Метаморфози - Сторінка 18
- Овідій -
"Зупинися! —
13] Тут йому крикнув Кефей,— що за думка тебе підбиває,
14] Брате, на злочин такий? Чи за всі добродійства Персею
15] Дякуєш так? Може, це за врятовану дар твій весільний?
16] Бо ж не Персей, коли вникнеш у правду, відняв її в тебе,-
17] Лиш володар нереїд, лиш Аммон, божество рогоносне,
18] Як і те чудо морське, що пливло, насититись готове
19] Донею, серцем моїм. У цю мить, коли смерть їй грозила,-
20] Забрано в тебе її. Чи бажаєш таки, щоб зазнала
21] Смерті вона, щоб моїм упиватися, нелюде, смутком?
22] Мало тобі ще того, що її при тобі ж закували,
23] Й ти їй нічим не поміг — її дядько, її наречений?
24] Жаль тобі, видно; що інший її врятував, тому в нього
25] Вирвати з рук нагороду завзявсь. Якщо так її ціниш,
26] Чом, як до скелі прикута була, ти не рвався до неї?
27] Ну так погодься, щоб мав її той, хто за неї боровся,
28] Хто мою старість од сліз уберіг, перед ким у боргу я.
29] Втім, не між вами двома, а між ним вибирав я і смертю".
30] Мовчки зиркає той то на нього, то на Персея,
31] Годі рішитись йому, кого б то поцілити першим.
32] Далі з усіх своїх сил, помножених лютістю й гнівом,
33] Ратище він, розмахнувшись, пустив — та намарно — в Персея. [85]
34] В ложе вбилася мідь — і зіскочив Персей з покривала,
35] Й кинув, розгніваний, списом тим самим у ворога, й був би
36] Груди йому розпоров, якби той у ту мить за жертовник
37] Не заховавсь: нечестивцю святе прислужилося місце!
38] Рет зате постраждав: у чоло йому вбилося вістря.
39] От він упав, і з кістки йому наконечник добуто;
40] Б ється вже він на землі і столи заплямовує кров ю.
41] Вмить роз ярилася збройна юрба; звідусіль полетіли
42] Кинуті в гніві списи. Вже почав домагатися дехто
43] Смерті Кефея і зятя його. Та якраз тоді з дому
44] Вийшов Кефей. Присягається вірністю, правом, узявши
45] В свідки гостинних богів, що він проти такого шаленства.
46] Збройна Паллада — вже тут. Егідою брата прикривши,
47] Зваги йому додала. Був там Атіс, індієць, якого
48] Кажуть, на світ привела у воді блискотливій Лімнея,
49] Гангом народжена. Красенем, надто в ясних своїх шатах,
50] Був цей юнак, що й шістнадцяти років од роду не мав ще.
51] З тірського шовку хламиду носив, облямовану знизу
52] Золотом щирим. Намисто рясне золотилось на шиї,
53] А діадема— на вогкім од пахощів цінних волоссі.
54] Списом легеньким на будь-якій віддалі він непохибно
55] Ціль пробивав, та влучніше стрілу міг із лука пускати.
56] Поки він лук, що є сил, напинає, Персей в цю хвилину
57] Спритно вхопив з вівтаря головешку розжарену й кинув
58] Прямо в обличчя йому — й воно місивом стало кривавим.
59] Тільки-но глянув на те, як лицем, ще недавно прекрасним,
60] Б'ється полеглий в крові, ассірієць Лікаб, щонайближчий
61] Друг і супутник його, що з любов ю до нього не крився,
62] Сльози над тим, хто конав од жорстокої рани, проливши,
63] Над дорогим йому Атісом, лук, що з руки йому випав,
64] Перехопив із словами: "Зі мною тепер позмагайся!
65] Кров'ю того юнака не натішишся, більше зневаги
66] Гідний ти, ніж похвали!" Ще й не змовкнув, а вже на Персея,
67] Зблиснувши вістрям, помчала стріла, тятивою підбита.
68] Той відхиливсь, і застрягла вона в його вільній одежі.
69] Тут і звернув проти нього, прославлений вбивством Медузи,
70] Меч свій Акрісія внук і встромив йому в груди; Лікаб же,
71] Смертну стрічаючи мить, уже в ніч западаючі темну
72] Очі на милого Атіса звів, прихилився до нього,
73] Радий, що з другом своїм він ітиме й у світ попідземний.
74] Раптом сієнець Форбант, Метіона син, і лівієць
75] Амфімедонт, пориваючись в бій, послизнулись в калюжі
76] Теплої крові, що так і лилась по долівці, і впали
77] Навзнак обоє. Хотіли піднятись, та меч не дозволив:
78] Амфімедонтові — в бік, Форбантові — в горло встромився.
79] На Акторіда ж, Еріта, що саме в ту мить за двосічний
80] Довгий вхопився топір, Персей не з мечем своїм вийшов: [86]
81] Миттю обіруч піднявши кратер, що на ньому висока
82] Скрізь виступала різьба, велетенську посудину мідну,
83] Й кинув у мужа того. Він же, кров пурпурову зригнувши,
84] Падає й б'ється, спускаючи дух, головою об землю.
85] Вже й Полідаймон поліг, що походив од Семіраміди,
86] Житель Сперхея Лікет; Абарід, що родивсь на Кавказі,
87] Кліт, Флегіат, а за ними — й Гелік буйноволосий,-
88] Знищує всіх, ще й тіла накопичені топче ногою.
89] Так і не зваживсь Фіней проти ворога вийти віч-на-віч:
90] Кинув списом здаля, але схибив, потрапивши в їда,
91] Хоч безоружним той був, уникаючи битви намарно.
92] Грізним поглядом Ід безсердечного зміряв Фінея.
93] "Раз ти втягнув мене в бій, так поглянь, кого проти себе
94] Ти повернув, і за рану нанесену раною сплачуй!"
95] Списом, що вихопив з тіла свого, мав метнути в Фінея,
96] Й раптом ослабнув, поник, пролившися рештками крові.
97] Далі й Одіт, що в краю тому був після владаря першим,
98] Впав під Клімена мечем. Гіпсей порішив Протенора,
99] Ну а Гіпсея — Аінкід. Серед них був похилий вже віком
100] Ематіон, шанувальник богів, чоловік правдолюбний.
101] Через літа вже не міг воювать, тож юрмі роз'ярілій
102] Кидає гнівні слова, проклинаючи зброю злочинну.
103] Поки вівтар обнімає руками тремтливими старець,
104] Хромід мечем йому голову зрізав, і та покотилась
105] По вівтареві; півмертвий язик невиразні прокляття
106] Пролепетав ще, й життя закінчив між вогнями той старець.
107] Два близнюки, Бротеад і Аммон, що в змаганні кулачнім
108] Непереможні — коли б то кулак міг мечам дорівняти! —
109] Смерть од Фінея руки прийняли; з ними й Ампік, Церери
110] Жрець, що довкіл голови білосніжну пов'язує стьожку.
111] Й ти, Лампетіде, замовк, не в такому, а мирному ділі
112] Мав прислужитись: єднаючи голос із гомоном ліри,
113] Піснею свято й гостину покликаний був прославляти.
114] Поки він мирно стояв оддалік із дзвінким своїм плектром,
115] Петтал глумливо: "Стігійським богам доспівай свою пісню!" —
116] Мовив і скроню пробив йому ратищем гостроконечним.
117] Пальцями той, коли падав, конаючи, струн ще торкнувся,
118] І випадково співзвуччям сумним одізвалася ліра.
119] Грізний Лікорм того вбивства, однак, не лишив без покари:
120] Вирвавши засув із правих дверей, наче довбнею, махом
121] Череп йому розтрощив, а той, заливаючись кров'ю,
122] Мертвий на землю упав, як жертовний бичок під обухом.
123] Далі кініфський Пелат намагався й собі відірвати
124] Засув од лівих дверей, та пробив йому вістрям правицю
125] Мармарідянин Коріт, пришпиливши її до одвірка.
126] Абат ще спис йому в бік устромив, але той не.звалився,
127] Тільки повис на руці, до дверей прицвяхований міцно. [87]
128] Вже ось поляг Меланей, що вступивсь за Персея, а далі —
129] Впав і Доріл, що поля під собою мав насамонійські,
130] Славний землею Доріл, ніхто ж бо не міг з ним рівнятись
131] Обширом нив, ніхто не збирав стільки пахощів цінних.
132] Навскіс кинутий спис наніс йому рану смертельну:
133] Вістрям заглибивсь у пах. А той, хто метнув ним, бактрієць
134] Галкіоней, лиш побачив, як ранений дух випускає,
135] Й водить очима, повітря хапаючи,— "Ось під тобою,-
136] Каже,— й земля твоя вся!" — і знекровлене тіло покинув.
137] Тут його месник, Абанта нащадок, зустрів ще гарячим
138] Вістрям, добутим із рани; крізь ніздрі пробившись, залізо
139] Шиєю вийшло, й так і поліг він, просилений списом.
140] Поки Персеєві Доля сприяє, сини однієї
141] Матері — Клітій і Кланій — од ран неоднакових гинуть:
142] Клітію ясен важкий, що з могутньої вирвавсь долоні,
143] Стегна розсік, а Кланію вістрям між зуби ввігнався.
144] Впав Келадо'н, що із Мендеса, впав палестинської неньки
145] Син яснозорий Астрей, в кого батько був невідомий.
146] І Етіон, який знавсь на майбутнім, та, видно, тим разом
147] Птах віщуна підманув. І Тоакт, владаря зброєносець,
148] Гепнувсь об землю, й Агірт, осоромлений батька убивством.
149] Юрмами все ж на ослаблого тиснуть, усі — одного лиш
150] Хочуть зі світу звести, звідусіль піднялись одностайно,
151] Змовившись проти добра, проти честі й заслуги пришельця.
152] Тесть, шанувальник богів, і Персеєва юна дружина,
153] Й мати тривожаться ним, наповнюють криком покої,
154] Та заглушили їх брязкіт заліза й поранених зойки.
155] Ось і пенатів, убивством осквернених, дика Беллона
156] Кров'ю захлюпує й знов ошалілу зав'язує бійку.
157] Тільки його одного оточили — Фіней і не менше
158] Тисячі тих, що з Фінеєм; з обох боків ненастанно
159] Градом повз нього списи — біля вух та очей — пролітають.
160] До кам'яного стовпа він тоді прихилився плечима,-
161] Ззаду щоб хто не напав,— до напасників ставши обличчям,
162] Стримує їхній напір. Хаонієць Молпей вів до бою
163] Зліва загін; Ехемон-набатієць-правий очолив.
164] Так от тигриця, бува, роздратована голодом, чує
165] Мукання стад на одній водночас і на другій долині,
166] Й подумки в цей бік і в той поривається, спрагнена крові;
167] Так завагався Персей — чи праворуч метнутись, чи вліво.
168] Врешті, Молпея вразив, проколовши стегно, й відступити
169] Дав йому змогу, бо вже й Ехемон, у бою роз'ярілий,
170] Мітив у нього мечем, намагався поцілити в шию,
171] Та промахнувся — такої був сили удар, що н* кусні
172] Меч розлетівся, по грані стовпа кам'яного креснувши.
173] Бризнув уламок дзвінкий, і в горло нападника впився.
174] Та не такою була його рана, щоб тут же від неї [88]
175] Згинути,— весь він тремтів, простягаючи руки безсило,
176] Та надаремно: Персей покінчив з ним мечем Кілленіда.
177] Бачачи те, що не стримає й мужність тієї навали,-
178] "Що ж,— завагався Персей,— через вас буду змушений, видно,
179] Ворога взяти в підмогу собі. Відверніть же обличчя,
180] Хто серед вас мені друг!" І Горгони главу показав їм.
181] "Інших тим чудом лякай!" — Персеєві мовив глузливо
182] Тескел, і тут, розмахнувшись, мав ратище згубне в героя
183] Кинуть, але в тому русі застиг, наче з мармуру постать.
184] Ампікс, що поруч стояв, на сповнені духом великим
185] Груди Лінкідові меч підіймав, але, закам'янівши,
186] Права рука не могла ні туди, ні сюди ворухнутись.
187] Далі й Нілей, що нібито був семигирловим Нілом
188] Зроджений,— в доказ того й на своєму щиті позначив він
189] Сім його витоків, сріблом частково, частково ж і злотом,-
190] "Глянь-но,— щитом він потряс,— од якого я батька, Персею!
191] Радість, проте, немалу понесеш ти до тіней безмовних,
192] Що ось такий тебе муж подолав!" Та кінець того слова
193] Мов обірвавсь, і, здавалось, уста говорити ще хочуть,
194] Бо ж і розкриті були, та для слів не було вже дороги.
195] "Страх,— їх соромить Ерікс,— а не сила Медузи Горгони
196] Вас обертає в стовпів.
13] Тут йому крикнув Кефей,— що за думка тебе підбиває,
14] Брате, на злочин такий? Чи за всі добродійства Персею
15] Дякуєш так? Може, це за врятовану дар твій весільний?
16] Бо ж не Персей, коли вникнеш у правду, відняв її в тебе,-
17] Лиш володар нереїд, лиш Аммон, божество рогоносне,
18] Як і те чудо морське, що пливло, насититись готове
19] Донею, серцем моїм. У цю мить, коли смерть їй грозила,-
20] Забрано в тебе її. Чи бажаєш таки, щоб зазнала
21] Смерті вона, щоб моїм упиватися, нелюде, смутком?
22] Мало тобі ще того, що її при тобі ж закували,
23] Й ти їй нічим не поміг — її дядько, її наречений?
24] Жаль тобі, видно; що інший її врятував, тому в нього
25] Вирвати з рук нагороду завзявсь. Якщо так її ціниш,
26] Чом, як до скелі прикута була, ти не рвався до неї?
27] Ну так погодься, щоб мав її той, хто за неї боровся,
28] Хто мою старість од сліз уберіг, перед ким у боргу я.
29] Втім, не між вами двома, а між ним вибирав я і смертю".
30] Мовчки зиркає той то на нього, то на Персея,
31] Годі рішитись йому, кого б то поцілити першим.
32] Далі з усіх своїх сил, помножених лютістю й гнівом,
33] Ратище він, розмахнувшись, пустив — та намарно — в Персея. [85]
34] В ложе вбилася мідь — і зіскочив Персей з покривала,
35] Й кинув, розгніваний, списом тим самим у ворога, й був би
36] Груди йому розпоров, якби той у ту мить за жертовник
37] Не заховавсь: нечестивцю святе прислужилося місце!
38] Рет зате постраждав: у чоло йому вбилося вістря.
39] От він упав, і з кістки йому наконечник добуто;
40] Б ється вже він на землі і столи заплямовує кров ю.
41] Вмить роз ярилася збройна юрба; звідусіль полетіли
42] Кинуті в гніві списи. Вже почав домагатися дехто
43] Смерті Кефея і зятя його. Та якраз тоді з дому
44] Вийшов Кефей. Присягається вірністю, правом, узявши
45] В свідки гостинних богів, що він проти такого шаленства.
46] Збройна Паллада — вже тут. Егідою брата прикривши,
47] Зваги йому додала. Був там Атіс, індієць, якого
48] Кажуть, на світ привела у воді блискотливій Лімнея,
49] Гангом народжена. Красенем, надто в ясних своїх шатах,
50] Був цей юнак, що й шістнадцяти років од роду не мав ще.
51] З тірського шовку хламиду носив, облямовану знизу
52] Золотом щирим. Намисто рясне золотилось на шиї,
53] А діадема— на вогкім од пахощів цінних волоссі.
54] Списом легеньким на будь-якій віддалі він непохибно
55] Ціль пробивав, та влучніше стрілу міг із лука пускати.
56] Поки він лук, що є сил, напинає, Персей в цю хвилину
57] Спритно вхопив з вівтаря головешку розжарену й кинув
58] Прямо в обличчя йому — й воно місивом стало кривавим.
59] Тільки-но глянув на те, як лицем, ще недавно прекрасним,
60] Б'ється полеглий в крові, ассірієць Лікаб, щонайближчий
61] Друг і супутник його, що з любов ю до нього не крився,
62] Сльози над тим, хто конав од жорстокої рани, проливши,
63] Над дорогим йому Атісом, лук, що з руки йому випав,
64] Перехопив із словами: "Зі мною тепер позмагайся!
65] Кров'ю того юнака не натішишся, більше зневаги
66] Гідний ти, ніж похвали!" Ще й не змовкнув, а вже на Персея,
67] Зблиснувши вістрям, помчала стріла, тятивою підбита.
68] Той відхиливсь, і застрягла вона в його вільній одежі.
69] Тут і звернув проти нього, прославлений вбивством Медузи,
70] Меч свій Акрісія внук і встромив йому в груди; Лікаб же,
71] Смертну стрічаючи мить, уже в ніч западаючі темну
72] Очі на милого Атіса звів, прихилився до нього,
73] Радий, що з другом своїм він ітиме й у світ попідземний.
74] Раптом сієнець Форбант, Метіона син, і лівієць
75] Амфімедонт, пориваючись в бій, послизнулись в калюжі
76] Теплої крові, що так і лилась по долівці, і впали
77] Навзнак обоє. Хотіли піднятись, та меч не дозволив:
78] Амфімедонтові — в бік, Форбантові — в горло встромився.
79] На Акторіда ж, Еріта, що саме в ту мить за двосічний
80] Довгий вхопився топір, Персей не з мечем своїм вийшов: [86]
81] Миттю обіруч піднявши кратер, що на ньому висока
82] Скрізь виступала різьба, велетенську посудину мідну,
83] Й кинув у мужа того. Він же, кров пурпурову зригнувши,
84] Падає й б'ється, спускаючи дух, головою об землю.
85] Вже й Полідаймон поліг, що походив од Семіраміди,
86] Житель Сперхея Лікет; Абарід, що родивсь на Кавказі,
87] Кліт, Флегіат, а за ними — й Гелік буйноволосий,-
88] Знищує всіх, ще й тіла накопичені топче ногою.
89] Так і не зваживсь Фіней проти ворога вийти віч-на-віч:
90] Кинув списом здаля, але схибив, потрапивши в їда,
91] Хоч безоружним той був, уникаючи битви намарно.
92] Грізним поглядом Ід безсердечного зміряв Фінея.
93] "Раз ти втягнув мене в бій, так поглянь, кого проти себе
94] Ти повернув, і за рану нанесену раною сплачуй!"
95] Списом, що вихопив з тіла свого, мав метнути в Фінея,
96] Й раптом ослабнув, поник, пролившися рештками крові.
97] Далі й Одіт, що в краю тому був після владаря першим,
98] Впав під Клімена мечем. Гіпсей порішив Протенора,
99] Ну а Гіпсея — Аінкід. Серед них був похилий вже віком
100] Ематіон, шанувальник богів, чоловік правдолюбний.
101] Через літа вже не міг воювать, тож юрмі роз'ярілій
102] Кидає гнівні слова, проклинаючи зброю злочинну.
103] Поки вівтар обнімає руками тремтливими старець,
104] Хромід мечем йому голову зрізав, і та покотилась
105] По вівтареві; півмертвий язик невиразні прокляття
106] Пролепетав ще, й життя закінчив між вогнями той старець.
107] Два близнюки, Бротеад і Аммон, що в змаганні кулачнім
108] Непереможні — коли б то кулак міг мечам дорівняти! —
109] Смерть од Фінея руки прийняли; з ними й Ампік, Церери
110] Жрець, що довкіл голови білосніжну пов'язує стьожку.
111] Й ти, Лампетіде, замовк, не в такому, а мирному ділі
112] Мав прислужитись: єднаючи голос із гомоном ліри,
113] Піснею свято й гостину покликаний був прославляти.
114] Поки він мирно стояв оддалік із дзвінким своїм плектром,
115] Петтал глумливо: "Стігійським богам доспівай свою пісню!" —
116] Мовив і скроню пробив йому ратищем гостроконечним.
117] Пальцями той, коли падав, конаючи, струн ще торкнувся,
118] І випадково співзвуччям сумним одізвалася ліра.
119] Грізний Лікорм того вбивства, однак, не лишив без покари:
120] Вирвавши засув із правих дверей, наче довбнею, махом
121] Череп йому розтрощив, а той, заливаючись кров'ю,
122] Мертвий на землю упав, як жертовний бичок під обухом.
123] Далі кініфський Пелат намагався й собі відірвати
124] Засув од лівих дверей, та пробив йому вістрям правицю
125] Мармарідянин Коріт, пришпиливши її до одвірка.
126] Абат ще спис йому в бік устромив, але той не.звалився,
127] Тільки повис на руці, до дверей прицвяхований міцно. [87]
128] Вже ось поляг Меланей, що вступивсь за Персея, а далі —
129] Впав і Доріл, що поля під собою мав насамонійські,
130] Славний землею Доріл, ніхто ж бо не міг з ним рівнятись
131] Обширом нив, ніхто не збирав стільки пахощів цінних.
132] Навскіс кинутий спис наніс йому рану смертельну:
133] Вістрям заглибивсь у пах. А той, хто метнув ним, бактрієць
134] Галкіоней, лиш побачив, як ранений дух випускає,
135] Й водить очима, повітря хапаючи,— "Ось під тобою,-
136] Каже,— й земля твоя вся!" — і знекровлене тіло покинув.
137] Тут його месник, Абанта нащадок, зустрів ще гарячим
138] Вістрям, добутим із рани; крізь ніздрі пробившись, залізо
139] Шиєю вийшло, й так і поліг він, просилений списом.
140] Поки Персеєві Доля сприяє, сини однієї
141] Матері — Клітій і Кланій — од ран неоднакових гинуть:
142] Клітію ясен важкий, що з могутньої вирвавсь долоні,
143] Стегна розсік, а Кланію вістрям між зуби ввігнався.
144] Впав Келадо'н, що із Мендеса, впав палестинської неньки
145] Син яснозорий Астрей, в кого батько був невідомий.
146] І Етіон, який знавсь на майбутнім, та, видно, тим разом
147] Птах віщуна підманув. І Тоакт, владаря зброєносець,
148] Гепнувсь об землю, й Агірт, осоромлений батька убивством.
149] Юрмами все ж на ослаблого тиснуть, усі — одного лиш
150] Хочуть зі світу звести, звідусіль піднялись одностайно,
151] Змовившись проти добра, проти честі й заслуги пришельця.
152] Тесть, шанувальник богів, і Персеєва юна дружина,
153] Й мати тривожаться ним, наповнюють криком покої,
154] Та заглушили їх брязкіт заліза й поранених зойки.
155] Ось і пенатів, убивством осквернених, дика Беллона
156] Кров'ю захлюпує й знов ошалілу зав'язує бійку.
157] Тільки його одного оточили — Фіней і не менше
158] Тисячі тих, що з Фінеєм; з обох боків ненастанно
159] Градом повз нього списи — біля вух та очей — пролітають.
160] До кам'яного стовпа він тоді прихилився плечима,-
161] Ззаду щоб хто не напав,— до напасників ставши обличчям,
162] Стримує їхній напір. Хаонієць Молпей вів до бою
163] Зліва загін; Ехемон-набатієць-правий очолив.
164] Так от тигриця, бува, роздратована голодом, чує
165] Мукання стад на одній водночас і на другій долині,
166] Й подумки в цей бік і в той поривається, спрагнена крові;
167] Так завагався Персей — чи праворуч метнутись, чи вліво.
168] Врешті, Молпея вразив, проколовши стегно, й відступити
169] Дав йому змогу, бо вже й Ехемон, у бою роз'ярілий,
170] Мітив у нього мечем, намагався поцілити в шию,
171] Та промахнувся — такої був сили удар, що н* кусні
172] Меч розлетівся, по грані стовпа кам'яного креснувши.
173] Бризнув уламок дзвінкий, і в горло нападника впився.
174] Та не такою була його рана, щоб тут же від неї [88]
175] Згинути,— весь він тремтів, простягаючи руки безсило,
176] Та надаремно: Персей покінчив з ним мечем Кілленіда.
177] Бачачи те, що не стримає й мужність тієї навали,-
178] "Що ж,— завагався Персей,— через вас буду змушений, видно,
179] Ворога взяти в підмогу собі. Відверніть же обличчя,
180] Хто серед вас мені друг!" І Горгони главу показав їм.
181] "Інших тим чудом лякай!" — Персеєві мовив глузливо
182] Тескел, і тут, розмахнувшись, мав ратище згубне в героя
183] Кинуть, але в тому русі застиг, наче з мармуру постать.
184] Ампікс, що поруч стояв, на сповнені духом великим
185] Груди Лінкідові меч підіймав, але, закам'янівши,
186] Права рука не могла ні туди, ні сюди ворухнутись.
187] Далі й Нілей, що нібито був семигирловим Нілом
188] Зроджений,— в доказ того й на своєму щиті позначив він
189] Сім його витоків, сріблом частково, частково ж і злотом,-
190] "Глянь-но,— щитом він потряс,— од якого я батька, Персею!
191] Радість, проте, немалу понесеш ти до тіней безмовних,
192] Що ось такий тебе муж подолав!" Та кінець того слова
193] Мов обірвавсь, і, здавалось, уста говорити ще хочуть,
194] Бо ж і розкриті були, та для слів не було вже дороги.
195] "Страх,— їх соромить Ерікс,— а не сила Медузи Горгони
196] Вас обертає в стовпів.