П'ять тижнів на повітряній кулі - Сторінка 34

Тепер Кеннеді схопив двостволку. Джо скинув на плече іншу. Перелякані пострілами, кондори було розлетілися, але майже відразу ж знову зі страшним сказом кинулися в атаку. Тут Кеннеді першою ж кулею майже відірвав голову найближчій птиці, а Джо роздробив крило іншої.

— Залишилося всього одинадцять! — прокричав Джо. Але в цю мить кондори змінили свою тактику і всією зграєю піднялися над "Вікторією". Кеннеді подивився на Фергюсона. Як не був стійкий і незворушний доктор, він зблід. Настала страшна тиша. Раптом почувся тріск шовкової матерії, що рветься; мандрівникам здалося, що корзина йде з-під їхніх ніг.

— Ми загинули, — крикнув Фергюсон, глянувши на барометр, що швидко піднімався. — Геть баласт! Геть!

В якихось кілька секунд весь кварц був викинутий за борт.

— Ми все падаємо! — крикнув Фергюсон. — Виливайте воду з ящиків! Чуєш, Джо! Ми летимо в озеро!

Вода була вилита, миттєво. Доктор нахилився над бортом кошика. Здавалося, озеро підіймалось до них, як морський приплив.

Предмети внизу росли зі страшною швидкістю. Кошик був менше ніж за двісті футів від поверхні озера Чад ...

— Геть провізію! Провізію геть! — крикнув знову доктор.

І ящик з їстівними припасами полетів в озеро. Падіння дещо сповільнилося, але куля все ж продовжував падати вниз.

— Викиньте! Викидайте ще! — крикнув доктор.

— Кидати більше нічого, — відгукнувся Кеннеді.

— Ні є, — лаконічно відповів Джо і, швидко перехрестившись, зник за бортом.

— Джо! Джо! — З жахом закричав доктор.

Але Джо вже не міг його чути ... Полегшений кошик став підніматися і на висоті тисячі футів куля була підхоплена вітром, який, свистячи в прорваної оболонці, поніс її до північних берегів озера.

— Загинув! — з жестом відчаю сказав Кеннеді.

— Загинув, щоб нас врятувати! — докінчив Фергюсон.

І по щоках цих двох відважних людей скотилися важкі сльози. Обидва вони перегнулися за борт, шукаючи хоч сліду нещасного Джо, але їх вже віднесло далеко.

— Що ж нам тепер робити? — запитав Кеннеді.

— Як тільки буде можливо, Дік, треба спуститися на землю, а потім чекати.

Пролетівши шістдесят миль, "Вікторія" опустилася на безлюдному березі північної частини озера. Якорі зачепилися за дерево, і мисливець міцно закріпив їх. Настала ніч, але ні Фергюсон, ні Кеннеді не могли ні на хвилину заснути.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Здогадки і припущення. — Відновлення рівноваги "Вікторії". — Нові обчислення Фергюсона. — Полювання Кеннеді. — Докладне дослідження озера Чад. — Тангалія. — Повернення. — Ларі.

На наступний день, 13 травня, мандрівники насамперед обстежили ту частину узбережжя, де вони перебували. Це був як би острівець твердої суші серед величезних боліт. Навколо, скільки око сягає, підіймалися очерети, що не поступалися по висоті європейським лісам.

Непрохідні болота створювали для "Вікторії" безпечне положення. Треба було лише не зводити очей з озера. А воно тяглося на схід безмежним водним простором, на якому не було видно навіть островів.

Обидва друга досі все ще не наважувалися заговорити про свого злощасного товариша. Кеннеді перший висловив свої припущення.

— Бути може, Джо і не загинув, — почав він. — Малий він спритний і плавець такий, яких мало. Йому неважко переплисти затоку Ферт оф Форт в Единбурзі. Ми, звичайно, зустрінемося з ним, тільки де і коли? Але ми з тобою ні перед чим не повинні зупинятися, щоб полегшити йому повернення.

— Хай почує тебе бог, дорогий Дік, ми зробимо все, щоб знайти нашого друга, — гаряче відповів доктор. — Але перш за все давай звільнимо нашу "Вікторію" від її зовнішньої оболонки; служити нам вона вже не може, а ми позбудемося тягаря в шістсот п'ятдесят фунтів. Через це варто попрацювати.

Доктор і Кеннеді зараз же взялися до роботи, яка виявилася дуже важкою. Довелося шматок за шматком віддирати надзвичайно міцну шовкову тканину оболонки і, розрізаючи її на вузькі смуги, витягувати крізь сітку. З'ясувалося, що розрив, зроблений дзьобами кондорів, був завдовжки в кілька футів.

Робота зайняла принаймні години чотири. Нарешті, вдалося повністю звільнити внутрішню оболонку, і вона, на щастя, виявилася в повній справності. "Вікторія" зменшилася на одну п'яту свого обсягу.

Ця різниця в обсязі здалося Кеннеді настільки значною, що стривожила його.

— Чи можливий тепер політ? — запитав він свого друга.

— Щодо цього не турбуйся. Дік. Я відновлю рівновагу, і повернися наш бідолаха Джо — ми і з ним будемо в змозі продовжувати наш політ.

— Знаєш, Семюель, якщо пам'ять не зраджує мені, то під час падіння ми були недалеко від якогось острова.

— Так, і мені також пам'ятається, але той острів, як і всі тутешні острови, звичайно, населений дикунами. Тубільці, треба думати, були свідками нашої катастрофи, і якщо Джо потрапив до їхніх рук, він загинув, якщо тільки його не врятує марновірство дикунів.— Повторюю, Семюель, наш Джо виплутається з будь-яких труднощів. Я глибоко вірю в його спритність і тямущість.

— І я хочу сподіватися на це. А тепер, Дік, вирушай-но на полювання, тільки не. захоплюйся і не заходь занадто далеко. Нам необхідно відновити запаси їстівного, адже більшою їх частиною довелося пожертвувати.

— Гаразд, Семюель. Я скоро повернусь.

Кеннеді взяв двостволку і по високій траві попрямував в найближчий лісок. Незабаром часті постріли сповістили Фергюсону, що полювання обіцяє бути вдалим.

Тим часом доктор зайнявся оглядом вцілілого багажу і урівноваженням "Вікторії" з її новою оболонкою. Він з'ясував, що ще було фунтів тридцять пеммікана, невелика кількість чаю і кави, близько півтора галонів горілки і зовсім порожній ящик для води. Але сушеного м'яса зовсім не залишилося.

Доктор знав, що підйомна сила "Вікторії" внаслідок витоку водню із зовнішньої оболонки зменшилася приблизно фунтів на дев'ятсот. Тепер для встановлення рівноваги кулі йому це, звичайно, потрібно було врахувати. Повний обсяг оболонки нової "Вікторії" дорівнював шістдесяти семи тисячам кубічних футів, а газу вона утримувала в собі тридцять три тисячі чотириста вісімдесят кубічних футів. Апарат для розширення газу, мабуть, був у досконалої справності; не постраждали ні електрична батарея, ні змійовик.

Підйомна сила нової "Вікторії" дорівнювала приблизно трьом тисячам фунтів. Підрахувавши вагу апарату, людей, кошика з усіма його речами, п'ятдесяти галонів води і ста фунтів свіжого м'яса, доктор отримав в цілому дві тисячі вісімсот тридцять фунтів. Отже, він міг захопити з собою на який-небудь непередбачений випадок ще сто сімдесят фунтів баласту, забезпечивши тим самим рівновагу кулі. Споряджаючи "Вікторію" відповідно до цих обчислень, доктор замінив Джо зайвим баластом.

Цілий день пішов на всі ці приготування, які закінчилися лише після повернення Кеннеді.

Полювання було дуже вдале: Дік приніс цілу купу диких гусей, качок, вальдшнепів, чирків і сивок. Не гаючи часу мисливець узявся до роботи; очистивши дичину, він зайнявся її копченням. Кожну птицю він настромлював на паличку і вішав в диму над багаттям із зелених гілок. Коли, на думку досвідченого в цій справі Кеннеді, дичина була досить прокопчена, вона була покладена в кошик. Цей запас треба було на наступний день ще поповнити.Вечір застав мандрівників за роботою. Вечеря їх складався з пеммікана, сухарів і чаю. Втома, подавши їм апетит, дала їм і сон. Фергюсону і Кеннеді, коли вони по черзі несли вахту, часом ввижалося, ніби звідкись доноситься голос Джо, але, на жаль, цей голос, який вони-так жадали почути, був далеко.

На зорі доктор розбудив Кеннеді.

— Я довго думав над тим, що нам зробити для розшуків нашого друга, — почав Фергюсон.

— Що б ти не придумав, Семюель, я заздалегідь згоден з твоїм планом.

— Перш за все нам дуже важливо дати йому знати про себе.

— Звичайно! А то раптом хороший хлопець уявить, що ми кинули його.

— Він-то? Ні! Занадто добре він нас знає, і ніколи це йому навіть в голову не прийде. Але необхідно повідомити його про те, де саме ми перебуваємо.

— Як це зробити?

— Сісти в кошик і знову піднятися в повітря.

— Ну, а якщо вітер віднесе нас в сторону?

— На щастя, цього не станеться. Ти побачиш, Дік, вітер понесе нас над озером; вчора це було недоречно, а нині нам тільки цього й треба. Ми постараємося весь день триматися над озером, і Джо, який, звичайно, весь час буде шукати нас очима, не може не побачити нашої "Вікторії". Бути може, він навіть умудриться дати нам знати про своє місцезнаходження.

— Якщо тільки він один і вільний, то, звичайно, умудриться.

— Навіть в тому випадку, якщо він в полоні, то і тоді він побачить нас, він зрозуміє, що ми шукаємо його, — сказав доктор, — адже не в звичаї дикунів замикати своїх бранців.

— Ну, а якщо ми не отримаємо ніяких сигналів і не нападемо на його слід, — адже все треба передбачити, — що в такому випадку робити?

— Тоді ми спробуємо повернутися до північній частині озера, намагаючись по можливості бути на виду, потім зупинимося, досліджуємо берега, куди рано чи пізно Джо повинен дістатися, і, вже звичайно, ми не покинемо цих місць, поки не зробимо все можливе для його відшукання.

— Ну, отже, треба вирушати, — погодився мисливець. Доктор зняв точний план тої ділянки суші, яку вони збиралися покинути, і, звірившись по карті, вирішив, що вони знаходяться на північному березі озера Чад, між містом Лари і селищем Інжеміні; в цих місцях побував дослідник майор Денхем. Поки Фергюсон був зайнятий своєю роботою, Кеннеді встиг ще пополювати і поповнити запас свіжого м'яса. Незважаючи на те, що в сусідніх болотах видно було сліди носорогів, ламантинів і гіпопотамів, Діку не довелося зустріти жодну з цих величезних тварин.

О сьомій годині ранку якір був відчеплений від дерева ціною неймовірних зусиль, — але ж бідолаха Джо робив це з такою легкістю! Газ розширився, і нова "Вікторія" піднялася на двісті футів в повітря. Спочатку вона закрутилася на місці, але незабаром, захоплена досить сильним вітром, понеслася над озером зі швидкістю двадцять миль на годину.

Доктор весь час намагався триматися не нижче двохсот футів і не вище п'ятисот. Кеннеді раз у раз стріляв зі свого карабіна. Проносячись над островами, подорожні, навіть з деяким ризиком, знижувалися, щоб гарненько розглянути переліски, дерева, кущі — словом, всі місця, де тінь або скеля могли дати притулок їх товаришеві.