Пертська красуня - Сторінка 64

- Вальтер Скотт -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Бо ніхто не знає, на яку висоту ще можуть піднестися плеканці сера Джона Раморні; і коли вона виявиться такою, що спускатися на землю доведеться з допомогою мотузка, то щй пристрій, либонь, видасться вам куди зручнішим, ніж той, яким звичайно користуються. Та ба, в такому разі вам доведеться носити колет з високим коміром, аби сховати залізний обруч, а насам-

2ва

перед, звісно, завести собі такого bono socio !, як Смазервелл, щоб правильно зашморг накинув.

— Підлий торговець отрутою! — процідив Евіот.— Людц нашого звання вмирають на бойовищі!

— А я все ж таки запам'ятаю цю науку,— озвався Банкл.— На той випадок, коли припече скрута... Але ж і страшну, мабуть, ніч пережив той кривавий собака Бонтрон, витанцьовуючи на вірьовці шибеничний танок під музику своїх кайданів, поки вітер розгойдував його туди-сюди!

— Найкраще було б там його й залишити,— зауважив Евіот.— Бо зняти його з шибениці — це однаково що заохотити до нових убивств. У цього мерзотника в житті дві втіхи — пиячити і проливати кров.

— Може, сер Джон Раморні й погодився б із вашою думкою,— відповів Двайнінг,— але тоді спершу треба було б відрізати харцизові язика, щоб він з такої своєї висоти не здумав розповідати дивні історії. Були й інші причини, про які не варто знати вашій рицарській честі. Сказати правду, я й сам, роблячи йому послугу, чиню надто великодушно, бо цей чолов'яга могутній, як Едін-бурзький замок, і його кістяк не поступився б перед жодним із тих, що стоять у хірургічній палаті в Падуї... Одначе розкажіть мені, пане Банкл, які новини ви принесли од відважного Дуг-ласа?

— Та як вам сказати,— відповів Банкл,— я, мабуть, той самий дурний віслюк, який чує звістку, але не знає, що вона означає. Та, либонь, так воно для мене й краще. Я возив Дугласові листи від герцога Олбані та сера Джона Раморні, і граф був чорний, як північна буря, коли їх розпечатав... Привіз я і від графа обом відповіді, і вони, прочитавши їх, усміхалися, мов сонечко, коли минеться літня гроза. Зазирни до своїх звіздарських таблиць і спробуй узнати по зірках, що це означає.

— Думаю, не треба великого розуму, аби про це здогадатися,— відказав Двайнінг.— Однак я вже бачу в блідому місячному світлі нашого живого мерця. От якби він ще надумав що-небудь прохрипіти випадковому перехожому! Оце була б дивина — вийшла людина вночі погуляти, а її раптом гукають з отакенної шибениці!.. Стривайте, здається, до мене й справді долинає крізь завивання вітру та брязкіт ланцюгів його стогін! Авжеж... Не голосно, але все ж таки стогне... Накидайте гак, прив'язуйте човна! Дістаньте скриньку з моїм причандаллям... Непогано було б засвітити ліхтаря, та ще хтось помітить... Ходімо, відважні мої панове! Але ступайте обережно — ми ж бо йдемо до самої Шибениці!..

1 Доброго спільника (лат,).

Ану посвітіть... Сподіваюся, драбину вони залишили.— І Двайк нінг замугикав:

Ми славна трійця, браві хлопці, Ми браві хлопці, гейі Я на горі, ти на землі, А Джек уже в петлі!

Підходячи до шибениці, всі троє виразно чули глухий стогін. Потім Двайнінг кілька разів тихенько кашлянув, даючи так Бон-тронові про себе знати. Але той не озвався.

— Треба квапитись,— мовив Двайнінг до своїх помічників.— Наш приятель, видко, вже in extremis 1, коли навіть не відповідає на сигнал... Хутчіш, берімося до роботи. Я полізу на драбину перший і переріжу мотузок, а ви обидва підіймайтеся вслід за мною, один за одним, і притримайте його, щоб він не гепнув на землю. Держіть добре, хапайтеся за реміння! Не забувайте: хоч на цю ніч йому й випала роль пугача, але крил у нього немає, а вислизнути з зашморгу часом буває не менш небезпечно, ніж у нього ускочити.

Жартуючи так і глузуючи, Двайнінг тим часом виліз на драбину і, впевнившись, що обидва його помічники, два воїни, міцно тримають повішеного, перетяв мотузка, а тоді й сам підхопив майже безживне тіло злочинця.

Отак, докладаючії всіх зусиль та вміння, вони втрьох щасливо спустили вбивцю на землю й переконалися, що він, хоч і кволо, але все ж таки дихає, а тоді перенесли його до річки. Високий берег ховав їх від чужих очей, поки лікар заходився своїми засобами приводити Бонтрона до тями. Усе для цього потрібне Двайнінг прихопив з собою.

Насамперед аптекар скинув із вішальника кайдани, вмисне залишені катом незамкненими, а заразом звільнив його й від складних пут із шлейок та підтяжок, що в них Бонтрон висів на шибениці. Минуло чимало часу, поки зусилля Двайнінга дали наслідок, бо хоч як уміло був зроблений його пристрій, а ремінці, призначені підтримувати тіло, все ж порозтягувались так, що вбивця трохи не задихнувся. Проте лікареве мистецтво взяло^ гору над усіма перешкодами. Бонтрон кілька разів чхнув, скорчивсь, випростався, судомно" здригнувсь і врешті подав переконливий знак того, що повернувся до життя: він перехопив Двайнінгову руку в ту мить, коли вона лила з баклажки спирт йому на груди та шию. Хоч аптекар опирався, та Бонтрон приставив посудину до своїх губів і притьма вижлуктив чимало рідини.

— Чистий спирт, двічі перегнаний! — вражено промовив аптекар.— Такий кому завгодно попече все в горлі й спалить шлу

1 Конав (лат.).

нові Але ця потвора така не схожа на будь-яку іншу людину, що я нр здивуюсь, коли отрута .тільки приведе його до тями.

Вонтрон, здавалося, вирішив потвердити це припущення. Він тіпнувся, тоді сів, зирнув довкола очима й довів, що до нього справді повернулася свідомість. Перші його слова були:

-г— Пити... пити!

Двайнінг дав йому ковток цілющого вина, розведеного водою. Але Бонтрон зневажливо відштовхнув вино, обізвавши його "свинячими помиями", і знов гаркнув:

— Пити! ,

— Ну й жлукти на славу диявола! — сказав лікар.— Однаково йіхто, крім нечистого, не добере глузду в твоїй натурі.

Бонтрон жадібно припав губами до баклажки й випив стільки спирту, що в будь-кого іншого вже в очах потемніло б,-а в нього тільки пояснішав погляд. Чоловік, правда, ще не усвідомлював ні де опинився, ні Що з ним сталося, а тільки по-своєму коротко й похмуро запитав, чого це його серед ночі принесли до річки.

— Наш навіжений принц, видко, знов надумав порозважатись і викупати мене, як того разу?.. Хай мене грім поб'є, ось візьму...

— Ану помовч! — урвав його Евіот.— І подякуй, якщо не забув іще дякувати, за те, що твоє тіло не стало поживою для круків, а душа не потрапила туди, де води занадто мало, аби тебе в ній викупати.

— О, здається, до мене вже починає доходити,— промовив негідник і, піднісши до губів баклажку, не віднімав її доти, доки випив усе до останньої краплі. Тоді порожню поставив на землю, схилив голову на груди й задумався, ніби силкуючись привести до ладу свої плутані спогади.

— Нам ніколи чекати, поки він додумає свою думу,— сказав Двайнінг.— Коли виспиться, світ йому проясниться... Вставайте, добродію! Ви кілька годин гойдалися в повітрі, тепер ще спробуйте, чи не краще кататися по воді... А вас, панове, я прошу мені допомогти. Підняти це здоровило мені так само не до снаги, як завдати на плечі волячу тушу!

— Стій і не падай, Бонтроне, коли вже ми тебе поставили на ноги,— наказав Евіот.

— Не можу,— відповів повішений.— Кожнісінька краплина крові пече мені в жилах, так наче обросла голками, а коліна підтинаються... Що все це означає? Це, видко, твої штуки, підлий отруйнику?!

— Атож, так воно і є, любий Бонтроне,— промовив Двайнінг,— і за ці штуки ти ще мені подякуєш, коли до тебе дійде, що сталося. А тепер лягйй на кормі і дай мені закутати тебе в оцей плащ.

Вонтронові допомогли зійти в човен і вклали його якомога зручніше. У відповідь на цю турботу він тільки рохкав, мов кабан, що допався до корита зі смачним пійлом.

— А тепер, Банкле,— сказав хірург,— свої обов'язки ви, відважний зброєносцю, знаєте самі. Цей живий вантаж треба доправити річкою вниз аж до Ньюбурга, а там учинити з ним так, як вам наказано. До речі, ось його реміняччя й кайдани — свідчення того, що його було покарано, а тоді звільнено. Зв'яжіть усе докупи й утопіть по дорозі в найглибшому місці. Бо якщо це знайдуть у човні, воно багато чого розкаже про всіх нас... З заходу повіває легенький вітрець, і на світанку ви, стомившись веслувати, зможете напнути вітрило... А вам, вельможний пане Евіот, доведеться вертатись зі мною до міста пішки, бо тепер нашому чесному товариству слід розходитись... Ліхтар візьміть з собою, Банкле, вам він буде потрібніший, ніж нам, і не забудьте прислати мещ назад мою баклажку.

Коли вони прийшли до міста, Евіот висловив здогад, що страх, пережитий Бонтроном, позйачиться на всіх його розумових здібностях, особливо на пам'яті, і що до нього навряд чи повернеться повністю здоровий глузд.

— Дозвольте вам заперечити, шановний пажу,— промовив лікар.— Глузд у Бонтрона від природи міцний, він тільки якийсь час ще хитатиметься, як ото маятник, коли його торкнуть рукою,— погойдається, а тоді віднайде свою рівновагу і спиниться. З усіх наших розумових здібностей пам'яті найбільш властиво на певний час пригасати. Глибоке сп'яніння чи міцний сон теж притуплюють її, і все ж вона повертається, коли п'яний прохмеліє, а сонний прокинеться. Те саме буває часом і від страху. В Парижі я знав злочинця, засудженого до страти на шибениці. Вирок, як і належало, виконали, і злочинець на ешафоті не виказав особливого переляку, поводився й висловлювався так, як люди звичайно поводяться за таких обставин. Але випадок зробив для нього те, що зробив хитромудрий пристрій для нашого любого приятеля, з яким ми щойно розпрощалися. Того чоловіка зняли з шибениці й віддали друзям раніше, ніж у ньому погасло життя, і мені пощастило повернути його до тями. І хоч загалом він одужав, але про суд і вирок майже нічого не пам'ятав. Не пригадував жодного слова — ге-ге-геї (Двайнінг за звичкою заґелґотав, мов гусак) — зі своєї сповіді вранці перед стратою. Не знав, як його вивели з в'язниці... як ішов на Гревський майдан, де його вішали... Не пам'ятав тих набожних слів, що ними — ге-ге-ге! — наставляв на путь істини — ге-ге-ге! — стількох доброчесних християн... І як зійшов на фатальне "дерево", як здійснив свій фатальний стрибок,— нічого цього мій виходець із того світу не пригадував... Та ось ми й підійшли до місця, де нам слід розлучитися, бо далі можна спіткати сторожу, а негоже, щоб нас бачили вкупі, та й задля обережності краще ввійти до міста різними брамами.