Океан ненависті - Сторінка 16

Нахилився, ніби намагаючись відшукати найдрібніші часточки одягу вбивці. Але нічого не знайшов. За винятком того очевидного факта, що якраз над тим місцем, де був знайдений пістолет, пилу на поручнях не було. Це неспростовно доводило версію Дронго про те, що вбивця кинув свою зброю на нижній балкон.

Враз він почув за спиною покахикування і обернувся. У кімнаті стояла Інна.

– Я прийшла сюди за своїми речами, – винувато сказала вона, – мені дозволив сам комісар.

– Звісно, – кивнув Дронго, – ходімо, я вам допоможу.

Вони пройшли до спальні. Поки жінка збирала свою валізу, він дивився у вікно на море. Потім зненацька запитав:

– Скажіть, Інна, ви знали, що вчора вранці Олег Молчанов їздив до Стамбула за крупною сумою в англійській валюті?

– В якій валюті? – байдуже перепитала Інна. – Я не знала в деталях про гроші. Віктор тільки сказав, що Олег має з'їздити до міста і привезти йому гроші для поїздки в Англію. А чому ви питаєте?

– Молчанов передав гроші Віктору. Вони мали бути в вашому номері, – обережно сказав Дронго, – але їх немає.

– Поняття не маю, де вони знаходяться, – байдужим голосом сказала Інна. – Велика сума?

– Близько двадцяти тисяч фунтів. Це приблизно двадцять вісім тисяч доларів.

– Великі гроші, – здивувалася Інна. – Ні, я нічого про них не знаю.

– А про своїх подруг знаєте?

– Які вони мені подруги?! – відмахнулася Інна. – Подруги – це ті, з ким дружиш, з ким разом ростеш. Чи хоча б домами дружиш. Я в жодної з них ще вдома не була. Навіть, не знаю, де вони мешкають.

– А Кіра де працює?

– Раніше, здається, була секретаршою у якогось банкіра, котрого усунула мафія. А тепер не знаю.

– А Свєта?

– Вона лікар, але, на мою думку, також не дуже рветься на роботу.

– А Юля дійсно працює в сервісній фірмі?

– Так, – відразу пожвавішала Інна, – вона дійсно там працює. Я навіть знаю, в якій будівлі. Вона мені одного разу розповідала. Прикро, що тепер і вона лишиться одна.

– Не лишиться, – раптом сказав Дронго.

– Що ви хочете сказати?

– Убивця вирішив, що вбив Юрія Кошелева, вистріливши йому в серце. Але куля влучила в лівий шлуночок і там застрягла, – відчайдушно брехав Дронго, – тому він ще живий. Лікарі говорять, що він в дуже тяжкому стані, але є шанси, що виживе.

– Слава Богу! – вирвалося у Інни.

– Ви ж його не любили, – зразу відгукнувся Дронго, – чому така неприродна реакція?

– Він теж людина. Нехай дурний і безсоромний, але людина. Ні, хай вже не вмирає, а живе, – переконливо сказала Інна.

– Тільки зважайте, Інна, це великий секрет, – обережно сказав Дронго, – ніхто не повинен знати. Навіть, ваші подруги. Ми зумисне розповсюдили чутки, що його вбили. А він живий, і лікарі сподіваються, що через кілька днів заговорить.

– І тоді ми, нарешті, зможемо поїхати? – зрозуміла Інна.

– Певна річ, зможете. Адже він напевне бачив убивцю, котрий в нього стріляв.

– Дивна історія, – зітхнула Інна. – Кому знадобилося убивати одразу двох братів? Здається, усі свої речі я вже зібрала.

– Ходімо до вашої вілли, – запросив Дронго, а я подзвоню порт'є, щоб туди віднесли речі.

– Сподіваюсь, це довго не протягнеться, – пробурмотіла Інна. – Мені, чесно кажучи, вкрай не хочеться тут лишатися. Після того, що сталося, я досі не можу прийти до тями.

– Куди ви підете? У вас хоч є гроші?

– У мене нічого немає. Повернуся у своє модельне агентство. Вони мене давно запрошували назад. ВІктор все ніяк не відпускав. Тепер знову стану манекенницею, – усміхнулася вона.

Вони вийшли до коридора.

– Скажіть, ви не говорили Віктору, що у вас пропала карточка-ключ? – спитав Дронго.

– Сказала, звісно. І попросила зробити нову. А він відмахнувся і зі сміхом заявив, що знайде мені стару. Я так і не зрозуміла, що він мав на увазі.

– А може, він знав, хто саме взяв вашу карточку і розраховував її знову відібрати? Такий варіант ви не допускаєте?

– Не знаю, – вона задумалася, – щоправда, загалом, він міг зробити все, що завгодно. Він був непередбачуваною людиною.

– Це ще не підстава для вбивства, – холодно зауважив Дронго.

– Розуміється. Я просто зараз подумала, що Віктор точно знав, у кого була моя карточка. І тому не став її шукати. І, навіть, не подзвонив порт'є, щоб нам дали нову. Він був певен, що поверне стару. Так-так, саме певен.

Дронго замислився. Потім взяв Інну за руку.

– Обіцяйте мені одну річ, – тихо попросив він.

Вони вже були на вулиці, спускалися по головній доріжці.

– Ясна річ, будь ласка, – відповіла жінка, явно почудована тим, що співрозмовник стиснув її руку досить сильно.

– Слідкуйте за всіма членами вашої групи. Особливо за жінками, – попросив Дронго. – Я також, як і комісар, певен, що вбивця ховається серед вас. Ми просто не можемо його поки що вичислити.

Інна поглянула йому в очі.

– Гаразд, – промовила вона. – А чому ви все-таки так переконані, що це не я його вбила? Адже ви розумієте, що у мене могли бути вагомі мотиви.

І, не дочекавшись відповіді на своє запитання, вирвала руку і пішла до вілли сама. Дронго лишився стояти на доріжці.

Дві години по тому всі на курорті вже знали, що другий брат Кошелевих лише тяжко поранений і зараз знаходиться у лікарні. Знайшлися, навіть, очевидці, які бачили його непритомним. Коли перед вечерею Дронго проходив повз останню віллу, він почув збуджені голоси жінок.

– Всі кажуть, що він живий, – гучно сказала Свєта і так само гучно додала: – Не дарма люди кажуть, що лайно не тоне.

Ледь усміхнувшись, Дронго пройшов далі. Назустріч йому спускався комісар.

– Сподіваюсь, більше ніяких несподіванок не буде, – припустив комісар.

– Не певен, – дуже серйозно відповів Дронго. – Мені здається, що океан ненависті ще не переповнений кров'ю.

– В ім'я Аллаха, – комісар змахнув руками, – не треба так говорити! Ми успішно пустили чутку про те, що молодший брат лишився живий. Тепер мої люди уважно слідкують за домом. Якщо хтось спробує втекти, відразу буде затриманий. Мені дали підкріплення зі Стамбула, і вбивця не матиме жодного шанса, якщо спробує звідси вислизнути.

– Я остерігаюся іншого, – зізнався Дронго. – Він може не втекти. Він може вдарити зовсім у іншому місці. І так, як ми не передбачили. І ось тоді нам буде дуже погано. Третього вбивства нам не пробачать.

Ні Дронго, ні комісар ще не знали, що до третьої смерті у групі російських туристів лишалося менше години. Втім, про це не знав ніхто, навіть, убивця братів Кошелевих.

Глава 15

Пізно ввечері, значно пізніше звичайного, в готелі почалася вечеря. Усі пошепки передавали останні новини. Говорили вже, що молодший брат лишився живий і з хвилини на хвилину має опритомніти у лікарні Сіліврі. А прийшовши до тями, об'явить ім'я убивці. Відпочиваючі, налякані подіями, що відбулися, оглядалися на великий столик, що стояв у кінці зали, за котрим сиділи шестеро членів російської групи.

Дронго і комісар сиділи поруч. Фікрет Явуз за цей час поговорив ще двічі з Анкарою, і обидві розмови різко піднімали рівень цукру в крові хворого діабетом комісара. Йому не дозволяли палити, але він продовжував диміти, не звертаючи уваги на заборони. Єдину умову лікарів, котру він виконував, – це повна відмова від спиртного. Втім, він і раніше не дуже зловживав, надаючи перевагу місцевій водці, розбавленій водою. Але після заборони лікарів розсудливо відмовився і від цього. Мусульманину легше було виконати подібний наказ. Виходило, що він ще й робить богоугодне діло.

– Вони майже нічого не їдять, – завважив комісар, хмуро поглянувши на сидівших поблизу членів групи. – Ви думаєте, наша хитрість вже спрацювала?

– Поки що не знаю. Та в будь-якому разі ясно одне: всі шестеро вже чули про те, що Юрій живий. Що ви розповіли менеджеру?

– Що поранений переніс больовий шок і втратив свідомість. Тому ми вважали, що він помер, – тихо відповів комісар.

– А я придумав, що куля застрягла в лівому шлуночку, – так само тихо сказав Дронго. – Втім, наші хитрощі можуть спрацювати тільки в умовах надзвичайної напруги. Убивця, хто б він не був, пересічна людина. І на його психіку, безумовно, давлять два скоєних злочини. Тому він, чи вона – обов'язково повинен нервувати, сумніватися, аналізувати власні дії.

– Поки вони сидять спокійно, – зітхнув комісар. – Якби я знав, що коїться в їхніх душах! На мою думку, всі вони недолюблювали обох братів. Навіть, їх власні дівчата.

– Згоден, – кивнув Дронго, – одна з них сказала мені, що тут був цілий океан ненависті. Справжній океан. Ось він і захлинув обох братів, які вирішили, що маючи великі гроші, можна порушувати будь-які закони. А підозрювати в тій чи іншій мірі можна кожного з них. Особливо у другому злочині.

– Мені все це так набридло, – раптом поскаржився Фікрет Явуз. – До мого виходу на пенсію лишалося зовсім трохи. Я думав, закінчу свою кар'єру благополучно. І раптом ці вбивства. Якщо ми не знайдемо, хто їх скоїв, мене не просто відправлять у відставку. Я втрачу право на почесну пенсію і матиму відпрацювати ще кілька років вже у другій якості.

Він піднявся, знову дістав із кишені сигарету. Однак, подумавши трохи, поклав її в кишеню і важко попростував до виходу. Дронго випив свою скляночку чаю, піднявся, підійшов до офіціанта, котрий обслуговував їхній столик, і тихо запитав, вказуючи на Олега і Кіру:

– Мені треба знати: під час пострілу ось ця парочка сиділа тут? Вони весь час були разом?

– Ні, – відповів офіціант, – по-моєму, жінка виходила. Але не туди, – показав він на вихід. – Вона виходила до тераси і, здається, в туалет. Вибачте мені.

– Пусте, – усміхнувся Дронго, – все правильно. А інші жінки в момент пострілу тут були?

– Тільки одна блондинка. Але вона пішла до ресторану за хвилину до пострілу. Решти тут не було, – упевнено сказав молодий чоловік.

– У тебе чудова пам'ять, – оцінив Дронго, – ти мені дуже допоміг, дякую.

Далі він підійшов до шістьох молодих людей, розташованих за сусіднім столом.

– Сідайте, – запросила Інна, поряд з якою був вільний стілець.

– Ні, дякую, – відмовився Дронго. – Сподіваюсь, ви зручно влаштувалися на віллі?

– І довго нас там будуть тримати? – поцікавилася Світлана.

– Думаю, ні, – заспокоїв її Дронго, – від сили кілька днів, може, менше. Як тільки ваш колишній товариш прийде до пам'яті і зможе розповісти, хто в нього стріляв, усі заборони будуть зняті.

Шість пар уважних очей.