Океан ненависті - Сторінка 3

– Все одно твій мавр не дізнається.

– Боляче, Юрій, – просила молода жінка, – ну не треба, будь ласка.

Очевидно, він давив їй груди, притискаючи до себе.

– Чому ти тремтиш, як дівчинка? – запитував Юрко. – Не треба так боятися.

Дронго раптом зрозумів, що це був голос не блондинки, з котрою Юрій нещодавно купався, а голос Інни, тієї самої красивої молодої жінки, котра вранці так захищала його брата.

– Не треба, Юрій, – вкотре попросила молода жінка, – Віктор може дізнатися про все. Ти ж знаєш, який він буває у гніві.

– Та пішов він до дідька, – розізлився Юрко, – теж мені страшко! Яка різниця, хто? Старший брат чи молодший? Як на мене, ти знаєш, що він мені ні в чому не відмовляє.

– Ти вже отримав Юлю, – сказала жінка, – не липни до мене. Адже я приїхала з ним.

– А могла б зі мною. Ти раніше не була такою цнотливою.

– Ну ти й сволота, Юрко, – переконано сказала Інна, – ну чому ти такий? Не любиш свого брата, а він для тебе все робить.

– Теж мені, благодійник. Може, за це й не люблю. "Все робить". Та він просто мене використовує, як свого помічника! Що ти розумієш у цьому?! – презирливо сказав Юрко.

– Він мені подобається, – відповіла жінка, намагаючись вирватися, – прибери руки, відчепись!

– Авжеж, – неприємно засміявся Юрко, – може, ти більше любиш його бабки?

– Іди геть, – відрізала молода жінка.

Почувся шум падіння. Піднімаючись, Юрко гучно лаявся. Дронго визирнув у вікно. Червона Інна, вдягнена в легку сукню, під котрою явно нічого не було, пройшла під вікном. Кілька секунд по тому, потираючи забите плече, за нею поплівся Юрко.

Дронго поглянув їм услід і пішов до холодильника дістати помаранчевий сік.

У закритому басейні, як і раніше, бавилися троє, та купалися. Біля водяної доріжки з'явилася Свєта.

– Вже пізно, – капризно мовила вона, – виходьте скоріше. Ходімо краще в бар або казино!

– Краще до клубу ! – закричав із води Олег.

– А де Юрко? – запитала Юлія.

– Він покинув мене в барі і пішов про щось дізнатися, – знизала плечами Свєта, – напевне, зараз прийде. Ви йдете чи ні?

– Виходимо, дівчата, – скомандував Олег, першим вибираючись з води.

Дронго дивився, як три молоді жінки і Олег збирають свій одяг. Цього разу вони вийшли не звідти, куди входили. Усі четверо пройшли через відкриті двері масажного салона, що вели до тренажерної зали і нагору, до готелю. Сауна до цього часу вже була закрита.

З другого боку до готелю підходили Інна і Юрій, котрих перша четвірка не могла помітити. Але зі свого балкона всю цю сцену спостерігав Дронго. Він вкотре подумав, що компанії краще було не приїжджати на курорт.

І в цю мить почувся страшний крик, звідкись згори, де знаходилися кращі апартаменти готеля. Усі завмерли. Крик повторився.

Дронго підвів голову. Тепер він не сумнівався, що сталося щось жахливе. І що те, що сталося, так чи інакше пов'язане саме з цією вісімкою, що прибула на курорт тільки два дні тому, але вже встигла викликати його пильний інтерес.

А в самому готелі почалася метушня. За кілька хвилин служба і гості з жахом довідалися, що в готелі сталося вбивство.

ГЛАВА 3

Віктор лежав на підлозі кімнати з величезною червоною плямою, що розпливлася на грудях. Ніж, що стирчав у його серці, не лишав ніяких сумнівів відносно твердості намірів убивці, який вирішив покінчити з нещасним саме таким страшним способом. Кілька співробітників на чолі з менеджером готеля, які скупчилися біля входу в апартаменти, з жахом розглядали тіло, усвідомлюючи, що до приїзду поліції до них краще не заходити. Молода покоївка, яка виявила мертве тіло, вся тряслася, повторюючи якісь заклинання.

Інна прибігла на крик покоївки однією з перших. І тепер виривалася з рук тримавших її подруг, котрі намагалися вивести жінку. Свєта і Юля не могли її заспокоїти. Дрібно тремтячи, мов у лихоманці, плакала Кіра. Троє чоловіків понуро споглядали на свого колишнього товариша. Рауф і Олег хмурилися, а у Юрія тремтіли губи. Менеджер вже подзвонив у поліцію і тепер очікував, коли приїдуть поліцейські для огляду місця події і розшуку винного. Може, на ручці ножа, що стирчав з грудей убитого, знайдуть відбитки пальців, котрі точно вкажуть на вбивцю.

Дронго піднявся нагору разом з іншими відвідувачами і пробився крізь натовп до дверей. Йому завжди було неприємно дивитися на покійників, тим паче, на молодих людей, убитих таким звірячим способом. Тому, ледве поглянувши, він стенув плечами, повернувся і пішов по коридору, вже не звертаючи уваги на зацікавлених постояльців, які поспішали до місця події.

Як він і припускав, нещастя скоїлося. І тепер турбота по розшуку вбивці лежала на місцевих властях, які мусили приймати всі можливі заходи, щоб врятувати репутацію курорта, який зробив маленьке місто Сіліврі відомим.

Місцевий поліцейський комісар прибув за півгодини після виклику. На місці події вже метушилися поліцейські, коли кремезний літній чоловік пройшов до кімнати і, насупившись, запитав:

– Хто цей чоловік?

– Російський турист, – швидко відповів менеджер, – вони приїхали групою два дні тому і зайняли в нашому готелі кілька апартаментів.

– З ним хто-небудь жив у номері? – запитав комісар.

– Так, – кивнув менеджер, – з ним була дружина. Або його знайома, я не знаю. Ми зазвичай не перевіряємо такі речі, але взагалі-то росіяни, на відміну від німців, більше люблять приїжджати сюди зі знайомими жінками, ніж зі своїми дружинами.

– Ясно, – пробурчав комісар, проходячи до наступної кімнати.

У великій спальні, крім ліжок, стояли напівокруглий письмовий стіл і стільці. Комісар сів на стілець і важко зітхнув. Він вже оформив усі документи на пенсію і рахував дні, що лишилися до виходу на заслужений відпочинок. Здавалося, в Сіліврі не могло статися нічого несподіваного. І ось таке страшне вбивство. І де? На курорті, котрий був взірцевим місцем для усіх навколишніх районів! На курорті, котрий приносив основний дохід місцевому бюджету і був головною визначною пам'яткою містечка!

Комісар Фікрет Явуз мав велику сім'ю, що складалася з п'яти дітей, чотирнадцяти онуків і люблячої дружини. Йому завжди здавалося, що вихід на пенсію буде обставлений урочисто і святково. За стільки років бездоганної служби він заслужив це свято. І ось тепер таке неочікуване і неприємне вбивство. І це під самий кінець. Тепер він просто зобов'язаний знайти вбивцю, інакше ця ганьба незмивною плямою ляже на його честь. Комісар зітхнув і вкотре подумав про несвоєчасність цього вбивства, немовби бувають убивства своєчасні і довгоочікувані.

– Як мені з ними розмовляти? – неприязно запитав комісар. – Вони хоч знають турецьку мову?

– Серед них є один татарин, – винувато сказав менеджер, – але він говорить тільки російською.

– Мені що, вивчити російську мову? – розізлився комісар. – Я гадав, у таких готелях є кваліфіковані перекладачі.

– Наші співробітники володіють усіма мовами, – нервово додав менеджер, – але лише в межах, необхідних для виконання їх основних обов'язків. Цього явно бракує для синхронного перекладу.

– Не знаю, – розізлився комісар, – пошукайте серед інших туристів. Може, хто-небудь знає дві мови.

– Звісно, – кивнув менеджер і стрімко вийшов з кімнати.

Труп Віктора, вже накритий простирадлом, винесли з апартаментів і повезли до місцевого моргу. У кімнаті продовжували працювати криміналісти. Комісар підкликав одного з них.

– Ну, що у вас? – запитав він, дістаючи сигарети.

– На ручці ножа ніяких відбитків, – доповів старший у групі, – або вбивця їх стер, або просто був у рукавичках. Там тільки сліди крові.

– А в кімнаті?

– Тут багато різних відбитків, – ніби виправдовуючись, відповів криміналіст, – ми їх усі досліджуємо. Проте, який з них належить убивці... Цього ми не знаємо.

– У будь-якому випадку зафіксуйте усі відбитки пальців, – понуро порадив комісар, запалюючи сигарету.

Видається, справа складніша, ніж він гадав на початку.

– Чому вбивця стер відбитки? – задумливо запитав він. – Адже, судячи з усього, він діяв у стані афекта. Тоді чому здогадався потім стерти відбитки? Тут щось не так. Ще раз перевірте все уважніше.

– Так, звісно, – погодився криміналіст, – але злочин цілком побутовий. Я не здивуюся, якщо з'ясується, що це вбивство вдіяла його власна дружина. Таких випадків буває скільки завгодно. У мене в минулому році був подібний. Тепер жінкам дали надто багато волі, от вони і казяться. А він був росіянин. Ви самі знаєте, які у них запальні і гарячі жінки. Все, що завгодно могло статися.

– Я це знаю, – поморщився комісар, – але як мені розмовляти з його дружиною, якщо вона зовсім не знає турецької мови, а я не знаю російської? Попросив менеджера знайти мені перекладача, та він бариться, поки що не може знайти.

– Треба відвезти його дружину до Стамбула. Або викликати кого-небудь з їх консульства, – запропонував криміналіст.

– До Стамбула ціла година їзди і стільки ж зворотно. Доки приїде їхній представник, вона встигне оговтатися, – розсудливо заперечив комісар. – А в таких питаннях краще допитувати відразу і без дипломатів, котрі будуть тільки заважати.

– Все одно доведеться сповістити їх консульство, – знизав плечами криміналіст.

– Опісля, – відмахнувся комісар, – після того, як вона нам усе розповість.

Вони пройшли до вітальні. На ковроліні виднілася велика кривава пляма, що лишилася після того, як винесли тіло вбитого.

– Смерть настала миттєво, – пояснив криміналіст, – від удару ножем. В цьому немає жодних сумнівів, але точно я буду знати тільки після розтину. Доведеться викликати патологоанатома із Стамбула.

– А де наш власний?

– Звільнився півроку тому, – нагадав криміналіст, – у нас же давно не було жодних убивств. Хто міг подумати, що тут може скоїтися таке?!

– Так, – погодився комісар, – це було найспокійніше місце на всьому узбережжі.

– Пане комісаре, – звернувся один із поліцейських, – вас до телефону.

Комісар повернувся і поспішив до телефонного апарата, який стояв у вітальні.

– Що у вас відбувається? – пролунав у трубці нервовий голос місцевого голови.

– Убивство на курорті, – доповів комісар. – На нашу думку типове побутове вбивство. Скоріше за все, під час сварки дружина вдарила чоловіка ножем. Зараз ми якраз розбираємося з цим. На мою думку, нічого серйозного.

– Саме так, на вашу думку, – їдко підкреслив співрозмовник.