Метаморфози - Сторінка 41
- Овідій -
І до вуст непідроблених, справжніх
292] Тільки тоді він припав. Поцілунки палкі відчуває
293] Діва й рум'яниться; світлі свої піднімає до світла
294] Очі — й небо ясне водночас, і коханого бачить.
295] Благословляє цей шлюб, що його й влаштувала,— Венера.
296] Дев'ять разів заокруглювавсь місяць, єднаючи роги,-
297] Й Пафа вона повила, від якого названо й острів.
298] Потім від неї Кінір народивсь, і міг би щасливцем
299] Бути він серед людей, якби доля дітей не послала.
300] Про страхітливе співаю тепер. Відійдіть якнайдалі,
301] Дочки й батьки! А якщо вам приємною видасться пісня,
302] Не довіряйте в цій пісні мені, у цей злочин не вірте.
303] Хто з вас повірить-таки, хай повірить і в кару за злочин.
304] Та, якщо сталось таке, й не пішла проти цього природа,-
305] Рад я за наш ісмарійський народ, за цю сторону світу,
306] Рад за цей край, що далеко лежить од земель, де зродився
307] Цей ще не чуваний гріх. Нехай будуть амомом багаті,
308] Славні корицею й костом, нехай із дерев там спливає
309] Ладан; хай інші чудові рослини виводить Панхайя,-
310] Вивела мірру, проте! Й вона дорого їй обійшлася!
311] Навіть Ерот запевняв, що не він тобі, Мірро, стрілою
312] Серце прошив: до такого гріха його жар непричетний.
313] В тебе стігійський вогонь і отруту Ехідни вдихнула
314] З трьох божевільних одна: хоч ненависть до батька — це злочин,
315] Більший злочин, однак,— це кохання твоє. Звідусюди
316] Вибрані прагнуть тебе женихи. Всього Сходу юнацтво [179]
317] Рветься до ложа весільного. Між усіма ними, Мірро,
318] Вибери мужа собі. Вибирала, на жаль, не між ними.
319] Хоче спокусі сама, розуміючи блуд свій, опертись:
320] "Що це зі мною? Куди пориваюсь я? — мовить до себе,-
321] Згляньтесь, боги, справедливосте, батьківське право священне,-
322] Впасти в той гріх не дозвольте мені, хай не скоїться злочин!
323] Тільки чи злочин це справді? З такою любов'ю віддавна
324] Миряться кровні зв'язки. Без розбору ж єднатися звикло
325] Все, що живе на землі: за ганьбу не вважає телиця
326] Батька на спині нести; жеребцеві дочка віддається,
327] Тих, що їх сам породив, запліднює цап; так і птахи
328] Плід свій від того несуть, чиє сім'я дало їм початок.
329] Добре живеться таким! Ланцюгами злобливих законів
330] Люди себе ж оплели; що природа сприймає спокійно,-
331] Заздрісне право ганьбить. Але, кажуть, такі є племена,
332] Де собі вільно єднаються батько з дочкою, а мати —
333] З сином — немовби подвоюють шану й любов обопільну.
334] Горе! Чому я не там народилась! Тутешні звичаї,
335] Бачиться, шкодять мені. Але годі весь час про те саме!
336] Гетьте, злочинні думки! Він достойний любові, одначе —
337] Тільки як батько. Виходить, якби не доводився батьком
338] Славний Кінір, то з Кініром і ложе могла б я ділити!
339] Значить, він мій і тим самим — не мій. Поміж нас — чи не диво? —
340] Близькість межу провела. Чи не краще б нам бути чужими?
341] Кину вітчизну, подамся в світи, щоб у тім божевіллі
342] Не допуститись гріха. Та злочинна жага зупиняє:
343] Тут — на Кініра дивлюсь, розмовляю, горнуся до нього,
344] До поцілунку спішу — на щось більше й права не маю.
345] Втім, про щось більше не слід було й думати, діво безбожна!
346] Не відчуваєш хіба, як і назви, й права ти змішала?
347] Батько — любовник, а мати — суперниця будуть у тебе?
348] Будеш для сина сестрою, а матір'ю станеш для брата?
349] Чи не лякаєшся сестер із зміями замість волосся,
350] Що, до очей і до уст наближаючи факел жахливий,
351] Бачать, що серце таїть. Поки тілом ти ще не згрішила,
352] Дбай про невинність душі; нездоланних законів природи
353] Цим небувалим, ганебним зв'язком не посмій забруднити.
354] Хай він, скажімо, полюбить тебе — все одно не піддасться
355] Звабі: шанує звичай. О, якби він зазнав мого шалу!"
356] Мовила так. А Кінір заклопотаний: що відповісти
357] Цілій юрбі женихів. Поіменно, звернувшись до Мірри,
358] Перераховує їх, щоб од неї почуть її вибір.
359] Мірра спочатку мовчить і, не зводячи погляду з батька,
360] Жаром палає; гаряча сльоза їй зволожила очі.
361] "Он яка доня моя,-здивувався Кінір,— соромлива".
362] Каже: "Не плач!" І цілує в уста, й витирає їй сльози.
363] Мірра ще дужче горить. На питання, кого б побажала [180]
364] Мужем назвати,— "Подібного,— мовить,— обличчям до тебе".
365] Той, не подумавши, ще й похвалив: "Поважай так постійно,
366] Донечко, батька свого!" Про повагу до батька почувши,
367] Зблідла, свідома своєї провини, похнюпилась діва.
368] Час опівнічний минав. Одігнав і турботи, й утому
369] Сон. Та Кініра дочка невгамовним, що душу з їдає,
370] Все ще палає вогнем, од бажання шаліючи знову.
371] То в безнадію впада, то кріпиться; то сором, то пристрасть
372] Мучать її, не збагне, що робити. Як сосна могутня
373] На вирішальний чекає удар і не знає, куди їй
374] Впасти, й стоїть, завагавшись, погрозлива з кожного боку,
375] Так от і Мірра: поцілена в серце, скеровує думку
376] В різні боки водночас, рівноваги зловити не може.
377] В смерті вона від жаги порятунку й спочинку шукає.
378] Смерть її вабить. Чимшвидше їй хочеться шию дівочу
379] Взяти в петлю. На одвірку свій пояс вузлом зав язала.
380] "Милий Кініре, прощай! Але знай: через тебе я гину!"
381] Мовила й зашморгом горло бліде почала затягати.
382] Схлипи й неясні слова годувальниця, кажуть, почула,
383] Що вихованки своєї поріг пильнувала дбайливо.
384] Тут же на ноги тремтливі зметнулася; вбігши в кімнату,
385] Бачить: готується смерть — і б є себе в груди старенька,
386] Зойкнувши, й одяг у розпачі рве і, здійнявши їй з шиї,
387] Геть одкидає петлю, і тоді бере Мірру в обійми,
388] Плаче й розпитує, що на ту стежку її спрямувало.
389] Дівчина мовчки стоїть, від землі не відводячи зору.
390] Жаль їй, що так по-дурному зірвалася спроба померти.
391] Молить стара своїм сивим волоссям, оголює груди
392] Висохлі, молить колискою й покорг.ом першим, солодким,
393] Щоб свою тугу їй звірила. Дівчина ж тільки зітхає
394] І відвертає лице. Але та, щоб свого домогтися,
395] їй обіцяє не тільки мовчанку: "Довіришся,— каже,-
396] То й посприяю тобі, хоч стара вже, не згірш молодої.
397] Може, пройняв тебе шал — пошепчу, заварю тобі зілля.
398] Може, зурочена ти — ворожильним обрядом очищу.
399] Може, гнівляться боги — їх молитвою можна власкавить.
400] Що ж могло трапитись ще? Процвітає твій дім, і достаток
401] Не покидає його. Ще живуть твої батько та мати!"
402] Мірра здригнулась, почувши про батька; з грудей мимоволі
403] Вирвався стогін тяжкий. Але няня й тоді ще нічого
404] Не запідозрила. "Мабуть, закохана",— думка майнула.
405] Правду дізнатися хоче будь-що; до старечого лона
406] Горне заплакану, слізно блага, щоб у горі своєму
407] Звірилась. Не випускаючи Мірри з обіймів старечих,
408] Каже їй: "Мабуть, кохаєш когось. Не хвилюйсь: помічною
409] Буду й у цьому тобі. Ні про що й здогадатись не зможе
410] Батенько твій". На те слово од няні вона відсахнулась, [181]
411] Мов божевільна, й припавши до ложа: "Облиш мене,— каже,-
412] Згляньсь!" А що й далі старенька вивідує: "Годі! — гукнула,-
413] Ятрити рану мою! Докопатись до злочину хочеш?"
414] До вихованки своєї простягує няня, жахнувшись,
415] Руки, тремтливі од немочі й страху; до ніг їй упавшу
416] То примовляє ласкаво, то кидає оком на зашморг,-
417] Руки на себе, мовляв, накладу, якщо біль свій від мене
418] Ти затаїш. Якщо звіриться їй — помогти обіцяє.
419] Дівчина очі насилу звела, і старенькій на груди
420] Сльози рясні пролились. І вже декілька раз на півслові
421] Сором уста їй змикав. Затуливши лице, вона врешті
422] Мовить: "Яка ж моя мати щаслива своїм чоловіком!"
423] Тяжко потому зітхнулося їй. А в старенької няні
424] Наче мороз перебіг поза спиною, в кості проникнув;
425] Дибом їй стало на всій голові посивіле волосся.
426] Довго вмовляє її найжахливішу вибити з серця
427] Пристрасть. А та, хоча знає, що слід саме так учинити,
428] Смерті жадає одно, якщо милим не буде втішатись.
429] Няня ж на те: "Не вмирай, будеш мати свого..." — не посміла
430] Мовити "батька", й присягою скріплює цю обіцянку.
431] Свято Церери подружні жінки святкували щорічне.
432] Всі вони в білий, мов сніг, у цей день споряджаючись одяг,
433] Перші плоди їй несуть, з колосків посплітавши віночки.
434] Дев'ять ночей у ту пору своїх чоловіків до себе
435] Не допускають жінки. Кенхреїда в числі шанувальниць
436] Участь у святі так само взяла, володаря дружина.
437] Тож, поки вільним було від жони повноправної ложе,
438] Няня Кініра сп янілим найшла, й, на біду розторопна,
439] Під неправдивим ім'ям про любов сповіщає правдиву.
440] "Гарна з лиця",— додає. Коли віком її поцікавивсь,
441] Каже: "Ровесниця Мірри". "Приводь же!" — Кінір заохотивсь.
442] Та, лиш додому прийшла,— "Порадій, вихованко! —гукнула,-
443] Наша взяла!" Але повної радості діва злощасна
444] Не відчувала: щось наче гнітило її й одночасно
445] Втісі радіє п'янкій — ось такий бува розлад душевний!
446] Час наставав, коли все затихає. Боот у ту пору
447] Серед Тріонів свій Віз повертав уже, дишло скосивши.
448] Мірра на злочин іде. Золотавий із неба тікає
449] Місяць. У скопищі хмар мерехтливі зірки поховались.
450] Ніч залягла без вогнів. Ти лице своє перший, Ікаре,
451] Скрив. А тоді й шанувальниця батька свого — Ерігона.
452] Тричі спіткнулася Мірра, йдучи; по дорозі їй тричі
453] Пугач пугукнув сумний, та її не лякають знамення:
454] Йде-таки в ніч, а вона, непроглядна, притуплює сором.
455] Няню стареньку за руку взяла однією рукою,
456] Другою — в пітьмі намацує шлях. Ось і східці до спальні.
457] Вже до дверей підійшла, вже всередину входить, а далі — [182]
458] Ноги немов підкосилися в неї; на зблідлім обличчі —
459] Ані кровинки: де й звага поділась? Що ближче до ложа —
460] Більший бере її жах. Тій затії сама вже не рада,
461] Хоче звідсіль утекти, поки темно й ніхто не побачив,
462] Та відступать їй стара не дає; до високого ложа
463] Мірру насильно веде і, вручаючи,— "Ось тобі,— каже,-
464] Дівчинка гарна, Кініре!" Й ганебним зв'язком їх єднає.
465] От і прийняв свою плоть на постіль соромітницьку батько.
466] Сором дівочий і страх заспокоює словом ласкавим.
467] Певно, дочкою її, відповідно до віку, йменує.
468] "Батьку",— сказала й вона, й те звертання поглибило злочин.
469] Повною батьківську спальню лишає: в осквернене лоно
470] Злочину плід прийняла, нечестиве виношує сім'я.
471] Другої ночі подвоївся гріх.
292] Тільки тоді він припав. Поцілунки палкі відчуває
293] Діва й рум'яниться; світлі свої піднімає до світла
294] Очі — й небо ясне водночас, і коханого бачить.
295] Благословляє цей шлюб, що його й влаштувала,— Венера.
296] Дев'ять разів заокруглювавсь місяць, єднаючи роги,-
297] Й Пафа вона повила, від якого названо й острів.
298] Потім від неї Кінір народивсь, і міг би щасливцем
299] Бути він серед людей, якби доля дітей не послала.
300] Про страхітливе співаю тепер. Відійдіть якнайдалі,
301] Дочки й батьки! А якщо вам приємною видасться пісня,
302] Не довіряйте в цій пісні мені, у цей злочин не вірте.
303] Хто з вас повірить-таки, хай повірить і в кару за злочин.
304] Та, якщо сталось таке, й не пішла проти цього природа,-
305] Рад я за наш ісмарійський народ, за цю сторону світу,
306] Рад за цей край, що далеко лежить од земель, де зродився
307] Цей ще не чуваний гріх. Нехай будуть амомом багаті,
308] Славні корицею й костом, нехай із дерев там спливає
309] Ладан; хай інші чудові рослини виводить Панхайя,-
310] Вивела мірру, проте! Й вона дорого їй обійшлася!
311] Навіть Ерот запевняв, що не він тобі, Мірро, стрілою
312] Серце прошив: до такого гріха його жар непричетний.
313] В тебе стігійський вогонь і отруту Ехідни вдихнула
314] З трьох божевільних одна: хоч ненависть до батька — це злочин,
315] Більший злочин, однак,— це кохання твоє. Звідусюди
316] Вибрані прагнуть тебе женихи. Всього Сходу юнацтво [179]
317] Рветься до ложа весільного. Між усіма ними, Мірро,
318] Вибери мужа собі. Вибирала, на жаль, не між ними.
319] Хоче спокусі сама, розуміючи блуд свій, опертись:
320] "Що це зі мною? Куди пориваюсь я? — мовить до себе,-
321] Згляньтесь, боги, справедливосте, батьківське право священне,-
322] Впасти в той гріх не дозвольте мені, хай не скоїться злочин!
323] Тільки чи злочин це справді? З такою любов'ю віддавна
324] Миряться кровні зв'язки. Без розбору ж єднатися звикло
325] Все, що живе на землі: за ганьбу не вважає телиця
326] Батька на спині нести; жеребцеві дочка віддається,
327] Тих, що їх сам породив, запліднює цап; так і птахи
328] Плід свій від того несуть, чиє сім'я дало їм початок.
329] Добре живеться таким! Ланцюгами злобливих законів
330] Люди себе ж оплели; що природа сприймає спокійно,-
331] Заздрісне право ганьбить. Але, кажуть, такі є племена,
332] Де собі вільно єднаються батько з дочкою, а мати —
333] З сином — немовби подвоюють шану й любов обопільну.
334] Горе! Чому я не там народилась! Тутешні звичаї,
335] Бачиться, шкодять мені. Але годі весь час про те саме!
336] Гетьте, злочинні думки! Він достойний любові, одначе —
337] Тільки як батько. Виходить, якби не доводився батьком
338] Славний Кінір, то з Кініром і ложе могла б я ділити!
339] Значить, він мій і тим самим — не мій. Поміж нас — чи не диво? —
340] Близькість межу провела. Чи не краще б нам бути чужими?
341] Кину вітчизну, подамся в світи, щоб у тім божевіллі
342] Не допуститись гріха. Та злочинна жага зупиняє:
343] Тут — на Кініра дивлюсь, розмовляю, горнуся до нього,
344] До поцілунку спішу — на щось більше й права не маю.
345] Втім, про щось більше не слід було й думати, діво безбожна!
346] Не відчуваєш хіба, як і назви, й права ти змішала?
347] Батько — любовник, а мати — суперниця будуть у тебе?
348] Будеш для сина сестрою, а матір'ю станеш для брата?
349] Чи не лякаєшся сестер із зміями замість волосся,
350] Що, до очей і до уст наближаючи факел жахливий,
351] Бачать, що серце таїть. Поки тілом ти ще не згрішила,
352] Дбай про невинність душі; нездоланних законів природи
353] Цим небувалим, ганебним зв'язком не посмій забруднити.
354] Хай він, скажімо, полюбить тебе — все одно не піддасться
355] Звабі: шанує звичай. О, якби він зазнав мого шалу!"
356] Мовила так. А Кінір заклопотаний: що відповісти
357] Цілій юрбі женихів. Поіменно, звернувшись до Мірри,
358] Перераховує їх, щоб од неї почуть її вибір.
359] Мірра спочатку мовчить і, не зводячи погляду з батька,
360] Жаром палає; гаряча сльоза їй зволожила очі.
361] "Он яка доня моя,-здивувався Кінір,— соромлива".
362] Каже: "Не плач!" І цілує в уста, й витирає їй сльози.
363] Мірра ще дужче горить. На питання, кого б побажала [180]
364] Мужем назвати,— "Подібного,— мовить,— обличчям до тебе".
365] Той, не подумавши, ще й похвалив: "Поважай так постійно,
366] Донечко, батька свого!" Про повагу до батька почувши,
367] Зблідла, свідома своєї провини, похнюпилась діва.
368] Час опівнічний минав. Одігнав і турботи, й утому
369] Сон. Та Кініра дочка невгамовним, що душу з їдає,
370] Все ще палає вогнем, од бажання шаліючи знову.
371] То в безнадію впада, то кріпиться; то сором, то пристрасть
372] Мучать її, не збагне, що робити. Як сосна могутня
373] На вирішальний чекає удар і не знає, куди їй
374] Впасти, й стоїть, завагавшись, погрозлива з кожного боку,
375] Так от і Мірра: поцілена в серце, скеровує думку
376] В різні боки водночас, рівноваги зловити не може.
377] В смерті вона від жаги порятунку й спочинку шукає.
378] Смерть її вабить. Чимшвидше їй хочеться шию дівочу
379] Взяти в петлю. На одвірку свій пояс вузлом зав язала.
380] "Милий Кініре, прощай! Але знай: через тебе я гину!"
381] Мовила й зашморгом горло бліде почала затягати.
382] Схлипи й неясні слова годувальниця, кажуть, почула,
383] Що вихованки своєї поріг пильнувала дбайливо.
384] Тут же на ноги тремтливі зметнулася; вбігши в кімнату,
385] Бачить: готується смерть — і б є себе в груди старенька,
386] Зойкнувши, й одяг у розпачі рве і, здійнявши їй з шиї,
387] Геть одкидає петлю, і тоді бере Мірру в обійми,
388] Плаче й розпитує, що на ту стежку її спрямувало.
389] Дівчина мовчки стоїть, від землі не відводячи зору.
390] Жаль їй, що так по-дурному зірвалася спроба померти.
391] Молить стара своїм сивим волоссям, оголює груди
392] Висохлі, молить колискою й покорг.ом першим, солодким,
393] Щоб свою тугу їй звірила. Дівчина ж тільки зітхає
394] І відвертає лице. Але та, щоб свого домогтися,
395] їй обіцяє не тільки мовчанку: "Довіришся,— каже,-
396] То й посприяю тобі, хоч стара вже, не згірш молодої.
397] Може, пройняв тебе шал — пошепчу, заварю тобі зілля.
398] Може, зурочена ти — ворожильним обрядом очищу.
399] Може, гнівляться боги — їх молитвою можна власкавить.
400] Що ж могло трапитись ще? Процвітає твій дім, і достаток
401] Не покидає його. Ще живуть твої батько та мати!"
402] Мірра здригнулась, почувши про батька; з грудей мимоволі
403] Вирвався стогін тяжкий. Але няня й тоді ще нічого
404] Не запідозрила. "Мабуть, закохана",— думка майнула.
405] Правду дізнатися хоче будь-що; до старечого лона
406] Горне заплакану, слізно блага, щоб у горі своєму
407] Звірилась. Не випускаючи Мірри з обіймів старечих,
408] Каже їй: "Мабуть, кохаєш когось. Не хвилюйсь: помічною
409] Буду й у цьому тобі. Ні про що й здогадатись не зможе
410] Батенько твій". На те слово од няні вона відсахнулась, [181]
411] Мов божевільна, й припавши до ложа: "Облиш мене,— каже,-
412] Згляньсь!" А що й далі старенька вивідує: "Годі! — гукнула,-
413] Ятрити рану мою! Докопатись до злочину хочеш?"
414] До вихованки своєї простягує няня, жахнувшись,
415] Руки, тремтливі од немочі й страху; до ніг їй упавшу
416] То примовляє ласкаво, то кидає оком на зашморг,-
417] Руки на себе, мовляв, накладу, якщо біль свій від мене
418] Ти затаїш. Якщо звіриться їй — помогти обіцяє.
419] Дівчина очі насилу звела, і старенькій на груди
420] Сльози рясні пролились. І вже декілька раз на півслові
421] Сором уста їй змикав. Затуливши лице, вона врешті
422] Мовить: "Яка ж моя мати щаслива своїм чоловіком!"
423] Тяжко потому зітхнулося їй. А в старенької няні
424] Наче мороз перебіг поза спиною, в кості проникнув;
425] Дибом їй стало на всій голові посивіле волосся.
426] Довго вмовляє її найжахливішу вибити з серця
427] Пристрасть. А та, хоча знає, що слід саме так учинити,
428] Смерті жадає одно, якщо милим не буде втішатись.
429] Няня ж на те: "Не вмирай, будеш мати свого..." — не посміла
430] Мовити "батька", й присягою скріплює цю обіцянку.
431] Свято Церери подружні жінки святкували щорічне.
432] Всі вони в білий, мов сніг, у цей день споряджаючись одяг,
433] Перші плоди їй несуть, з колосків посплітавши віночки.
434] Дев'ять ночей у ту пору своїх чоловіків до себе
435] Не допускають жінки. Кенхреїда в числі шанувальниць
436] Участь у святі так само взяла, володаря дружина.
437] Тож, поки вільним було від жони повноправної ложе,
438] Няня Кініра сп янілим найшла, й, на біду розторопна,
439] Під неправдивим ім'ям про любов сповіщає правдиву.
440] "Гарна з лиця",— додає. Коли віком її поцікавивсь,
441] Каже: "Ровесниця Мірри". "Приводь же!" — Кінір заохотивсь.
442] Та, лиш додому прийшла,— "Порадій, вихованко! —гукнула,-
443] Наша взяла!" Але повної радості діва злощасна
444] Не відчувала: щось наче гнітило її й одночасно
445] Втісі радіє п'янкій — ось такий бува розлад душевний!
446] Час наставав, коли все затихає. Боот у ту пору
447] Серед Тріонів свій Віз повертав уже, дишло скосивши.
448] Мірра на злочин іде. Золотавий із неба тікає
449] Місяць. У скопищі хмар мерехтливі зірки поховались.
450] Ніч залягла без вогнів. Ти лице своє перший, Ікаре,
451] Скрив. А тоді й шанувальниця батька свого — Ерігона.
452] Тричі спіткнулася Мірра, йдучи; по дорозі їй тричі
453] Пугач пугукнув сумний, та її не лякають знамення:
454] Йде-таки в ніч, а вона, непроглядна, притуплює сором.
455] Няню стареньку за руку взяла однією рукою,
456] Другою — в пітьмі намацує шлях. Ось і східці до спальні.
457] Вже до дверей підійшла, вже всередину входить, а далі — [182]
458] Ноги немов підкосилися в неї; на зблідлім обличчі —
459] Ані кровинки: де й звага поділась? Що ближче до ложа —
460] Більший бере її жах. Тій затії сама вже не рада,
461] Хоче звідсіль утекти, поки темно й ніхто не побачив,
462] Та відступать їй стара не дає; до високого ложа
463] Мірру насильно веде і, вручаючи,— "Ось тобі,— каже,-
464] Дівчинка гарна, Кініре!" Й ганебним зв'язком їх єднає.
465] От і прийняв свою плоть на постіль соромітницьку батько.
466] Сором дівочий і страх заспокоює словом ласкавим.
467] Певно, дочкою її, відповідно до віку, йменує.
468] "Батьку",— сказала й вона, й те звертання поглибило злочин.
469] Повною батьківську спальню лишає: в осквернене лоно
470] Злочину плід прийняла, нечестиве виношує сім'я.
471] Другої ночі подвоївся гріх.