Океан ненависті - Сторінка 15

Нічого більше виявити не вдалося.

Комісар поглянув на Дронго.

– Ви виявилися праві, колего, – гірко сказав він, – вітаю! Видається, це наш єдиний успіх.

– Ви будете говорити з метрдотелем, котрого викликали з Сіліврі? – запитав помічник.

– Буду, я з усіма буду говорити! – злісно відповів комісар. – Що мені ще лишається робити на цьому курорті? Тільки теревенити з усіма поспіль, сподіваючись хоч таким способом знайти вбивцю.

І він пішов по коридору в апартаменти, сильно сутулячись, мовби згинаючись під тяжкістю проблем, що звалилися на нього. Дронго провів його поглядом. Комісару дійсно було нелегко.

Коли Фікрет Явуз з'явився в кімнаті, один із поліцейських дуже обережно вказав на телефон.

– Дзвонять із Анкари, сам заступник міністра.

"Вже знають," – приречено подумав комісар, підходячи до телефону.

– Ти що, комісар, – закричав заступник міністра, – бійню вирішив влаштувати?! Вирішив, що можна туристів убивати щодня?! Вже вся Анкара знає, що другу людину вбили за два дні? Ти чим там займаєшся? Зовсім розлінився? Якщо не можеш впоратися, ми пришлемо помічників. Або замінимо такого комісара, як ти. Для чого ти потрібен, якщо навіть на курорті не можеш убивцю знайти? Там же нікого чужого не могло бути. Так чого ж ти зволікаєш?

– Вибачте... – зробив спробу пояснити комісар, але заступник міністра гнівно перебив його:

– І нічого не намагайтеся мені говорити. Ганьба на всю Європу. Знайди вбивцю. Як хочеш, знайди! Доба у тебе є, не більше. Якщо за двадцять чотири години ти не знайдеш убивцю, то сам, особисто, подзвони мені в Анкару і об'яви про свою відставку. Ти мене зрозумів, комісаре? Про відставку!

"Пропала пенсія," – приречено подумав комісар і неслухняними вустами вичавив:

– Я все зрозумів, Паша-ефенді, все зроблю.

– Доба! – нагадав ще раз заступник міністра і кинув слухавку.

– Будьте ви усі прокляті! – з ненавистю сказав комісар.

Дронго повернувся до сусідньої кімнати і сів на ліжко.

– На мою думку, вам треба щось вирішувати, – запропонував він.

– Що вирішувати? – насмішкувато запитав Олег Молчанов. – Жеребок кидати, хто з нас убивця? Щоб один лишився, а решта поїхали?

– Ну навіщо ти так? – обурилася Інна. – Хлопці загинули, а ти глумишся!

– Хлопців однаково не повернеш, – відмахнувся Молчанов, – а ти з себе невинну кізочку не став. Я ж знаю, як Юрко останнім часом до тебе приставав. Ти його весь час відшивала.

– Припини, – суворо сказала Юлія, – це некрасиво.

– А з тобою вони, виходить, вчинили дуже красиво, – вкинув Молчанов, – спочатку один, а потім другий. Теж мені, "естафета сім'ї Кошелевих."

Юля раптом розридалася, і Кіра кинулася до неї, докірливо поглянувши на Олега. Той відвернувся. Нерви у всіх були на межі.

– Нам треба якось пояснити цьому комісару, що ми невинні, – запропонував Рауф, – що ми не вбивали братів. Може, сюди який-небудь кіллер приїхав з Росії, котрого мафія прислала, і котрий мав убити обох Кошелевих. Ми ж нічого не знаємо.

Всі поглянули на Дронго.

– Сподіваюсь, мене не приймають за представника цієї мафії? – усміхнувся той. – У мене теж є алібі. Я з самого ранку невідлучно був разом з комісаром. Що стосується кіллера, то мушу вас засмутити: на курорті, крім вас, майже нема російських туристів. Це поки що новий курорт, котрий росіяни не встигли освоїти. Ми спеціально перевіряли. Окрім вас, тут відпочивають ще дві неповні сім'ї, які складаються з двох мам і їхніх дітей. Хлопцю років п'ятнадцять, а дівчині років сімнадцять.

– Вони могли найняти кіллера з іншої країни, – наполягав Рауф, – чи дати йому другий паспорт.

– Може бути. Але наймані вбивці не мають звички убивати своїх клієнтів їх же власною зброєю. Такого не зробить жоден найманий кіллер. На зброю клієнта не можна розраховувати: а раптом вона відмовить в останню мить, або її взагалі у клієнта не знайдеться? Звідки найманому вбивці було знати про ніж, куплений тільки два дні тому в Стамбулі, чи про пістолет, котрий Юрій привіз із собою?

Аргументи дійсно були переконливими.

– Все одно, – не здавався Рауф, – треба шукати по всьому курорту. А цей комісар вирішив, що убивця обов'язково серед нас. Це ж така дурня. Ми усі любили Віктора. Кожен по-своєму, але любили.

– Як на мене, якраз навпаки, ви всі його ненавиділи, – заперечив Дронго.

– Справді ! – закричала зненацька Кіра. – Справді ! Я особисто його терпіти не могла. Але я його не вбивала. Яке має значення, як ми до нього ставилися?!

– Він був складною людиною, – встряв у розмову Олег, – але жоден з нас не міг подумати, що тут станеться таке. А надто з двома братами відразу.

– Ви всі лицеміри, – з відразою промовила Інна. – Ще вчора вранці ви всі говорили гидоту про обох братів, розповідали, які вони покидьки і мерзотники. А тепер говорите зовсім інше. Якщо Кошелеви загинули, отже, їх покарав Господь. І не треба нам більше говорити на цю тему.

– Як це не треба? – обурилася Свєта. – А що нам робити? Комісар обіцяв зачинити нас в якійся кімнаті, а ти говориш, не треба.

– Він про кімнату не говорив, – втрутився Дронго, – просто в цілях вашої безпеки він вирішив помістити вас усіх на віллу з охороною. Щоб нічого страшного більше не трапилося.

– Нам хоч дозволять взяти свої речі, чи ми будемо, як в'язні? – запитала Кіра.

– Звісно, дозволять. Комісар просто хоче...

– Ти ж чому його захищаєш? – з відразою сказала раптом Кіра. – Такі, як ти, у гестапівців під час війни в лакеях ходили. Перекладачем пішов до турка, щоб своїх засадити. Ах ти, сволота!

Дронго встав, відчуваючи, як смикається ліва щока.

– Я помогав йому, щоб він не звинуватив когось із невинних, – суворо сказав він. – Що стосується ваших образ, то мушу зазначити, що і ви, Кіра, не ангел. Ви, здається, вчора назвали Віктора лайном, коли вдень обговорювали його особистість з Інною. Чи ви про це забули?

Кіра злісно поглянула на Інну.

– Ти пробалакалася?

– Кінчай, Кіра, – обірвала її Інна, – він сам усе чув. Його вілла поряд стоїть, а він весь час сидів на балконі.

Кіра ображено відвернулася, але більше сперечатися не стала.

– Навіщо Юрій просив у вас ключі від номера? – знову запитав у Молчанова Дронго. – Ви сказали щось про камеру. Але камера лежала на видному місці, а він її навіть не торкнув. Він шукав щось у вас під ліжком.

– Не знаю, – щиро здивувався Молчанов, – ума не прикладу. Я хотів піти з ним, та він сказав, що тільки забере камеру і поверне мені ключі.

– А замість цього отримав кулю в серце, – договорив за Молчанова Дронго. Скажіть, інна, – раптом запитав він, – а у вас вчора не пропадала карточка-ключ від вашого номера?

Всі обернулися до Інни. Молода жінка трохи почервоніла.

– Дійсно, – мовила вона, – пропадала. Вчора вранці у мене пропала моя карточка.

Глава 14

Після заяви Інни запала тиша. В цей момент хтось обережно постукав у двері. Всі здригнулися, наче за дверима стояла сама Смерть.

– Зайдіть! – крикнув Дронго.

Двері відчинилися, і в номер зайшов помічник комісара.

– Фікрет-ефенді наказав перевести усіх цих людей на крайню віллу, ближче до моря, – доповів він Дронго. – Їм дозволили взяти усі їхні речі. Але він просив, щоб я зібрав їхні паспорти.

– Їхні паспорти в регістраційному відділі готеля, – нагадав Дронго. – Я їм зараз перекладу, щоб переходили на віллу ближче до моря.

– Ваше нове помешкання вже приготовано, – повідомив він, звертаючись до членів групи, – ви можете туди переселятися.

– Ми з Юльою влаштуємося разом на першому поверсі, – швидко запропонувала Кіра, – а ви утрьох – Свєта, Рауф і Інна – підніметесь на другий. Будемо ходити друг до друга в гості пити чай.

Всі заусміхалися, піднімаючись зі своїх місць. Останньою встала Свєта, котра сиділа задумавшись, і Рауфу довелося, навіть, штовхнути її ліктем, щоб вивести зі стану оціпеніння.

Коли всі вийшли, Дронго оглянув номер і покинув його останнім. В сусідніх апартаментах комісар допитував службу готеля. Коли зайшов Дронго, він якраз відпускав одного з вчорашніх офіціантів.

– Ну, що? – спитав Дронго, всідаючись поруч з комісаром.

– У них також алібі, – комісар безнадійно махнув рукою, – вони сиділи у французькому ресторані до тієї миті, доки не почули крик. Мені іноді здається, що це сталося навмисне, щоб я не міг нормально вийти на пенсію.

– Не переживайте, – порадив Дронго, – ми що-небудь придумаємо.

– У мене лишилося тільки двадцять три з половиною години, – поглянув на свого годинника комісар. – Дзвонив з Анкари наш заступник міністра, він дав мені на розшуки вбивці всього добу, після чого я зобов'язаний піти у відставку.

Він зажурено замовк. Дронго покачав головою. Суворості турецької бюрократії були йому відомі.

– Нам треба придумати дещо таке, що виведе вбивцю з рівноваги, що змусить його діяти і помилятися, – вніс пропозицію Дронго.

– Ви думаєте, він знову захоче когось убити?

– Він або вона, – слушно завважив Дронго, – поки ми цього не знаємо. Тому я і вважаю, що ми зобов'язані придумати який-небудь план по активізації убивці. Щоб він почав діяти і помилятися. Це вже буде гра на нашому полі і по наших правилах.

– Яким способом?

– Нам треба придумати яку-небудь інформацію, яка б зводила нанівець усі зусилля вбивці, – уточнив Дронго. – Наприклад, пустити чутки, що другий брат всього лише тяжко поранений і лишився живий.

– Це неможливо, – заперечив комісар, – всі знають, що він мертвий.

– А ви скажіть, що він втратив свідомість від великої втрати крові. Адже Юрій напевне міг бачити, хто саме в нього стріляв. А якщо так, то вбивці доведеться піти на крайні заходи, щоб, або вирватися звідси, або придумати дещо таке, чим можна нейтралізувати повернення молодшого Кошелева.

– Це дуже інтересна ідея, – згодився комісар, – але нам доведеться розіграти все дуже чисто. Вже десятки людей на курорті знають, що було скоєно два убивства. А тепер проясняється, що вбивство було одне.

– Вбивця поспішав, – нагадав Дронго, – тому цілком може бути, що Юрій Кошелев виявився тільки тяжко поранений, а не вбитий.

– Домовилися, – кивнув комісар, – я знаю, через кого пустити ці чутки. – Він показав на менеджера, який стояв у кінці коридора.

Дронго вийшов від комісара, вирішивши, що зобов'язаний ще раз все особисто перевірити. Він піднявся на наступний поверх. Поліцейський, котрий стояв біля дверей апартаментів, упізнавши його, віддав честь і пропустив досередини.

Він оглянув дверці балкона, затим вийшов на балкон.