Океан ненависті - Сторінка 4

– Не забувайте, що у нас скоро вибори. Ви ж знаєте, скільки голосів набрала ісламська партія по всій країні. У Стамбулі вже переміг їх представник. А в нашому місті їх кандидат наполягає на закритті курорта, який приносить нам такий дохід. Він вважає курорт гніздом розпусти і вимагає закрити казино і всі бари. Ви розумієте, яку козирну карту вони отримають після цього вбивства?

– Розумію, – винувато відповів комісар, – я постараюся розібратися чимскоріше.

– Повідомте у російське консульство, – порадив йому голова місцевої влади, – щоб вони потім не обурювалися сприводу наших дій. Мені досить неприємностей зі своїми проблемами, щоб ще вислуховувати нотації міністра іноземних справ.

– Ми повідомимо їм відразу, як тільки допитаємо дружину вбитого, – згодився комісар, – не хвилюйтеся, ми тримаємо все під контролем.

– Я хвилююся і за вас також. Адже ви скоро маєте виходити на пенсію. Фікрет-ефенді, постарайтеся вийти гідно! Щоб у нас обох не було проблем.

Комісар поклав слухавку. Авжеж, його співрозмовник має рацію. Кандидат від опозиційної партії скористається цим випадком, щоб знову викрити правлячий режим в Анкарі, називаючи їх пособниками Заходу і розтлітелями турецького народу. Протистояти такій демагогії досить важко, і ісламісти впевнено набирали голоси по всій країні за рахунок сільських районів і тих міських жителів, котрі не визнавали змін, які відбувалися в турецькому суспільстві. Позначалися і помилки уряду, і невдачі в економіці.

"Коли прийде цей недолугий менеджер?" – з досадою подумав комісар. І мовби почувши його думки, в апартаменти увірвався менеджер курорта.

– Знайшов! – радісно кричав він, ніби вони відшукали вбивцю. – Ми знайшли чоловіка, який володіє обома мовами. Він погодився бути вашим перекладачем, ефенді. Він згоден.

За спиною менеджера з'явилася висока, масивна фігура чоловіка і темному костюмі. Комісар бачив тільки його лису голову. Коли менеджер зробив крок убік, комісар побачив перед собою чоловіка років сорока, високого, підтягнутого, глядівшого на нього несподівано насмішкуватими і все розуміючими очима.

– Ви знаєте турецьку? – запитав комісар.

– В усякому разі, я зможу вам перекладати, комісар, і бути вашим помічником, – усміхнувся незнайомець.

– Прекрасно, – зрадів комісар, – ходімо зі мною до кімнати.

Вони пройшли до спальні, де стояли стіл і стільці.

– Ви італієць? – запитав комісар у незнайомця. – Мешкаєте у цьому готелі?

– Так, я мешкаю тут, – кивнув невідомий, – але не в основному будинку готеля. Я наймаю віллу он там, внизу, поряд з басейнами. Щоправда, я не італієць. Просто добре знаю російську і турецьку мови. Окрім того, маю юридичну освіту, і мені видається, я можу бути вам корисний.

– Чудово, – зрадів комісар, – ви маєте документи? Я накажу офіційно оформити вашу допомогу в якості перекладача, і ви отримаєте за це гроші.

– Не треба, – м'яко усміхнувся незнайомець. – Звісно, документи я маю. У мене дипломатичний паспорт.

Він дістав паспорт і протягнув його комісару. Той відкрив зелений паспорт і прочитав ім'я невідомого.

– Чудово, – знову проговорив комісар, – це навіть краще, ніж я гадав. До того ж у вас юридична освіта. Ви коли-небудь приймали участь у розслідуванні подібних випадків?

– Дуже багато разів, комісар.

– І завжди успішно?

– Не завжди, – знову усміхнувся чоловік, – все залежало від ситуації.

– Однак, в даному випадку від вас вимагається тільки точний переклад, – суворо нагадав комісар.

– Я розумію, – згідливо кивнув добровільний помічник.

– Принесіть мені папір і ручку! – крикнув комісар своєму помічникові і, повернувшись до сидівшого поряд з ним чоловіка, уточнив: – Як мені до вас звертатися?

– Називайте мене просто Дронго, – попросив незнайомець.

Комісар згідно кивнув.

– Ну, коли, нарешті, мені принесуть все, що потрібно?! – знову закричав він.

Глава 4

Вони сиділи за столом в очікуванні першого свідка. Комісар нетерпляче поглядав на годинника. Перш за все йому хотілося допитати дружину загиблого. Незважаючи на те, що Інну зараз відпоювали у медпункті різними ліками, комісар наполіг, щоб її привели до нього першою, сподіваючись допитати жінку до того, як вона оговтається від шоку.

Змучена молода жінка з'явилася перед комісаром і Дронго в тому самому наряді, в котрому Дронго бачив її під час прогулянки до моря. Вона злякано скрикнула, коли, зайшовши до апартаментів, побачила криваву пляму на підлозі. Під сукнею, як раніше, нічого не було, і зрозумівши це, комісар спохмурнів. Він не схвалював подібної зухвалої поведінки іноземців. Проте волів зробити вигляд, що не помітив такого легкого одягу жінки. Його молодий помічник, густо почервонівши, не підводив на жінку очей, записуючи її відповіді.

– Доброго дня, – почав комісар.

Дронго виправлено перекладав:

– ... я приношу вам свої співчуття. Ви його дружина?

Перекладаючи останнє питання, Дронго вже знав відповідь, але йому все ж було цікаво почути, що саме відповість молода жінка.

– Я його подруга, – сказала вона.

– Вона його близька знайома, – переклав Дронго.

– Наскільки близька? – уточнив комісар.

Дронго запитав.

– Ми мешкали разом, – пояснила Інна. – Невже вашого ідіота нічого не цікавить, крім цього?

Дронго усміхнувся.

– Пробачте, пані, але, звертаючись до нас, будьте люб'язні розділяти поняття "ви" і "ваші питання". Я тільки допомагаю комісару більш точно розуміти ваші відповіді. Ви не знаєте турецької мови, а комісар не говорить російською. Тому я тут. А взагалі я такий же турист, як і ви.

– Вибачте, – зітхнула Інна, – це смерть Віктора так на мене подіяла.

– Про що ви говорите? – запитав комісар.

– Вона цікавиться, хто я такий. Я пояснив їй, що всього лише ваш перекладач, – пояснив Дронго.

– Запитайте, де вона була в момент убивства, – уточнив комісар.

– Я гуляла по саду, – відповіла Інна, – спускалася до моря. І коли почула крики, була внизу, біля готеля. Зразу піднялася догори і знайшла тут нещасного Віктора.

– Коли вона з ним розсталася?

Дронго ставив запитання від імені комісара і перекладав відповіді молодиці.

– Зразу після вечері. Він вирішив піднятися в номер, а вона пішла трохи прогулятися перед сном.

– Хто-небудь бачив її, коли вона гуляла біля моря в момент убивства? Чи вона кого-небудь бачила?

Переклавши ці запитання, Дронго з напруженою увагою чекав відповіді. Проте Інна, трохи зніяковівши, все-таки сказала:

– Ні, я не бачила нікого. І мене ніхто не бачив.

– Ви гуляли по центральній доріжці? – запитав комісар.

– Так, спочатку по центральній, а потім поверталася по другій доріжці, за домами.

– І нікого там не зустріли?

– Нікого, – ледь повагавшись, відповіла Інна.

Чутливе вухо комісара вловило її деяке збентеження. Все-таки, він був дуже досвідченим спеціалістом. І тому уточнив ще раз.

– Можливо, ви випадково бачили когось зі своїх знайомих?

– Ні, – вже твердіше відповіла жінка, вислухавши переклад питання, – я нікого не бачила.

– Вони не сварилися з покійним? – вирішив змінити тактику комісар.

– Ні. Ми любили одне одного. Якщо він вважає, що я його вбила, то дарма втрачає час, – знову гарячкувала Інна, – я говорю правду. В момент убивства я тут не була і не можу знати, хто міг це зробити.

– Крім вас на курорті були і ваші знайомі. Ви приїхали всі разом? – запитав комісар.

– Так. Всі восьмеро.

– Ви разом працюєте? Чи ви родичі? Чи сусіди?

– Чоловіки працюють разом. Віктор і Юрій брати, власники фірми. Рауф їх компаньйон. А Олег, думаю, займає якусь фінансову посаду, але достеменно я не знаю.

– А жінки?

– Ми просто подруги, – відмахнулася Інна, – нічого серйозного.

– Всі "нічого серйозного"? – запитав Дронго вже від себе.

– У нас свободна любов, – трохи нервово відповіла молода жінка. – А чому це вас так цікавить? Він не ставив мені питання про наші стосунки.

– Він ще поставить його, – пообіцяв Дронго, – просто я хочу пояснити йому характер ваших стосунків.

– Свободний характер, – пояснила вона.

– Вона говорить, що поміж чоловіками і жінками в їх групі були вільні стосунки, – пояснив Дронго, – тут не було подружніх пар.

– Неподобство, – пробурмотів комісар, – типове падіння нравів. Ці іноземці нічого хорошого нам не привезуть. Пробачте, – згадав він про Дронго, – звісно, не всі іноземці.

– Пусте, – посміхнувся Дронго, – нічого страшного, я не образився. І потім, я приїхав на курорт зовсім один і, навіть, трохи заздрю цим молодим людям. У них такі прекрасні супутниці.

– А потім вони ще дивуються, що їх убивають, – сказав комісар, – при таких стосунках може статися що завгодно.

– Ви абсолютно праві, комісар – згодився Дронго, – та все одно я трохи їм заздрю.

Чоловіки посміхнулися один одному, а Інна нервово потяглася за сигаретами.

– Хай вона погляне, чи все на місці, – запропонував комісар. – У її друга були гроші чи цінності?

Інна спантеличено огляділась. Їй тільки тепер прийшло в голову, що вбивство могло бути пов'язане з пограбуванням: прониклий в їх апартаменти вбивця міг зацікавитися її прикрасами чи грошима Віктора. Вона розглянулася.

– Мої речі лежали там, – показала вона на тумбочку поряд з ліжком.

– Ви дозволите? – запитав Дронго у комісара, ступивши до тумбочки.

Нахилився, відкрив дверцю. Дістав невелику шкатулку, протягнув її Інні. Вона уважно все переглянула. Годинник, браслет, дві пари сережок, каблучки. Так, все було на місці. Помічник взяв шкатулку, поклав на стіл.

– Все гаразд, – кивнула вона, – у мене нічого не пропало. Сподіваюсь, їх у мене не відберуть?

– Ні, – заспокоїв її Дронго, – вони просто все перепишуть. У них такий порядок, щоб опісля ви не подали претензії відносно пропажі своїх речей.

– А у вашого друга нічого не пропало? – запитав комісар. – У нього були які-небудь цінності?

– У нього був годинник "роллекс", – кивнула жінка і враз ошелешено поглянула на них. – Авжеж, звісно, у нього були цінності. У нього були гроші. Багато грошей. Він завжди возив при собі готівку.

– Яка сума у нього була? – спохмурнів комісар. Невже версію про побутовий злочин доведеться відкинути, і натомість з'явиться версія про вбивство з пограбуванням? Тоді про майбутнє курорта можна буде і не мріяти.

– На мою думку, п'ятдесят чи сто тисяч доларів, – відповіла жінка.

– Скільки? – ахнув комісар.