Океан ненависті - Сторінка 2

Всі повернулися в їхній бік. Підбігли офіціанти і стали збирати осколки скла.

Побагрянівший Рауф піднявся і вийшов з-за стола. Майже відразу слідом за ним пішла і Свєта.

– Ну й чорт з тобою, – пробурмотів Віктор, – зовсім знахабнів, сука! Вирішив, що йому все можна.

– Ти б з ним обережніше, – порадив схожий на нього супутник Юлії.

– Йди до біса! Теж мені, вчитель знайшовся, – гаркнув Віктор, піднімаючись з-за стола, – ти мій брат, і в будь-якому разі маєш бути завжди на моїй стороні, на моїй, Юрко, ти чуєш, на моїй!

– А що я сказав? – образився Юрко. – Я просто не хочу, щоб ви з Рауфом лаялися.

– Ідіть ви всі до біса! – повторив Віктор, махнувши на всіх рукою.

– Віктор! – крикнула Інна, але він, вже не звертаючи ні на кого уваги, пішов убік виходу.

За столом запала тиша.

– Нічого, – промовив згодом його брат, – пусте, заспокоїться і повернеться.

Дронго з цікавістю стежив за цією компанією. Щось невловиме і страшне висіло в повітрі. Він це радше відчував, ніж усвідомлював. Багато разів у житті стикаючись з трагічними випадками, що відбувалися з різними людьми, він навчився якимось незнаним образом передчувати можливий розвиток ситуації.

– В останні дні Віктор якийсь нервовий, – поскаржилася Інна.

– Він завжди такий, – заперечив Юрко, – ти ж знаєш, у нас були неприємності в Америці. А зараз ще ця історія з Рауфом. Нічого, він швидко заспокоїться. Давайте після вечері підемо до басейну.

– Там холодно, – заперечила Інна, – як на мене, не варто.

– А ви можете купатися у закритому басейні, – порадив Юрко, – не обов'язково іти усім разом. Ти підеш, Юля? – запитав він свою супутницю.

Та кивнула.

– Тільки в закритому, – попросила вона.

– Я теж піду з вами, – заявила четверта молодиця, та сама, котра так різко висловилася про Віктора. Вона поглянула на свого супутника, дуже молодого чоловіка. – Ти підеш, Олег?

– Ні, – зіщулив плечі той, – по-моєму, справді зимно. Хоча гаразд. Все одно сидіти в номері сумно.

– Ти також можеш купатися в закритому басейні, – насмішкувато запросила Інна, – там ти не застудишся.

– Відчепися, йди краще за Віктором! – незлісно порадив Олег. – Може йому зараз погано, а ти сидиш з нами і ляси точиш.

– А ти мені не вказуй, – обурилася Інна, – коли мені треба буде, я сама піду. Молодий ще поради роздавати.

– Зате ти у нас вже стара, – неприємно засміявся Олег, поправляючи свої окуляри.

Дронго звернув увагу на дуже дорогу оправу.

Інна спалахнула і піднявшись гнівно промовила:

– Молоко ще на губах не обсохло, а лізеш куди не треба. – І пішла до виходу.

– Вічно ти говориш їй гидоту, Олег, – докорила його супутниця, – міг би й стриматися.

Олег понуро мовчав. Кінець вечері пройшов доволі невесело, і незабаром четверо молодих людей, які залишилися, вийшли з зали. Дронго замислено провів їх поглядом. Йому все менше й менше подобалися ці гості, які так неочікувано з'явилися на тихому курорті Сіліврі.

"Видається, там усі ненавидять один другого, – з гіркотою подумав він. – Оце так компанія, приїхали відпочивати, а натомість постійно лаються і сперечаються. Може, вони і не вміють інакше? Добре, що я відлітаю через два дні. Сусідство з ними може стати для мене надто обтяжливим."

Дронго завершив вечерю, піднявся, подякував кухарям, що стояли біля столів. І виходячи, поглянув на годинника. Було п'ять хвилин по восьмій. Він ще не знав, що вже через півгодини одного з вісьмох, вечерявших за сусіднім столом, не буде серед живих. Він ще не знав, але ніби вже передчував, що знову можуть знадобитися всі його здібності. І передчуття скорої катастрофи було найнеприємнішим почуттям, що лишилося у нього після цієї вечері.

Глава 2

Ввечері, увімкнувши телевізор, він сидів у вітальні, проглядаючи останні новини по Сі-ен-ен. Тут можна було дивитися італійське, французьке, американське, англійське, німецьке, іспанське, ізраїльське телебачення. Менеджер готеля серйозно подумував про те, щоб збільшити список каналів ще на один і включити в нього телепередачі на російській мові з Москви.

Дронго прослухав черговий блок новин і, взявши том свого улюбленого Шеклі, вийшов на балкон, маючи намір решту вечора провести саме там. Розташувавшись в одному з крісел, обличчям до басейнів, він час од часу підводив голову, спостерігаючи за тим, що відбувалося напроти. Незважаючи на вечірню прохолоду, біля відкритого басейна ще лишалося кілька людей. Цей басейн знаходився прямо біля його балкона. Щоб потрапити до нього, треба будо пройти по невеликій водній доріжці, і таким чином усі, хто йшов, мусили обов'язково перед басейном помити ноги. Потрапити до басейна, минаючи цю водну доріжку було неможливо, і кожний, хто підходив до басейна, знімав черевики, щоб пройти через це своєрідне водяне чистилище.

Відкритий басейн був з'єднаний з закритим, котрий у свою чергу, сполучався з сауною, що містилася правіше обох басейнів. Із сауни можна було піднятися нагору, до вітальні, чи потрапити до тренажерної зали, де стояли всілякі тренажери для бажаючих трохи розім'ятися чи накачати свої м'язи.

Дронго бачив, як до басейну з протилежного боку підійшли його сусіди по ресторану. Попереду йшов брат Віктора, Юрій. Ніс у молодого чоловіка був зламаний – можливо, він у молодості займався боксом. Юрій першим пройшов водяну доріжку, навіть, не знявши свої м'які капці. Затим, подумавши, вернувся зворотно і підійняв на руки Юлію.

– Ні! – гучно закричала жінка. – Не треба цього робити.

Він переніс її через водяну перепону. А потім, не зупиняючись, дійшов до басейну і скинув туди жінку прямо в одязі. Задихаючись і захлинаючись, вона вибралася з води.

– Кретин! – злісно крикнула жінка.

Чоловік і його друзі у відповідь тільки розреготалися. Олег, який ішов слідом, спробував повторити трюк свого товариша, але не встиг схопити свою супутницю, котра, знявши черевики, швидко пробігла до басейну.

– Кіра, почекай! – закричав Олег і ледь не послизнувся при вході, попавши в водяні ворота.

П'ятою йшла блондинка, котра успішно подолала перешкоду і мовчки пройшла до басейну.

Дронго, відклавши книгу, спостерігав за цими людьми. Юлія, далі лаючись, направилася до закритого басейну. Слідом рушила Кіра. Обидві жінки увійшли до приміщення сауни, вочевидь, щоб просушити волосся і перевдягтися. Трійця, яка лишилася біля відкритого басейна, роздяглася і кинулася у воду. Юрій, як перше, був невгамовний. При відсутності своєї супутниці він почав приставати до Свєти, піднімаючи її на руки і кидаючи в воду. Молодій жінці, видно, подобалися ці забави, тому що вона весело скрикувала і реготала. Другий молодий чоловік плескався поряд, не звертаючи на них уваги.

В дальньому кінці закритого басейна показалася жінка. Вона була у примітній яскравій червоно-синій шапочці і темному закритому купальнику.

– Юля! – закричала Свєта, висовуючись із води. – ходи до нас!

Жінка відмахнулася і стрибнула до другого басейну, вочевидь, не збираючись купатися під відкритим небом.

– Не хоче йти, – засміялася Свєта.

– Якщо ти будеш так скакати з Юрком, вона взагалі ніколи сюди не прийде, – їдко зазначив підпливший Олег.

– Ревнива дура, – знизала плечами Свєта, – вічно у неї якісь комплекси. Юрко, давай наввипередки, хто бистріше до того борту, – запропонувала вона молодому чоловікові, і той, погодившись, швидко поплив.

В цю мить на доріжці поміж басейнами і віллою, де жив Дронго, з'явився Рауф.

– Рауф, – закричала Свєта, – ходи купатися!

Однак, молодий чоловік відмахнувся і пішов униз до французького ресторану, що знаходився метрах у двадцяти від вілли Дронго, за наступною будівлею.

– Цей також не в гуморі, – сміючись, сказав Юрко, – у них у всіх сьогодні важкий день. Може, у них місячні? – запитав він у Свєти, і сам гучно зареготав, задоволений своїм жартом.

Дронго спохмурнів. Йому все менше подобалася ця компанія. Олег, котрому, вочевидь, стало сумно і незатишно наодинці, виліз із басейна і запросив:

– Давайте, підемо до другого басейну.

Проте, його ніхто не підтримав. Молоді люди далі бавилися удвох. І він, забравши свої речі, пішов до закритого басейну. Зайшовши через відкриті двері, він склав свої речі на стілець і плигнув до басейну. У цю мить із сауни показалася друга жінка, яка покликала Юлію. І та, вибравшись із басейна, пішла в сауну.

– Юля, куди ви? – закричав їй услід Олег. – Не йдіть! Я ж навмисне прийшов до вашого басейну.

– Зараз, – відповіла Юлія.

Обидві жінки виникли за хвилину і з розбігу кинулися у воду. Поки вони купалися утрьох, перша пара вилізла з відкритого басейна.

– Їм, схоже, там весело, – вказала Свєта на тих, що купалися.

– Що-небудь будеш пити? – запитав Юрко.

– Давай, – згодилася Свєта, і вони підійшли до бару.

– Два мартіні, – попросив Юрко бармена, притримуючи рукою свою супутницю. – А де Інна? – запитав він у неї. – Щось на неї не схоже!

– Мабуть, втішає твого брата, – засміялася Свєта, – вона ж як кішка. Тільки побачить Вітю і відразу вигинає спину.

Вони розреготалися і, забравши свої келихи, пройшли в глибину саду, де Дронго вже не міг їх бачити.

"Дивна компанія", – вкотре подумав Дронго, повертаючись до вітальні за склянкою води. Повернувшись на балкон, він побачив, як по стежці піднімається Рауф, все такий же понурий і невеселий, про щось замислений. Дронго подумав, що він явно чимось засмучений.

Взявши книгу, він почав було читати Шеклі, але з подивом помітив, що рядки зливаються. Його думки були зайняті іншим. Він знову поглянув убік басейнів. У закритому басейні маячили фігури трьох людей, які купалися. У відкритому – вже нікого не було. "Невже ці двоє все ще сидять у барі?" – з сумнівом подумав він, знову повертаючись до вітальні.

Його вілла була упорядкована таким чином, що велика вітальня виходила на доріжки, що вели до моря, а з балкона відкривався чудовий вид і на море, і на ближні басейни. Тоді, як дві спальні виходили на вузьку стежку позаду будиночків, порослу густим чагарником і квітами. Він зазвичай лишав вікно у своїй спальні зачиненим, по звичці перевіряючи ввечері усі вікна і двері. І тепер, підійшовши до вікна і прочинивши його, він раптом почув пристрастний шепіт двох молодих людей.

– Не треба, Юрій, – просила жінка, – ну не треба.

– Яка різниця? – шепотів Юрко переривчасто і гаряче.