Метаморфози - Сторінка 32
- Овідій -
Ударяючи іклами скоса,
344] Так і розкидує вправо та вліво собак гавкотливих.
345] Першим метнув Ехіон, розмахнувшись, але надаремно:
346] Спис не потрапив у ціль, лиш черкнув по корі ясеновій.
347] Другий за ним, коли б кинутий був трохи з меншим зусиллям,
348] Певно, в хребет кабанові б уп явсь, а не в землю, далеко
349] Спереду; списом метнув так потужно Ясон-пагасеєць.
350] "Фебе! — шепнув Ампікід,— я ж тебе шанував і шаную,
351] Вияви ласку й мені: поможи того звіра поцілить!"
352] Вислухав бог і, що міг, те зробив: кабана таки вдарив
353] Спис Ампікіда, не зранив, однак: на льоту йому збила
354] Вістря залізне Діана; мети досягло тільки древко.
355] Тут аж запінивсь кабан, розбуявсь, наче грім у негоду:
356] Полум'ям очі блищать, блискавиці з грудей видихає.
357] Камінь із пращі напнутої пущений так невідхильно
358] Мчить на твердині, наповнені військом, або на високі
359] Мури, як дик ошалілий — у гурт юнаків із розгону [142]
360] Вклинивсь. Лежать уже ті, що праворуч на чатах стояли:
361] Евпалам із Пелагоном; уже відтягнули їх друзі.
362] Від блискавичного ікла й Енесім не зміг ухилитись,
363] Гіппокоонта нащадок: намірився вдатись до втечі,
364] Зблідлий, та пізно було — підколінки підтяті ослабли.
365] Може б, і Нестор-пілосець, троянських часів не діждавшись
366] Там свою голову склав, та на списі, немов на жердині,
367] Він із розгону стрибнув між галуззя найближчого дуба —
368] Звідти, врятований чудом, на ворога-вепра дивився.
369] Дик, свої ікла між тим нагостривши об корінь дубовий,
370] Смертю вже знову грозить і, блискучою зброєю гордий,
371] Зранює іклом кривим Еврітідові-велетню литку.
372] Два близнюки, що зірками не стали ще в небі, тим часом
373] На білосніжних гарцюючи конях, брати нерозлучні,
374] З виду прекрасні, ставні, ненастанно в руках потрясали
375] Гостроконечні списи, їх метнути постійно готові.
376] Певно б, і влучили вепра, коли б не пірнув, щетинястий,
377] В дебрі, куди не прорветься ні кінь, ані спис не проникне.
378] Кинувсь туди й Теламон запальний, та, спіткнувшись об корінь,
379] Раптом на повнім бігу на землі розпластавсь, —необачний.
380] Поки його піднімає Пелей, вже стрілу бистролетну,
381] Вигнувши лук свій, пустила в гущавину діва-тегейка.
382] Звіру під вухом застрягла стріла, тільки злегка дряпнувши
383] Шкіру, й щетина там кров'ю забарвилась ледве помітно.
384] Кажуть, тим успіхом першим не так сама діва пишалась,
385] Як Мелеагр: саме він, запримітивши кров на щетині,
386] Друзям на неї увагу звернув, а мисливиці юній,-
387] "Честь і хвала за цей постріл,— сказав,— тобі буде по праву!"
388] Соромно стало мужам, бадьорять один одного; криком
389] Духу собі додають і списи безуспішно метають:
390] Ні розмахнутись, мовляв, ні прицілитись тут неможливо.
391] Ось на загибель свою топірець ухопивши двосічний,
392] Кинувсь Аркад: "Ану, місце мені! Покажу вам,— гукає,-
393] Як над жіночою зброєю верх бере ця, чоловіча!
394] Хоч під опікою звір у мисливиці — доньки Латони,
395] Все ж упаде під моїм топірцем на очах у Діани!"
396] Так ото він похвалявсь і сокиру двобічну рішуче
397] Над головою підняв, її в руки обидві узявши.
398] Звівсь для удару навшпиньки, подався вперед, але першим
399] Вепр на сміливця напав: увігнав йому два блискавичні
400] Ікла під низ живота, де смертельною рана буває.-
401] Впав після нього й Анкей; розповзлись на землі біля нього
402] Кишки, що кров'ю набухли, земля багряніє довкола.
403] Вийшов на звіра тоді Пірітой, Іксіона потомок,
404] Ратищем довгим усе потрясаючи в дужій правиці.
405] "Стань трохи далі, дорожчий мені над життя моє власне,
406] Втіхо моєї душі! — йому крикнув Егід,— бо й хоробрим [143]
407] Далі стояти не гріх. Не повторюй помилки Анкея!"
408] Мовив і списа метнув із важким наконечником мідним.
409] Добре метнув, і, можливо, всміхнулася б доля Тесею,-
410] Лиш, на гілляку натрапивши, спис відхилився від цілі.
411] Потім метнув ще Ясон, але й тут несподівано втрутивсь
412] Випадок: спис Келадона прошив замість дикого звіра
413] Й, нутрощі вирвавши, вістрям червоним у землю заглибивсь.
414] Двічі метнув Мелеагр: із списів його перший — у землю,
415] Другий — у вигнуту спину страховиська глибоко вбився.
416] Поки шаліє кабан, завертівшись, як вихор, од болю,
417] Поки розбризкує піну криваву й похрюкує грізно,
418] Той, хто поцілив — не гається: вибравши мить відповідну,
419] Ратище довге гладке заганяє йому під лопатку.
420] Скрикнули, радісно друзі; потиснути хоче негайно
421] Всяк у правиці своїй переможця щасливу правицю.
422] Аж. заніміли на вид хижака: на землі розпростертий,
423] Він видається немовби ще більшим, ще й досі вселяє
424] Страх, але кожен кольне: хоче кров його мати на списі.
425] А переможець, ногою притиснувши голову звіра,-
426] "Здобич ця,— каже,— по праву твоя, нонакрійська красуне,
427] По справедливості й славу та честь розділю я з тобою".
428] Тут же він діві дарує страшною щетиною вкриту
429] Шкуру й оздоблену грізними іклами голову вепра.
430] Милий дарунок їй, милий і той, хто подав цей дарунок.
431] Інші — позаздрили; чутно було невдоволений гомін.
432] Ось, замахавши руками, взялись на все горло кричати
433] Тестія гнівні сини: "Ану кинь це й на честь чоловічу,
434] Жінко, не смій зазіхать! І не дуже на вроду надійся,
435] Щоб не покинув тебе переможець, хоча й закохався!"
436] В неї — цей дар відняли, дарувати можливість — у нього.
437] Не потерпів тут нащадок Маворта; скипівши від люті,-
438] "Знайте ж ви,— кинув,— усі, хто до слави чужої охочий,
439] Як од погрози до діла далеко!" — й злочинне залізо
440] В груди Плексіппу встромив, коли той не чекав небезпеки.
441] Мить завагався Токсей: поривавсь відомстити за брата,
442] Долю ж, якої зазнав його брат, повторити боявся.
443] Довго вагатись не дав Мелеагр: од недавнього вбивства
444] Тепле ще вістря зігрів другий раз він братньою кров'ю.
445] Рада, що син переміг, до святинь поспішивши з дарами,
446] Бачить Алтея: на ношах несуть двох братів бездиханних.
447] Б'є себе в груди вона, голосними риданнями місто
448] Повнить і не в золотім — у жалобнім іде Одіянні.
449] Щойно дізналась, хто вбивця,— і вмить забуває про тугу,
450] Сліз надаремно не ллє — переймається прагненням помсти.
451] Дерева шмат був; його, коли Тестія донька лежала,
452] Сина родивши, в огонь три богині, три сестри, поклали [144]
453] І, підганяючи пальцем невпинне своє веретено,
454] Мовили: "Рівний відрізок життя ми й тобі присудили,
455] Новонароджений, і деревині тій". Тільки-но сестри,
456] Долю звістивши йому, відступили,— з вогню те поліно
457] Мати вихоплює й полум'я з нього водою збиває.
458] Довго в найглибшому закутку дому пролежав цурпалок.
459] Поки він там зберігавсь, то й літа зберігав твої, хлопче.
460] Мати ж відтіль його винесла й скіпок соснових веліла
461] Скласти й жадливий вогонь підсуває до купи сухої.
462] Кинуть туди деревину вчетверте вона намагалась,
463] Та не зробила того: в ній боролася мати — з сестрою.
464] Два протилежні чуття розривали їй надвоє душу.
465] То полотніла, як тільки згадала свій намір злочинний,
466] То, коли гнів допікав, наливалися кров'ю їй очі.
467] Так і обличчя: то враз кам'яніло, жорстоким робилось,
468] Наче б карала когось, то з'являлася жалість на ньому.
469] Ще не зсушила запеклість їй сліз, а за мить хтозна-звідки
470] Знов набирались вони. Як судно, що жене його в бурю
471] Вітер потужний в один бік, а хвиля, не менше потужна,-
472] В другий,— ті сили дві чує й, хитаючись, двом піддається,-
473] Так от і Тестія донька в своїх почуттях супротивних,
474] Щойно приборкавши гнів, уже знову його роздуває.
475] Врешті, над матір'ю в ній — сестра бере верх поступово:
476] Щоб уласкавити кров'ю по крові споріднені тіні,
477] Гріх замишляє, безгрішності прагнучи. Згубного гніву
478] Поштовх одчувши новий: "На цім вогнищі плід мій,— сказала,-
479] Хай догорить!" І вже в руку вхопила злощасне поліно,
480] З ним, безталанниця, при похоронному вогнищі ставши:
481] "О Евменіди,— звернулася,— помсти богині суворі!
482] Будьте прихильні, молю, до моїх заклинань божевільних!
483] Знаю: так мститися — гріх, але смерть треба сплачувать смертю.
484] Злочин — до злочину, вбивство — до вбивства потрібно додати.
485] Хай під вагою скорбот западеться цей дім нечестивий!
486] Буде втішатись Ойней перемогою сина, а Тестій
487] Вік сумуватиме? Ні! Хай нещасними будуть обоє!
488] Ви ж, безтілеснії тіні братів моїх, щойно загиблих,
489] Ласку відчуйте мою! Оцініть, яку жертву сьогодні
490] Вам на могилу кладу — мого лона злощасне поріддя!
491] Горе! До чого хилюсь? Не винуйте, брати мої, матір!
492] Не піднімається в мене рука; присягаюсь, що смерті
493] Вій заслужив, та чи мати на те є, щоб сина вбивати?
494] Значить, уникнувши кари, живий та ще й подвигом гордий
495] Матиме весь Калі доні ї край під своєю рукою?
496] Вам же тут — жменькою пороху, тіні холодні, лежати?
497] Ні, я не стерплю того! Хай загине злочинець, хай прахом
498] Батькові підуть надії, нехай пропадає вітчизна!..
499] Де ж материнське чуття тоді, чесність батьків та присяги? [145]
500] Може, забулися ті місяці, як ходила я в тяжі?
501] О, коли б ти спопелів у вогні, коли був немовлятком,
502] Я ще могла б це знести! Те, що жив ти,— моя в тім заслуга.
503] Що помираєш — твоя! Тож розплачуйсь: життя, тобі дане
504] Двічі — народженням, а опісля врятуванням поліна —
505] Нині верни або дай і мені до братів приєднатись.
506] Прагну"-й тремчу водночас. Що робить мені? Перед очима
507] Рани братів постають і видіння жахливого вбивства.
508] Та материнське чуття раз у раз мою волю ламає.
509] Горе! Хай вашою буде, брати, ця сумна перемога.
510] Тільки б, утішивши вас, я змогла з цього світу за вами
511] Слідом піти!" Відвернувшись, рукою, що дрібно тремтіла.
512] Кинула прямо в огонь смертоносне для сина поліно.
513] й тут — чи здалось їй, чи справді — це дерево видало з себе
514] Стогін глухий, як лише вповилося вогнем невідступним.
515] Хоч Мелеагр був далеко й нічого не відав, одначе —
516] Палиться: десь аж під серцем жадливе, невидиме чує
517] Полум я; болі великі приборкує силою духу.
518] Прикро йому, що без крові, безславною, млявою смертю
519] Гине; Анкеєві заздрить, що впав, щасливіший, од рани.
520] Стогнучи, кличе похилого батька, братів і ласкавих
521] Сестер; останньою — ту, що ділив з нею ложе подружнє;
522] Може, ще й матір свою.
344] Так і розкидує вправо та вліво собак гавкотливих.
345] Першим метнув Ехіон, розмахнувшись, але надаремно:
346] Спис не потрапив у ціль, лиш черкнув по корі ясеновій.
347] Другий за ним, коли б кинутий був трохи з меншим зусиллям,
348] Певно, в хребет кабанові б уп явсь, а не в землю, далеко
349] Спереду; списом метнув так потужно Ясон-пагасеєць.
350] "Фебе! — шепнув Ампікід,— я ж тебе шанував і шаную,
351] Вияви ласку й мені: поможи того звіра поцілить!"
352] Вислухав бог і, що міг, те зробив: кабана таки вдарив
353] Спис Ампікіда, не зранив, однак: на льоту йому збила
354] Вістря залізне Діана; мети досягло тільки древко.
355] Тут аж запінивсь кабан, розбуявсь, наче грім у негоду:
356] Полум'ям очі блищать, блискавиці з грудей видихає.
357] Камінь із пращі напнутої пущений так невідхильно
358] Мчить на твердині, наповнені військом, або на високі
359] Мури, як дик ошалілий — у гурт юнаків із розгону [142]
360] Вклинивсь. Лежать уже ті, що праворуч на чатах стояли:
361] Евпалам із Пелагоном; уже відтягнули їх друзі.
362] Від блискавичного ікла й Енесім не зміг ухилитись,
363] Гіппокоонта нащадок: намірився вдатись до втечі,
364] Зблідлий, та пізно було — підколінки підтяті ослабли.
365] Може б, і Нестор-пілосець, троянських часів не діждавшись
366] Там свою голову склав, та на списі, немов на жердині,
367] Він із розгону стрибнув між галуззя найближчого дуба —
368] Звідти, врятований чудом, на ворога-вепра дивився.
369] Дик, свої ікла між тим нагостривши об корінь дубовий,
370] Смертю вже знову грозить і, блискучою зброєю гордий,
371] Зранює іклом кривим Еврітідові-велетню литку.
372] Два близнюки, що зірками не стали ще в небі, тим часом
373] На білосніжних гарцюючи конях, брати нерозлучні,
374] З виду прекрасні, ставні, ненастанно в руках потрясали
375] Гостроконечні списи, їх метнути постійно готові.
376] Певно б, і влучили вепра, коли б не пірнув, щетинястий,
377] В дебрі, куди не прорветься ні кінь, ані спис не проникне.
378] Кинувсь туди й Теламон запальний, та, спіткнувшись об корінь,
379] Раптом на повнім бігу на землі розпластавсь, —необачний.
380] Поки його піднімає Пелей, вже стрілу бистролетну,
381] Вигнувши лук свій, пустила в гущавину діва-тегейка.
382] Звіру під вухом застрягла стріла, тільки злегка дряпнувши
383] Шкіру, й щетина там кров'ю забарвилась ледве помітно.
384] Кажуть, тим успіхом першим не так сама діва пишалась,
385] Як Мелеагр: саме він, запримітивши кров на щетині,
386] Друзям на неї увагу звернув, а мисливиці юній,-
387] "Честь і хвала за цей постріл,— сказав,— тобі буде по праву!"
388] Соромно стало мужам, бадьорять один одного; криком
389] Духу собі додають і списи безуспішно метають:
390] Ні розмахнутись, мовляв, ні прицілитись тут неможливо.
391] Ось на загибель свою топірець ухопивши двосічний,
392] Кинувсь Аркад: "Ану, місце мені! Покажу вам,— гукає,-
393] Як над жіночою зброєю верх бере ця, чоловіча!
394] Хоч під опікою звір у мисливиці — доньки Латони,
395] Все ж упаде під моїм топірцем на очах у Діани!"
396] Так ото він похвалявсь і сокиру двобічну рішуче
397] Над головою підняв, її в руки обидві узявши.
398] Звівсь для удару навшпиньки, подався вперед, але першим
399] Вепр на сміливця напав: увігнав йому два блискавичні
400] Ікла під низ живота, де смертельною рана буває.-
401] Впав після нього й Анкей; розповзлись на землі біля нього
402] Кишки, що кров'ю набухли, земля багряніє довкола.
403] Вийшов на звіра тоді Пірітой, Іксіона потомок,
404] Ратищем довгим усе потрясаючи в дужій правиці.
405] "Стань трохи далі, дорожчий мені над життя моє власне,
406] Втіхо моєї душі! — йому крикнув Егід,— бо й хоробрим [143]
407] Далі стояти не гріх. Не повторюй помилки Анкея!"
408] Мовив і списа метнув із важким наконечником мідним.
409] Добре метнув, і, можливо, всміхнулася б доля Тесею,-
410] Лиш, на гілляку натрапивши, спис відхилився від цілі.
411] Потім метнув ще Ясон, але й тут несподівано втрутивсь
412] Випадок: спис Келадона прошив замість дикого звіра
413] Й, нутрощі вирвавши, вістрям червоним у землю заглибивсь.
414] Двічі метнув Мелеагр: із списів його перший — у землю,
415] Другий — у вигнуту спину страховиська глибоко вбився.
416] Поки шаліє кабан, завертівшись, як вихор, од болю,
417] Поки розбризкує піну криваву й похрюкує грізно,
418] Той, хто поцілив — не гається: вибравши мить відповідну,
419] Ратище довге гладке заганяє йому під лопатку.
420] Скрикнули, радісно друзі; потиснути хоче негайно
421] Всяк у правиці своїй переможця щасливу правицю.
422] Аж. заніміли на вид хижака: на землі розпростертий,
423] Він видається немовби ще більшим, ще й досі вселяє
424] Страх, але кожен кольне: хоче кров його мати на списі.
425] А переможець, ногою притиснувши голову звіра,-
426] "Здобич ця,— каже,— по праву твоя, нонакрійська красуне,
427] По справедливості й славу та честь розділю я з тобою".
428] Тут же він діві дарує страшною щетиною вкриту
429] Шкуру й оздоблену грізними іклами голову вепра.
430] Милий дарунок їй, милий і той, хто подав цей дарунок.
431] Інші — позаздрили; чутно було невдоволений гомін.
432] Ось, замахавши руками, взялись на все горло кричати
433] Тестія гнівні сини: "Ану кинь це й на честь чоловічу,
434] Жінко, не смій зазіхать! І не дуже на вроду надійся,
435] Щоб не покинув тебе переможець, хоча й закохався!"
436] В неї — цей дар відняли, дарувати можливість — у нього.
437] Не потерпів тут нащадок Маворта; скипівши від люті,-
438] "Знайте ж ви,— кинув,— усі, хто до слави чужої охочий,
439] Як од погрози до діла далеко!" — й злочинне залізо
440] В груди Плексіппу встромив, коли той не чекав небезпеки.
441] Мить завагався Токсей: поривавсь відомстити за брата,
442] Долю ж, якої зазнав його брат, повторити боявся.
443] Довго вагатись не дав Мелеагр: од недавнього вбивства
444] Тепле ще вістря зігрів другий раз він братньою кров'ю.
445] Рада, що син переміг, до святинь поспішивши з дарами,
446] Бачить Алтея: на ношах несуть двох братів бездиханних.
447] Б'є себе в груди вона, голосними риданнями місто
448] Повнить і не в золотім — у жалобнім іде Одіянні.
449] Щойно дізналась, хто вбивця,— і вмить забуває про тугу,
450] Сліз надаремно не ллє — переймається прагненням помсти.
451] Дерева шмат був; його, коли Тестія донька лежала,
452] Сина родивши, в огонь три богині, три сестри, поклали [144]
453] І, підганяючи пальцем невпинне своє веретено,
454] Мовили: "Рівний відрізок життя ми й тобі присудили,
455] Новонароджений, і деревині тій". Тільки-но сестри,
456] Долю звістивши йому, відступили,— з вогню те поліно
457] Мати вихоплює й полум'я з нього водою збиває.
458] Довго в найглибшому закутку дому пролежав цурпалок.
459] Поки він там зберігавсь, то й літа зберігав твої, хлопче.
460] Мати ж відтіль його винесла й скіпок соснових веліла
461] Скласти й жадливий вогонь підсуває до купи сухої.
462] Кинуть туди деревину вчетверте вона намагалась,
463] Та не зробила того: в ній боролася мати — з сестрою.
464] Два протилежні чуття розривали їй надвоє душу.
465] То полотніла, як тільки згадала свій намір злочинний,
466] То, коли гнів допікав, наливалися кров'ю їй очі.
467] Так і обличчя: то враз кам'яніло, жорстоким робилось,
468] Наче б карала когось, то з'являлася жалість на ньому.
469] Ще не зсушила запеклість їй сліз, а за мить хтозна-звідки
470] Знов набирались вони. Як судно, що жене його в бурю
471] Вітер потужний в один бік, а хвиля, не менше потужна,-
472] В другий,— ті сили дві чує й, хитаючись, двом піддається,-
473] Так от і Тестія донька в своїх почуттях супротивних,
474] Щойно приборкавши гнів, уже знову його роздуває.
475] Врешті, над матір'ю в ній — сестра бере верх поступово:
476] Щоб уласкавити кров'ю по крові споріднені тіні,
477] Гріх замишляє, безгрішності прагнучи. Згубного гніву
478] Поштовх одчувши новий: "На цім вогнищі плід мій,— сказала,-
479] Хай догорить!" І вже в руку вхопила злощасне поліно,
480] З ним, безталанниця, при похоронному вогнищі ставши:
481] "О Евменіди,— звернулася,— помсти богині суворі!
482] Будьте прихильні, молю, до моїх заклинань божевільних!
483] Знаю: так мститися — гріх, але смерть треба сплачувать смертю.
484] Злочин — до злочину, вбивство — до вбивства потрібно додати.
485] Хай під вагою скорбот западеться цей дім нечестивий!
486] Буде втішатись Ойней перемогою сина, а Тестій
487] Вік сумуватиме? Ні! Хай нещасними будуть обоє!
488] Ви ж, безтілеснії тіні братів моїх, щойно загиблих,
489] Ласку відчуйте мою! Оцініть, яку жертву сьогодні
490] Вам на могилу кладу — мого лона злощасне поріддя!
491] Горе! До чого хилюсь? Не винуйте, брати мої, матір!
492] Не піднімається в мене рука; присягаюсь, що смерті
493] Вій заслужив, та чи мати на те є, щоб сина вбивати?
494] Значить, уникнувши кари, живий та ще й подвигом гордий
495] Матиме весь Калі доні ї край під своєю рукою?
496] Вам же тут — жменькою пороху, тіні холодні, лежати?
497] Ні, я не стерплю того! Хай загине злочинець, хай прахом
498] Батькові підуть надії, нехай пропадає вітчизна!..
499] Де ж материнське чуття тоді, чесність батьків та присяги? [145]
500] Може, забулися ті місяці, як ходила я в тяжі?
501] О, коли б ти спопелів у вогні, коли був немовлятком,
502] Я ще могла б це знести! Те, що жив ти,— моя в тім заслуга.
503] Що помираєш — твоя! Тож розплачуйсь: життя, тобі дане
504] Двічі — народженням, а опісля врятуванням поліна —
505] Нині верни або дай і мені до братів приєднатись.
506] Прагну"-й тремчу водночас. Що робить мені? Перед очима
507] Рани братів постають і видіння жахливого вбивства.
508] Та материнське чуття раз у раз мою волю ламає.
509] Горе! Хай вашою буде, брати, ця сумна перемога.
510] Тільки б, утішивши вас, я змогла з цього світу за вами
511] Слідом піти!" Відвернувшись, рукою, що дрібно тремтіла.
512] Кинула прямо в огонь смертоносне для сина поліно.
513] й тут — чи здалось їй, чи справді — це дерево видало з себе
514] Стогін глухий, як лише вповилося вогнем невідступним.
515] Хоч Мелеагр був далеко й нічого не відав, одначе —
516] Палиться: десь аж під серцем жадливе, невидиме чує
517] Полум я; болі великі приборкує силою духу.
518] Прикро йому, що без крові, безславною, млявою смертю
519] Гине; Анкеєві заздрить, що впав, щасливіший, од рани.
520] Стогнучи, кличе похилого батька, братів і ласкавих
521] Сестер; останньою — ту, що ділив з нею ложе подружнє;
522] Може, ще й матір свою.