Пертська красуня - Сторінка 29

Але довелося довго просити ченців, поки мене впустили. Мені наказали більше туди не вертатися. ^

— А тепер, коли ти накликала на себе гнів Дугласа, тебе не пустять туди й поготів, це вже напевно. Одначе принц щось казав про сера Джона Реморні... Я можу провести тебе до нього провулками... хоч це й не діло для чесного городянина, та й часу в мене обмаль.

— Я сама піду куди-небудь... Я знаю: вам я тільки заважаю і завдаю прикрощів. Колись усе було інакше... А той Раморні — хто він такий?

— Принців стайничний, поштивий рицар, живе веселим життям неодруженого чоловіка. До того ж, privado, як вони кажуть, молодого принца — права рука в його особистих справах.

— Як?І Отого шаленця, пихатого молодика, через якого й сталася та сварка?.. Ой, не ведіть мене туди, любий друже!.. Невже в місті не знайдеться доброї душі, жінки, яка б дала притулок на одну ніч нещасному створінню десь у комірчині чи в повітці? Вдосвіта я піду собі. Я щедро їй заплачу — у мене е золото. Вам я теж заплачу, якщо ви відведете мене куди-небудь, де я зможу сховатися від отого розпусного гуляки та слуг чорного барона, що наче вбиває своїм поглядом.

— Прибережи своє золото для тих, кому воно потрібне, дівчино,— сказав Генрі,— і не тицяй у чесні руки гроші, зароблені лютнею, бубонцем та витанцьовуванням, а то, може, і ще гіршим. Скажу тобі відверто, голубко: я не такий дурень. Я ладен відвести тебе в будь-яке безпечне місце, що ти назвеш, бо моє слово тверде, мов залізні кайдани. Але не переконуй мене, буцімто не знаєш, де дітися. Не така вже ти зелена в своєму ділі, щоб не знати: в кожному місті, а тим більше в такому великому, як Перт, є заїзди, де навіть ти можеш дістати за свої гроші притулок, коли не підхопиш простачка, а то й не одного, котрий сам заплатить за твою ночівлю... Коли вже ти маєш гроші, панночко, то мені не треба про тебе особливо дбати. А сказати щиро, в жінок твого ремесла все це надмірне бідкання та страх зостатися самій, як на мене,— просто облуда.

Давши так зрозуміти співачці, що вона не ошукає його звичайними своїми хитрощами, Генрі рішуче ступив кілька кроків убік. Він переконував себе, що чинить дуже мудро і обачно. І все ж таки не втримавсь і озирнувся глянути, що дівчина робитиме, коли він піде. І був непомалу вражений, побачивши, що вона сіла на лаву, поклала на коліна руки й схилила на них голову. Весь її вигляд промовляв про безмірний відчай.

Зброяр спробував викликати в своєму серці ще більшу злість.

"Ти ба, як прикидається! — сказав він собі.— Ця дівка своє діло знає, присягаю святим Рінганом!"

Цю мить хтось смикнув його за полу плаща, і зброяр, обернувшись, побачив маленького спанієля. Цуцик одразу, немов благаючи за свою господиню, став на задні лапки і почав танцювати, скімлячи й позираючи на Луїзу, так наче благав Генрі пожаліти її.

— От бідолашна! — мовив зброяр.— А може, й це всього лишень штукарство, адже ти робиш тільки те, чого тебе навчено... Що ж, коли вже я взявся подбати про цю нещасну дівку, то не гоже кидати її мало не без тями... якщо вона й справді втратила тяму. Як-не-як, а я чоловік!

Генрі вернувся до дівчини, яка завдала йому стільки клопоту, і по її блідому обличчю відразу побачив, що вона або й справді в глибокому відчаї, або ж уміє так прикинутися, що чоловікові — та, певно, й жінці — про це просто не здогадатись.

— Ось що, дівко,— промовив Генрі так лагідно, як досі б не зміг, аби навіть дуже захотів,— я скажу тобі відверто, в яку халепу через тебе вскочив. Сьогодні в нас Валентинів день, і за звичаєм я мав провести його з моєю прекрасною Валентиною. Натомість весь ранок я згаяв на сварки та бійки, і мені лишилося побути з нею якихось півгодини. Отож ти сама розумієш, де тепер мої думки і де — вже хоча б задля чемності — повинен бути і я сам.

Дівчина-менестрель мовчки вислухала зброяра і, видно, все зрозуміла.

— Якщо ви вірно кохаєте і повинні йти до своєї чистої валентний, то крий боже, аби через таку, як я, ви з нею посварилися! Облиште мене. Я візьму собі проводирем цю широку річку й піду за нею туди, де вона впадає в океан. Мені казали, що там є пристань. Звідти я попливу до la bella France *. У тій країні навіть темний селюк не скривдить найбіднішої жінки.

— Сьогодні тобі не слід вирушати в Данді,— сказав Сміт.— По обидва береги річки шастають Дугласові люди,— до них уже дійшла чутка про вчорашній переполох. Цілий день сьогодні і всю завтрашню ніч вони збиратимуться під знамена свого ватажка, мов ото горячи на вогненний хрест... Бачиш, ген там, за річкою, щодуху скаче гурт вершників? То аннанделці, я впізнав їх по довгих списах і по тому, як вони їх тримають. Аннанде-лець ніколи не носить списа вістрям назад, а завше держить його гостряком угору або наперед.

— То й що? — не зрозуміла співачка.— Вони на конях, а воїни поважають мене за мою лютню і Мою беззахисність.

1 Прекрасної Франції (франц.). 184

— Не думай, що я хочу звести на них наклеп,— відказав коваль.— Якби ти завітала до них у їхні рідні лісові долини, вони прийняли б тебе гостинно, й тобі не довелося б нічого боятися. Але тепер вони вийшли на велику дорогу. Все, що попадеться в сіті тих людей,— їхній улов. Серед них знайдуться такі, котрі поквапляться на твоє життя за пару оцих золотих сережок. Ан-нанделець як побачить поживу, то в нього тільки й совісті, що в очах та в руках. Він тоді не слухатиме ні музики, ні співу, не почує і твого благання зглянутись. До того ж, їхній ватажок уже віддав про тебе наказ — і то такий, що його, будь певна, хутко виконають. Великих панів швидше слухаються тоді, коли вони наказують спалити церкву, ніж тоді, коли вони велять поставити нову.

— Виходить,— мовила дівчина,— мені не лишається іншої ради, як лягти й умерти.

— Не кажи такого! — заперечив коваль.— Ох, якби мені тільки десь прилаштувати тебе на ніч, а вранці я б пішов з тобою до річки, на Пристань Богоматері. Завтра звідти йде судно вниз до самого Данді. Я б тебе припоручив на кораблі якому-небудь супутникові, а він би вже доправив тебе до надійного місця й подбав, щоб тебе гостинно прийняли й не скривдили.

— О добрий... благородний... великодушний чоловіче! — промовила співачка.— Зробіть так, і якщо благанням і благословенням бідної співачки судилося дійти до небес, я молитимуся за вас! Ми стрінемось коло цих дверей перед тим, як матиме відчалити корабель.

— Перший відпливає на світанку, о шостій.

— Тоді прощавайте, поспішіть до своєї Валентини!.. І якщо вона любить вас,— о, будьте їй вірні!

— Ох, нещасна дівчино! Боюся, що це саме невірність і штовхнула тебе на такий шлях. Але я не можу покинути тебе напризволяще. Де ж ти знайдеш собі притулок на ніч?

— Не думайте про це,— відказала Луїза.— Небо ясне... А на березі доволі дерев та кущів. Я з Шарло непогано влаштуюся десь під зеленим шатром, а ранок, сподіваюся,— адже ви пообіцяли мені допомогти! — вже застане нас там, де мені не загрожуватиме ні зло, ні кривда. Ніч минає швидко, коли маєш надію на щасливий ранок!.. Ви тут зволікаєте, а ваша Валентина десь жде? Ні, так я ще подумаю, що ви не дуже її кохаєте, а ви ж бо знаєте, що таке потрапиіи на язик менестреля!

— Я не можу покинути тебе саму, дівчино,— відповів зброяр, зовсім розчулившись.— Якщо в лютому місяці залишити людину заночувати під голим небом, на колючому шотландському вітрі, це буде однаково, що вбити її. Ні, ні... Так я не додержу свого слова. А коли мене трохи й полають, то це буде мені справедлива покара за те, що я думав про тебе й поводився з тобою не так, як ти того заслуговуєш,— тепер я це розумію,— а так, як мені підказувала моя упереджена думка. Ходімо зі мною, дівчино... Ти матимеш на ніч пристойний і надійний притулок, хоч би чим це для мене скінчилось... Поганий дарунок я зробив би Катаріні, якби дав нещасній людині замерзнути тільки задля втіхи прийти до своєї Валентини на годину раніше.

Промовляючи так і намагаючись прогнати від себе страх перед прикрими наслідками чи поголосом, до яких міг призвести цей його вчинок, мужній Сміт вирішив, що знехтує небезпеку накликати на себе погану славу і таки візьме нещасну блукалицю на ніч у власний дім. І зважився він на цей крок, треба додати, вкрай неохоче,— так би мовити, в пориві великодушності.

До тієї миті, коли відважний син Вулкана 1 святобливо звернув свої помисли до Пертської Красуні, його палка натура перебувала в полоні не тільки Марса 2, але й Венери, і лише глибока відданість коханій несхитно втримувала зброяра від безоглядних розваг. Тим ревніше він дбав тепер про свою недавно завойовану репутацію статечного чоловіка, хоч турбота про бідну співачку неминуче мала кинути на нього тінь. Сміта тривожив сумнів: чи не надто нерозважливо поступається він перед спокусою?.. До всього, душу гнітив відчай від того, що вже й так згаяно стільки часу у Валентинів день, який за звичаєм він не тільки мав право, а й був зобов'язаний провести зі своєю подругою. Поїздка до Кінфонса, а також інші події поглинули майже цілий день, не довго лишалося й до вечора.

Ніби прагнучи швидкою ходою надолужити марно згаяний для себе час, Генрі перетнув широкими кроками сад домініканців, вийшов на вулицю і, затуливши плащем по самі очі лице й натягнувши аж на брови шапку, так само сквапно подався бічними вуличками та провулками з надією дістатися до свого будиночка у Вінді й не попасти нікому на очі. Та хвилин через десять зброяр спам'ятався й подумав: адже його супутниці, певне, важко за ним устигати? Генрі почав нетерпляче й сердито озиратися. Однак незабаром, коли він побачив, що співачка, намагаючись не відстати, майже знесилилась, йому стало за себе соромно.

♦Отакої! — сказав собі Генрі.— Такого бевзя, як я, повісити мало. Ніби від того, що я лечу, в бідолашки виростуть крила! А вона ж іще й тягне на собі свої манатки! Що правда, то прав

. 1 Вулкан — у римській міфології бог вогню і ковальського ремесла, чоловік^ богині краси й кохання Венери. 2 Марс — бог війни.

да: коли йдеться про жінок, тут я вайло вайлом, і коли щиро хочу зробити добро, неодмінно накою лиха..."

— Слухай, дівчино, давай я понесу твої пожитки. Так діло піде швидше.

Бідна Луїза хотіла була заперечити, але так4 задихалася, що не могла видобути з себе й голосу.