то зійшло наше сонце, янголи всміхаються до мене, кінчилися всі мої муки. Нарешті виявилось, що це, горенько моє, омана, його, видно, гризло щось, точило, мабуть, чи лихоманило. Коли можна було щасливо зажити, не вистачило літ. Щастя, що він перед смертю хоч трохи натішився, маючи від тебе стільки уваги й пошани, що ніхто навіть не сподівався. "Тепер вам, реб Ісроел, жити й жити",— казали йому найповажніші люди нашого міста і заздрили на будинок, який ти нам купила з усім обійстям, яке ти зрих-тувала. Хоч, правду кажучи, це було для нас не по Савці свитка. Та й тепер не знаю, що робитиму, самотня людина, в стількох кімнатах. Я ж зсунулася з глузду, як стара Рафаловичка, багатієва мати, що й досі живе в мене на дворі. Лишенько! Ніж дожити до такої старості, то краще вже зробити, як твій батько, мир йому. Сьогодні якраз кінчається місяць після його смерті, і тобі, за нашим законом, не доведеться сидіти в жалобі більше як одну годину, бо ти на такому заробітку і тобі досить відбутися однією годиною після всього того, що ти зробила для нас. Таж своїм приїздом ти йому трохи продовжила життя. Знай, моя доню, що за дві години перед смертю твій батько згадав тебе добром, нехай він буде твоїм оборонцем на тому світі. Він, мир йому, навіть не залишив після себе сина, щоб читав поминальну молитву. Синагогальний служка Хаїм-Шая, якому ти подарувала корову, коли була у нас в гостях,— це його синок пише мені цього листа,— читає поминальну молитву "кадиш" на пам'ять твого батька щодня: уранці, вдень і увечері. А похорон був у нього такий, що не знаю, чи найбільший багатій у нас мав будь-коли такий похорон. І місце на кладовищі приділили йому почесне: по один бік лежить старий рабин, по другий бік — різник Борух-Бер, а далі йдуть самі багатії і поважні хазяїни. Нічого, він це чесно заслужив. Бог дасть, мине рік і я поставлю йому пам'ятник, як він того вартий. Прошу тебе, моя люба дитино, дозволь мені пустити квартирантів хоч би в половину будинку, бо що я робитиму сама в стількох кімнатах? Пиши мені часто, як і досі, бо твій любий лист, в якому ти прощалася з нами перед твоїм від'їздом до Америки й просила батька, щоб він зберігав своє здоров'я до твого повернення в Голенешті, йому вже не судилося прочитати. Коли мені принесли листа, він уже лежав з черепками на очах. А гроші мені принесли додому, коли я сиділа в жалобі. Тепер можеш грошей більше не переказувати, мені й цих вистачить на цілу зиму, аж до пасхи, бо скільки мені треба, прости господи, самотній людині, вдові? Я тільки прошу бога хоч дожити до того часу, коли ми ще раз побачимось, а більш мені нічого не треба. І ще я хочу побачити, як ти підеш до шлюбу. Бувай здорова, не побивайся дуже за своїм батьком. Увесь час, поки ти на цьому заробітку, бережи своє здоров'я, і хай господь пошле тобі твого судженого, а я щоб діждалася радісної звістки від тебе про це, як молю бога вдень і вночі.

Твоя мати, що цілує т,ебе тисячу разів

Лея Співак

Розділ 43

МЕЇР СТ ЕЛЬНЯ АХ — СВОЄМУ ПРИЯТЕЛЕВІ

Мій любий, дорогий друже!

Вашого ласкавого листа я одержав. Ви розпитуєте про Америку, що то за країна, а я однаково збирався описати вам Колумбову країну з усіма подробицями. Але ж ви хочете раніше довідатися,— так ви самі пишете,— що поробляю я й Гриша, і всі ми що поробляємо? Як вам сказати, любий друже, не на шкоду нам, дай боже всім нашим друзям. Хіба можна описати пошану, яку мають ці двоє, Гриша й Роза? Уся країна з кінця в кінець, усі найбільші газети — і не тільки єврейські — заповнені ними. Розгортаєте газету — і зразу бачите: Гриша Стельмах і Роза Співак, Розалія Співак і Гриша Стельмах. Не кожному щастить їх послухати. Хто не запишеться за вісім днів раніше, той дулю матиме, а не квитки. Скажу вам чисту правду — не знаю, хто з них обох тут більше припав до душі. Нас розривають на шматки. Ми маємо запрошення з Ва-шінгтона, з Філадельфії, з Чікаго, Канади та з усіх кінців Америки. Про гроші годі й казати. Беріть скільки хочете, зніміть останню сорочку, аби лиш приїхали! Погано тільки те, що всі ці вершки знімає антрепренер, отой американець, згорів би він. Але я йому не ворог, нехай заробляє, бо він, бідолашний, добре витратився, поки привіз нас, нівроку, такий гурт людей.

Та менше з тим. Він на цьому збитків не має. Можете не турбуватися про його заробітки. Одна тільки перерва була в нас тут: осінні свята. Думаєте, може, через бого-мільність? Про Америку не турбуйтесь. Америка, хвалити бога, вільна країна, ще вільніша, ніж Лондон. Кожен тут робить те, що хоче. Заходять осінні свята, один поспішає до синагоги помолитись, а другий працює. У судний день, наприклад, коли один плаче під час молитви, іншому хочеться якраз піти на бал, він так і називається "Бал судного дня". Збирається там молодь, один до одного, і, сидячи за кухлем пива та закусуючи свинячою ковбасою, викликає господа бога на диспут. Ну й дають там чосу старому єврейському богові за його порядки, за те, що допускає переслідування євреїв і погроми. Добру прочуханку дають йому, щоб не забував протягом цілого року до наступного судного дня... Вільна країна — нічого не вдієш!

Одне слово, перерва, яку ми мали тут на свята, сталася зовсім з іншої причини. Наша Роза, бідолашна, зосталася сиротою. Помер її батько, що був кантором у маленькому містечку. Що ж, помер — нехай йому земля пером. Кожну людину може спіткати, не доведи господи, що помирає батько, але побачили б ви, що з цією дівчиною скоїлось! Насамперед вона відмовилася співати кілька вечорів зряду! Ви собі уявляєте, скільки збитків ми мали через це? Нічого, можете собі побажати стільки заробити, я вам щирий друг. Бо за контрактом ми повинні платити вдвічі більше за кожний виступ, який ми пропускаємо. Скільки її умовляли, скільки переконували: я, мій син і американець. Вона не хотіла ні слухати, ні бачити нас. Вона навіть розсердилась дуже. Якщо їй нагадають, сказала вона, ще один раз, вона зовсім порушить контракт — і робіть з нею що хочете. Насилу умовили її через кілька днів, щоб вона виступила, інакше нам довелося б утікати з Америки. Зате вона під час останнього свого виступу співала так, що стіни плакали й, здавалося, земля здригалась від ридання. Я сам, старий дурень, витирав очі, а мій Гриша — годі й казати! Це ви маєте одне. По-друге, вона надумала і сіла справляти жалобу. Та ще як? Просто скинула черевики й сіла на підлогу. "Господь з тобою,— кажу,— Розо-серце, що ти робиш? Ми ж,— кажу я,— серед американців, християн, аристократів, самих магнатів, мільярдерів!.." Де там? І слухати не хоче! І говорити багато не можна. Примхлива дівчина, комиза, не приведи господь! Іншому я б про це не писав. Але вам я довіряю. Ви моїх листів нікому не покажете. Ми з нею, кажу я вам, набралися лиха!.. Уявіть собі такий скандал,— і що тільки спаде дівчині на голову! — настали свята, вона одяглась і хоче піти до синагоги. "Чого це?" — "Я хочу,— сказала вона, — помолитися за душу мого батька!" — "Лишенько, розбійнице, що ти замислила? Ти ж нас усіх без ножа заріжеш!.." А вона мені каже: "Ви хіба на свято не йдете до синагоги?" — "Розбійнице! Що ти рівняєш себе до мене? Я можу,— сказав я,— ходити всюди.