Океан ненависті - Сторінка 20

Коли він завершив, комісар знову дістав сигарету, постукав нею по руці і, подумавши трохи, все таки підніс до рота.

– Ви хороший спеціаліст, – сказав він захоплено. – І добре, що нагодилися в такий момент на нашому курорті.

– Дякую, – неголосно і невесело відповів Дронго. – Я, щиро кажучи думав, що тут трохи відпочину. Але нічого не вийшло.

– Ви дуже мені допомогли, – з почуттям сказав комісар. – Якщо хочете, я попрошу відправити в вашу країну нашу офіційну подяку.

– Не хочу, – відмовився Дронго. – І загалом, чим менше про мене будуть говорити, тим краще. Розслідування вели ви, комісаре, і вся заслуга належить цілком вам одному.

Комісар підозріло поглянув на нього.

– Здається, я починаю розуміти, чому ви не хочете нашого листа, – замислено сказав він. – Ви дуже забавний чоловік. Я не знаю, як вас звати і чи відповідає ваше ім'я тому, котре значиться у вашому паспорті. Але, в кожному разі, я дякую Аллаху, що він послав мені вас.

У вітальню зайшли кілька чоловік. Це були представники слідчої бригади зі Стамбула.

– Що тут відбулося? – запитав один із них. – Нам веліли терміново приїхати в Сіліврі. Кажуть, у вас купа вбитих, з'явилися непізнані терористи.

– Вже все гаразд, панове, – сказав, важко піднімаючись зі свого місця, Фікрет Явуз. – Ми самі розібралися з цими злочинами. Це було дуже складно, але нам вдалося вичислити вбивцю і знайти розгадку цих тяжких злочинів.

– Ви вже завершили розслідування? – здивовано запитав один з приїхавших.

– І, навіть, знайшли вбивцю, – сказав комісар. – Дякуємо, панове, за вашу готовність подати допомогу нашому маленькому містечку. Але, як бачите, нам вдалося впоратися без вашої допомоги. Можете повертатися до Стамбула, розслідування завершено.

– Але нам подзвонили з Анкари, – спробував відстояти свої позиції все той же настійний поліцейський чиновник.

– Вони помилились, – переможно сказав комісар, – вони просто помилились.

У кімнату почали проникати журналісти. Поліцейські намагалися їх затримати. Комісар покачав головою. Добре, що вони встигли все розслідувати до того, як про це дізналися допитливі кореспонденти.

– Скажіть, чим закінчилося розслідування убивств на курорті Сіліврі? – вигукнув один із журналістів.

– Ми змогли знайти вбивцю, – відповів комісар. – На мою думку, це найголовніше.

Він оглянувся на Дронго, та його вже поряд не було. Дронго вже спустився донизу, щоб непомітно вийти. На головній доріжці стояв Молчанов. Він підійшов до Дронго.

– Думаєте, що все скінчено? – запитав він Дронго. – Вважаєте себе переможцем?

– Ні, – щиро відповів Дронго, – зовсім не вважаю.

Два дні по тому всі члени російської групи стояли в стамбулському аеропорту імені Кемаля Ататюрка. В залі царювала звична метушня. Усі кудись поспішали, штовхалися, спізнювалися. Тут також знаходилися і Дронго з комісаром.

– Дякую вам за все ще раз, – сказав комісар, з почуттям потискаючи йому руку.

Першою прикордонний контроль проходила Інна. Вона взяла свій паспорт і, обернувшись, помахала Дронго, запрошуючи його слідувати за ними.

– Не варто мені так дякувати, комісаре, – сумно відповів Дронго, – я просто хотів вам допомогти.

Другою проходила Юлія. Вона обернулась і, поглянувши на Дронго, пройшла далі.

– Але ви провели таке розслідування, – не вгамовувався комісар.

Третім проходив Олег Молчанов. Молодий чоловік був замислений і сумний. Отримавши паспорт, він, ні на кого не дивлячись, взяв документи, поклав їх до кишені і ступив за стойку прикордонників.

– Це був щасливий випадок, – відповів Дронго, – просто мені повезло.

Свєта, яка проходила четвертою, все ще почувалася слабкою, і її підтримував Рауф. Він протягнув зразу два паспорти і почекав, доки прикордонник поверне документи. Відтак, вони пройшли далі.

– До побачення, комісаре, – сказав Дронго на прощання. – Я думаю, тепер ви заслужили право на найвищу пенсію у вашій країні.

– А чому ви летите в Москву? – запитав раптом комісар. – У вас був білет зовсім в інше місто.

– Просто мені захотілося провести цих хлопців і дівчат до Москви. Хіба мало, що може статися в польоті? – пожартував Дронго, направляючись до стойки прикордонника.

Комісар вкотре подумав, що це дивний чоловік.

Фікрет Явуз не знав, що зараз відбудеться у літаку, інакше б назавжди втратив спокій. Він просто пройшов до своєї машини і поїхав у сторону Сіліврі.

А Дронго, піднявшись у літак, у салоні бізнес-класу стикнувся з Олегом.

– Ви не мали рації, – переконано сказав Молчанов. – Ви все одно помилились.

Дронго з цікавістю поглянув на нього.

– Як ви здогадались?

– Я відразу не второпав, був ошелешений вашими словами. І потім, – квапливо сказав Молчанов, – Кіра не могла вбити Віктора. Вона взагалі нікого не могла вбити. Вона не переносила виду крові.

– Це не аргумент.

– Але вона не могла вдарити Віктора так, як ви говорили. Вона була лівшою. Ви ж бачили, вона завжди носила годинника на правій руці.

– Я знаю, – спокійно зазначив Дронго, – я прекрасно знаю, що не вона вдарила Віктора ножем, і не вона стріляла в Юрія. Вона дійсно була лівшою. Я бачив, що вона носила годинника на правій руці і впевнено користувалася лівою.

Олег відкрив рот, щоб закричати, і вражено поглянув на Дронго.

Літак розганявся по злітній смузі.

Глава 19

Вони нажахано дивилися на Дронго, який видавався їм посланцем Диявола, уміючим читати думки людей.

– Ви сказали, що це не вона? – перепитав Молчанов. – Тоді чому ви... Що ви сказали комісару? Що ви взагалі хотіли сказати? Хто вбивця?

Дронго встав. У салоні бізнес-класу окрім них був ще один молодий чоловік, котрий влаштувавшись у першому ряду, спав.

– Я дійсно навмисно виклав комісару дещо іншу версію, щоб вас усіх випустили з Турції, – сказав Дронго. – Просто я вважав, що затримувати вас у Стамбулі зовсім неправильно і помилково. Тому не став говорити комісару, що Кіра була лівшою.

– Виходить, не Кіра вбила хлопців? – не повірила почутому Інна. – Про що ви говорите? Хто тоді був убивцею?

– Ці злочини дійсно були загадкові і сумні, – вів далі Дронго. – З самого початку я був затягнутий у цю пригоду в якості невільного свідка. Який помилявся сам і збивав з пантелику комісара. Згадайте, як розвивалися події того дня. Спочатку Кіра почала розмову з дівчатами про те, що собою являють обоє брати, і зокрема Віктор. Вона і Свєта гучно доводили, яке Віктор лайно. Але, як мені здалося, говорили не стільки для Інни, скільки для плаваючої в стороні Юлі, котра раптом сказала, що все це її не стосується.

А потім одна з вас у розмові з комісаром назвала Віктора мерзотником. Але найбільше мене здивувала фраза Інни, котра у відповідь на приставання Юрія раптом зауважила, що йому має бути досить і Юлі. В таку мить зазвичай говорять речі, котрі мають дуже точний підтекст. Ці, як ніби мимохіть вирвані слова дуже точно передали становище Юлії.

Пізніше я дізнався, що спершу вона зустрічалася зі старшим братом, а потім вирішила зустрічатися з молодшим. Але всі в один голос говорили, що молодший брат абсолютний нікчема по зрівнянню зі старшим. Причому схожої думки була, вочевидь, і сама Юлія, котра, навіть, довідавшись, що Юрій тяжко поранений, але не вбитий, не зробила жодної спроби з ним зустрітися, що було дивно для люблячої жінки.

Юля, котра сиділа поряд з Інною, закрила очі, але нічого не говорила.

– Вочевидь, між братами і Юлією відбулася якась темна, страшна історія. На дещо схоже мені натякала Інна, коли говорила, що Віктор полюбляє всілякі збочення і групові забави. Але у Кіри були свої плани і в якусь мить їй вдалося умовити Юлію зробити вибір.

Свєта нажахано дивилася на всіх, чекаючи продовження розповіді.

– В той день мене дуже збентежила яскрава червоно-синя шапочка Юлії. Однак, мене здивувало й інше. Не дивлячись на дуже хорошу погоду, вони з Кірою відправилися в закритий басейн, і Юлія весь час, доки не повернулася Кіра, просиділа в кріслі. Але тепер я знаю, що Юлії там не було. Замість неї в кріслі сиділа Кіра, у котрої була схожа фігура, хоча й не настільки, щоб вона вставала і демонструвала її. А Юлія, вдівши купальний костюм Кіри, проникла в номер Віктора.

Інна зиркнула на Юлію, втім та була спокійна.

– Звісно, Олег, ви маєте рацію. Лівша не могла нанести такий удар. Це могла зробити тільки колишня спортсменка Юлія. Вона і вдарила свого кривдника, не забувши витерти ніж і забрати гроші, як її вчила Кіра, щоб усі подумали про пограбування.

Проте, Юрій почав підозрювати обох жінок, правильно поміркувавши, що ніхто інший не міг знати про гроші, котрі могли бути тільки у Кіри. Він і забрав ключі, щоб знайти гроші і довести причетність Кіри до вбивства його брата. Але в цю мить в номер зайшла Юлія, котра могла спокійно забрати його пістолет. Вона його і застрелила, після чого вийшла з кімнати. Одначе, Кіра не могла так все лишити. Вона перенесла тіло на балкон, піднялася нагору і, вистріливши донизу, що трохи змінило звук, кинула пістолет на нижній балкон, створивши, таким способом, алібі для обох жінок.

Втім, коли Кіра дізналася, що Юрій може лишитися живий, вона зрозуміла, що все втрачає. Звісно, Юлія просто ненавиділа братів по невідомій поки мені причині. Але у Кіри був строгий розрахунок. І тоді вона наважується отруїти свою подругу, котру може упізнати поранений Юрій. Вона кладе отруту в склянку, підкладає гроші справжній убивці, котрою являється Юлія. Та в останню мить по волі Бога, чи долі, Інна рухає до себе столик, а Юля, яка їй підсобляла, сама того не підозрюючи, міняє кути, рятуючи себе від вірної смерті.

– Звісно, я відразу зрозумів, що Кіра не могла нанести такий сильний удар. Мене дуже збентежила сцена біля сауни, коли Юлія, яка повернулася, покликала Кіру, і та, вдягнута в її купальний костюм і шапочку, знову пройшла в сауну, де вони і обмінялися одягом. Тому їм і довелося скористатися для мокрого купальника корзиною з чистою білизною. Ось вам і вся загадка цього злочину.

Всі подивилися на Юлію. Вона сиділа спокійно, дивлячись перед собою. На відміну від сцени у вітальні, коли вона знепритомніла, тепер жінка була спокійна, дуже спокійна.

– Вони були покидьками, – переконано сказала Юлія, – справжньою мерзотою. Віктору я набридла, і він вирішив забавитися, влаштувавши мені...