Океан ненависті - Сторінка 13

По тому, як він заморгав, було видно, що він дуже короткозорий і тільки в окулярах почувається впевнено.

– Правда, – промовив він, – а звідки ви знаєте?

– Я сидів у цей час на балконі, – пояснив Дронго, – моя вілла знаходиться якраз поряд з відкритим басейном.

– Дивно, – здивувався Молчанов, – а я вас там не бачив.

– Ви привезли вчора гроші? – запитав комісар, і Молчанов перший раз збентежився.

– Звідки ви знаєте про гроші? – у свою чергу запитав він.

– Нам розповіла ваша майбутня дружина, – пояснив не без деякої зловтіхи Дронго.

Олег знову усміхнувся.

– Вона сказала, що збирається бути моєю дружиною? – запитав він і, не дожидаючись відповіді, завершив: – жінки завжди такі язикаті.

– Ви підтверджуєте, що привезли вчора гроші?

– Так, звісно, підтверджую. Двадцять тисяч фунтів стерлінгів.

– На якій машині ви туди їздили?

– Ми взяли два автомобілі напрокат. Вони стоять на стоянці курорта, – пояснив Молчанов.

– Окрім вас, хто-небудь знав про ці гроші?

– Мабуть, усі знали. Ми не робили з цього особливої таємниці, – знову поправив окуляри Молчанов.

– Тим не менше уточніть, кому ви ще говорили про ці гроші?

– Кірі говорив. Думаю, знала про них і Юля. Ще мав би знати Юра. Віктор збирався летіти в Англію у справах, а Юра з дівчатами повинен був повертатися прямо звідси до Москви.

– А Рауф чи Інна знали про гроші?

– Може, знали, а може, не знали. Так ви що, думаєте, через них Вітьку вбили? – здивувався Молчанов. – Та це ж для нього були не гроші, так просто, на сємки. Він Інні міг подарувати один браслет на таку суму. А Рауф багата людина. Навіщо йому через таку суму Віктора вбивати? Та ні, це все несерйозно.

– Хто, на вашу думку, міг бути заінтересований у смерті Кошелева?

Молчанов задумався. Потім відповів:

– Не знаю.

Комісар поглянув на Дронго. Той кивнув.

– Ви вільні, – комісар дозволив Молчанову піти. – Покличте з приймальні жінку.

– Дякую, – Молчанов вийшов з кімнати.

– Так ми нічого не дізнаємося, – гірко промовив комісар.

У кімнату зайшла молода жінка. Вона була такого ж зросту, як і Кіра, але відрізнялася міцнішою будовою. Юлія пройшла до стільця і, не питаючи дозволу, сіла.

– Ви приїхали сюди разом з Юрієм Кошелевим? – уточнив комісар.

– Я приїхала сюди сама по собі, – зухвало відповіла жінка, і Дронго поморщився. Ще одна психопатка. Після Кіри не хотілося ні з ким говорити.

– Однак, ви мешкали в одному номері з Юрієм Кошелевим, – наполягав комісар.

– Це моя особиста справа, з ким мені мешкати, – огризнулася жінка, – не треба лізти до мене в постіль!

– Вона просить не цікавитися її інтимним життям, – переклав Дронго.

– Нехай вона нам розповість усе, що знає, і йде звідси, – стомлено сказав комісар, – вже полудень. Це ж та сама, котра весь час була у басейні?

– Саме так. Вона і Молчанов весь час були у басейні, – кивнув Дронго, – я їх весь час бачив.

– Розкажіть про все, що відбувалося в той день, – попросив Дронго.

– Спочатку ми повечеряли, а потім пішли купатися. І після цього почули, як закричала покоївка, – стисло розповіла жінка.

– Так не піде, – перервав її Дронго, – нумо докладніше. – Розкажіть про вашу розмову вдень біля басейна з Інною. Про сварку Рауфа з загиблим Віктором. Про те, хто і де знаходився в момент убивства.

– Вдень ми розмовляли біля басейна, і, здається, хтось із дівчат почав розмову про Віктора. По-моєму, це була Свєта, – почала розповідати Юлія. – Вони всі хотіли знати, що Інна думає про Віктора. Але нічого конкретного не було. Просто я сказала, що він непорядний тип, і все. На вечері Рауф і Віктор серйозно посперечалися, але через що, я не знаю. Потім ми уп'ятьох пішли купатися. Олег, Кіра, Свєта, Юрій і я. Ми купалися у басейнах, коли почули крики покоївки, і побігли до апартаментів Віктора, де і знайшли його вбитим.

– Ви знали, що він має ніж?

– Аякже. Ми ж його всі разом купували.

– А про гроші?

– Які гроші? – нахмурилася Юлія. – У Віктора завжди була при собі готівка. У нього одного разу щось сталося з кредитною карткою, і він відтоді завжди мав готівку.

– Ви не знали, що Олег Молчанов поїхав до Стамбула за грошима для Віктора?

– Ви думаєте, що я пішла би вбивати задля грошей? – презирливо запитала Юлія. Її красиве обличчя виражало непідробне обурення. – Здається, Кіра щось говорила, та я не звернула уваги.

– Ким ви працюєте?

– В одній сервісній фірмі, – якось знехотя відповіла жінка. – Ви не будете питати мене про мою зарплату?

– Не буду, – посміхнувся Дронго.

– Відколи вона знає братів Кошелевих? – запитав комісар. – Нехай все розповість.

– Ви давно знайомі з братами? – переклав питання Дронго.

– Мені іноді мариться, що все моє життя, – раптом зізналася жінка. – Ні, недавно. Кілька років. Віктор був основним клієнтом нашої фірми. А потім я познайомилася і з Юрою.

– Ви давно з ним живете?

Вона відвернулася.

– Ви не чули запитання? – перепитав Дронго.

– Я не буду відповідати на це запитання, – відрізала жінка, – це не стосується вбивства Віктора.

– Як ви думаєте, міг Юрій убити свого брата?

– ВІн може зробити все що завгодно. Але я думаю, що ні. Навіщо йому різати курку, що приносить такі доходи? Без Віктора він – пусте місце.

– Як ви думаєте, Інна, подруга вбитого Віктора, могла вдарити його ножем? – поставив чергове запитання комісар.

– Ні, – усміхнулася жінка, – аж ніяк. Вона навіть не вірила тому, що ми говорили про Віктора. Вона все ще дивилася на нього крізь рожеві окуляри.

– Ви маєте дітей?

– Маю. Але сім'ї у мене немає.

– Чому?

Вона поглянула на Дронго у вічі. Вона мала сірі очі з жовтуватим відливом.

– Мій чоловік загинув. Він був військовим. Офіцером-прикордонником. Загинув у Таджикистані три роки тому. У вас є ще запитання?

– Ні, – відповів Дронго і за себе, і за комісара, – перепрошую. Ви можете йти.

Опісля, коли вона вийшла, він все розповів комісару. Ледве він закінчив, як до кімнати знову увірвався менеджер. Очі його гарячково палали.

– Усіх доставили, пане комісар. І метрдотеля, і офіціантів.

– Прекрасно, – зрадів комісар, – давайте їх до нас.

І саме в цю мить пролунав гучний постріл. Менеджер злякано озирнувся. Комісар підхопився на ноги.

– Якщо вб'ють ще кого-небудь, мене просто розшматують, – простогнав він.

І, сам того не чекаючи, накаркав біду. За кілька хвилин усі присутні в кімнаті стояли біля другого трупа.

Глава 12

Вже почувши постріл, вони завмерли, збагнувши, що сталося щось неймовірне. Проте, Дронго оговтався першим.

– Звідки стріляли? – закричав він.

– Здається, з апартаментів, розташованих під номером убитого Віктора.

– Мерщій! – закричав Дронго. – Мерщій, або ми запізнимося!

Вони вибігли з кабінета і кинулися до ліфту.

– Це на третьому поверсі! – закричав зляканий менеджер.

Апартаменти знаходилися в кінці коридора і були останніми з розташованих на правому крилі будівлі. Вибігши з ліфта, всі поспішили туди, звідки був чутний постріл. До них вже прилучилися двоє поліцейських. Пробігаючи по коридору, вони проминули очманілу від страху покоївку, яка стояла біля візка з білизною.

– Чий це номер? – запитав комісар дорогою.

– Молчанова і його супутниці, – пояснив менеджер.

Вони підбігли до дверей.

– Ламайте замок, вбивця може вийти по балкону! – наказав комісар, і двоє поліцейських кинулися вибивати двері.

Через кілька секунд вони забігли до номера. Але в кімнатах нікого не було. Оглянули всі приміщення, але нічого не знайшли.

– Незрозуміло, – прошепотів менеджер, направляючись до відкритих дверей балкона. І раптом погукав:

– Дивіться!

На балконі лежав Юрій Кошелев. Куля влучила йому прямо в серце, біля тіла вже розповзлася кривава пляма. Помічник комісара, який схилився над ним, майже відразу піднявся:

– Мертвий, – доповів він.

Той неголосно вилаявся. Це вже переходило всякі межі.

– Якщо бізнесменів, прибуваючих на наш курорт, будуть убивати з такою періодичністю, то тут скоро нікого не залишиться, – невдоволено сказав менеджеру

Дронго.

Той знизав плечами.

– Викликайте криміналістів і експертів, – розпорядився комісар, – і нехай приїдуть лікарі.

– Погляньте, комісар, – вказав Дронго, – поряд з убитим лежить пістолет.

Комісар обернувся.

– Обережно! – крикнув він помічнику, який схилився. – Щоб ніхто до нього не торкався, допоки не приїдуть наші криміналісти. На ньому можуть бути відбитки пальців.

У коридорі біля входу вже товпилося кілька людей.

– А де хазяї номера? Приведіть їх! – закричав комісар, втрачаючи всяке терпіння. Він уявив собі, що скажуть йому, коли сюди знову приїде представник російського консульства і, навіть, застогнав від злості.

Дронго вийшов на балкон оглянути тіло. Підійшов до поручнів, нахилився і поглянув донизу.

До апартаментів зайшли Олег і Кіра.

– Де ви були? – накинувся на них комісар. – Тільки не говоріть, що нічого не чули.

– Ми чули, – спокійно відповів Олег, – але ми обідали. Сиділи в ресторані, коли це сталося. За п'ять хвилин до пострілу до нас прийшов Юрій і попросив ключі від нашого номера, сказав, що хоче забрати свою камеру, котра лежала у нас.

– Де камера? – запитав комісар.

– Лежить у спальні.

Олег пішов було туди, але комісар гукнув його:

– Стривайте, я сам усе перевірю!

Він пішов до спальні і незабаром дійсно повернувся з камерою.

– В мить убивства ви були в ресторані? – знову уточнив він.

– Там з нами було людей з п'ятдесят, – холодно зазначив Молчанов, – я ж не буду вас дурити.

Комісар відвернувся від них і вийшов на балкон, від злості у нього тряслися руки. Дронго вийшов слідом і став поруч.

– Знову спонтанне вбивство? – комісар допитливо зиркнув на нього, запалюючи сигарету.

– Ні. Перше теж не було спонтанним. Убивця діє по дуже чіткому плану. Нам треба з'ясувати, як сюди потрапив цей пістолет. І куди подівся вбивця.

– В якому сенсі? – комісар зиркнув на нього з цікавістю, він зрозумів, що Дронго вже щось надумав.

– Ми бігли по коридору близько хвилини. А після пострілу і нашої появи на поверсі минуло значно менше часу. Тож куди подівся вбивця? – запитав Дронго. – Виходить, що він забіг у сусідній номер, щоб з нами не зустрітися. Однак, тоді вбивцю мала б бачити покоївка, котру ми зустріли у коридорі, коли поспішали сюди.

– Вірно, – комісар повернувся і зайшов до кімнати, – там, у коридорі, була покоївка. Терміново покличте її сюди, – наказав він помічнику.

Той, бачачи стан шефа, кинувся виконувати наказ.