Пошуки абсолюту - Сторінка 26

Дівчина стала бувати у світському товаристві й водила туди Валтасара, змушуючи його шукати розваг. На якийсь час його увагу відвернули кілька вигідних шлюбних пропозицій для старшої дочки, хоча Маргарита й оголосила, що не вийде заміж до двадцяти п'яти років. Та, незважаючи на доччині зусилля, незважаючи на жорстоку внутрішню боротьбу, на початку зими Валтасар поновив свої досліди. Але від цікавих жінок приховати таку діяльність було нелегко. Й одного ранку, допомагаючи Маргариті вдягтися, Марта сказала їй:

— Панночко, ми загинули! Це чудисько Мюлькіньє — а він, либонь, сам диявол у людській подобі, я ж ніколи не бачила, щоб він хоч перехрестився, — уже засів на горищі. Певно, пан, ваш батечко, зібрався гайнути прямою дорогою в пекло. Дай Боже, щоб він хоч вас не звів у могилу, як звів нашу сердешну пані.

— Цього бути не може,— сказала Маргарита.

— А ви самі гляньте...

Панна Клаас підбігла до вікна і справді побачила, що з димаря лабораторії куриться легкий димок.

"Через кілька місяців мені виповниться двадцять один рік,— подумала вона,— і я зумію покласти край цьому марнотратству".

Віддавшись своїй пристрасті, Валтасар, звичайно, став ще менше зважати на інтереси дітей, ніж зважав на дружину. Перешкоди тепер були менші, його сумління стало поступливішим, а пристрасть — сильнішою. І він подався дорогою слави, трудів, надії і злиднів з нестямною вірою людини, твердо переконаної у своєму тріумфі. Не сумніваючись, що досягне успіху, він працював день і ніч, працював із шалом, який лякав дочок, бо вони не розуміли, як мало виснажує людину робота, коли вона їй до вподоби. Щойно батько поновив досліди, Маргарита скасувала всі надмірності в харчуванні, стала ощадлива майже до скнарості, в чому їй старанно допомагали Жозетта і Марта. Клаас навіть не помітив цієї переміни, не помітив, що витрати по дому його дочка звела до найнеобхіднішого. Адже снідати він не приходив, спускався із своєї лабораторії тільки на обід, потім, посидівши кілька годин у вітальні з дочками, йшов спати, так і не сказавши їм жодного слова. Коли він підводився, дівчата казали йому "на добраніч", і він машинально підставляв для поцілунку одну щоку, потім другу. Його поведінка могла б накликати на родину велике лихо, якби Маргарита не була готова посісти в домі місце матері і якби таємна любов не оберігала її від небезпек такої необмеженої свободи. П'єркен перестав навідувати родичок, вважаючи, що вони будуть розорені до цурки. Земельні володіння Валтасара, які приносили шістнадцять тисяч франків річного прибутку і коштували близько двохсот тисяч екю, були вже обтяжені заставними в триста тисяч франків. Перш ніж знову зайнятися хімією, Клаас узяв значну суму в борг. Прибутків ще, може, й вистачило б на виплату позикових процентів, проте Валтасар із властивою людям, відданим якійсь ідеї, безтурботністю залишив орендну плату Маргариті на домашні витрати, і нотар прикинув, що через три роки все піде прахом,— чого не розтринькає Валтасар, те поглинуть судовики. Холодність Маргарити довела П'єркена до байдужості, майже ворожої. Щоб лишити за собою право відмовитися від своєї пропозиції про одруження, якщо дівчина геть зубожіє, він казав про Клаасів, корчати співчутливу міну:

— Бідолахи розорилися, уже нічого не вдієш. Я робив усе, що міг, для їхнього порятунку, але панна Клаас відмовилася від усіх законних засобів, які вберегли б родину від злиднів.

Еммануель, за протекцією дядька призначений директором колежу в Дуе,— і треба визнати, що завдяки своїм високим перевагам, він цілком заслужив цю посаду,— увечері приходив навідати сестер, які, тільки-но батько йшов спати, кликали до себе дуенью. І не було дня, щоб тихий стук дверного молотка не повідомляв про прихід молодого де Соліса. За останні три місяці, підбадьорений ласкавою і мовчазною вдячністю, з якою Маргарита приймала його турботи, він віднайшов самого себе. Його душа, чиста, мов діамант, випромінювала ясне світло, і Маргарита знала, що воно струменить із невичерпного джерела. У захваті спостерігала вона, як розпускаються одна за одною квіти, чиї пахощі долинали до неї уже й раніше. З кожним днем Еммануель здійснював ще якусь надію Маргарити, запалював нову свічечку в чарівних сферах кохання, що сяяла, наче сонце,— і розбігалися чорні хмари, небо ставало голубим, і дівчина бачила дорогоцінні скарби, доти занурені в морок. Почуваючи себе тепер вільніше, Еммануель міг проявити чудові риси своєї вдачі, які раніше скромно приховував: притаманну молодості безтурботну веселість, душевну щирість, яка буває тільки в людей, чиє життя заповнене наукою, чутливий розум, не зваблений світською марнотою, невинну пустотливість, що так личить юному коханню. Еммануелева душа й душа Маргарити порозумілися ще глибше, вони разом заглянули у глиб своїх сердець і знайшли там однакові думки — думки, що сяяли, мовби перлини, думки принадні і свіжі, як ті співзвуччя, що нібито лунають на морському дні й зачаровують тих, хто пірнає в пошуках перлів. Вони ближче пізнали одне одного, обмінюючись зауваженнями, по черзі виявляючи взаємну цікавість, яка в кожного з них перетворювалася на чудесні прояви почуттів. І все це без фальшивої сором'язливості, хоч і не без кокетства. Дві години, щовечора проведені з Еммануелем у Мартиному товаристві, давали Маргариті силу терпіти нелегке життя, яке для неї почалося, життя, сповнене тривоги і самозречення. Це невинне кохання, що з плином часу тільки міцніло, було для неї підтримкою. У проявах свого почуття Еммануель давав приклад природженої витонченості, яка так приваблює, лагідного й проникливого розуму, що надає багатих відтінків одноманітності почуття, як огранка надає краси одноманітному блиску дорогоцінного каменю, створюючи дивовижну гру осяйних спалахів; то були чарівні манери, таємниця яких відома лише закоханим, манери, які підкоряють жінку ласкавій руці, під чиїм доторком постійно оновлюються форми, і ніжному голосу, що вміє надати тій самій фразі нових і нових відтінків звучання. Любов не тільки почуття, вона — і високе мистецтво. В простому слові, в умінні вчасно стриматися, в будь-якій дрібничці жінка впізнає талановитого митця, здатного торкатися її серця, не завдаючи йому болю. З кожним днем Еммануелеве кохання виявляло себе все принаднішим.

— Ідучи сюди, я випередив П'єркена,— сказав він одного вечора.— Він несе лихі вісті, краще я вам їх повідомлю. Ваш батько продав ліс спекулянтам, які перепродали його частинами. Дерева уже зрубано, розпиляно і вивезено. Пан Клаас одержав триста тисяч франків готівкою — ними він розплатився з боргами в Парижі, а щоб остаточно їх погасити, він ще мусив перевести виплату ста тисяч франків на покупців, за якими лишається сто тисяч екю.

Увійшов П'єркен.

— Ну от, люба родичко,— сказав він,— от ви й розорені. Я вас остерігав, а ви не захотіли слухати. Непоганий апетит у вашого батька, взяв і вмить проковтнув ваш ліс. Другий опікун, пан Конінкс, зараз у Амстердамі, де він закінчує ліквідацію свого статку, ось цю хвилину й обрав Клаас, щоб завдати вам удару. Негаразд він учинив, негаразд. Я щойно написав Конінксові, та коли він приїде, усе вже розвіється прахом. Доведеться вам подавати на батька в суд, процес недовго триватиме, але буде ганебним, і пан Конінкс не має права відмовитися взяти в ньому участь — такий закон. Ось до чого призвела ваша впертість. Розумієте ви хоч тепер, наскільки я був обачливий, наскільки відданий вашим інтересам?

— А я приніс вам добрі вісті, панно Маргарито,— сказав молодий де Соліс своїм лагідним голосом.— Габрієля прийняли до Політехнічної школи. Всі перешкоди до його прийому усунуто.

Маргарита подякувала своєму другові усмішкою і сказала:

— Мої заощадження згодяться! Марто, завтра ж почнемо збирати Габрієля в дорогу. Бідолашна Фелісіє, доведеться нам добре потрудитися,— мовила вона, поцілувавши сестру в чоло.

— Завтра він приїде додому на десять днів, у Парижі йому треба бути п'ятнадцятого листопада.

— Мій родич Габрієль обрав чудову дорогу, йому самому доведеться збивати собі статок,— сказав нотар, змірявши поглядом Еммануеля.— Але, дорога Маргарито, ідеться про честь вашої родини. Чи не вислухаєте ви мене хоч тепер?

— Ні,— сказала вона,— якщо ви знову заговорите про одруження.

— Як же ви збираєтеся вчинити?

— Та ніяк.

— А проте, ви уже повнолітня.

— Стану повнолітньою через кілька днів. А ви можете запропонувати якийсь вихід, щоб погодити наші інтереси з нашим обов'язком щодо батька і з честю родини?

— Без вашого дядька ми нічого не вдіємо, родичко. Отже, я зайду, коли він приїде.

— До побачення,— сказала Маргарита.

"Що вбогішою стає, то дужче носа копилить",— подумав нотар.

А вголос сказав:

— До побачення, мадмуазель. Моє вам вітання, пане директоре.

І пішов, не попрощавшись ні з Фелісією, ні з Мартою.

— Ось уже два дні я вивчаю кодекс, а також радився із старим адвокатом, другом мого дядька,— сказав Еммануель тремтячим голосом.— Завтра, якщо ви мені дозволите, я поїду до Амстердама. Послухайте-но, дорога Маргарито...

Він уперше її так назвав, вона подякувала йому за це поглядом блискучих від сліз очей, усмішкою та нахилом голови. Еммануель замовк, показавши очима на Фелісію й Марту.

— Говоріть при сестрі,— сказала Маргарита.— Вона й без цієї розмови давно змирилася з нестатками та працею, вона така лагідна і така мужня! Але вона повинна знати, скільки твердості духу нам знадобиться ще.

Сестри взялися за руки й поцілувалися, наче зміцнюючи свій союз перед лицем нещасть.

— Залиште нас, Марто.

— Так от, дорога Маргарито,— вів далі Еммануель і в його голосі пробилися нотки щастя,— адже він здобув право, хай і невеличке, довести свою любов,— я узнав прізвища й адреси покупців, які мають сплатити ще двісті тисяч франків за зрубаний ліс. Завтра ж, якщо ви погодитеся, повірений, діючи від імені пана Конінкса, який підтвердить його повноваження, подасть їм протест. Через шість днів ваш двоюрідний дід повернеться, скличе сімейну раду й оголосить Габрієля правосильним, адже йому вже виповнилося вісімнадцять. А ставши обоє правосильними, ви й ваш брат зажадаєте свою частку з вартості проданого лісу, і пан Клаас муситиме виплатити вам двісті тисяч, адже на них, за нашим проханням, буде накладено арешт.