Подорож навколо світу на кораблі "Нева" в 1803-1806 роках - Сторінка 7

Перші бавилися розвагами за звичаєм європейських католиків, а останні — по африканським обрядам. Розділившись на різні партії, вони веселилися до самого хрещення, займаючись вулиці танцями і зображенням своїх боїв. Не знаю, коли ці люди мали відпочинок, бо вони шуміли всюди як удень, так і вночі. Втім, мені ніде не траплялося бачити настільки тихих і порядних невільників, як на цьому острові. Під весь час мого перебування я не бачив жодної п'яної або розпусної людини.

Природних американців бачити нам не траплялося. Вони, за словами губернатора, не мають ніяких стосунків з португальцями. Як мене запевняли, американці всіх взагалі арапів вважають за мавп і, зустрічаючись з ними, часом вбивають.

Здається неймовірно, щоб могли існувати люди настільки обмежених понять. Байка ця, на моє розуміння, вигадана для того тільки, щоб утримати арапів від втечі.

Головну їжу тутешніх жителів становить корінь маніок 66, а тому його розводять у великій кількості. Він дуже здоровий, поживний і на смак приємний. З нього робиться борошно, яке можна вживати з молоком або з водою, на зразок толокна, і для печення хліба. Білизною своєю він не поступається нашому крупчастому, але на зубах жорсткий.

Кораблі, які мають потребу в ремонті або в постачанні життєвими припасами, повинні краще зупинятися на тому місці, де ми стояли на якорі, ніж у Бон-Порта або поблизу міста. Крім безпеки від вітрів і хорошого ґрунту, вода знаходиться тут дуже близько. В околицях можна краще дістати всі припаси, які ми, по нашому незнанню, замовили в Ностри-Сеньйора-дель-Дестере. Водою можна там запасатися або біля острова Атоміріса або в містечку, званому Св. Михайло, яке набагато зручніше, але невигідне по своїй віддаленості.

Коли ми прийшли до цього острова, то погода була досить помірна. Але з половини січня зробилося тепліше, аж до самого нашого відправлення. Термометр на кораблі весь час показував від 21 до 29о 67. В останньому випадку спека була нестерпна.

Хоча біля цього часу вітри дмуть тут, взагалі, з північного сходу {На острові Св. Катерини вітри бувають періодичні. З травня по листопад дмуть південні, а з листопада по травень — північні.}, Але бувають також і південні вітри з дощем і тривають до двох діб. З нашого прибуття останні дулі зрідка, а після траплялися частіше і трохи заважали нам у роботі.

Припливи і відливи при острові Св. Катерини невеликі, якщо тільки вітри помірні. Перші йдуть з північного сходу, а останні з півдня. Підвищення і зниження рівня води в звичайний час буває близько 3 футів [1 м], а в минулий повний місяць відзначено було в 5 футів [1,5 м].

Покладаючись на чужі слова, я дуже боявся цієї місцевості, проте ж, досвід довів, що боятися не було чого. Займаючись невпинно роботою з ранку до вечора в такий час, коли сонце знаходилося майже в самому зеніті, ми не відчували ні найменшого розладу у своєму здоров'ї. Незважаючи на це, слід остерігатися на перший випадок вживання води і сну на відкритому повітрі. У перші два тижні на моєму кораблі було від трьох до шести осіб хворих, які страждали різями в животі і відчували невелику лихоманку. Але все це проходило через дві чи три доби. Здається, що чай, який я велів давати матросам щоранку, і слабкий грог, замість води, були для них дуже корисні.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ПЛАВАННЯ ВІД ОСТРОВА СВ. КАТЕРИНИ ДО ОСТРОВА СВ. ВЕЛИКОДНЯ (ПАСХИ)

Відплиття від острова Св. Катерини. — Обхід мису Сан-Жуана. — Обхід Вогненної Землі. — Роз'єднання кораблів внаслідок бурі і надзвичайно туманної погоди. — Острів Св. Пасхи. — Його опис.

Лютий 1804 р. Четвертого числа о 2 годині пополудні вітер подув з південного сходу, і ми знявшись з якоря, пройшли між островами Алваредо і Св. Катерини. Під час наближення нашого до північного краю останнього, вітер посилився і примусив нас взяти по два рифи у марселів, а близько 6 годин ми були вже поза небезпекою.

Ця протока настільки ж хороша, як і між Галом і Алваредо. Ми дотримувалися більш острова Св. Катерини, побоюючись шквалів зі сходу. Однак же знаходилися на великій глибині, яка від якірного нашого місця збільшувалася від 5 до 15 сажнів [від 9 до 27,5 м]. Ґрунт спершу був пісок, а потім мул. До 7 години всі невеликі острови залишилися на захід від нас.

У перші два дні нашого плавання свіжий вітер дув з південного сходу, потім почав повертати на норд і перейшов наостанок в північно-східний вітер. Тому кораблі йшли з такою швидкістю, що 11-го числа досягли 38о 19' пд. ш. і 50о 47' з. д. Проходячи гирло річки Ла-Плати, ми відчували досить сильну течію на північний схід, але так як ми це передбачали ще наперед, то і направили свій шлях більш на північний захід.

12 лютого. Вітер дув південно-західний, з поривами; погода була похмура. Така обставина, звичайно, для нас було дуже неприємно, бо, крім затримки в дорозі, настала чутлива холоднеча. Сьогодні з'явилися великі косатки і альбатроси {Альбатроси — великі морські птахи; вони водяться в холодному кліматі, а іноді бувають біля мису Доброї Надії в такій кількості, що в годину можна наловити удою до дюжини. Найбільший альбатрос зловлений нами при моєму поверненні з Індії в 1799 році. Від кінця одного крила до іншого він був довжиною в 10 футів [3 м].}. Один з них був чорний, крім пір'я під черевом і крилами, які були білими.

18 лютого. На 45о 29' пд. ш. і 58о 32' з. д. ми робили астрономічні спостереження. О 6 годині пополудні знято кілька місячних відстаней, за якими довгота виявилася 58о 55' і, отже, на 22 милі [41 км] на захід від довготи, яку показували хронометри. Близько 9 години, займаючись читанням в каюті, раптом відчув я удар в підвітряному борту. Уявляючи, що це походить від зайвого і раптового нахилу корабля, я зараз вийшов наверх, але, замість того, побачив позаду судна білувате тіло. Судячи по удару і по безлічі птахів, що літали навколо, я вважав його за мертвого кита, якого ми торкнулися. На щастя, це чудовисько не трапилося під ніс нашого корабля, в іншому випадку, при нашому швидкому ході, ми могли б втратити щогли.

19 лютого. Хоча і почали показуватися пташки, передвісники бурі, проте, оскільки барометр стояв високо, ми не лякалися їх. Мореплавці називають цих пташок буревісниками тому, що нерідко своєю появою вони провіщають худу і вітряну погоду. Насправді, правильніше називати їх морськими ластівками, бо вони дуже схожі на берегових ластівок, але тільки більше розмірами. Кольором вони чорні, біля хвоста мають білу пляму, а на кінцях крил з обох сторін білі смуги. Під час бурі тримаються звичайно в струмені корабельного шляху і, літаючи, дуже часто махають крилами. О 4 годині пополудні ми були на глибині 70 сажнів [130 м], а о 8 годині — 50 сажнів [92 м]; ґрунт — дрібний пісок.

22 лютого. Ми переходили з однієї широти в іншу з такою швидкістю, що відчували часту зміну і в кліматі. Але з 19-го числа, коли ми прийшли на вимірну глибину, термометр раптом знизився, і настав чутливий холод. Сьогодні близько нашого корабля з'явилося безліч китів середньої величини. Один з них підійшов майже до борту. Вони бавили нас найбільш тим, що невпинно ганялися за острівцями, складеними з спливлої трави, які ми почали проходити, починаючи з широти 40о.

25 лютого. О 4 годині ранку ми побачили землю Штатів 68. Погода була похмура, потім хоч дещо й прояснилося, але берег ледь можна було розглянути. О 9 годині ми перебували на глибині 45 сажнів [82 м], ґрунт — пісок, дрібний камінь і корал. Об 11 годині ми могли пеленгувати мис Сан-Жуан. За заміряному румбу виявилося, що з наших №№ 136 і 50 відрізнялися від істинної довготи на 1о 1' на схід. До 3 години пополудні наш курс був на зюйд, але так як вітер почав повертати на північний захід, то ми лягли на південний схід. Весь ранок не виходили у нас з уваги біленькі пташки, величиною з буревісника. Вони літали здебільшого близько плаваючої трави, якою наші кораблі були оточені набагато більше, ніж раніше. О 6 годині ми пройшли через смугу сильної течії, що простягалася зі осту на вест. Хоча море по обидва боки її пінилося і хвилювалося, але сама вона, як би складена з особливої речовини, перебувала тихою і гладкою. Це явище, може бути, походить від зустрічі двох протилежних течій.

Невсипно піклуючись про збереження здоров'я людей, я наказав з цього дня класти в горох сушений бульйон, з солоною ж їжею вживати гарбуз і цибулю, а для сніданку давати чай або пивне сусло. Така їжа і теплий одяг, який вже завчасно була виданий, без сумніву, запобігла багато хвороб, на які попередні мореплавці вельми скаржаться в подібному кліматі.

Про морську течію скажу тут тільки те, що весь час вона була змінною і що південна і західна виявилися на відстані близько 25 миль [46 км] від землі Штатів. У перші три дні, по нашому відплитті від острова Св. Катерини, течія несла нас на південний схід, а проти гирла річки Ла-Плати — на північний схід. За цим гирлом, що має в ширину близько 140 миль [260 км], між мисами Св. Марії і Св. Антоніо, плин потягнув на зюйд, але потім відхилився на норд. При цій останній течії корабель "Нева" обійшов мис Сант-Жуан.

Ще не встигли ми, так би мовити, озирнутися в просторі південній частині океану, як зустрілися з противними вітрами і кепською погодою. 26-го числа почав дути північний вітер з поривами, а на 27-е число перетворився в шторм. Тому ми змушені були йти на дуже малих вітрилах. На 28-е хоча вітер і стих, але сильне хвилювання тривало по 29-е число.

29 лютого. Сьогодні вдруге стала жорстока буря. Море було в надзвичайному русі, а хвилі били в наш корабель з такою лютістю, що виламали майже всі наші шкафути {Шкафут — частина огорожі корабля, що лежить між грот і фок-щоглами, по верхньому деку.}. Якби до полудня дощ не вщух, то, звичайно, ми втратили б усі гребні шлюпки, хоча вони і були прикріплені до палуби. Легко можна собі уявити, в якому неприємному становищі ми тоді перебували. Крім жахливої хитавиці і жорстокого вітру, нас надмірно турбували ще невпинний дощ, сніг і град.

Протягом усього шторму нас супроводжував птах завбільшки з гусеняти, схожий здалеку на альбатроса. Голова у нього товста, шия коротка, хвіст клином; верхня частина крил, голова, хвіст і ніс чорні.