Метаморфози - Сторінка 17
- Овідій -
Землі щонайдальші простори
633] Він посідав, як і море, що сонячним коням під вечір
634] Хвилею слалось до ніг і розжарену вісь холодило.
635] Безліч отар і черід, сновигаючи там по роздоллі,
636] Паслися вільно — межі не було, яка б їх зупиняла.
637] Листя лискуче дерев, зеленавим ясніючи злотом,
638] Там і гілки золоті, й плоди злотосяйні вкривало.
639] "Друже,— звернувся до нього Персей,— може, знатності роду
640] Ти довіряєш, то знай: від Юпітера я народився;
641] Може, цінуєш діла,— то й мої поцінуєш, напевно.
642] В тебе притулку й спочинку прошу". Па м я тав той, одначе,
643] Що йому в давні часи віщувала Феміда парнаська:
644] "Прийде, Атланте, пора — й з твого дерева вкрадено буде [80]
645] Золото, й подвигом тим Юпітера син себе вславить".
646] Муром високим тоді, налякавшись, Атлант золотий свій
647] Сад оточив і велів берегти його дужому змію;
648] Не підпускав до своїх володінь із чужинців нікого.
649] Тож і Персея жене: "Забирайся, а то не поможуть
650] Ті побрехеньки тобі — про подвиги й рід божественний!"
651] Далі вже й руки пускає у хід, наступає на нього.
652] Той, зволікаючи, слово ласкаве з суворим чергує.
653] Силою слабший — та хто взагалі б міг з Атлантом рівнятись
654] Силою? "Ну, коли так уже мало для тебе я важу,
655] Дар мій,— каже,— прийми!" І криваве обличчя Медузи
656] Зліва до нього простяг несподівано, сам відвернувшись.
657] Був, мов гора, й став горою Атлант: борода і волосся
658] В темні ліси перейшли, а в хребти — його плечі та руки.
659] Що головою було,— закруглилось верхом над хребтами;
660] В камінь кістяк обернувсь і, розрісшись ще більше, в безмежжя
661] Велет піднявсь кам'яний — так хотіли боги — і на ньому
662] Всіяне густо роями зірок, обіперлося небо.
663] Врешті, вітри позганяв Гіппотад у відвічну в'язницю.
664] Високо в небі, скликаючи всіх до щоденної праці,
665] Люціфер чистий зайнявсь. Одпочивши, Персей собі знову
666] Крила до ніг прив'язав і, закривлений меч підіп'явши,
667] Жваво сандалями став розсікати прозоре повітря.
668] Над багатьма, які слались довкіл, промайнувши краями,
669] Він ефіопів народ і Кефеєві ниви побачив.
670] Саме тоді в тім далекім краю Аммон безсердечний
671] За материнську вину безневинну скарав Андромеду.
672] Тільки-но вздрів її Абантіад — до суворої скелі
673] Міцно за руки прикуту,— й коли б вітерець їй волосся
674] Не розвівав і з очей не спливали б їй сльози гарячі,
675] Певний би був, що це статуя з мармуру,— задивувавшись,
676] Весь обімлів і, з тієї краси не спускаючи ока,
677] Мало на скелі не впав, бо й забувся, що в нього є крила.
678] От, опустившись, він їй: "Не таких, не залізних, о діво,
679] Гідна ти пут, а таких, що закоханих пару єднають!
680] Як називаєшся ти і твій край, і за що тебе в путах
681] Тут залишили, скажи!" Якийсь час помовчала, не сміла
682] Дівчина — з хлопцем розмову вести, й соромливо руками
683] Лиця прикрила б свої, але в путах були тії руки.
684] Лиш на одне спромогтися могла — залилася сльозами.
685] Він таки далі розпитує, й от, щоб не мав підозріння,
686] Ніби приховує гріх, і себе вона, й край свій назвала.
687] Розповіла йому й те, як пишалась красою своєю
688] Мати, та, поки те все вона згадує, раптом об скелю
689] Гримнула хвиля туга, і, з безмежного зринувши моря,
690] Суне потвора, й киплять під грудьми її води широкі.
691] Зойкнула діва. Стривожені з'явою батько і мати [81]
692] Стали при ній; побивається він, а вже мати — тим паче.
693] Тільки не поміч, а смуток і плач, як до того схиляв їх
694] Час той скрутний, принесли й до закутого тіла припали.
695] Тут чужоземець озвавсь: "Голосити могли 6 ви за нею
696] Цілий свій вік, а от для рятунку — хвилина дається.
697] Тож, коли діву цю я попрошу в вас,— Персей, Громовержця
698] Син і тієї, що плід понесла від дощу золотого,
699] Я, той Персей, що, змієволосу Медузу зітнувши,
700] Зваживсь, махнувши крильми, у прозоре злетіти повітря,-
701] Виберіть серед зятів лиш мене; до усіх тих достоїнств,
702] Хай лиш поможуть боги, добре діло ще хочу додати.
703] Ваша дочка, як життя їй врятую,— моєю хай буде!"
704] Радо погодились (хто б тут вагавсь?), ще й своє володіння
705] Дать обіцяють як посаг дочки й умовляють сміливця.
706] Ось, наче бистре судно, веслярами спітнілими гнане,
707] Носом окованим води морські розтинає з розгону,
708] Так, розсуваючи хвилю грудьми, й та потвора до скелі
709] Мчала, й не далі була, ніж на віддаль, яку пролітає
710] Дзиґою в небі свинець, з балеарської пущений пращі.
711] Тут одчайдушний юнак, від землі відштовхнувшись ногами,
712] Стрімко під хмари злетів. І, як тільки поверхнею моря
713] Тінь перебігла хистка,— вже на тінь нападає потвора.
714] Як от Юпітера птах, підстерігши на дикому полі
715] Змія, що спину свою синювату до сонця наставив,
716] Ззаду на нього, щоб пащі не встиг повернуть, нападає
717] Й пазури хижі свої в лускувату заглиблює шию,
718] Так Інахід, описавши дугу в порожнечі безкраїй,
719] Ззаду на звіра напав, устромивши ревучій потворі
720] З розмаху меч по загнуте руків'я під праву лопатку.
721] Рану відчувши важку, то з води виринає в повітря,
722] То під водою ховається звір, то метається люто,
723] Наче кабан, коли пси звідусіль його тиснуть газкучі.
724] Хижих зубів завдяки своїм крилам Персей уникає.
725] Рани тим часом наносить — то в спину, що мушлями вкрита,
726] То поміж ребра, під бік, то туди, де хвіст, наче в риби,
727] Робиться тоншим,— усюди вганяє свій меч серповидний.
728] Ось уже з пащі страховища б'є водограєм багряно
729] Змішана з кров'ю вода. Вже Персеєві крила намокли,
730] Вже він сандалям своїм обважнілим не важиться більше
731] Вірити. Втім, помічає стрімчак, що при тихій погоді
732] Шпилем з води виступав, і зникав, коли вищала хвиля.
733] Там він опору знайшов і, за верх ухопившись рукою,
734] Декілька раз проникає мечем аж у нутрощі змія.
735] Оплески й радісний крик залунали на березі моря
736] Та між небесних осель".. Ніяк не натішаться зятем,
737] Доньки рятівником і захисником їхнього дому,
738] Кассіопея й Кефей. Покидаючи скелю похмуру, [82]
739] Діва розкована йде — тих трудів нагорода й причина.
740] Сам він, черпнувши води, переможні омив собі руки,
741] Й, щоб шорсткуватий пісок голові змієносній не шкодив,
742] Листя м'яке по землі й під водою вирослі трави
743] Стелить і голову зверху кладе Форкініди Медузи.
744] Ще не зів'яле стебло своїм осередком дірчастим
745] Силу Горгони ввібрало й затвердло, торкнувшись до неї,
746] І небувало міцним розрослося гіллям воно й листям.
747] Чудо те німфи морські вже й на інших спішать повторити
748] Стеблах — і кожне чудовим стає, от і множать насіння,
749] Сіють його по воді, забавляючись, жительки моря.
750] Тож і донині в коралах живе дивовижна властивість:
751] Хай лиш повітря торкнуться вони — кам'яніють відразу;
752] Те, що травою зростало в воді, над водою — вже камінь.
753] Кожному з трьох богів три вівтарі дерном він виклав:
754] Лівий — Меркурію, правий тобі, зброєвладная Діво,
755] Третій, між ними,— Юпітеру. Вбито Мінерві теличку,
756] Віснику неба — бичка, бика ж — тобі, Всемогутній.
757] Тут же Персей в нагороду за подвиг бере Андромеду,
758] Тільки без посагу. Вже й смолоскипами там потрясають
759] І Гіменей, і Амур. Всюди палиться ладан пахучий.
760] З крівель звисають вінки, звідусіль озиваються ліри,
761] Флейти, лунають пісні — променистої радості й щастя
762] Доказ гучний. Ось і двері відчинено — й злотом сяйнули
763] Пишні покої: туди, у багатих уборах, рядами,
764] На величаву гостину прямують кефенські вельможі.
765] Вже до кінця йшов обід, уже й дар благородного Вакха
766] Кожному в серце проник, і тут про людей того краю
767] Хоче дізнатись Лінкід, про їх звичаї, побут, про мужність.
768] Хто розповів йому те, в свою чергу звернувсь до Персея:
769] "Ти нам тепер поясни, яким чудом цю змієволосу
770] Голову зрізать тобі, найхоробріший муже, вдалося!"
771] Оповідає герой, що в краю під холодним Атлантом
772] Місце захищене є посеред кам'яного громаддя.
773] Доньки Форкіда там, дві сестри, поселились при вході,
774] Й оком одним на двох їм судилось дивитись по черзі.
775] Поки те око вони одна одній передавали,
776] Він якось перехопив його, руку підклавши, й потому
777] Дебрі глухі перейшов, обривисті скелі й нарешті
778] Став перед домом Горгон. І стрічались йому по дорозі
779] Звірів подоби й людей, тих самих, котрі вже назавжди
780] В камінь безмовний, Медузу побачивши, перемінились.
781] Далі й про те оповів, як тієї Медузи жахливе
782] Сам відображення вздрій на щиті, що носив його зліва,
783] Як обезглавив її, коли змії й вона в непробудний
784] Канули сон, і про те, як тоді з материнської крові
785] Разом із братом своїм бистрокрилий Пегас народився. [83]
786] Про небезпеки згадав, а було їх чимало в тривалім
787] Леті,— про те, які землі, моря споглядав під собою,
788] Як і про те, яких крилами в небі сузір'їв торкнувся.
789] Потім неждано замовк. Але в цю ж таки мить його знову
790] Хтось із вельмож запитав, чому ті трійливі гадюки
791] Тільки Медузі одній з-поміж сестер у коси вплелися.
792] Гість же на те: "На питання твоє, признаюсь, таки варто
793] Відповідь дати. Так ось. Незрівнянною вродою славна,
794] Для багатьох вона заздрості гідним була пожаданням.
795] Надто ж волоссям своїм, хоч усе було в неї чудовим,
796] Сяяла. Знав я таких, що самі пересвідчились в цьому.
797] Кажуть, морів повелитель у храмі святому Мінерви
798] Нею оволодів. Громовержця дочка, відвернувшись,
799] Вкрила егідою чисте лице, а щоб гріх покарати
800] В чорних, огидливих змій замінила волосся Горгони.
801] Й нині ще, вводячи в жах ворогів обімлілих, богиня
802] Носить, могутня, на грудях тих змій, що сама їх створила".
КНИГА ПЯТА
1] Поки про всі тії подвиги в колі кефенів Данаїн
2] Розповідає герой, залунав по владичих палатах
3] Гомін юрби, але не по-весільному там гомоніли,
4] Спів не звучав, тільки крик, озвірілої сутички вісник.
5] Мить — і вже не бенкет, а бійка довкіл вирувала.
6] Так над усміхненим морем, бува, в божевільному гніві
7] Зчепляться буйні вітри — й за хвилину воно спохмурніє.
8] Першим зухвалець Фіней, зачинатель того бойовища,
9] З ясена списом своїм потрясаючи, міддю окутим,-
10] "Ось,-— каже,— ось я за кражу дружини прибув сюди, месник!
11] Ні твої крила, ні бог твій, що в золото перемінився,
12] Не допоможуть тобі!" Вже й списа підняв.
633] Він посідав, як і море, що сонячним коням під вечір
634] Хвилею слалось до ніг і розжарену вісь холодило.
635] Безліч отар і черід, сновигаючи там по роздоллі,
636] Паслися вільно — межі не було, яка б їх зупиняла.
637] Листя лискуче дерев, зеленавим ясніючи злотом,
638] Там і гілки золоті, й плоди злотосяйні вкривало.
639] "Друже,— звернувся до нього Персей,— може, знатності роду
640] Ти довіряєш, то знай: від Юпітера я народився;
641] Може, цінуєш діла,— то й мої поцінуєш, напевно.
642] В тебе притулку й спочинку прошу". Па м я тав той, одначе,
643] Що йому в давні часи віщувала Феміда парнаська:
644] "Прийде, Атланте, пора — й з твого дерева вкрадено буде [80]
645] Золото, й подвигом тим Юпітера син себе вславить".
646] Муром високим тоді, налякавшись, Атлант золотий свій
647] Сад оточив і велів берегти його дужому змію;
648] Не підпускав до своїх володінь із чужинців нікого.
649] Тож і Персея жене: "Забирайся, а то не поможуть
650] Ті побрехеньки тобі — про подвиги й рід божественний!"
651] Далі вже й руки пускає у хід, наступає на нього.
652] Той, зволікаючи, слово ласкаве з суворим чергує.
653] Силою слабший — та хто взагалі б міг з Атлантом рівнятись
654] Силою? "Ну, коли так уже мало для тебе я важу,
655] Дар мій,— каже,— прийми!" І криваве обличчя Медузи
656] Зліва до нього простяг несподівано, сам відвернувшись.
657] Був, мов гора, й став горою Атлант: борода і волосся
658] В темні ліси перейшли, а в хребти — його плечі та руки.
659] Що головою було,— закруглилось верхом над хребтами;
660] В камінь кістяк обернувсь і, розрісшись ще більше, в безмежжя
661] Велет піднявсь кам'яний — так хотіли боги — і на ньому
662] Всіяне густо роями зірок, обіперлося небо.
663] Врешті, вітри позганяв Гіппотад у відвічну в'язницю.
664] Високо в небі, скликаючи всіх до щоденної праці,
665] Люціфер чистий зайнявсь. Одпочивши, Персей собі знову
666] Крила до ніг прив'язав і, закривлений меч підіп'явши,
667] Жваво сандалями став розсікати прозоре повітря.
668] Над багатьма, які слались довкіл, промайнувши краями,
669] Він ефіопів народ і Кефеєві ниви побачив.
670] Саме тоді в тім далекім краю Аммон безсердечний
671] За материнську вину безневинну скарав Андромеду.
672] Тільки-но вздрів її Абантіад — до суворої скелі
673] Міцно за руки прикуту,— й коли б вітерець їй волосся
674] Не розвівав і з очей не спливали б їй сльози гарячі,
675] Певний би був, що це статуя з мармуру,— задивувавшись,
676] Весь обімлів і, з тієї краси не спускаючи ока,
677] Мало на скелі не впав, бо й забувся, що в нього є крила.
678] От, опустившись, він їй: "Не таких, не залізних, о діво,
679] Гідна ти пут, а таких, що закоханих пару єднають!
680] Як називаєшся ти і твій край, і за що тебе в путах
681] Тут залишили, скажи!" Якийсь час помовчала, не сміла
682] Дівчина — з хлопцем розмову вести, й соромливо руками
683] Лиця прикрила б свої, але в путах були тії руки.
684] Лиш на одне спромогтися могла — залилася сльозами.
685] Він таки далі розпитує, й от, щоб не мав підозріння,
686] Ніби приховує гріх, і себе вона, й край свій назвала.
687] Розповіла йому й те, як пишалась красою своєю
688] Мати, та, поки те все вона згадує, раптом об скелю
689] Гримнула хвиля туга, і, з безмежного зринувши моря,
690] Суне потвора, й киплять під грудьми її води широкі.
691] Зойкнула діва. Стривожені з'явою батько і мати [81]
692] Стали при ній; побивається він, а вже мати — тим паче.
693] Тільки не поміч, а смуток і плач, як до того схиляв їх
694] Час той скрутний, принесли й до закутого тіла припали.
695] Тут чужоземець озвавсь: "Голосити могли 6 ви за нею
696] Цілий свій вік, а от для рятунку — хвилина дається.
697] Тож, коли діву цю я попрошу в вас,— Персей, Громовержця
698] Син і тієї, що плід понесла від дощу золотого,
699] Я, той Персей, що, змієволосу Медузу зітнувши,
700] Зваживсь, махнувши крильми, у прозоре злетіти повітря,-
701] Виберіть серед зятів лиш мене; до усіх тих достоїнств,
702] Хай лиш поможуть боги, добре діло ще хочу додати.
703] Ваша дочка, як життя їй врятую,— моєю хай буде!"
704] Радо погодились (хто б тут вагавсь?), ще й своє володіння
705] Дать обіцяють як посаг дочки й умовляють сміливця.
706] Ось, наче бистре судно, веслярами спітнілими гнане,
707] Носом окованим води морські розтинає з розгону,
708] Так, розсуваючи хвилю грудьми, й та потвора до скелі
709] Мчала, й не далі була, ніж на віддаль, яку пролітає
710] Дзиґою в небі свинець, з балеарської пущений пращі.
711] Тут одчайдушний юнак, від землі відштовхнувшись ногами,
712] Стрімко під хмари злетів. І, як тільки поверхнею моря
713] Тінь перебігла хистка,— вже на тінь нападає потвора.
714] Як от Юпітера птах, підстерігши на дикому полі
715] Змія, що спину свою синювату до сонця наставив,
716] Ззаду на нього, щоб пащі не встиг повернуть, нападає
717] Й пазури хижі свої в лускувату заглиблює шию,
718] Так Інахід, описавши дугу в порожнечі безкраїй,
719] Ззаду на звіра напав, устромивши ревучій потворі
720] З розмаху меч по загнуте руків'я під праву лопатку.
721] Рану відчувши важку, то з води виринає в повітря,
722] То під водою ховається звір, то метається люто,
723] Наче кабан, коли пси звідусіль його тиснуть газкучі.
724] Хижих зубів завдяки своїм крилам Персей уникає.
725] Рани тим часом наносить — то в спину, що мушлями вкрита,
726] То поміж ребра, під бік, то туди, де хвіст, наче в риби,
727] Робиться тоншим,— усюди вганяє свій меч серповидний.
728] Ось уже з пащі страховища б'є водограєм багряно
729] Змішана з кров'ю вода. Вже Персеєві крила намокли,
730] Вже він сандалям своїм обважнілим не важиться більше
731] Вірити. Втім, помічає стрімчак, що при тихій погоді
732] Шпилем з води виступав, і зникав, коли вищала хвиля.
733] Там він опору знайшов і, за верх ухопившись рукою,
734] Декілька раз проникає мечем аж у нутрощі змія.
735] Оплески й радісний крик залунали на березі моря
736] Та між небесних осель".. Ніяк не натішаться зятем,
737] Доньки рятівником і захисником їхнього дому,
738] Кассіопея й Кефей. Покидаючи скелю похмуру, [82]
739] Діва розкована йде — тих трудів нагорода й причина.
740] Сам він, черпнувши води, переможні омив собі руки,
741] Й, щоб шорсткуватий пісок голові змієносній не шкодив,
742] Листя м'яке по землі й під водою вирослі трави
743] Стелить і голову зверху кладе Форкініди Медузи.
744] Ще не зів'яле стебло своїм осередком дірчастим
745] Силу Горгони ввібрало й затвердло, торкнувшись до неї,
746] І небувало міцним розрослося гіллям воно й листям.
747] Чудо те німфи морські вже й на інших спішать повторити
748] Стеблах — і кожне чудовим стає, от і множать насіння,
749] Сіють його по воді, забавляючись, жительки моря.
750] Тож і донині в коралах живе дивовижна властивість:
751] Хай лиш повітря торкнуться вони — кам'яніють відразу;
752] Те, що травою зростало в воді, над водою — вже камінь.
753] Кожному з трьох богів три вівтарі дерном він виклав:
754] Лівий — Меркурію, правий тобі, зброєвладная Діво,
755] Третій, між ними,— Юпітеру. Вбито Мінерві теличку,
756] Віснику неба — бичка, бика ж — тобі, Всемогутній.
757] Тут же Персей в нагороду за подвиг бере Андромеду,
758] Тільки без посагу. Вже й смолоскипами там потрясають
759] І Гіменей, і Амур. Всюди палиться ладан пахучий.
760] З крівель звисають вінки, звідусіль озиваються ліри,
761] Флейти, лунають пісні — променистої радості й щастя
762] Доказ гучний. Ось і двері відчинено — й злотом сяйнули
763] Пишні покої: туди, у багатих уборах, рядами,
764] На величаву гостину прямують кефенські вельможі.
765] Вже до кінця йшов обід, уже й дар благородного Вакха
766] Кожному в серце проник, і тут про людей того краю
767] Хоче дізнатись Лінкід, про їх звичаї, побут, про мужність.
768] Хто розповів йому те, в свою чергу звернувсь до Персея:
769] "Ти нам тепер поясни, яким чудом цю змієволосу
770] Голову зрізать тобі, найхоробріший муже, вдалося!"
771] Оповідає герой, що в краю під холодним Атлантом
772] Місце захищене є посеред кам'яного громаддя.
773] Доньки Форкіда там, дві сестри, поселились при вході,
774] Й оком одним на двох їм судилось дивитись по черзі.
775] Поки те око вони одна одній передавали,
776] Він якось перехопив його, руку підклавши, й потому
777] Дебрі глухі перейшов, обривисті скелі й нарешті
778] Став перед домом Горгон. І стрічались йому по дорозі
779] Звірів подоби й людей, тих самих, котрі вже назавжди
780] В камінь безмовний, Медузу побачивши, перемінились.
781] Далі й про те оповів, як тієї Медузи жахливе
782] Сам відображення вздрій на щиті, що носив його зліва,
783] Як обезглавив її, коли змії й вона в непробудний
784] Канули сон, і про те, як тоді з материнської крові
785] Разом із братом своїм бистрокрилий Пегас народився. [83]
786] Про небезпеки згадав, а було їх чимало в тривалім
787] Леті,— про те, які землі, моря споглядав під собою,
788] Як і про те, яких крилами в небі сузір'їв торкнувся.
789] Потім неждано замовк. Але в цю ж таки мить його знову
790] Хтось із вельмож запитав, чому ті трійливі гадюки
791] Тільки Медузі одній з-поміж сестер у коси вплелися.
792] Гість же на те: "На питання твоє, признаюсь, таки варто
793] Відповідь дати. Так ось. Незрівнянною вродою славна,
794] Для багатьох вона заздрості гідним була пожаданням.
795] Надто ж волоссям своїм, хоч усе було в неї чудовим,
796] Сяяла. Знав я таких, що самі пересвідчились в цьому.
797] Кажуть, морів повелитель у храмі святому Мінерви
798] Нею оволодів. Громовержця дочка, відвернувшись,
799] Вкрила егідою чисте лице, а щоб гріх покарати
800] В чорних, огидливих змій замінила волосся Горгони.
801] Й нині ще, вводячи в жах ворогів обімлілих, богиня
802] Носить, могутня, на грудях тих змій, що сама їх створила".
КНИГА ПЯТА
1] Поки про всі тії подвиги в колі кефенів Данаїн
2] Розповідає герой, залунав по владичих палатах
3] Гомін юрби, але не по-весільному там гомоніли,
4] Спів не звучав, тільки крик, озвірілої сутички вісник.
5] Мить — і вже не бенкет, а бійка довкіл вирувала.
6] Так над усміхненим морем, бува, в божевільному гніві
7] Зчепляться буйні вітри — й за хвилину воно спохмурніє.
8] Першим зухвалець Фіней, зачинатель того бойовища,
9] З ясена списом своїм потрясаючи, міддю окутим,-
10] "Ось,-— каже,— ось я за кражу дружини прибув сюди, месник!
11] Ні твої крила, ні бог твій, що в золото перемінився,
12] Не допоможуть тобі!" Вже й списа підняв.