Метаморфози - Сторінка 35
- Овідій -
Усі інші нам двом поступились.
14] Вабить Алкід його сватом — Юпітером, славою грізних'
15] Подвигів, що довелось йому з волі Юнони здійснити.
16] Я ж на те: "Сором,— кажу,— коли смертному бог уступає
17] (Богом тоді він не був ще). Ти бачиш мене, володаря
18] Вод, які схилами краю твого, розхвильовані, в'ються.
19] Не чужаком я приходжу до тебе в зяті набиватись,-
20] Я — твій земляк і твоїх володінь неабияка частка.
21] Гнівом Юнони, однак, як ось той, похвалитись не можу,
22] Тож і на подвиги йти — вибачай вже — не мав я нагоди.
23] Ти натякав, що Юпітер — це батько твій, сину Алкмени:
24] Значить, або ти — брехун, або він таки зрадив Юнону.
25] Батька в гріху материнськім шукаєш? Так ось: або з блуду
26] Ти народивсь, або вигадки це, що ти — син Громовержця".
27] Поки я так промовляю до нього, він скоса на мене
28] Дивиться й, ледве тамуючи гнів, що в очах заіскрився.
29] Словом таким обізвавсь: "Не язик, а рука — моя сила.
30] Ним можеш ти брати верх, ну а я — довіряю правиці!"
31] І наступає, хмурний. А мені, красномовному щойно.
32] Сором було відхилятися. Зняв я свій одяг зелений.
33] Витягнув руки вперед і, розправивши плечі широкі, [155]
34] Став, як належить борцю, усім тілом готовий до бою.
35] Той, зачерпнувши долонями порох, сипнув мені в вічі —
36] Й сам пожовтів од піску, що ним я його зразу ж обсипав.
37] То він за шию хапає мене, то за ноги проворні.
38] То, нападаючи з різних боків, лиш береться схопити.
39] Марно, проте, нападав: мене власна вага захищала.
40] Так от і скеля стоїть, хоч об неї запінені хвилі
41] Б'ють раз у раз,— не схитнеться вона, тягарем своїм горда.
42] То розійдемось на крок, то вже знов один одного борем,
43] Наче б у землю вросли, до кінця так стояти готові
44] Вперто, нога при нозі. На Алкіда грудьми навалившись,
45] Пальцями — в пальці, чолом — у чоло, що є сили, впираюсь.
46] Дужі бики так зійдуться не раз у завзятім двобої,
47] Щоб нагороду здобуть — усього пасовища оздобу,
48] Кращу з найкращих телиць, і тремтить, дивлячись на них, стадо:
49] Хто, перемігши, тепер вожаком буде,— годі вгадати.
50] Тричі Алкід од грудей своїх силою рук намагався
51] Груди мої відштовхнуть, але марно; лише на четвертий
52] Раз він обійми мої розірвав. Тоді, руку відвівши.
53] Вклав мене махом одним і на мене (брехати не буду)
54] Тут же всією вагою насів, так що (хочете — вірте,
55] Хочете — ні, все одно ж не до того веду я розмову, .
56] Щоб похвалитися) наче горою мене придавило.
57] Якось, рясним обливаючись потом, я руки насилу
58] Вивільнив: якось і груди звільнив од залізних обіймів,
59] Передихнути ж не міг: не дає супротивник зібратись
60] З силами — шию уже захопив. Ось тоді я коліном
61] Мусив торкнутись землі, а губами — пісок зачерпнути.
62] М язами слабший, ніж він, я до хитрощів тут же вдаюся:
63] Змієм роблюся в юнким, висковзаю із рук йому спритно.
64] Вже я повзу по землі, вигинаючи кільцями тіло,
65] Грізно шиплю і роздвоєний з пащі язик виставляю.
66] Над перевтіленням цим посміявся герой із Тірінфа:
67] "Зміїв бороти,— сказав,— це забава моя ще з колиски!
68] Стань хоч найбільшим із них, Ахелою, та гідрі Лернейській
69] Не дорівняєш: хоч як не тягнись, ти — дрібна її частка.
70] Множилась навіть од ран; із голів — а їх сто було в неї —
71] Ні однієї безкарно зрубать я не міг: на тім місці
72] Дві поставало, і вдвоє сильніша була її шия.
73] Все ж я приборкав її й полонив, хоч вона и поростала
74] Зміями, наче галуззям новим, од ударів — рясніша.
75] Хто ти такий проти неї? Підроблений змій, що чужою
76] Зброєю, бачте, грозить, під чужим заховавшись обличчям".
77] Мовивши, зверху, мов зашморгом, він мені пальцями стиснув
78] Горло, і вже я почав задихатися, наче у кліщах.
79] Якось я пальці великі просунув, щоб віддих зловити.
80] Марно старався, однак. Перевтілитись змушений втретє, [156]
81] Став я биком; заревівши, двобій вже биком починаю.
82] Той мене зліва схопив за підгрудок і мчить побіч мене.
83] Роги мені пригинаючи, поки я глибоко в землю
84] Ними з розгону не вбивсь, на глибокий пісок повалившись.
85] Мало того: він крицевий мій ріг, як тримав у правиці,
86] Так, наче гілку, й зламав і чоло божественне споганив.
87] Німфи річок освятили той ріг: його вщерть і плодами,
88] Й квітом пахучим наповнивши, Рогом достачі зробили".
89] Мовив, і тут увійшла, підібравши поділ, мов Діана,
90] Німфа, з прислужниць одна, що по плечах розпущені мала
91] Коси, й той ріг подала пребагатий; у ньому ж — дарунки
92] Осені: щедрі солодкі плоди, що вінчають гостину.
93] Щойно проміння торкнулося гір і заблис над землею
94] День,— розійшлись юнаки. Не хотіли чекати, щоб ріки
95] Стали спокійними знов, —щоб, опавши, розбурхані води
96] Звичним побігли руслом. Ахелой же суворе обличчя
97] І покалічений лоб у ріку глибодонну занурив.
98] Тільки цим рогом одним поплатившись, окрасою лоба,
99] Цілим лишивсь Ахелой. Але й цю свою ваду він легко
100] То комишевим вінком, то вербовим приховував листям.
101] Ти ж поплатився життям, на цю діву поквапившись, Нессе!
102] Пущена з лука крилата стріла тобі спину прошила.
103] Саме тоді з молодою дружиною син Громовержця,
104] В отчий вертаючись край, Зупинивсь над бурхливим Евеном,
105] Він од зимових негод аж запінивсь; виходячи з себе,
106] Вир побіч виру крутив — годі й думати про переправу.
107] Поки вагався Геракл (за жону— не за себе боявся),
108] Несе підійшов,, що не тільки був дужий, а й знав усі броди.
109] "Я вже подбаю,— сказав,— щоб вона на тім березі стала.
110] Ти ж при одвазі своїй можеш плавом пуститись, Алкіде!"
111] Зблідлу не тільки од хвиль рокітливих, але й від кентавра,
112] Взяв калідонку герой аонійський і Нессу довірив.
113] Сам же, як був,— сагайдак мав на плечах і лев ячу шкуру.
114] Бо свою довбню і зігнутий лук на той бік перекинув,-
115] "Вже як почав я плисти — течію подолаю!" — промовив.
116] І без вагання пливе навпростець; не шукає, де менше
117] Річка бурлить: він не з тих, що пливе собі за течією.
118] Ось і на березі став, уже й лук із землі піднімає;
119] Втім, наче голос дружини почув. Озирнувсь, а вже з нею
120] Щезнути хоче кентавр. "Ти куди? Не надійся на прудкість
121] Ніг своїх! — грізно гукає Алкід.— Я до тебе звертаюсь,
122] Нессе двообразний! Стій! На моє посягати не важся!
123] Нехтуєш мною — то батька свого пригадай, Іксіона,
124] Й колесо — муку його — і не рвися до втіх незаконних.
125] 1 не втечеш, хоч на кінську свою розраховуєш силу:
126] Раною наздожену, не ногами!" Підтверджує ділом [157]
127] Слово останнє: напнув тятиву й втікачеві стрілою
128] Спину прошив — і стримить із грудей гачкувате залізо.
129] Тільки той вирвав стрілу — з обох отворів тут же струмками
130] Вдарила кров, що з їдкою лернейською змішана жовчю.
131] Несе, підхопивши цю кров,— "Не помру я, одначе, без помсти",-
132] Мовив до себе й накидку, просяклу гарячою кров'ю,
133] Тій, котру викрав, дає: "Ти любов,— каже,— нею привернеш".
134] Часу чимало спливло, і Геракла великого слава
135] Світ обійшла й пригасила в Юнони до пасинка злобу.
136] Жертву Кенейцю-Юпітеру скласти збиравсь переможець,
137] Взявши Ехалію. Слуху ж твого, Деяніро, торкнулась
138] Чутка; до правди вона, говірка, додавати неправду
139] Любить — спочатку мала, вона зросту в брехні набуває.
140] Ось Деяніра, кохаючи, вірить у те, що Іоли
141] Прагне Амфітріонід. Налякавшися зради нової,
142] Волю сльозам, нещаслива, дала, мовби справді хотіла
143] Виплакать горе своє. А тоді, схаменувшись: "Навіщо
144] Так побиваюсь? Хіба що суперниці,— каже,— на втіху.
145] Скоро вона буде тут. Якесь рішення треба прийняти,
146] Поки не пізно, щоб ложа мого не торкнулась повія.
147] Плакать мені чи мовчать? Бути тут, чи в свій край повернутись?
148] Кинути дім свій? Чи, вдавшись до крайності, опір ^чинити?
149] Що, коли я, Мелеагре (тобі ж бо доводжусь сестрою!),
150] Зважусь на вчинок лихий і, суперницю звівши зі світу,
151] Людям засвідчу, як може помститись покривджена жінка".
152] Всяке їй в голову йде; на однім зупинилась, одначе:
153] Мужу своєму накидку послати, що змочена кров'ю
154] Несса,— як засіб, що може роздмухать кохання пригасле.
155] Ліхасу згорток, незнаний для нього, вручає і просить,
156] Бідна, собі ж на велику печаль, щоб цей дар якнайшвидше
157] Він її мужу відніс. А герой, розгорнувши накидку,
158] Плечі отрутою гідри Лернейської радо вкриває.
159] Ладан димить на жертовнику. Перші слова молитовні
160] Мовить.великий Геракл і вино ллє на мармур із чаші.
161] й тут, од жертовного полум'я заворушившись, отрута
162] В різні боки розпливлась, обліпила Гераклове тіло.
163] Зціпивши зуби, він, поки ще міг, намагавсь не стогнати.
164] Врешті, нестерпним став біль. Мармуровий вівтар одштовхнувши,
165] Скрикнув Алкід — і луна розляглась по залісеній Еті.
166] Поспіхом хоче зірвати з плечей смертоносну накидку —
167] З нею, однак, він і шкіру зриває, і — страшно сказати! —
168] То прилипає тканина до тіла — зірвать неможливо,
169] То, відділившись, оголює виразки, де-не-де — й кості.
170] Вже й сама кров,— як розпечене лезо, бува, в прохолодну
171] Воду занурити,— і закипає, й шипить на отруті.
172] Міри стражданням нема. Вже вогонь пожирає осердя,
173] Піт усім тілом струмить, перемішаний з темною кров'ю. [158]
174] Жили тріщать у вогні, й коли жар непомітний для ока
175] В мозок пробивсь кістковий,— тоді, знявши до неба долоні.-
176] "Болем моїм,— закричав,— упивайся, Сатурнова донько!
177] Мстива, впивайсь! І, з висот на страшну поглядаючи муку.
178] Серце жорстоке втішай! Та коли 6 нині зглянувсь на мене
179] Ворог тяжкий, тобто ти,— то зболілу в стражданнях, немилу
180] Душу, народжену лиш для трудів, забери з мого тіла!
181] Дар мені зробиш. А дар такий мачусі й личить робити.
182] Я Бусіріда зборов, що невинною кров ю мандрівців
183] Храми богів оскверняв. Я в Антея суворого вирвав
184] Міць материнську землі. Чи тритілий пастух іберійський
185] Страху на мене нагнав, чи злякав мене пес триголовий?
186] Роги могутні бика чи ж не цими руками пригнув я?
187] Сила цих рук і в Еліді відома, й на водах Стімфальських,
188] І в Партенійських гаях.
14] Вабить Алкід його сватом — Юпітером, славою грізних'
15] Подвигів, що довелось йому з волі Юнони здійснити.
16] Я ж на те: "Сором,— кажу,— коли смертному бог уступає
17] (Богом тоді він не був ще). Ти бачиш мене, володаря
18] Вод, які схилами краю твого, розхвильовані, в'ються.
19] Не чужаком я приходжу до тебе в зяті набиватись,-
20] Я — твій земляк і твоїх володінь неабияка частка.
21] Гнівом Юнони, однак, як ось той, похвалитись не можу,
22] Тож і на подвиги йти — вибачай вже — не мав я нагоди.
23] Ти натякав, що Юпітер — це батько твій, сину Алкмени:
24] Значить, або ти — брехун, або він таки зрадив Юнону.
25] Батька в гріху материнськім шукаєш? Так ось: або з блуду
26] Ти народивсь, або вигадки це, що ти — син Громовержця".
27] Поки я так промовляю до нього, він скоса на мене
28] Дивиться й, ледве тамуючи гнів, що в очах заіскрився.
29] Словом таким обізвавсь: "Не язик, а рука — моя сила.
30] Ним можеш ти брати верх, ну а я — довіряю правиці!"
31] І наступає, хмурний. А мені, красномовному щойно.
32] Сором було відхилятися. Зняв я свій одяг зелений.
33] Витягнув руки вперед і, розправивши плечі широкі, [155]
34] Став, як належить борцю, усім тілом готовий до бою.
35] Той, зачерпнувши долонями порох, сипнув мені в вічі —
36] Й сам пожовтів од піску, що ним я його зразу ж обсипав.
37] То він за шию хапає мене, то за ноги проворні.
38] То, нападаючи з різних боків, лиш береться схопити.
39] Марно, проте, нападав: мене власна вага захищала.
40] Так от і скеля стоїть, хоч об неї запінені хвилі
41] Б'ють раз у раз,— не схитнеться вона, тягарем своїм горда.
42] То розійдемось на крок, то вже знов один одного борем,
43] Наче б у землю вросли, до кінця так стояти готові
44] Вперто, нога при нозі. На Алкіда грудьми навалившись,
45] Пальцями — в пальці, чолом — у чоло, що є сили, впираюсь.
46] Дужі бики так зійдуться не раз у завзятім двобої,
47] Щоб нагороду здобуть — усього пасовища оздобу,
48] Кращу з найкращих телиць, і тремтить, дивлячись на них, стадо:
49] Хто, перемігши, тепер вожаком буде,— годі вгадати.
50] Тричі Алкід од грудей своїх силою рук намагався
51] Груди мої відштовхнуть, але марно; лише на четвертий
52] Раз він обійми мої розірвав. Тоді, руку відвівши.
53] Вклав мене махом одним і на мене (брехати не буду)
54] Тут же всією вагою насів, так що (хочете — вірте,
55] Хочете — ні, все одно ж не до того веду я розмову, .
56] Щоб похвалитися) наче горою мене придавило.
57] Якось, рясним обливаючись потом, я руки насилу
58] Вивільнив: якось і груди звільнив од залізних обіймів,
59] Передихнути ж не міг: не дає супротивник зібратись
60] З силами — шию уже захопив. Ось тоді я коліном
61] Мусив торкнутись землі, а губами — пісок зачерпнути.
62] М язами слабший, ніж він, я до хитрощів тут же вдаюся:
63] Змієм роблюся в юнким, висковзаю із рук йому спритно.
64] Вже я повзу по землі, вигинаючи кільцями тіло,
65] Грізно шиплю і роздвоєний з пащі язик виставляю.
66] Над перевтіленням цим посміявся герой із Тірінфа:
67] "Зміїв бороти,— сказав,— це забава моя ще з колиски!
68] Стань хоч найбільшим із них, Ахелою, та гідрі Лернейській
69] Не дорівняєш: хоч як не тягнись, ти — дрібна її частка.
70] Множилась навіть од ран; із голів — а їх сто було в неї —
71] Ні однієї безкарно зрубать я не міг: на тім місці
72] Дві поставало, і вдвоє сильніша була її шия.
73] Все ж я приборкав її й полонив, хоч вона и поростала
74] Зміями, наче галуззям новим, од ударів — рясніша.
75] Хто ти такий проти неї? Підроблений змій, що чужою
76] Зброєю, бачте, грозить, під чужим заховавшись обличчям".
77] Мовивши, зверху, мов зашморгом, він мені пальцями стиснув
78] Горло, і вже я почав задихатися, наче у кліщах.
79] Якось я пальці великі просунув, щоб віддих зловити.
80] Марно старався, однак. Перевтілитись змушений втретє, [156]
81] Став я биком; заревівши, двобій вже биком починаю.
82] Той мене зліва схопив за підгрудок і мчить побіч мене.
83] Роги мені пригинаючи, поки я глибоко в землю
84] Ними з розгону не вбивсь, на глибокий пісок повалившись.
85] Мало того: він крицевий мій ріг, як тримав у правиці,
86] Так, наче гілку, й зламав і чоло божественне споганив.
87] Німфи річок освятили той ріг: його вщерть і плодами,
88] Й квітом пахучим наповнивши, Рогом достачі зробили".
89] Мовив, і тут увійшла, підібравши поділ, мов Діана,
90] Німфа, з прислужниць одна, що по плечах розпущені мала
91] Коси, й той ріг подала пребагатий; у ньому ж — дарунки
92] Осені: щедрі солодкі плоди, що вінчають гостину.
93] Щойно проміння торкнулося гір і заблис над землею
94] День,— розійшлись юнаки. Не хотіли чекати, щоб ріки
95] Стали спокійними знов, —щоб, опавши, розбурхані води
96] Звичним побігли руслом. Ахелой же суворе обличчя
97] І покалічений лоб у ріку глибодонну занурив.
98] Тільки цим рогом одним поплатившись, окрасою лоба,
99] Цілим лишивсь Ахелой. Але й цю свою ваду він легко
100] То комишевим вінком, то вербовим приховував листям.
101] Ти ж поплатився життям, на цю діву поквапившись, Нессе!
102] Пущена з лука крилата стріла тобі спину прошила.
103] Саме тоді з молодою дружиною син Громовержця,
104] В отчий вертаючись край, Зупинивсь над бурхливим Евеном,
105] Він од зимових негод аж запінивсь; виходячи з себе,
106] Вир побіч виру крутив — годі й думати про переправу.
107] Поки вагався Геракл (за жону— не за себе боявся),
108] Несе підійшов,, що не тільки був дужий, а й знав усі броди.
109] "Я вже подбаю,— сказав,— щоб вона на тім березі стала.
110] Ти ж при одвазі своїй можеш плавом пуститись, Алкіде!"
111] Зблідлу не тільки од хвиль рокітливих, але й від кентавра,
112] Взяв калідонку герой аонійський і Нессу довірив.
113] Сам же, як був,— сагайдак мав на плечах і лев ячу шкуру.
114] Бо свою довбню і зігнутий лук на той бік перекинув,-
115] "Вже як почав я плисти — течію подолаю!" — промовив.
116] І без вагання пливе навпростець; не шукає, де менше
117] Річка бурлить: він не з тих, що пливе собі за течією.
118] Ось і на березі став, уже й лук із землі піднімає;
119] Втім, наче голос дружини почув. Озирнувсь, а вже з нею
120] Щезнути хоче кентавр. "Ти куди? Не надійся на прудкість
121] Ніг своїх! — грізно гукає Алкід.— Я до тебе звертаюсь,
122] Нессе двообразний! Стій! На моє посягати не важся!
123] Нехтуєш мною — то батька свого пригадай, Іксіона,
124] Й колесо — муку його — і не рвися до втіх незаконних.
125] 1 не втечеш, хоч на кінську свою розраховуєш силу:
126] Раною наздожену, не ногами!" Підтверджує ділом [157]
127] Слово останнє: напнув тятиву й втікачеві стрілою
128] Спину прошив — і стримить із грудей гачкувате залізо.
129] Тільки той вирвав стрілу — з обох отворів тут же струмками
130] Вдарила кров, що з їдкою лернейською змішана жовчю.
131] Несе, підхопивши цю кров,— "Не помру я, одначе, без помсти",-
132] Мовив до себе й накидку, просяклу гарячою кров'ю,
133] Тій, котру викрав, дає: "Ти любов,— каже,— нею привернеш".
134] Часу чимало спливло, і Геракла великого слава
135] Світ обійшла й пригасила в Юнони до пасинка злобу.
136] Жертву Кенейцю-Юпітеру скласти збиравсь переможець,
137] Взявши Ехалію. Слуху ж твого, Деяніро, торкнулась
138] Чутка; до правди вона, говірка, додавати неправду
139] Любить — спочатку мала, вона зросту в брехні набуває.
140] Ось Деяніра, кохаючи, вірить у те, що Іоли
141] Прагне Амфітріонід. Налякавшися зради нової,
142] Волю сльозам, нещаслива, дала, мовби справді хотіла
143] Виплакать горе своє. А тоді, схаменувшись: "Навіщо
144] Так побиваюсь? Хіба що суперниці,— каже,— на втіху.
145] Скоро вона буде тут. Якесь рішення треба прийняти,
146] Поки не пізно, щоб ложа мого не торкнулась повія.
147] Плакать мені чи мовчать? Бути тут, чи в свій край повернутись?
148] Кинути дім свій? Чи, вдавшись до крайності, опір ^чинити?
149] Що, коли я, Мелеагре (тобі ж бо доводжусь сестрою!),
150] Зважусь на вчинок лихий і, суперницю звівши зі світу,
151] Людям засвідчу, як може помститись покривджена жінка".
152] Всяке їй в голову йде; на однім зупинилась, одначе:
153] Мужу своєму накидку послати, що змочена кров'ю
154] Несса,— як засіб, що може роздмухать кохання пригасле.
155] Ліхасу згорток, незнаний для нього, вручає і просить,
156] Бідна, собі ж на велику печаль, щоб цей дар якнайшвидше
157] Він її мужу відніс. А герой, розгорнувши накидку,
158] Плечі отрутою гідри Лернейської радо вкриває.
159] Ладан димить на жертовнику. Перші слова молитовні
160] Мовить.великий Геракл і вино ллє на мармур із чаші.
161] й тут, од жертовного полум'я заворушившись, отрута
162] В різні боки розпливлась, обліпила Гераклове тіло.
163] Зціпивши зуби, він, поки ще міг, намагавсь не стогнати.
164] Врешті, нестерпним став біль. Мармуровий вівтар одштовхнувши,
165] Скрикнув Алкід — і луна розляглась по залісеній Еті.
166] Поспіхом хоче зірвати з плечей смертоносну накидку —
167] З нею, однак, він і шкіру зриває, і — страшно сказати! —
168] То прилипає тканина до тіла — зірвать неможливо,
169] То, відділившись, оголює виразки, де-не-де — й кості.
170] Вже й сама кров,— як розпечене лезо, бува, в прохолодну
171] Воду занурити,— і закипає, й шипить на отруті.
172] Міри стражданням нема. Вже вогонь пожирає осердя,
173] Піт усім тілом струмить, перемішаний з темною кров'ю. [158]
174] Жили тріщать у вогні, й коли жар непомітний для ока
175] В мозок пробивсь кістковий,— тоді, знявши до неба долоні.-
176] "Болем моїм,— закричав,— упивайся, Сатурнова донько!
177] Мстива, впивайсь! І, з висот на страшну поглядаючи муку.
178] Серце жорстоке втішай! Та коли 6 нині зглянувсь на мене
179] Ворог тяжкий, тобто ти,— то зболілу в стражданнях, немилу
180] Душу, народжену лиш для трудів, забери з мого тіла!
181] Дар мені зробиш. А дар такий мачусі й личить робити.
182] Я Бусіріда зборов, що невинною кров ю мандрівців
183] Храми богів оскверняв. Я в Антея суворого вирвав
184] Міць материнську землі. Чи тритілий пастух іберійський
185] Страху на мене нагнав, чи злякав мене пес триголовий?
186] Роги могутні бика чи ж не цими руками пригнув я?
187] Сила цих рук і в Еліді відома, й на водах Стімфальських,
188] І в Партенійських гаях.