Мудрець Країни Оз - Сторінка 16

Пробігши через увесь Ліс Гугу, вони перевалили через гірський хребет, проминули широчезний степ, і знов опинилися в лісі, хоча й значно меншому, ніж той, у якому правив Гугу.

— Чарівний острів у цьому лісі, — сказав Кришталевий Кіт, — але річка протікає з того боку. У самому ж лісі немає стежки, та якщо ми підемо на схід, то втрапимо до річки, а там буде легко знайти і чарівний острів.

— Ти ходив коли-небудь цією дорогою? — поцікавився Мудрець.

— Не зовсім цією, — відповів Кіт, — але я знаю, що ми виберемось до річки, якщо підемо через ліс у східному напрямку.

— Тоді веди нас, — сказав Мудрець.

Кришталевий Кіт рушив далі. Спершу було легко йти між деревами; та незабаром дорогу їм заступили густий колючий чагарник і непролазне плетиво ліан; пробиваючись з великими труднощами через ці перепони, наші мандрівники залізли в такі нетрі, крізь які навіть Кришталевий Кіт уже не міг продертись.

— Краще давайте повернемо назад та пошукаємо стежки, — запропонував Голодний Тигр.

— Я дивуюся вам, — сказала Дороті, кинувши сердитий погляд на Кришталевого Кота.

— Я й сам дивуюсь, — відповів кіт. — Але обходити ліс до того місця, де в нього впадає річка, дуже далеко, і я думав, що ми виграємо час, коли підемо прямо.

— Ніхто тебе ні в чому не може винити, — сказав Мудрець, — і я гадаю, що нам нікуди не доведеться повертатись. Я прокладу зараз стежку, яка дозволить нам подорожувати далі.

Мудрець відкрив свій Чорний Саквояж і, покопирсавшись у ньому, витяг з купи чарівних інструментів маленький топірець, зроблений з якогось невідомого металу і так відполірований, що він яскраво виблискував навіть у темному лісі. Мудрець поклав топірець на землю і промовив до нього тоном наказу:

Руб, руб, топірець,

Мій блискучий молодець,

Покажи своє уміння,

Підрубай чіпке коріння.

Крізь ліани та кущі

Проклади нам шлях мерщій.

Ми підем тобі услід

Через ліс!

Вперед!

На схід!

І маленький топірець затанцював, застрибав гострим лезом то праворуч, то ліворуч, розчищаючи шлях через ліани та кущі. Він розкидав гіллясту перепону так швидко, що Лев і Тигр, які везли Дороті, Мудреця і клітку з мавпочками, змогли просуватись через ліс широкими кроками. Чагарник, здавалося, танув перед ними, а маленький топірець рубав усе швидше та швидше, так що очі мандрівників бачили тільки сяюче мерехтіння його леза. Раптом ліс розступився знову, і маленький топірець, виконавши до кінця свою справу, ліг на землю.

Мудрець підняв чарівний топірець і, ретельно витерши його шовковою хусточкою, поклав назад у Чорний Саквояж. Компанія рушила далі і незабаром підійшла до річки.

— Постривайте, — сказав Кришталевий Кіт, дивлячись вгору і вниз по річці, — здається, ми опинилися нижче чарівного острова. Отже, нам треба йти проти течії.

Вони пішли проти течії річки, просуваючись зручним берегом, і незабаром водяне дзеркало поширшало, а потім з'явився поворот. Друзі прискорили ходу і ось уже досягли повороту, коли раптом чийсь голос застережливо крикнув:

— Обережно!

Мандрівники різко зупинились і Мудрець запитав.

— Чому обережно?

— Ви трохи не наступили на мій діамантовий палац! — відповів голос, і перед мандрівниками з'явилася качка у райдужно-яскравому пір'ї. — Звірі й люди страшенно незграбні, — продовжувала качка роздратованим голосом. — До того ж вам зовсім нічого робити на цьому березі. Що вам тут знадобилось?

— Ми прийшли порятувати друзів, які вросли в землю на чарівному острові, що на цій річці, — пояс нила Дороті.

— Я їх знаю, — відповіла качка. — Я ходила подивитись на них, і це правда, що вони там добряче вросли. Повертайтесь собі додому, бо все одно вже ніяка сила їх не порятує.

— Це знаменитий Мудрець Країни Оз, — сказала Дороті, показуючи на маленького чоловічка.

— Ну то й що? А я Самотня Качка, — почулася відповідь, і дивний птах почав ходити туди й сюди, шоб якнайвигідніше показати своє пір'я. — Я велика чарівниця лісу, це може підтвердити вам будь-який звір, але навіть я не маю такої сили, щоб зруйнувати страшні чари острова.

— Ти самотня тому, що ти чарівниця? — запитала Дороті.

— Ні! Я самотня через те, що не маю ні сім'ї, ні друзів. Але мені подобається бути самотньою, тому не пропонуйте мені своєї дружби. Ідіть своєю дорогою та постарайтесь не наступити на мій діамантовий палац.

— А де ж твій палац? — запитала дівчинка.

— За оцим кущем.

Дороті зіскочила з левової спини і побігла за кущ подивитись на діамантовий палац Самотньої Качки, хоч пишно вбрана птиця і запротестувала проти цього: "Кря-кря-кря!" Та дівчинка все ж таки розшукала блискотливу хатинку, складену з чистих діамантів, добре припасованих один до одного, а збоку в цій хатці був хід, саме такий, щоб у нього могла пролізти качка.

— Де ти набрала стільки діамантів? — здивовано запитала Дороті.

— Я знаю місце в горах, де їх багато, як звичайного каміння, — сказала Самотня Качка, — і я наносила їх сюди в своєму дзьобі, один по одному, а потім поклала в річку і тримала там доти, поки вода їх гарно відполірувала. Після нього я звела собі палац, і певна, що це єдиний діамантовий палац на весь світ.

— Вірно, такого я ще ніколи не бачила, — сказала дівчинка, — але якщо ти живеш у ньому сама, то я не знаю, чим він кращий за рублену хатину чи цегляний будинок або за першу-ліпшу кам'яничку.

— Ти нічогісінько не розумієш, — відповіла Самотня Качка. — Але можу сказати, щоб ти це знала надалі: кожен дім повинен бути гарним для того, хто в ньому живе, а не для втіхи будь-кого іншого. Діамантовий палац — цей мій дім, і він мені до вподоби. Через те мені зовсім байдуже, подобається він тобі чи ні.

— О, мені він дуже подобається! — вигукнула Дороті. — Він дуже гарненький зовні, але… — Дівчинка раптово замовкла, бо в цей час Самотня Качка залізла в свій палац через маленькі дверцята, навіть не попрощавшись. Дороті змушена була ні з чим повернутись до своїх друзів, і вони рушили далі.

— Як ви гадаєте, Мудрецю, чи правду казала качка, ніби немає такої сили, яка могла б звільнити Трот та капітана Білла? — спитала дівчинка занепокоєним голосом.

— Ні, я не думаю, що правда виявиться на боці Самотньої Качки, — серйозно відповів Мудрець. — Проте цілком імовірно, що їхні чари буде важче побороти, ніж я сподіваюсь. Звичайно, я зроблю все можливе, але ніхто не може зробити більше, ніж в його силах.

Така відповідь не зовсім заспокоїла Дороті, але вона більше нічого не сказала, і незабаром, обігнувши заворот річки, наші мандрівники уздріли чарівний острів.

— Ондечки вони! — схвильовано вигукнула Дороті.

— Так, я бачу їх, — спокійно кивнув головою Мудрець. — Вони сидять на двох величезних поганках.

— Це дуже цікаво, — зауважив Кришталевий Кіт. — Коли я йшов від них, там не було ніяких поганок.

— Яка гарна квітка! — захоплено закричала Дороті, коли ЇЇ погляд упав на чарівну рослину.

— Зараз нам не до Квітки, — глибокодумно промовив Мудрець. — Перш за все треба звільнити друзів.

На цей час вони були вже проти самісінького чарівного острова. Трот і капітан Білл помітили своїх друзів і загукали до них, кличучи на допомогу.

— Як ви себе почуваєте? — закричав Мудрець, приклавши долоні до рота, щоб його краще було чути через річку.

— Наші діла нікудишні, — крикнув у відповідь капітан Білл. — Ми тут добряче заякорились і ніколи не зрушимо з місця, якщо ви не обрубаєте нам линви.

— Про що він говорить? — запитала Дороті.

— Ми не можемо поворухнути ногами! — закричала Трот, з усієї сили напружуючи голос.

— Чому? — запитала Дороті.

— Вони пустили коріння в землю! — пояснила Трот.

Важко було розмовляти на.такій відстані, і тому Мудрець попросив Кришталевого Кота:

— Іди на острів і скажи нашим друзям, щоб вони ще трохи потерпіли, поки ми їх врятуємо. Для цього потрібен деякий час, бо чари острова нові для мене і я мушу провести деякі досліди. Але перекажи їм, що я поспішатиму, як тільки зможу.

Кришталевий Кіт перейшов річку під водою і сказав дівчинці Трот та капітану Біллу, щоб вони не хвилювались, а Мудрець негайно відкрив свій Чорний Саквояж і почав готуватись.

Розділ вісімнадцятий

Чари Мудреця

Перш за все Мудрець поставив маленький триніжок і прилаштував зверху на ньому золоту мисочку. В мисочку він висипав два порошки — рожевий і небесноголубий — і залив ці порошки бурштиновою рідиною з кришталевої пляшечки. Потім пробурмотів якісь магічні слова, і порошки почали сичати, горіти й виділяти фіалковий дим. який потягся через річку й повністю огорнув Трот та капітана Білла разом з поганками, на яких вони сиділи, і навіть Чарівну Квітку в золотому горщику. Коли ж дим розтанув у повітрі, Мудрець гукнув до полонених:

— Ви звільнились?

Трот і капітан спробували зрушити з місця, але це їм не вдалося.

— Ні! — крикнули вони у відповідь.

Мудрець глибокодумно почухав лисину і витяг з Чорного Саквояжа інший чарівничий інструмент.

Це був срібний пістолет. Мудрець зарядив його невеличкою чорною кулькою і вистрілив у напрямку чарівного острова. Кулька розірвалась над самою головою Трот і обсипала дівчинку тисячами іскор.

— О!—сказав Мудрець.—Здається, це вже звільнить тебе.

Але ноги Трот залишалися міцно припнутими корінням до чарівного острова, і засмучений Мудрець мусив робити щось інше.

Він напружено працював мало не годину і перепробував майже всі інструменти в своєму Чорному Саквояжі, але так і не міг визволити Трот та капітана Білла.

— Послухайте, друзі! — вигукнула Дороті. — Боюся, що зрештою нам таки доведеться покликати Клінду.

Мудрець почервонів по самі вуха, бо йому соромно було погодитись, що він безсилий перед чарами острова.

— Про це ще рано говорити, Дороті, — сказав він. — Адже я не випробував і сотої долі відомих мені чарів. Я ще не знаю, до чого вдався цей маленький острів і в чому полягає його сила, але мені відомо, як розбити будь-які чари, що ними користувалися всі чарівники та знахарі Країни Оз. Це все одно, що замкнені двері. Треба тільки підібрати до них відповідний ключ.

— А коли при вас немає такого ключа, що тоді? — сказала Дороті.

— Тоді ми зробимо його на місці, — відповів Мудрець.

Кришталевий Кіт у цей час пройшов під водою на їх берег і сказав Мудрецю:

— Вони страшенно перелякані на тому острові, бо з кожною хвилиною все меншають і меншають.