П'ять тижнів на повітряній кулі - Сторінка 33

Адже в цьому дикому густонаселеному краї завжди можна було чекати несподіваних небезпек.

Мандрівники летіли тепер над річкою Шарі. Чарівні береги її ховалися в густих заростях дерев всіляких відтінків. Ліани і інші виткі рослини спліталися, утворюючи яскраву гаму фарб. Крокодили лежали на сонці або пірнали у воду з легкістю ящірок. Граючи, вони викидалися на численні, розкидані по річці, зелені острівці. Так куля пронеслася над квітучою областю Маффатаі.

Близько дев'ятої години ранку доктор Фергюсон і його друзі досягли, нарешті, південного берега озера Чад. Так ось воно, це Каспійське море Африки, саме існування якого так довго вважалося байкою, до чиїх берегів дісталися тільки експедиції Денхема і Барта!

Доктор спробував накидати теперішні контури озера, які вже сильно відрізнялися від занесених на карту в 1847 році. Постійну карту цього озера отримати неможливо. Справа в тому, що берега озера покриті майже непрохідними болотами — в них ледь не загинув Барт, — і болота ці, зарослі очеретом і папірусом в п'ятнадцять футів заввишки, час від часу затоплюються водами озера. Навіть місцеві міста, розташовані на березі, часто затоплюються, як сталося в 1856 році з містом Нгорну; гіпопотами і алігатори пірнають тепер в тих самих місцях, де недавно ще височіли будинки жителів Борну.

Сліпучі промені сонця лилися на нерухомі води озера, що змикались на півночі з горизонтом.

Доктор побажав спробувати воду — вона довгий час вважалася солоною. Знизитися над озером можна було без усякого побоювання, і "Вікторія" як птах пронеслася всього за п'ять футів від його поверхні. Джо на мотузці спустив у воду пляшку і витягнув її наполовину наповненою. Вода виявилася болотною і тому малопридатною для пиття.

У той час як доктор заносив в записну книжку замітки про взяту в озері воду, поруч з ним пролунав постріл. Це Кеннеді, не втримавшись, випалив в жахливого гіпопотама, який з'явився з води. Але як видно куля не зачепила його, а лише змусила забратися.

— Краще було б його загарпунити, — зауважив Джо.

— Чим це?

— Та нашим якорем — це був би відповідний гачок для такого чудовиська.

— І правда, Джо спала блискуча думка ... — почав Дік.

— Яку я вас дуже прошу не виконувати, — перебив його Фергюсон. — Це чудовисько не забарилося б потягти нас туди, куди ми зовсім не прагнемо потрапити.

— Особливо тепер, коли нам відомі властивості води з озера Чад, — вставив Джо. — А до речі, містер Фергюсон, що, це саме чудовисько можна вживати в їжу?

— Це, Джо, ссавець з породи товстошкірих. Кажуть, його м'ясо чудове і служить навіть предметом жвавої торгівлі у прибережних жителів, — відповів доктор.

— О, тоді я шкодую, що містер Дік промахнувся! — вигукнув Джо.

— Справа в тому, що куля Діка взагалі не могла його вразити, — цю тварину можна поранити лише в черево або між ребер. Ось якщо місцевість на півночі озера здасться мені підходящою, ми зробимо там привал. Тоді Кеннеді опиниться в цьому звіринці і надолужить все, що він упустив.

— Ну і чудово, — вигукнув Джо. — Нехай містер Дік неодмінно пополює на гіпопотамів. Мені так хотілося б покуштувати м'яса цього земноводного! А то якось навіть дивно: забратися в самий центр Африки і харчуватися куріпками та вальдшнепами, наче ми в Англії.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Столиця Борну. — Острови племені біддіома. — Кондори. — Занепокоєння доктора. — Прийняті їм запобіжні заходи. — Напад в повітрі. — Оболонка кулі прорвана. — Падіння. — Велика самовідданість Джо. — Північний берег озера Чад.

Над озером Чад "Вікторія" потрапила в течію повітря, яка понесла її на захід. Хмари зменшували спеку, і від водної поверхні також віяло легкою прохолодою. Але близько години дня "Вікторія", пролетівши по діагоналі через озеро, знову понеслася над сушею і просунулася на сім-вісім миль.

Доктор спочатку був не дуже задоволений, але коли показалась знаменита столиця царства Борну — Кука, він перестав шкодувати про те, що вітер заніс їх сюди. Протягом декількох хвилин Фергюсон міг розглядати це місто, оперезане стінами з білої глини. Серед безлічі арабських будинків-кубиків важко піднімалися досить незграбні мечеті.

У дворах будинків і на площах росли пальми і каучукові дерева, увінчані величезними, більше ста футів в діаметрі, куполами зелені. Джо вказав, що ці гігантські парасольки відповідають такій самій силі сонячних променів, і з цього зробив досить втішні для провидіння висновки.

Столиця складалася по суті з двох окремих міст, між якими тягнувся широкий, в триста туазів, бульвар, в цю хвилину переповнений пішоходами і вершниками. По один бік цього бульвару розкинулося зі своїми високими світлими будинками місто багатіїв, по іншу — тулилися низенькі з конічними дахами хатини, в яких тягнули жалюгідне існування бідняки; в Кука немає ні торгівлі, ні промисловості, які давали б заробіток населенню. Кеннеді визначив, що Кука трохи нагадує Единбург цим поділом на два міста, що різко відрізняються один від одного — з тою відмінністю, що воно розташоване в долині.

Але мандрівники ледве встигли роздивитись панораму, що відкрилася перед ними. Повітряні течії тут відрізняються великою непостійністю, і протилежний вітер раптом підхопив "Вікторію" і знову поніс її до озера Чад.

Вони пролетіли миль сорок, і перед очима Фергюсона і його товаришів розгорнулася нова картина: ця частина озера була всіяна безліччю островів, населених людьми племені біддіома — кровожерливими і страшними піратами, яких сусідні племена боялися не менше, ніж бояться в Сахарі туарегів.

Ці дикуни тільки було приготувалися безстрашно зустріти "Вікторію" стрілами і камінням, як вона вже пронеслася над ними, немов велетенський скарабей.

В цей час Джо пильно вдивлявся в горизонт і сказав Кеннеді:

— Їй-богу, містер Дік, он там є щось для вас цікаве: адже ви, здається, ніколи не перестаєте мріяти про полювання?

— А що там таке?

— І, знаєте, на цей раз доктор вам ні слова не скаже.

— У чому ж справа, Джо?

— Он бачите там цілу зграю величезних птахів. Вони прямують до нас.

— Птахи? — скрикнув Фергюсон, хапаючи підзорну трубу.

— Так, я їх бачу, — відгукнувся Кеннеді, — їх принаймні дюжина.

— Чотирнадцять, якщо хочете знати, містер Дік, — поправив Джо.

— Дай бог, щоб птахи ці позначилися якою-небудь шкідливою звичкою. Добросердний Семюель не став би опиратися моїм пострілам, — промовив мисливець.

— Одне лише скажу, — зауважив Фергюсон, — дуже б я хотів, щоб ці самі птахи були якнайдалі від нас.

— Невже ви боїтеся цих пернатих, сер? — з подивом запитав Джо.

— Адже це кондори, та ще найбільші, і якщо тільки вони надумають напасти на нас ...

— Ну, що ж, Семюель, будемо захищатися! — перебив його Дік. — У нас для цього є цілий арсенал. Не думаю, щоб ці птахи були такі вже й страшні.

— Хтозна! — відгукнувся доктор.

Через десять хвилин зграя наблизилася на рушничний постріл. Чотирнадцять кондорів наповнювали повітря хрипкими криками. Здавалося, "Вікторія" скоріше приводила їх в лють, ніж вселяла страх.

— Що за крик! Що за метушня! — промовив Джо. — Напевно, їм не до смаку, що ми забралися в їх володіння і сміємо літати, як вони.

— По правді сказати, вид їх дійсно грізний, і якби вони були озброєні карабінами на зразок мого, я, мабуть, вважав би їх небезпечними ворогами, — заявив Кеннеді.

— На жаль! У карабінах вони не потребують, — відгукнувся Фергюсон, який ставав все більш стурбованим.

Тим часом кондори описували величезні кола, які все звужувалися і носилися з казковою швидкістю навколо "Вікторії". Часом вони стрімко кидалися вниз, немов кулі, розсікаючи повітря, і раптом несподівано і різко змінювали напрямок польоту.

Щоб уникнути цього небезпечного сусідства, доктор вирішив піднятися вище. Він збільшив полум'я пальника; газ почав розширюватися, і "Вікторія" пішла вгору. Але не тут-то було: мабуть, кондори і не збиралися випустити свою здобич — вони стали підніматися разом з кулею.

— Дуже вони розлючені, — зауважив мисливець, заряджаючи свій карабін.

І справді, хижаки все наближалися; деякі були вже в якихось п'ятдесят футів. Зброя Кеннеді анітрохи не лякали їх.

— Жахливо, мені хочеться вистрілити в них! — вигукнув мисливець.

— Ні, Дік, ні, — зупинив його Фергюсон, — зовсім не потрібно дратувати їх без потреби. Це, мабуть, було б для них сигналом до нападу.

— Але ж я легко впораюся з ними.

— Помиляєшся, Дік.

— Так у нас же, Семюель, знайдеться куля для кожного з них, — переконував друга Кеннеді.

— А якщо вони накинуться на верхню частину кулі, як ти їх дістанеш? — заперечив доктор. — Уяви собі, що ми серед зграї левів в пустелі або серед зграї акул у відкритому океані. Так ось, розумієш, для повітроплавців це положення не менш небезпечно.

— І ти кажеш це серйозно, Семюель?

— Цілком серйозно. Дік.

— Тоді почекаємо.

— Чекай і будь готовий на випадок нападу, але, дивись, не стріляй без мого наказу.

Кондори були вже зовсім близько. Ясно виднілися їх голі шиї, що роздулися від крику, люто підняті хрящуваті гребені з фіолетовими відростками. Це були найбільші кондори — понад три фути завдовжки. Білі крила їх виблискували на сонці. Достоту білі крилаті акули.

— Ці хижаки женуться за нами, — сказав Фергюсон, бачачи, як кондори несуться слідом за "Вікторією", — і скільки б ми не піднімалися, вони не відстануть, від нас, а можуть, мабуть, і випередити.

— Що ж нам робити? — запитав Кеннеді. Доктор нічого не відповів.

— Послухай, Семюель, — заговорив мисливець, — цих птахів чотирнадцять, а в нашому розпорядженні, вважаючи всю зброю, сімнадцять пострілів. Так невже немає можливості якщо не вбити їх усіх, то хоча б розігнати? Неабияку частку їх я беру на себе.

— Я, Дік, не сумніваюся в твоєму мистецтві, — відповів доктор, — і заздалегідь вважаю убитими тих, хто потрапить до тебе на приціл, але, повторюю, якщо ці хижаки накинуться, на верхню частину "Вікторії", ти навіть не зможеш побачити їх там. Вони прорвуть оболонку нашої кулі, а ми, не забувай, на висоті трьох тисяч футів над землею.

В цю мить один з найлютіших кондорів, розкривши дзьоб і випустивши кігті, кинувся на "Вікторію", готовий вчепитися в неї, готовий розірвати її на шматки.

— Стріляй! Стріляй! — крикнув доктор.

Не встигли пролунати ці слова, як убитий на смерть кондор, кружляючи, полетів вниз.