Метаморфози - Сторінка 31
- Овідій -
Так облудно й Дедал заплітає
167] Безліч усяких доріг; навіть сам із глибин лабіринте
168] Ледь до порога вертавсь: так ходи хитромудро петляли!
169] Там і загнали того, хто биком водночас був і хлопцем.
170] Там він і крові актейської двічі напивсь, але втретє,
171] З дев'ятиліттям новим, переможений, вже не напився:
172] Двері, що вдруге ніхто в них не входив, удруге побачив
173] Той, кого нитка вела рятівна з допомогою діви. [138]
174] Зараз же, викравши Міноса доньку, нащадок Егея
175] Морем до Дії подавсь, а супутницю кинув, жорстокий,
176] Там, на її побережжі. Заплакану, журну, самотню
177] Вакх пожалів, пригорнув. А щоб вічною поміж зірками
178] Славою діва втішалась,— вінок із чола її знявши,
179] В зоряне небо метнув; у повітряні звившись простори,
180] Лине — й мигтять, поробившись зірками, його самоцвіти.
181] Форму зберігши вінця, зупинивсь він, де два Геркулеси:
182] Той, що припав на коліно, і той, що в руці із змією.
183] Втім, надокучив Дедалові Кріт, утомило вигнання;
184] Рідні місця спогадав, та від них одмежований морем,-
185] "Хай собі,— мовив якось,— перекриє моря й суходоли,-
186] Небо відкрите для нас, тож по ньому майнемо додому.
187] Землі й моря хоч посів — не посів, проте, Мінос повітря".
188] Мовив і думку свою скерував на нечуване діло,
189] Взявся природу мінять: укладає рівненько пір'їни,
190] Щоб поверх менших, дрібних, поступово все більші лягали;
191] Наче по схилу рядками росли вони. Так от селяни
192] Склали собі з різнодовгих тростин гомінливу сопілку.
193] Ниткою зв'язує їх посередині, скріплює воском
194] При корінцях, а тоді, так уклавши їх, дещо згинає,
195] Як ото в птаха крило. Ні на крок не відходив од батька
196] Хлопець І кар; що торкається згуби своєї — не відав.
197] То, сміючись, перехоплював пір'я, що ним час од часу
198] Бавився вітер-блукач, то розм якшував пальцем жовтавий
199] Віск, заважаючи батькові в праці його небувалій,-
200] Все під ногами крутивсь. Та нарешті великий умілець
201] Викінчив твір і, обидва крила до плечей прикріпивши,
202] Ледь ворухнув ними — й наче гойднувся в легкому повітрі.
203] Тут він і сина повчав: "Лиш середнім, Ікаре, благаю,
204] Шляхом лети: бо занизько полинеш — то стануть важкими
205] Крила від плескоту хвиль, а зависоко — сонцем їх спалиш.
206] Крайностей двох уникай! Оглядатись не смій на Боота,
207] Ні на Геліку, ані на оголений меч Оріона.
208] В небі мене лиш тримайсь!" А тим часом уміння польоту
209] Вчить і йому до плеча прикріпляє крило небувале.
210] Руки ж у старця тремтять, а поорані зморшками лиця
211] Вогкими стали од сліз. Пригорнув, приголубив І кара,-
212] Більше ж нагоди не мав! Над землею піднявшись на крилах,
213] Першим летить, боячись за супутника-сина, мов птиця,
214] Що пташенят із стрімкого гнізда випроваджує вперше.
215] Хлопцеві вказує шлях, до хисткого привчає мистецтва,
216] Крилами змахує сам і за летом Ікаровим стежить.
217] Хто б їх не вгледів тоді: чи рибалка, що завше тримає
218] Вудку гнучку, чи пастух із кийком, чи плугатар похилий —
219] Кожен із дива завмер, бо гадав, що над ним у повітрі [139]
220] Линуть безсмертні боги. Ось і Самос, Юнони оселя,
221] Зліва під ними проплив, уже Делос і Парос минули,
222] Справа лишився Лебінт і Калімна, що славиться медом.
223] Тут захопився польотом І кар і, налігши на крила,
224] Врешті, відбивсь од вождя: потягла його в небо високе
225] Вільного лету жага. Та сусідство пекучого Сонця
226] Віск запашний, що скріпляв його крила, вогнем розм'якшило.
227] Скапав розплавлений віск — і руками, безкрилий, у небі
228] Марно махає Ікар: на повітря вже нічим опертись.
229] Батька ще кликав, коли вже приймало його лазурове
230] Море, котре з тих часів називають Ікаровим морем.
231] Батько нещасний — уже ж і не батько,— "Ікаре мій! — кличе,-
232] Де ти, мій сину, тепер? У якім однайду тебе краї?"
233] Все він "Ікаре!" гукав, та, побачивши пір я на хвилі,
234] Хист свій прокляв, у могилу, засмучений, синове тіло
235] Склав, а місцевість цю названо йменням того, хто в могилі.
236] Те, як безрадісний батько тужив над останками сина,
237] Вгледіла із рівчака балаклива куріпка й одразу
238] Стала на радощах бити крильми, не ховаючи втіхи.
239] В роді пернатих єдина, раніше небачена птиця,
240] Щойно ж бо пір'я вдягла, щоб тобі докоряти, Дедале.
241] Сина в науку сестра віддала йому,— хто ж бо то може
242] Долю свою передбачити? — Тільки шість років подвоїв
243] Хлопець, а розум його вже для різних наук був придатний.
244] Глянув якось на остистий хребет, що лишився від риби,
245] Взявши його за зразок, він зубці на тонкому залізі
246] Густо нарізав — і вийшла пила з-під руки його вперше.
247] Перший він також єдиним вузлом поєднав дві залізні
248] Ніжки, й коли між собою вони на віддалі рівній,-
249] Твердо одна з них стоїть, а друга — коло обводить.
250] Заздрість Дедала взяла, і з високого замку Мі нерви
251] Учня свого зіштовхнув стрімголов, і збрехав, що хлопчина
252] Сам спотикнувсь, та його на льоту підхопила Паллада,
253] Здібних людей опікунка,— і в пір я в повітрі вдягнула.
254] Світлого розуму жвавість колишня при тій переміні
255] В крила й ноги пішла, лиш ім'я залишилось незмінним.
256] Високо все ж не злітає куріпка, тому й свої гнізда
257] Не на високім гіллі, не по різних вершинах звиває,-
258] Яйця кладе по кущах, перепурхує з місця на місце;
259] Страшно їй злинути вище: лякає колишнє падіння.
260] Вже на Етнейській землі зупинився Дедал у великій
261] Втомі, й Кокал, захистивши благальника силою зброї,
262] Виявив ласку йому. Вже не мусили слати Афіни
263] Жертви сумної на Кріт завдяки переможцю Тесею.
264] Храми вінчає народ; і Юпітера, й збройну Мінерву,
265] Й інших безсмертних богів заодно величаючи вдячно
266] Кров'ю жертовних тварин і жертовників димом пахучим. [140]
267] Славне Тесея ім'я наче вітром розсіяла чутка
268] По арголідських містах, тож народ усієї Ахайї
269] Став допомоги благать, опинившись у скруті великій.
270] По допомогу тоді й Калідон, хоча мав Мелеагра,
271] Мало що не на колінах звернувсь. А причиною просьби
272] Дикий кабан був — служитель і месник Діани гнівної.
273] Кажуть, володар Ойней у подяку за рік урожайний
274] Перші плоди склав Церері, вином уласкавив Ліея,
275] Соком оливок Палладиних — жовтоволосу Мінерву.
276] Віддана спершу сільським божествам, до богів олімпійських
277] Шана ця, врешті, дійшла. На жертовниках доньки Латони
278] Ладан, одначе, не тлів, а стежки бур'яном забуяли.
279] Гнів і богам не чужий. "Не залишим цього без покари!
280] В шані відмовили нам, але ми не відмовим у помсті!"
281] Щоб голослівною в гніві не бути, на землі Ойнея
282] Месника шле — кабана: ні в Епірі, що травами славний,
283] Ні на лугах сіцілійських биків не знайти, йому рівних.
284] Очі спалахують кров'ю й вогнем, надимається шия,
285] Густо щетиною їжиться весь; на пригорбленій спині —
286] Мовби високі списи, гостролезими вістрями грізні.
287] Рикне той звір — і спливає з його страхітливої морди
288] Піна, скипаючи; ікла ж у нього-мов бивні слонові.
289] Блискавка — подих його, що на відстані спалює листя.
290] То потолочить посів, який тільки що в полі заврунивсь,
291] То — обважнілі жита, селянина сподіванки марні.
292] Гинуть на пні пшениці, подарунки Церери; намарно
293] Засіки ждуть, поки в них золотаве посиплеться зерно.
294] Лози виткі з виногронами разом затоптані в землю,
295] З ними — й зелена, в плодах, засихає підрита оливка.
296] Вже й на стада він упав, і ніхто — ні пастух, ні собаки,
297] Ні круторогі бики не були порятунком худобі.
298] Люд утікає з полів і безпечним себе почуває
299] Тільки за муром міським, поки відділу хлопців добірних
300] Не підібрав Мелеагр, голосної бажаючи слави:
301] Два близнюки там були, Тіндарея сини: один вершник,
302] Другий — кулачний боєць; був Ясон, мореплавець одважний,
303] Був і Тесей, нерозлучний із другом своїм — Пірітоєм;
304] Два Тестіади й сини Афарея: Ідас прудконогий
305] Та гострозорий Лінкей; і Кеней був, тоді вже не діва,
306] Грізний Левкіпп і Акаст, що несхибно вмів списа метати,
307] Був Гіппотой, був Дріант і нащадок Амінтора — Фенікс,
308] Актора два близнюки і Філей, посланець із Еліди.
309] Був там силак Теламон, був Ахілла великого батько,
310] З Феретіадом прибув Іолай, що з Беотії родом,
311] Еврітіон запальний, Ехіон, нездоланний у бігу,
312] З Наріка — жвавий Лелег; Панопей, і Гілей, і суворий
313] Гіппас, і Нестор, який на той час був у розквіті віку, [141]
314] Й ті, що їх вирядив Гіппокоонт із прадавніх Аміклів.
315] Ще й паррасієць Анкей з Пенелопиним свекром; розумний
316] Був Ампікід і Еклід, ще безпечний тоді від дружини,
317] Врешті,— й окраса лікейських гаїв була — діва тегейська.
318] Одяг їй застібка зверху скріпляла, відточена гладко;
319] Скромно, у вузол один, вона просте волосся збирала.
320] Збоку дзвонистий висів сагайдак із слонової кості,
321] Стріл охоронець, у лівій руці мала спис ясеновий.
322] З виду такою була: як на хлопця, то — можна б сказати —
323] Надто дівоча, але як на дівчину — надто хлоп'яча.
324] Тільки-но вгледів її калідонський герой — і любов'ю
325] Тут же пройнявсь проти божої волі; відчувши глибинний
326] Пал,— "О щасливим,— сказав,— буде той з юнаків, кого мужем
327] Зволить назвати вона!" Та на більше ні час не дозволив,
328] Ні соромливість, бо вже починались небачені лови.
329] Ліс, що від віку сокири не знав, од рівнини почавшись,
330] Ген, до пологих полів, непроглядний, густий, простелявся.
331] Щойно туди прибули — за роботу взялися сміливці:
332] Ті вже розтягують сіті, ці — псів із припону спускають,
333] Інші — по слідові йдуть, безрозсудно життям своїм важать.
334] Діл там заглиблений був; рівчаками туди переважно
335] Води пливли дощові. По вологому дні того долу
336] Гнув своє пруття вербняк, очерет височів тонколистий,
337] Серед низьких комишів лепеха пробивалася гостра.
338] Вигнаний зграєю псів із гущавини в натовп мисливців
339] Кинувсь кабан, мов із хмар, що зітнулись, вогонь блискавичний.
340] Ліс вилягає за ним. Наче в бурю лунає довкола
341] Гуркіт і тріск. Загукали бійці. У могутній правиці
342] В кожного — спис наготові; тремтить його вістря широке.
343] Рине розлючений звір.
167] Безліч усяких доріг; навіть сам із глибин лабіринте
168] Ледь до порога вертавсь: так ходи хитромудро петляли!
169] Там і загнали того, хто биком водночас був і хлопцем.
170] Там він і крові актейської двічі напивсь, але втретє,
171] З дев'ятиліттям новим, переможений, вже не напився:
172] Двері, що вдруге ніхто в них не входив, удруге побачив
173] Той, кого нитка вела рятівна з допомогою діви. [138]
174] Зараз же, викравши Міноса доньку, нащадок Егея
175] Морем до Дії подавсь, а супутницю кинув, жорстокий,
176] Там, на її побережжі. Заплакану, журну, самотню
177] Вакх пожалів, пригорнув. А щоб вічною поміж зірками
178] Славою діва втішалась,— вінок із чола її знявши,
179] В зоряне небо метнув; у повітряні звившись простори,
180] Лине — й мигтять, поробившись зірками, його самоцвіти.
181] Форму зберігши вінця, зупинивсь він, де два Геркулеси:
182] Той, що припав на коліно, і той, що в руці із змією.
183] Втім, надокучив Дедалові Кріт, утомило вигнання;
184] Рідні місця спогадав, та від них одмежований морем,-
185] "Хай собі,— мовив якось,— перекриє моря й суходоли,-
186] Небо відкрите для нас, тож по ньому майнемо додому.
187] Землі й моря хоч посів — не посів, проте, Мінос повітря".
188] Мовив і думку свою скерував на нечуване діло,
189] Взявся природу мінять: укладає рівненько пір'їни,
190] Щоб поверх менших, дрібних, поступово все більші лягали;
191] Наче по схилу рядками росли вони. Так от селяни
192] Склали собі з різнодовгих тростин гомінливу сопілку.
193] Ниткою зв'язує їх посередині, скріплює воском
194] При корінцях, а тоді, так уклавши їх, дещо згинає,
195] Як ото в птаха крило. Ні на крок не відходив од батька
196] Хлопець І кар; що торкається згуби своєї — не відав.
197] То, сміючись, перехоплював пір'я, що ним час од часу
198] Бавився вітер-блукач, то розм якшував пальцем жовтавий
199] Віск, заважаючи батькові в праці його небувалій,-
200] Все під ногами крутивсь. Та нарешті великий умілець
201] Викінчив твір і, обидва крила до плечей прикріпивши,
202] Ледь ворухнув ними — й наче гойднувся в легкому повітрі.
203] Тут він і сина повчав: "Лиш середнім, Ікаре, благаю,
204] Шляхом лети: бо занизько полинеш — то стануть важкими
205] Крила від плескоту хвиль, а зависоко — сонцем їх спалиш.
206] Крайностей двох уникай! Оглядатись не смій на Боота,
207] Ні на Геліку, ані на оголений меч Оріона.
208] В небі мене лиш тримайсь!" А тим часом уміння польоту
209] Вчить і йому до плеча прикріпляє крило небувале.
210] Руки ж у старця тремтять, а поорані зморшками лиця
211] Вогкими стали од сліз. Пригорнув, приголубив І кара,-
212] Більше ж нагоди не мав! Над землею піднявшись на крилах,
213] Першим летить, боячись за супутника-сина, мов птиця,
214] Що пташенят із стрімкого гнізда випроваджує вперше.
215] Хлопцеві вказує шлях, до хисткого привчає мистецтва,
216] Крилами змахує сам і за летом Ікаровим стежить.
217] Хто б їх не вгледів тоді: чи рибалка, що завше тримає
218] Вудку гнучку, чи пастух із кийком, чи плугатар похилий —
219] Кожен із дива завмер, бо гадав, що над ним у повітрі [139]
220] Линуть безсмертні боги. Ось і Самос, Юнони оселя,
221] Зліва під ними проплив, уже Делос і Парос минули,
222] Справа лишився Лебінт і Калімна, що славиться медом.
223] Тут захопився польотом І кар і, налігши на крила,
224] Врешті, відбивсь од вождя: потягла його в небо високе
225] Вільного лету жага. Та сусідство пекучого Сонця
226] Віск запашний, що скріпляв його крила, вогнем розм'якшило.
227] Скапав розплавлений віск — і руками, безкрилий, у небі
228] Марно махає Ікар: на повітря вже нічим опертись.
229] Батька ще кликав, коли вже приймало його лазурове
230] Море, котре з тих часів називають Ікаровим морем.
231] Батько нещасний — уже ж і не батько,— "Ікаре мій! — кличе,-
232] Де ти, мій сину, тепер? У якім однайду тебе краї?"
233] Все він "Ікаре!" гукав, та, побачивши пір я на хвилі,
234] Хист свій прокляв, у могилу, засмучений, синове тіло
235] Склав, а місцевість цю названо йменням того, хто в могилі.
236] Те, як безрадісний батько тужив над останками сина,
237] Вгледіла із рівчака балаклива куріпка й одразу
238] Стала на радощах бити крильми, не ховаючи втіхи.
239] В роді пернатих єдина, раніше небачена птиця,
240] Щойно ж бо пір'я вдягла, щоб тобі докоряти, Дедале.
241] Сина в науку сестра віддала йому,— хто ж бо то може
242] Долю свою передбачити? — Тільки шість років подвоїв
243] Хлопець, а розум його вже для різних наук був придатний.
244] Глянув якось на остистий хребет, що лишився від риби,
245] Взявши його за зразок, він зубці на тонкому залізі
246] Густо нарізав — і вийшла пила з-під руки його вперше.
247] Перший він також єдиним вузлом поєднав дві залізні
248] Ніжки, й коли між собою вони на віддалі рівній,-
249] Твердо одна з них стоїть, а друга — коло обводить.
250] Заздрість Дедала взяла, і з високого замку Мі нерви
251] Учня свого зіштовхнув стрімголов, і збрехав, що хлопчина
252] Сам спотикнувсь, та його на льоту підхопила Паллада,
253] Здібних людей опікунка,— і в пір я в повітрі вдягнула.
254] Світлого розуму жвавість колишня при тій переміні
255] В крила й ноги пішла, лиш ім'я залишилось незмінним.
256] Високо все ж не злітає куріпка, тому й свої гнізда
257] Не на високім гіллі, не по різних вершинах звиває,-
258] Яйця кладе по кущах, перепурхує з місця на місце;
259] Страшно їй злинути вище: лякає колишнє падіння.
260] Вже на Етнейській землі зупинився Дедал у великій
261] Втомі, й Кокал, захистивши благальника силою зброї,
262] Виявив ласку йому. Вже не мусили слати Афіни
263] Жертви сумної на Кріт завдяки переможцю Тесею.
264] Храми вінчає народ; і Юпітера, й збройну Мінерву,
265] Й інших безсмертних богів заодно величаючи вдячно
266] Кров'ю жертовних тварин і жертовників димом пахучим. [140]
267] Славне Тесея ім'я наче вітром розсіяла чутка
268] По арголідських містах, тож народ усієї Ахайї
269] Став допомоги благать, опинившись у скруті великій.
270] По допомогу тоді й Калідон, хоча мав Мелеагра,
271] Мало що не на колінах звернувсь. А причиною просьби
272] Дикий кабан був — служитель і месник Діани гнівної.
273] Кажуть, володар Ойней у подяку за рік урожайний
274] Перші плоди склав Церері, вином уласкавив Ліея,
275] Соком оливок Палладиних — жовтоволосу Мінерву.
276] Віддана спершу сільським божествам, до богів олімпійських
277] Шана ця, врешті, дійшла. На жертовниках доньки Латони
278] Ладан, одначе, не тлів, а стежки бур'яном забуяли.
279] Гнів і богам не чужий. "Не залишим цього без покари!
280] В шані відмовили нам, але ми не відмовим у помсті!"
281] Щоб голослівною в гніві не бути, на землі Ойнея
282] Месника шле — кабана: ні в Епірі, що травами славний,
283] Ні на лугах сіцілійських биків не знайти, йому рівних.
284] Очі спалахують кров'ю й вогнем, надимається шия,
285] Густо щетиною їжиться весь; на пригорбленій спині —
286] Мовби високі списи, гостролезими вістрями грізні.
287] Рикне той звір — і спливає з його страхітливої морди
288] Піна, скипаючи; ікла ж у нього-мов бивні слонові.
289] Блискавка — подих його, що на відстані спалює листя.
290] То потолочить посів, який тільки що в полі заврунивсь,
291] То — обважнілі жита, селянина сподіванки марні.
292] Гинуть на пні пшениці, подарунки Церери; намарно
293] Засіки ждуть, поки в них золотаве посиплеться зерно.
294] Лози виткі з виногронами разом затоптані в землю,
295] З ними — й зелена, в плодах, засихає підрита оливка.
296] Вже й на стада він упав, і ніхто — ні пастух, ні собаки,
297] Ні круторогі бики не були порятунком худобі.
298] Люд утікає з полів і безпечним себе почуває
299] Тільки за муром міським, поки відділу хлопців добірних
300] Не підібрав Мелеагр, голосної бажаючи слави:
301] Два близнюки там були, Тіндарея сини: один вершник,
302] Другий — кулачний боєць; був Ясон, мореплавець одважний,
303] Був і Тесей, нерозлучний із другом своїм — Пірітоєм;
304] Два Тестіади й сини Афарея: Ідас прудконогий
305] Та гострозорий Лінкей; і Кеней був, тоді вже не діва,
306] Грізний Левкіпп і Акаст, що несхибно вмів списа метати,
307] Був Гіппотой, був Дріант і нащадок Амінтора — Фенікс,
308] Актора два близнюки і Філей, посланець із Еліди.
309] Був там силак Теламон, був Ахілла великого батько,
310] З Феретіадом прибув Іолай, що з Беотії родом,
311] Еврітіон запальний, Ехіон, нездоланний у бігу,
312] З Наріка — жвавий Лелег; Панопей, і Гілей, і суворий
313] Гіппас, і Нестор, який на той час був у розквіті віку, [141]
314] Й ті, що їх вирядив Гіппокоонт із прадавніх Аміклів.
315] Ще й паррасієць Анкей з Пенелопиним свекром; розумний
316] Був Ампікід і Еклід, ще безпечний тоді від дружини,
317] Врешті,— й окраса лікейських гаїв була — діва тегейська.
318] Одяг їй застібка зверху скріпляла, відточена гладко;
319] Скромно, у вузол один, вона просте волосся збирала.
320] Збоку дзвонистий висів сагайдак із слонової кості,
321] Стріл охоронець, у лівій руці мала спис ясеновий.
322] З виду такою була: як на хлопця, то — можна б сказати —
323] Надто дівоча, але як на дівчину — надто хлоп'яча.
324] Тільки-но вгледів її калідонський герой — і любов'ю
325] Тут же пройнявсь проти божої волі; відчувши глибинний
326] Пал,— "О щасливим,— сказав,— буде той з юнаків, кого мужем
327] Зволить назвати вона!" Та на більше ні час не дозволив,
328] Ні соромливість, бо вже починались небачені лови.
329] Ліс, що від віку сокири не знав, од рівнини почавшись,
330] Ген, до пологих полів, непроглядний, густий, простелявся.
331] Щойно туди прибули — за роботу взялися сміливці:
332] Ті вже розтягують сіті, ці — псів із припону спускають,
333] Інші — по слідові йдуть, безрозсудно життям своїм важать.
334] Діл там заглиблений був; рівчаками туди переважно
335] Води пливли дощові. По вологому дні того долу
336] Гнув своє пруття вербняк, очерет височів тонколистий,
337] Серед низьких комишів лепеха пробивалася гостра.
338] Вигнаний зграєю псів із гущавини в натовп мисливців
339] Кинувсь кабан, мов із хмар, що зітнулись, вогонь блискавичний.
340] Ліс вилягає за ним. Наче в бурю лунає довкола
341] Гуркіт і тріск. Загукали бійці. У могутній правиці
342] В кожного — спис наготові; тремтить його вістря широке.
343] Рине розлючений звір.