Моя сім'я та інші звірі - Сторінка 26

Спіро вийшов з кухні і з ходу затанцював разом з усіма каламасьяно. По кімнаті плавали надувні кульки, одскакували од ніг танцюристів і несподівано лунко лопалися. На веранді Ларрі заповзято розучував з кількома греками жартівливі англійські віршики. Новоприбулі цуцики солодко заснули у чиємусь капелюсі. Приїхав лікар Андручеллі і перепросив маму за спізнення.

– Це через мою дружину, мадам. Вона щойно народила дитину, – повідомив він з гордістю.

– О, вітаю вас, лікарю, – сказала мама. – Бажаю їм обом міцного здоров'я.

Спіро, задиханий після танцю, відпочивав неподалік на отоманці.

– Що-о? – люто визвірився він на Андручеллі. – Іще одна дитина?

– Так, Спіро. Хлопчик, – щасливо всміхаючись, відповів лікар.

– Скільки ж їх тепер у вас? – допитувався Спіро.

– Шестеро, всього шестеро. А хіба що?

– Як вам не соромно? – гарячкував Спіро. – Шестеро... Їй-богу, ви плодючі, мов коти!

– Але я люблю дітей, – захищався Андручеллі.

– У мене лише двоє!.. – гримів Спіро. – Оце по-людському...

Тут англійський пастор вирішив, що йому, на превеликий жаль, вже час прощатись, бо завтра на нього чекає напружений день.

Море було по-світанковому спокійне, схід ясно рожевів, коли ми провели останніх гостей. Лежачи в ліжку (в ногах у мене примостився Роджер, цуценята обабіч мене, а вгорі, на ламбрекені, розпушив пір'я Улісе), я дивився через вікно на небо, милувався, як рожева повінь заливає верхів'я олив, гасить одну за одною зорі, і думав собі, що загалом мій день народження пройшов напрочуд вдало.

Вранці я спакував спорядження, прихопив харчів і в товаристві Роджера, В'юна та Нехлюя вирушив в експедицію на "Бутлі". Сонце сяяло на синьому, як тирлич, небі, віяв легенький бриз, – словом, день видався ідеальний. "Бутл" ішов уперед повагом, з благородною стриманістю. Роджер на прові був за вахтового, а В'юн з Нехлюєм кидалися від одного борту до другого, борюкались, перехилялися через борт, щоб сьорбнути солоної водички, і взагалі поводили себе по-сухопутному, наче жовтороті новачки.

Яка незрівнянна радість мати власного човна! Приємно усвідомлювати свою силу, коли сидиш на веслах, а човен пливе вперед, розсікаючи воду з тихим шелестінням так, ніби рветься шовк; сонце лагідно гріє спину й запалює на гладіні моря сотні райдужних вогників; серце тріпоче, коли продираєшся крізь лабіринт вкритих водоростями рифів, що ряхтіють майже біля самої поверхні води. Я навіть із задоволенням розглядав у себе на долонях пухирі, від яких руки стали геть неслухняні.

Опісля я провів на "Бутлі" чимало прекрасних годин, звідав безліч пригод, і все ж ту найпершу мандрівку не можу ні з чим порівняти. Море тоді було блакитніше й прозоріше, ніж завжди; залиті сонцем острови здавались загадковішими; і морські тварини немовби спеціально зібралися в маленьких бухтах і протоках, щоб віншувати мене й мій новий човен.. Футів за сто від одного острівця я підняв весла, ліг на прові коло Роджера і став роздивлятись крізь товщу кришталевої води морське дно, а "Бутл" легко й безтурботно плив собі до берега, ніби целулоїдне каченя, його черепахоподібна тінь ковзала по дну, і переді мною розгортався рухомий живий килим з різнокольорових морських мешканців.

На сріблястих піщаних клаптях стирчали кетяги молюсків з роззявленими стулками. Часом між їхніми жорсткими устами виднівся крихітний блідо-кремовий краб-горошинка, плохеньке, дегенеративне створіння з м'якою шкаралупою, що жило паразитичним життям під захистом хвилястих стулок великих черепашок. Цікаво було здійняти тривогу в колонії цих молюсків. Коли вони опинялись якраз під човном, я опускав у воду держално від сачка для метеликів і злегка постукував по черепашці. Стулки миттю закривалися, звихривши клубочок білого піску, достоту, мов невеличкий торнадо. Коли сигнали тривоги струмували по воді, решта черепашок, справа і зліва, приймали їх і одразу ж закривалися. Скрізь у воді навколо черепашок вихором закручувались тоненькі цівки піску, сріблястим пилом осідаючи на морське ложе.

Упереміш з молюсками жили серпуліди – віночки гарних перистих пелюсток на кінці довгої товстої рурки сіруватого відтінку. Завжди рухомі, золотисто-оранжеві та блакитні пелюстки здавались навдивовижу недоречними на цих грубих цурпалках – мов орхідеї на ніжці гриба. Серпуліди також мали свою систему умовних сигналів тривоги, тільки значно чутливішу, ніж у молюсків. Держално сачка було ще на відстані шести дюймів од коловороту мерехтливих пелюсток, а вони всі раптом витягнулися вгору, зчепились у жмут і блискавично пірнули всередину рурки. З піску стирчали тепер лише непоказні стовпчики, схожі на шматки мініатюрного гумового шланга.

На рифах, укритих тонким шаром води, роїлося найбільше морських тварин. Під час відпливів ці рифи оголювались зовсім. З нірок на вас витріщалися й ворушили плавцями надуті морські собачки з товстими негритянськими губами, що надавали їхнім мордочкам зухвалого виразу. В тінистих прогалинах серед водоростей збиралися гронами морські їжаки, схожі на плоди кінських каштанів у блискучій брунатній шкірці. Голки їжаків, ніби стрілки компаса, легко обертались у напрямку можливої небезпеки. Навкруги тулилися до каміння пухкі глянсуваті актини; їхні щупальці танцювали якийсь ласолюбний східний танок, націлюючись на прозорих, як скло, креветок, що пропливали мимо.

З темних підводних печер я вигнав маленького восьминога. Заливаючись бурим рум'янцем, він, наче горгона Медуза, вмостився на камінні й глипав на мене досить сумними очима з-під маківки своєї лисої голови. "Я ледь ворухнувся, і спрут одразу випустив цівку чорнильної рідини, що розпливлась у чистій воді каламутною плямою, та й дременув геть. Витягнувши назад щупальці, він розтинав воду, ніби повітряна куля з вимпелом.

Де-де на рифах лисніли тлусті зелені краби, які махали своїми клішнями досить дружелюбно, а внизу, на вкритому водоростями морському ложі, стрічалися краби павуки з незвичайним, колючим панциром і довгими тонкими ногами. Кожен з них носить на собі водорості, губки, зрідка актинію. Скрізь на рифах, у підводних хащах і на піщаному дні рухались сотні крапчастих, смугастих черепашок – блакитних, сріблястих, сизих та червоних, а з-під них визирала сердита бурякова фізіономія рака самітника. Черепашки совалися, мов незграбні маленькі кибитки, зіштовхувались, пролізали крізь водорості або квапливо минали молюсків та морські віяла, що бовваніли на піску.

Сонце сідало, і вода в затоках та під руїнами коралових фортець набирала сірувато-синього забарвлення. Я прямував додому. Ледь чутно порипували весла, і "Бутл" тихо плив уперед. Цуцики міцно спали, натомлені сонцем і морським повітрям. Лапи в них здригалися, червонясті брови сіпались, коли вони уві сні переслідували крабів між нескінченними рифами. 'Роджер сидів в оточенні склянок і пробірок, в яких плавали дрібні мальки, ворушили щупальцями актинії, краби-павуки торкали тонкими клішнями стінки своїх скляних в'язниць. Роджер пильно вдивлявся в склянки, нашорошивши вуха, часом зиркав на мене і швидко знову поринав у природознавчі студії. Мій пес був палким дослідником морської фауни.

Сонце вже ховалось за оливами, і на морі лежали золоті й срібні смуги, коли округла корма "Вутла" слабенько стукнулась об пристань. Голодний, спраглий, втомлений, з калейдоскопом строкатих вражень у голові, я йшов угору до будинку, несучи мої дорогоцінні трофеї, а слідом за мною ледве плентали три собаки, позіхаючи на ходу.

12. ЗИМА І ВАЛЬДШНЕПИ

Наприкінці літа я, на свою величезну радість, знову лишився без учителя. Саме тоді мама відкрила, що Марго й Пітер, як вона делікатно висловилась, "надто вподобали одне одного". А що всі ми одностайно відхилили кандидатуру Пітера як можливого зятя, то назріла потреба шукати іншого виходу. Леслі, недовго думаючи, запропонував пристрелити Пітера, та й по всьому. Проте цей план з деяких причин не взяли до уваги. Пропозицію Ларрі відправити закохану пару на місяць в Афіни і таким чином, як він пояснив, вилікувати їх, мама відхилила з міркувань моральності.

Кінчилось тим, що Пітера було звільнено і він не забарився щезнути, а нам довелося заспокоювати заплакану, розгнівану Марго, яка, вбравшись у темні шати, грала свою трагічну роль. Мама втішала її, говорила різні ласкаві банальності, Ларрі читав Марго лекції про вільне кохання, а Леслі бозна чому зображував із себе скривдженого брата. Він з'являвся час од часу, розмахував револьвером і погрожував пристрелити Пітера мов собаку, якщо той ще бодай раз переступить наш поріг.

Марго, вся в сльозах, трагічно заламувала руки й жалілась нам, що її життя знівечене. Спіро, котрий любив драматичні ситуації, як і всі, проливав сльози співчуття разом з нею і розсилав по всіх пристанях своїх численних друзів, щоб, боронь боже, не допустити Пітера знову на острів. Нас усіх закрутила ця веремія.

Саме тоді, коли все помалу втихомирилось і Марго вже могла з'їсти цілий обід, не розридавшись за столом, надійшла записка від Пітера, що він вернувся по неї. Марго, в паніці, показала цидулку мамі, і наша сім'я з ентузіазмом кинулась розігрувати новий фарс. Спіро підсилив охорону причалів. Леслі змастив рушниці і вправлявся в стрільбі по вирізаній з картону великій фігурі, прикріпивши її до фасаду будинку. Ларрі навперемін то умовляв Марго перевдягнутись селянкою і летіти в обійми Пітера, то радив викинути дурощі з голови.

Ображена Марго замкнулася на горищі й не впускала туди нікого, крім мене, бо я був єдиним членом родини, хто зберігав нейтралітет. Вона лежала там, гірко плачучи, і гортала томик віршів Теннісона; вряди-годи сестра переривала це заняття для того, щоб підкріпитися, і залюбки уминала все, що я приносив їй на таці.

Марго просиділа на горищі тиждень. Визволила її звідти подія, яка стала кульмінаційним моментом усієї історії. Леслі виявив, що з "Морської корови" почали зникати деякі дрібні предмети, і запідозрив тутешніх нічних рибалок. Надумавши добре провчити злодіїв, він прив'язав до вікна спальні три довгоствольних дробівки, націлених униз, на пристань. Завдяки хитромудрому сплетінню шворок Леслі міг бахнути з усіх стволів по черзі, не встаючи навіть з ліжка.