Мудрець Країни Оз - Сторінка 18

Тільки як ми донесемо цей величезний золотий горщик? Цілком ясно, що капітан Білл не зможе цілу дорогу тримати його в руках.

— Атож, — погодився капітан Білл, — він таки справді важкенький. Я то можу його понести, але через кожні кілька хвилин мені доведеться спочивати.

— Можна поставити горщик вам на спину? — ласкавим голосом спитала Дороті Лякливого Лева.

— Не заперечую, якщо ви зумієте добре його прив'язати, — відповів лев.

— А якщо горщик упаде, — сказала Трот, — він може розбитись, і квітка поламається.

— Я його прилаштую, — пообіцяв капітан Білл. — Зараз вистружу широку дошку із стовбура якогось із оцих дерев, прив'яжу дошку левові до спини і поставлю на дошку.

Моряк одразу взявся за діло, але в нього був лише складаний ніж, і тому справа посувалась повільно.

Тоді Мудрець витяг із свого Чорного Саквояжа тоненьку пилочку, що сяяла, мов срібна, і наказав їй:

Швидко, пилочко, пиляй,

Своїх друзів виручай.

Попрацюй-но трошки,

Вистружи нам дошку,

Левові на спину,

Одвезти рослину —

Квіточку

Чарівну,

Всіх квіток

Царівну!

Негайно ж маленька пилочка почала рухатись і розпиляла колоду так швидко, що всі від подиву тільки ахнули. Здавалось, пилочка чудово розуміла, для чого саме потрібно дошку, бо в готовому вигляді вона виявилась плоскою зверху і вигнутою знизу так, що щільно прилягала до левової спини.

— Ач, як струже! — захоплено вигукнув капітан Білл. — Друже Мудрець, у вас, часом, не знайдеться ще однієї такої пилочки?

— Ні, — відповів Мудрець, ретельно протираючи чарівну пилочку шовковою хустинкою і ховаючи її знову в Чорний Саквояж. — Це єдина така пилочка в усьому світі, і коли б знайшлася подібна до неї, ця уже не була б такою дивовижною.

Вони прив'язали дошку левові до спини і капітан Білл обережно переніс на неї Чарівну Квітку.

— Щоб далі від біди, — сказав він, — я йтиму збоку лева і підтримуватиму горщик.

Трот і Дороті їхали разом на спині Голодного Тигра. поставивши між собою клітку з мавпочками. Але Мудрець і капітан Білл змушені були йти пішки, і через те процесія посувалася досить повільно. Кришталевий Кіт невдоволено буркотів, що так вони ніколи не доповзуть до Смарагдового Міста.

Спочатку кіт був дуже сердитий і хмурий, та не встигли вони далеко одійти, як уже кришталевий бешкетник знайшов собі веселу забавку. Довгі хвости мавпочок раз у раз вистромлялися крізь срібні грати клітки, і коли таке траплялось, Кришталевий Кіт спритно хапав їх лапами і тягнув до себе. Мавпочки веоещали, а Кришталевий Кіт заливався сміхом. Трот і Дороті намагались припинити ці недоречні жарти, та тільки вони одвертались, кіт знову смикав мавпочок за хвости, причому він був такий меткий і спритний, що мавпочки не встигали від нього тікати. Вони сердито лаяли кота і термосили грати клітки, але не могли вилізти, і кіт не переставав збиткуватися з них.

Коли ліс залишився позаду і наші друзі вийшли в степові простори Краю Жувачів, почало темніти, і вони змушені були стати табором на ніч, вибравши для цього зручну місцинку поблизу струмка. З допомогою своїх чарів Мудрець створив і поставив рядком на траві три намети, опорядивши їх усім необхідним, щоб друзям було якнайкраще. Середній намет призначався для Дороті і Трот. В ньому стояло два зручних білих ліжечка і два гарненьких стільчики. Другий намет, також з ліжками і стільцями, був для Мудреця та капітана Білла, а третій — для Голодного Тигра, Лякливого Лева, клітки з мавпочками і Кришталевого Кота. Перед наметами Мудрець розпалив вогнище і підвісив над ним чарівний казанок, з якого одразу почав витягати найрізноманітніші гарячі страви до вечері.

Добре попоївши і поговоривши трохи під миготливими зорями, всі розійшлися по наметах, і люди одразу поснули. Лев і тигр також було задрімали, але раптом їх розбудило верещання мавпочок, бо Кришталевий Кіт знову почав їх смикати за хвости. Це вже набридло Голодному Тигрові, і він закричав.

— Перестань бешкетувати! — І, розгледівши в темряві Кришталевого Кота, підняв свою величезну лапу й хотів ударити пустуна. Але проворний кіт ухилився від удару і пазури Голодного Тигра дряпнули по мавп'ячій клітці й погнули у гратах дві срібні дротини.

Тигр знову улігся спати, але мавпочки швидко розвідали, що погнуті дротини дають їм змогу вилізти на болю. Проте вони не залишили клітки, а, порадившись тихенько між собою, повистромляли хвости й принишкли.

Тут Кришталевий Кіт знову підкрався до клітки й щосили шарпнув за один з хвостів. Тієї ж миті всі мавпочки, немов горох, висипались крізь грати, і хоч вони були маленькі, але всією дюжиною подолали Кришталевого Кота, оточивши його з усіх боків і вчепившись йому в кігті, у хвіст, у вуха. Потім вони потягли розбишаку з намету вниз аж до самого струмка.

Мавпочки ще раніше помітили, що береги струмка покриті якоюсь густою і липкою темносиньою грязюкою. Приволочивши туди кота, вони обмазали цією грязюкою все його кришталеве тіло і заліпили йому вуха й очі так, що бідолашна тварина не могла ні чути, ні бачити. Тепер кіт уже не був прозорий і такий товстий шар грязюки покривав його з голови до ніг, що ніхто не зміг би розгледіти ні його рожевого мозку, ні рубінового серця.

В такому вигляді вони притягли кота назад у намет, а самі знову позалазили в клітку.

На ранок грязюка на Кришталевому Котові засохла і він набрав похмурого брудносинього кольору. Дороті й Трот жахнулись, але Мудрець тільки покрутив головою і сказав, що це добра наука Кришталевому Котові за те, що він дратував мавпочок.

Маючи дужі руки, капітан Білл швидко полагодив срібні грати в мавпячій клітці, а потім запитав Мудреця, чи не погодиться він викупати Кришталевого Кота у струмку.

— Тільки не зараз, — відповів Мудрець. — Він заслужив на кару, і я хочу залишити на ньому оцю синю грязюку — таку ж липку та погану, як олійна фарба, — аж до повернення у Смарагдове Місто. Цей дурепа настільки марнославний, що йому буде страшенно соромно, коли люди Країни Оз побачать його в такому вигляді. Та хай на себе нарікає. Іншим разом, певне, уже не чіпатиме мавп.

Але ж Кришталевий Кіт не міг ні бачити, ні чути, і, щоб його не нести цілу дорогу, Мудрець витяг йому грязюку з очей та вушей, а Дороті змочила хусточку і ще начисто їх протерла.

Як тільки Кришталевий Кіт зміг заговорити, він обурено запитав:

— І ви ніяк не покараєте цих мавп за те, що вони утнули мені таку штуку?

— Ні, — відповів Мудрець. — Ти сам утинав штуки, смикаючи їх за хвости. Отже, це тільки розплата, і я радий, що мавпочки зуміли захистити себе.

Він не дозволив Кришталевому Коту підходити до води, щоб обмити грязюку, а наказав іти в такому вигляді аж до Смарагдового Міста.

— І це ще буде не вся кара для тебе, — сердито сказав Мудрець. — Ще з тебе посміється Озма, коли ми прибудемо до неї в палац, посміється опудало Страшило, і Бляшаний Лісоруб, і Тік-Так, і Патлач, і Блискучий Гудзик, і Клаптикова Дівчинка, і…

— І Рожеве Кошеня, — додала Дороті.

Доротині слова подіяли на Кришталевого Кота найстрашніше. Рожеве Кошеня завжди сварилося з Кришталевим Котом, відстоюючи думку, що краще бути теплим і пухкеньким, аніж холодним і скляним, а Кришталевий Кіт тільки підсміювався з Рожевого Кошеняти та допікав йому тим, що хоч воно й рожеве, зате не має рожевого мозку. Але тепер рожевий мозок Кришталевого Кота був заліплений синьою грязюкою, і якщо Рожеве Кошеня побачить це, кіт не переживе такої ганьби і приниження.

Кілька годин Кришталевий Кіт біг мовчки й тихо, але опівдні він скористався нагодою, коли на нього ніхто не дивився, і стрілою шугнув у високу траву. Він пригадав, що поблизу є маленьке озерце з чистою водою, і до цього озерця кіт дременув щодуху.

Ніхто не помічав його відсутності, поки вся компанія мандрівників не зупинилась на обід, а тоді вже було надто пізно шукати прудке кришталеве створіння.

— Мабуть, наш кіт побіг кудись митися, — сказала Дороті.

— Ну то й гаразд, — відповів Мудрець, — Кришталевий пустун, певне, вже добре усвідомив свою провину. А потім ми не повинні забувати, що він врятував Трот і капітана Білла.

— Після того, як спершу привів їх на зачарований острів, — додала Дороті. — Але я теж тієї думки, що Кришталевий Кіт уже достатньо покараний і, мабуть, він більше ніколи не пробуватиме смикати мавпочок за хвости.

Кришталевий Кіт не повернувся до наших мандрівників. Він усе ще почував себе ображеним і до того ж компанія посувалася надто повільно для нього.

Та коли мандрівники прибули в палац правительки Озми, то перший, кого вони зустріли, був Кришталевий Кіт, що, згорнувшись калачиком, лежав на лаві, — блискучий, чистий і прозорий, яким його бачили завжди. Але кіт прикинувся, що не помітив мандрівників, і всі пройшли повз нього мовчки, ніби нічого й не сталось.

Розділ двадцять перший

Спортивна школа

Дороті та її друзі прибули в палац привительки дуже вчасно, бо Озма саме зібрала вищий суд у своїй тронній кімнаті, на якому професор Джміль-Теофіль-Шуміль, знавець філософії та інших наук, скаржився на деяких учнів Державної спортивної школи, директором якої він був, і вимагав для них покарання.

Державна спортивна школа міститься в Краю Жувачів, але недалеко від Смарагдового Міста. Щоб змусити школярів віддавати увесь час спортивним вправам. таким, як гребля, футбол і тому подібне, професор Джміль-Теофіль-Шуміль винайшов цілий ряд навчальних пілюль. Одні з цих пілюль, коли їх проковтне учень після сніданку, негайно давали знання з арифметики. алгебри чи якогось іншого математичного предмету. Інша пілюля, проковтнута школярем після обіду, розкривала перед ним повні знання з географії.

Були й такі пілюлі, що коли з'їсти хоч одну, то зовсім легко було правильно вимовляти найважчі слова, а були й такі, що навчали дуже красиво писати. Існували пілюлі історії, механіки, куховарства і землеробства, і всі вони годились як для хлоп'ят, так і для дівчаток, як для дурних, так і для найрозумніших, і всі вони могли навчити чому завгодно за одну мить.

Такий метод навчання, що його завів у Країні Оз професор Джміль-Теофіль-Шуміль, не тільки заощаджував папір і книжки, а й зовсім ліквідував обтяжливі години щоденного висиджування учнів за партами; він дозволяв учням віддавати весь свій час змаганням з бігу, бейсболу, тенісу й іншим хлоп'ячим та дівчачим видам спорту, яким багато що заважає в тих храмах науки, де ще нічого не знають про навчальні пілюлі.

Але трапилось так, що професор Джміль-Теофіль-Шуміль, який винаходив так багато, що це у нього зробилося звичкою, необережно винайшов ситу їстівну пілюлю.