Машина для здійснення бажань - Сторінка 8

- Пауль Маар -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Він увімкнув її і сказав: — Я хочу, щоб надалі Суботик більше нічого того не їв, що є в моїй

кімнаті!

— Ну, коли так, то вже ж не їстиму, — пообіцяв скривджений Суботик.

— А ще я хочу, щоб мій будильник знову стояв на столі й...

— Гик! — гикнув Суботик. Він увесь здригався. — Гик! — І знову: — Гик! — І нарешті: — Ось він вам! —і дістав будильник з рота. —Приробити стрілки?

— Нема потреби. Я забажаю, щоб стрілки знов були на циферблаті. Отак,, А тепер я хочу, щоб будильник знову був справний!

Будильник задзвонив. Пан Пляшкер узяв його в Суботика з рук, знову став перед машиною для здійснення бажань і сказав:

— І нарешті, я хочу, щоб мені сьогодні не йти на роботу!

Проте машина, стиха клацнувши, вже вимкнулася.

— Четверо бажань, поспіль одне за одним! Як вона взагалі з ними впоралася! — вражено сказав Суботик. — Тепер їй неодмінно треба годинку перепочити.

— Гаразд, гаразд, то я собі піду на роботу, — розсердився пан Пляшкер, зібрався й подався до своєї контори.

Та вже за дві години він у доброму настрої повернувся додому.

З його кімнати йшов дим. Пан Пляшкер жахнувся, рвучко відчинив двері й побачив Суботика, що мирно сидів перед індіанським вігвамом, якого тим часом устиг побудувати з двох громоробних бляшаних аркушів. Він схрестив ноги, час від часу

стромляв котрийсь олівець пана Пляшкера в невеличке багаття, яке розклав на третьому бляшаному аркуші, і курив люльку — скручену руркою газету.

— Чи хоче мій блідолиций брат погратися зі мною в індіанців? — радісно спитав Суботик, побачивши пана Пляшкера, який наче закам’янів у дверях. — Що так швидко спрямувало його кроки назад до рідного вігваму? Чи не хотів би мій блідолиций брат закурити люльку згоди з вождем індіанців?

Пан Пляшкер ускочив до кімнати й закричав:

— Що це тобі стрелило в голову?! Хочеш спалити будинок? Я ж загадував бажання, щоб ти дав спокій всім речам у моїй кімнаті! А з олівцями що ти зробив! — Він затоптав багаття. — І газета це ж сьогоднішня, я її ще й не читав!

— Ви забажали тільки, щоб я тут нічого не їв, тату, — смирнесенько сказав Суботик, від страху забувши своє індіанство. — А вашу газету я лише припалив. І потім, я можу вам сказати все чисто, про що в ній написано.

— І про що ж там написано?

— "Циклон, що рухається в напрямку Північного моря, принесе з собою холодні маси арктичного повітря, які й надалі визначатимуть погоду в країні.

— І це все?

— І "з міської ощадкаси, починаючи з неділі, незбагненним чином зникло чотири тисячі шістсот двадцять марок. Усі двадцятимаркові купюри, що лежали в сейфі".

— А ще що? — байдуже почав пан Пляшкер, але тієї ж миті несподівано здригнувся, мов його хтось голкою вколов. — Що? Що там сказано про двадцятимаркові купюри?!

— З міської ощадкаси зникло чотири тисячі шістсот двадцять марок, двадцятимарковими купюрами, — повторив Суботик. — От добре, тату, правда?

— Добре? Що — добре?

— Добре, що ви тепер знаєте, скільки було грошей у вас у кишенях. Не треба й лічити.

— Та якби я знав, звідки взялися ті гроші, я б ніколи не загадував про них бажання! — забідкався пан Пляшкер.

— Ой, у них там грошей ще є та є! — сказав Суботик. — Самі подумайте: звідкись же та мали взятись ваші гроші.

— А якщо там занотували номери купюр? — сказав пан Пляшкер. — Тоді ось перед тобою грабіжник банків! Але я знаю, що зроблю! — Він увімкнув машину для здійснення бажань. — Я хочу, — зажадав, — щоб усі гроші знову зникли...

Стоп, одну хвилечку! Ще раз спочатку. — Я хочу, щоб усі гроші з кишень мого піджака знов опинилися там, звідки взялися!

— Шкода, — сказав Суботик. — Краще було б вам забажати інші номери на ваші гроші... Слухайте, татку, а чого це ви так рано вже й повернулися з роботи?

Пан Пляшкер застромив руки в кишені піджака й з полегкістю пересвідчився, що вони порожні.

— Чого? — сказав він. — Я просто попросив начальника відпустити мене днів на кілька. І диво! — він сказав, що після телефонного дзвінка пані Моркван у п’ятницю він і сам про щось таке подумував! І відіслав мене додому.

— Чудово, татку! — зрадів Суботик. — Ну, вже тепер ми з вами досхочу пограємося в інді...

Тієї миті хтось довго й пронизливо подзвонив у

двері.

— Якби я не знав, що пан Вівторакус на мене образився й більше ніколи не прийде... — почав пан Пляшкер, аж це в коридорі гукнула пані Моркван:

— Пане Пляшкере, до вас гості!

Пан Пляшкер відчинив двері. Перед ним стояв пан Вівторакус. В одній руці він тримав клітку з птахом, а в другій — невеличкий акваріум із золотою рибкою.

— Що, друзяко, ти здивований? Можна сказати — так! — вигукнув він і тицьнув пташину клітку в руки панові Пляшкеру. — Потримай пана Кулеса, поки я наллю Неронові свіженької водички. У машині трохи розхлюпалася. Де ж тут у вас кран? А, ось же він! — сказав пан Вівторакус і налив золотій рибці повний акваріум води. — То ти здивований, що я завітав? Авжеж, здивований.

Того вівторка я таки добряче розсердився, але це вже минулося. Удома я подумав собі: "І ти отак просто покинеш свого давнього приятеля? Ні, ти на це не здатний!" І ось я знову тут — щоб у суботу повернувся твій Суботик.

Пан Пляшкер був страшенно зворушений.

— Ти — справжній друг! — сказав він. — Як на мене, це дуже-дуже гарно, що ти приїхав. Правда, Суботикові вже не треба повертатися.

— Як — не треба? Ти хіба й з ним посварився? — запитав пан Вівторакус.

— Ні, він уже тут!

— Та де ж? — розгублено запитав пан Вівторакус, озираючись довкола.

Суботик, що був сховався у своєму вігвамі, тепер вибрався звідти.

— Ось де! — вигукнув він, поклав праву руку на груди і врочисто вклонився. — Шляхетний друже мого блідолицього брата, я радий вітати тебе и так само твоїх лускатих і пернатих супутників. Я щасливий буду викурити з ними люльку згоди!

Пан Вівторакус враз ожив.

— Не смій привчати пана Кулеса курити, у нього й так дуже хрипкий голос! — суворо мовив він.

Потім оглянув Суботика з усіх боків і спитав пана Пляшкера: — Чого ж ти минулого тижня не сказав, що твій Суботик — то малий зелений індіанець у водолазному костюмі? А де ж його індіанська корона з піря?

— Вона ще отам, у перині. Та я її залюбки дістану, якщо бажаєте, — сказав Суботик.

— Ні-ні, не треба, — скрикнув пан Пляшкер, заступаючи собою ліжко.

— А може, мені висмикнути кілька пір’їн з хвоста в цього шуліки? — запропонував Суботик і вказав на пана Кулеса.

— Ні, ти цього не зробиш! — грізно мовив пан Вівторакус і миттю вхопив клітку з рук у пана Пляшкера. — Між іншим, пан Кулес ніякий не шуліка, а папуга.

— А, татуга! — здивувався Суботик. — А мамуга його де?

— Пак Кулес неодружений, як і я, — відповів пан Вівторакус. — Крім того, він ніякий не татуга. Папуга, а не татуга!

— Байдуже, — сказав Суботик. — Не тепер, то в четвер з нього буде татуга.

— Буде — хто? — перепитав пан Вівторакус.

— Татуга! Татко! — сказав Суботик і заспівав:

Якогось дня знесе мамуга

яєчко, щоб радів татуга.

І часу сплине не багато,

як із татуги стане тато!

— Чи не пішов би ти трішки погуляти? — урвав його спів пан Пляшкер. — Я хотів би спокійно побалакати з паном Вівторакусом, а не слухати безглузді "татуго-мамуги".

— Ні, я не хочу йти гуляти, — відповів Суботик. — Я теж спокійно побалакаю з рибкою, добре?

— Ні, ти зараз підеш погуляєш. Будь ласка! — повторив пан Пляшкер.

— Ну, якщо вже ви кажете "будь ласка!", то я піду, — мовив Суботик, повагавшись. — А можна взяти з собою рибку, га?

— Рибка залишиться тут, — з притиском сказав пан Вівторакус.

Суботик зробив ще одну спробу.

— Я повів би її на повідочку, щоб не втекла, — запропонував він.

Але й від цієї ідеї пан Вівторакус явно не був у захваті. Отож Суботик геть ображений повернув до дверей і вийшов з кімнати.

— Так-так, то оце й є Суботик,— сказав пан Вівторакус і, полегшено зітхнувши, поставив клітку з папугою. — Виходить, це заради нього я мусив приїздити до тебе щовівторка. Чи можна це зрозуміти? Ні, цього зрозуміти не можна.

— У тебе склалося про нього хибне враження, — запевнив пан Пляшкер. — Насправді Суботик дуже милий, хіба що інколи буває трохи нечемний.

— Нечемний? Еге ж, мабуть, так можна сказати, — погодився пан Вівторакус. За мить він кивнув на машину для здійснення бажань і спитав: — А оце що таке? Минулого тижня я його в тебе не бачив.

— Та... — Пан Пляшкер вагався з відповіддю. — Ти питаєш про оцю машину?

— А про що ж?

— Це... — пошепки почав пан Пляшкер, урвав і підійшов до дверей поглянути, чи ніхто не підслуховує. — Це машина... бажана... машина бажань!

— Он як, бажана машина бажань! — уголос сказав пан Вівторакус. — І хто ж її собі забажав?

— Цс-с-с! — благально просичав пан Пляшкер. — Я забажав!

— Розумію. Тому вона — бажана машина,— сказав пан Вівторакус. — І що з нею робити? Ану-ну, чи відгадаю? Вона видає музику!

— Ти не розумієш мене, — прошепотів пан Пляшкер. — Ця машина виконує бажання!

— Ти, мабуть, жартуєш? Авжеж, ти жартуєш!

Пан Пляшкер похитав головою.

— Слухай, у тебе є щось таке, чого ти собі дуже бажаєш?

Пан Вівторакус трохи подумав.

— Ні, я маю все мені потрібне.

— Ну ж бо, ще подумай! Ти, безперечно, щось пригадаєш.

Пан Вівторакус подумав ще.

— Так, дещо пригадав, — сказав він. — Пан Кулес уміє казати лише "Добрий день!" Було б непогано, якби він умів сказати щось трохи більше. Так, як інші папуги — ну, там: "Смачного!" чи "Лайнюк!" або "Тюхтій!"

— А бач! От я й зможу виконати якесь твоє бажання! — зрадів пан Пляшкер. — За те, що ти сьогодні приїхав, забажай собі щось!

— І моє бажання справдиться? Ти, мабуть, робиш з мене дурня? Авжеж так?

— Ні, ні! — запевнив пан Пляшкер. — Ти просто спробуй! Ось поглянь! Я ставлю оцей важілець на ‘ввімкнено". Бачиш? Тепер тобі треба лише промовити своє бажання в оцей розтруб!

Пан Вівторакус прокашлявся.

— Я... ну, я хочу, щоб пан Кулес говорив!

— Ой, постривай, не так швидко! — зойкнув пан Пляшкер. Та було вже запізно. Машина загула, і лампочка перестала блимати.

— Що? Я зробив щось не так? — захвилювався пан Вівторакус.

— Ні, але ти не точно висловив своє бажання. Боюся, що папуга зараз заговорить.

— Та мені ж цього й треба... — почав пан Вівторакус, але папуга не дав йому доказати.

— Ходив глек по воду поки сонце зійде роса плаче без голосу не подавай знаку нашому індику про сороку триндику базіку велику славу той має хто високо літає а низько падає як сніг на голову тримай у теплі та в добрі спіть мої діточки любі та

милі гості прилетіли журавлі впали сіли на ріллі...