Пошуки абсолюту - Сторінка 27

Що ж до решти — ста тисяч, які належить сплатити вам іще — то ви одержите заставну на цей дім. Пан Конінкс зажадає також гарантій на триста тисяч франків, які складають частку Фелісії й Жана. За цих обставин вашому батькові доведеться перезаставити оршійський маєток, уже заставлений на сто тисяч екю. Коли йдеться про заставні, закон віддає перевагу неповнолітнім і має зворотну силу; таким чином усе буде врятовано. Віднині в пана Клааса будуть зв'язані руки.. Ваші землі відчуженню не підлягають, а під свої він уже нічого не позичить, адже під них і так одержано суми, які перевищують їхню вартість. Отже, справа владнається по-сімейному, без суду і без скандалу. Обставини приневолять вашого батька бути розважливішим у своїх дослідах, а то й зовсім їх припинити.

— Але ж прибутків у нас зовсім не буде? — мовила Маргарита.— Сто тисяч франків, забезпечених заставною на дім, не дадуть нам нічого, бо ми в ньому живемо. А прибутки від батькового маєтку на Оршійській рівнині підуть на виплату відсотків за триста тисяч франків, які батько комусь заборгував,— на що ж ми житимемо?

— Насамперед,— сказав Еммануель,— переведіть на державні цінні папери п'ятдесят тисяч франків — Габрієлеву частку від двохсот тисяч, і за нинішнім курсом вони даватимуть понад чотири тисячі франків річного прибутку. Цих грошей Габрієлеві вистачить і на пансіон, і на життя в Парижі. А сумою, яка йому належить по заставній на батьківський дім і цінними паперами своєї ренти, він розпоряджатися не зможе й таким чином не розтратить жодного деньє, і вам буде однією турботою менше. Ну, а на вашу долю хіба не залишиться півтораста тисяч франків?

— Батько їх у мене попросить,— сказала вона із страхом,— і я не зможу йому відмовити.

— Ну що ж, дорога Маргарито, ви врятуєте їх, відступивши право розпоряджатися ними. Переведіть їх у державні цінні папери, на ім'я вашого брата. Ця сума даватиме вам дванадцять-тринадцять тисяч річного прибутку, і на них ви проживете. А що правосильним неповнолітнім закон не дозволяє передавати свої права іншій особі без згоди сімейної ради, то в такий спосіб ви собі забезпечите три роки спокійного життя. На той час ваш батько або розв'яже свою проблему, або — ймовірніше — відмовиться від пошуків. Габрієль стане повнолітнім і переведе цінні папери на ваше ім'я, щоб провести розрахунок між усіма вами.

Маргарита попросила ще раз пояснити їй хитромудрощі закону, в яких спочатку не зрозуміла анічогісінько. То була незвичайна сцена: двоє закоханих уважно вивчали Цивільний кодекс, який передбачливо приніс із собою Еммануель, щоб розтлумачити своїй коханій закони, які визначали майнові права неповнолітніх. Незабаром Маргарита таки збагнула їхню суть, завдяки властивій жінкам проникливості, якій кохання надало ще більшої гостроти.

Наступного дня Габрієль повернувся в батьківський дім. Коли Еммануель де Соліс підвів хлопця до Валтасара й повідомив, що його прийнято до Політехнічної школи, батько вдячно потис директорові руку і сказав:

— Я дуже радий. Отже, Габрієль стане вченим.

— О брате,— сказала Маргарита, побачивши, що батько вже знову підіймається в лабораторію,— працюй старанно і не розкидайся грішми! Не відмовляй собі в необхідному, але будь ощадливий! У свій вільний час навідуй наших друзів і родичів, щоб не засвоїти звичок, які розоряють молодих людей. Твій пансіон коштуватиме близько тисячі екю, тобі ще лишатиметься тисяча франків на дрібні витрати, і цього має вистачити.

— Я ручаюся за нього,— сказав Еммануель де Соліс, поплескавши свого учня по плечу.

Через місяць пан де Конінкс за згодою Маргарити домігся від Клааса всіх необхідних гарантій. Плани, що їх так мудро задумав Еммануель, було цілком схвалено й виконано. Перед лицем закону, в присутності родича, чия сувора порядність була незламною у питаннях честі, Валтасар, присоромлений продажем, на який погодився тільки тоді, коли кредитори загнали його в цілковиту безвихідь, підкорився всім вимогам, які перед ним поставили. Радий з того, що може відшкодувати збитки, завдані дітям майже несамохіть, він підписав усі папери, лише неуважно на них поглянувши, як то й годиться вченому. Він утратив усяку передбачливість, ніби оті негри, що вранці продають дружину за ковток горілки, а ввечері плачуть за нею16. Він не замислювався навіть про найближче майбутнє, не думав, звідки візьме гроші, коли витратить своє останнє екю. Він і далі провадив досліди, бездумно купував усе необхідне для своєї роботи, не думаючи про те, що тепер він тільки значиться власником дому та маєтків, що суворий закон не дозволить йому добути жодного су під заставу майна, яке він тільки юридично охороняє. 1818 рік минув без пригод. Габрієль двічі на рік акуратно надсилав сестрам відсотки з ренти, придбаної на його ім'я, і з цих дванадцяти тисяч франків їм доводилося оплачувати і виховання Жана, і витрати по господарству. В грудні того року Еммануель утратив дядька.

Одного ранку Маргарита довідалася від Марти, що батько продав свою колекцію тюльпанів, меблі з переднього дому й усе срібло. Вона мусила купити нові столові прибори, які позначила своїми ініціалами. Досі Маргарита зберігала мовчанку й не докоряла Валтасарові за його грабіжницькі вчинки. Але того вечора, після обіду, вона попросила Фелісію залишити їх з батьком на самоті, й коли він, за своєю звичкою, сів у крісло біля каміна, сказала йому:

— Тату, ви хазяїн у цьому домі й можете продати тут усе, навіть своїх дітей. Ми підкоримося вам безвідмовно, але все-таки я змушена повідомити вас, що грошей у нас немає, що ми навряд чи дотягнемо до кінця року. Мені й Фелісії доводиться працювати удень і вночі, щоб закінчити мереживну сукню, яку нам замовили, й на виторгувані гроші оплатити пансіон Жана. Богом заклинаю вас, любий тату, припиніть свої досліди!

— Ти маєш рацію, люба дитино, через півтора місяці все буде скінчено! Я або знайду Абсолют, або доведу, що Абсолюта не існує. Ви станете мільйонерами...

— Залиште нам поки бодай шматок хліба,— відповіла Маргарита.

— У нас нема хліба? — перелякано вигукнув Валтасар.— У Клаасів немає хліба? А наші маєтки?

— Ліс у Веньї ви зрубали, земля там не розчищена, і на ній нічого не росте. Що ж до оршійських ферм, то прибутків від них не вистачає на оплату відсотків з позичених вами сум.

— На що ж ми тоді живемо? — запитав він.

Маргарита показала на свою голку і додала:

— Габрієлева рента підтримує нас, але цього мало. До кінця року я як-небудь зведу кінці з кінцями, якщо тільки ви не засиплете мене несподіваними накладними, адже ви нічого не кажете про свої закупи в місті. Коли я вже певна, що грошей вистачить на три місяці, що я нібито розподілила їх на всі витрати в нашому невеличкому господарстві, надходить рахунок на соду, поташ, цинк, сірку і хтозна на що!

— Люба дитино, потерпи ще півтора місяці, й потім я поводитимуся розважливо. Ти побачиш тоді чудеса, дорога Маргариточко.

— Пора вам подумати і про справи. Ви все продали: картини, тюльпани, срібло, у нас нічого не залишилося. То хоч не влазьте в нові борги.

— Більше не влізу,— сказав старий.

— Більше не влізу! — вигукнула Маргарита.— То у вас вони вже є?

— Ет, дрібнички,— відповів він, почервонівши й відводячи погляд. Уперше Маргарита відчула глибокий сором, побачивши, до якого приниження дійшов батько і так їй стало гірко, що вона не знайшла в собі мужності розпитати його. Через місяць після цієї сцени з'явився місцевий банкір і подав до сплати вексель на десять тисяч франків, підписаний Клаасом. Коли Маргарита попросила банкіра зачекати один день, висловивши жаль, що її заздалегідь не попередили про цей платіж, той визнав за потрібне повідомити її, що фірма Проте і Шіфревіля має ще дев'ять векселів по десять тисяч терміном на кожний наступний місяць.

— Все ясно! — вигукнула Маргарита.— Час настав.

Вона послала покликати батька і, чекаючи його, ходила великими кроками по вітальні, розмовляючи сама із собою:

"Треба знайти сто тисяч франків,— повторювала вона подумки,— інакше батька посадять до в'язниці! Що ж робити?"

Валтасар усе не приходив. Стомившись чекати його, Маргарита піднялася в лабораторію. Увійшовши туди, вона побачила батька посеред величезної яскраво освітленої кімнати, заставленої приладами та запорошеними скляними посудинами. Там і сям книжки, на столах — безліч хімікатів, усі з етикетками й номерами. Повсюди безлад, такий властивий для завжди заклопотаного вченого і такий суперечний фламандським звичаям. Над усім цим розмаїттям колб, реторт, металів, фантастично забарвлених кристалів, підвішених на стінах або розкиданих на печах проб, царював Валтасар Клаас, без сюртука, із закасаними, як у чорнороба, рукавами і розхристаними грудьми, вкритими сивим, як і на голові, волоссям. У його погляді, що прикипів до пневматичної машини, було щось страшне. Над приймальним резервуаром цієї машини була закріплена двоопукла лінза, заповнена спиртом, що збирала сонячні промені, які проникали на горище крізь кругле слухове вікно. Приймальний резервуар стояв на ізольованій підставці і з'єднувався дротами з величезною батареєю Вольта. Мюлькіньє, який, обертаючи підставку машини, закріплену на рухомій осі, пильно стежив за тим, щоб лінза постійно була перпендикулярна сонячним променям, підвівся, весь чорний від пороху, і сказав:

— Стійте, панно, не підходьте!

Дивна поза батька, який, здавалося, уклякнув перед своєю машиною під прямовисними сонячними променями, що падали на нього, його рідке волосся, схоже на срібні ниті, його гулястий череп, риси обличчя, що застигли у схвильованому чеканні, незвичайність предметів, які оточували його, чудернацькі машини, обриси яких невиразно проступали із затоплених сутінню кутків просторого горища — усе це разом, приголомшило Маргариту, її опанував моторошний жах, і вона подумала: "Мій батько збожеволів!"

Вона підійшла до нього й прошепотіла йому на вухо:

— Відішліть Мюлькіньє.

— Е, ні, дитино, він мені потрібен, я жду результату одного чудового досліду, до якого ніхто, крім мене, досі не додумався. Ось уже три дні ми чатуємо на достатньо яскравий сонячний промінь. Я маю можливість піддати метали дії сконцентрованого сонячного світла та електричного струму в порожньому просторі.