Різдвяна вечірка - Сторінка 4

Ви всі заявили, що рівним коштом нічого про нього не знаєте. Ніхто з вас не хоче зараз переглянути свою заяву?

Стрілки на моєму годиннику показували за двадцять сьому. Поліцейські, коронер, лікар, дактилоскопісти, санітари – братія, котра нараховувала добрих дві дюжини муніципальних службовців, – завершили зі звичною для подібних випадків роботою, що включала і допити свідків віч-на-віч. Найвищої честі удостоївся я – мене допитували почергово Стеббінс, слідчий з найближчого поліцейського управління, а затим ще й особисто інспектор Кремер. Останній відбув близько п'ятої, щоб організувати облаву на Санта Клауса.

– Я не суперечу проти того, щоб поїхати до прокурора, – заявив Кірнан Стеббінсу. – В даних обставинах я взагалі не маю права перечити. Щоправда, ми вже розповіли вам усе, що знали; я – принаймні. Мені здається, що у вас зараз одна задача – спіймати вбивцю.

– Не хочете ж ви сказати, – втрутилася місіс Джером, – що ніхто з присутніх нічого про нього не знає?

– З ваших слів виходить саме так, – відповів їй Перлі. – Ніхто не знав, навіть, що тут взагалі буде Санта Клаус – так у всякому разі я затямив. Сюди його привів Боттвайль, за чверть на третю, зі свого кабінету. Очевидно, Боттвайль сам умовився з ним, і Санта Клаус, піднявшись на особистому ліфті Боттвайля, перевдівся прямо в його кабінеті. Можу вам сповістити, що це підтверджується фактами. Костюм Санта Клауса був проданий у крамниці "Берлсон," що на Сорок четвертій вулиці. Містер Боттвайль подзвонив туди вчора вдень і умовився про те, що костюм надішлють сюди, з позначкою особисто для нього. Міс Квон визнала, що отримала згорток і сама віднесла Боттвайлю в кабінет.

Якщо вірити поліцейським, то ніхто ніколи не констатує якийся факт, не заявляє, не сповіщає і навіть не доповідає, а – визнає.

– Крім того, – визнав Перлі, – ми зараз перевіряємо агентства, в яких могли б замовити послуги Санта Клауса, проте, це задача не з простих. В агентствах часто самі не знають, з ким мають справу. Якщо у нашого Санта Клауса були судимості, то цілком зрозуміло, що, побачивши, яке піднялося сум'яття, він вважав за потрібне зникнути. Поки увага всіх була прикута до Боттвайля, він непомітно піднявся в кабінет, перевдівся і був такий. Костюм кинув у ліфті. Якщо ми маємо рацію і Санта Клаус був звичайною людиною, найнятою через агентство, то вбивати Боттвайля у нього причин не було. Опріч того, він не міг знати, що Боттвайль п'є тільки перно, і поготів не міг знати, де зберігається отрута.

– До того ж , – додав Еміль Хетч, що сидів похмуріший за хмару, – якщо його найняли в агентстві, тікати для нього було б не просто необачно, а безглуздо. Адже його неминуче розшукають. Тож, навряд чи його найняли через агентство. Це, можливо, хтось із знайомих Боттвайля, котрий знав і про перно, і про яд, і до того ж мав серйозну причину, щоб убити Боттвайля. А ви тільки даремно гаєте час, займаючись агентствами.

Стеббінс пересмикнув могутніми плечами.

– Наша робота в тому і полягає, щоб витрачати час на розшук, містер Хетч. Можливо, ваш Санта Клаус настільки пройнявся, що не усвідомлював свої дії. Я, звісно, розумію, що в разі удачі, якщо з'ясується, що його і справді найняли з допомогою агентства, Санта Клаус виявиться непричетним до вбивства, але ж пляшку отруїли. Я хочу, щоб ви це добре розуміли, і не дивувалися, чому вас просять лишатися вдома, по вказаних вами адресах. І не помиляйтеся відносно серйозності цього прохання.

– Чи не маєте ви на увазі, – різко спитала місіс Джером, – що нас усіх підозрюють? Що я, чи мій син, ми є під підозрою?

Перлі відкрив було рот, але майже відразу закрив його. Нічого не вдієш – стикаючись з подібними дамочками, доводиться гамувати свої пориви. Ясна річ – він збирався у відповідь бовкнути: "Розуміється, трясця твоїй матері!" Замість цього йому довелося найлагідніше заявити:

– Я хочу сказати тільки одне – ми мусимо неодмінно розшукати цього Санта Клауса, а вже потім побачимо. Якщо виявиться, що він ні при чім, нам доведеться продовжити розшук убивці, і ми дуже розраховуємо на вашу допомогу. Певен, що усі ви ладні надати нам посильну допомогу. Чи не так, місіс Джером?

– Я б радо помогла вам, але я рівним коштом нічого не знаю. Окрім одного: мого любимого і обожнюваного друга більше немає серед живих, а я зовсім не хочу терпіти ні погроз, ні образ. А що ви таке сказали щодо отрути?

– Це вам відомо. Вас уже розпитували.

– Так, звісно, але що ви хотіли сказати?

– Ви мали б уже й самі зрозуміти це із запитань, які вам ставили. Лікар, який оглядав тіло, вважає, що вбивця використав ціаністий калій, і розраховує підтвердити свій висновок під час розтину. Еміль Хетч користується ціаністим калієм, займаючись чеканкою і гальванопокриттям, – у майстерні на нижньому поверсі у шафі стоїть ціла банка ціаніду, а в майстерню з кабінета Боттвайля ведуть кручені сходи. Будь-хто з тих, що знали про це, а також те, що Боттвайль тримає цілий ящик перно у своїй шафі, і що в ящику стола завжди стоїть відкупорена пляшка, – не міг навіть мріяти про вдаліший збіг обставин. Четверо з вас зізналися в тому, що знають і те, й інше. Ще троє – місіс Джером, Лео Джером і Арчі Гудвін – визнали, що знали про перно, втім заперечують, що знали про ціаністий калій. Тому...

– Це неправда! Вона знала про ціаністий калій!

Рука місіс Перрі Портер Джером злетіла з коліна сина, котре стискала, і ляснула Черрі Квон по щоці. Лео Джером судомно вчепився в руку матері і повис на ній. Альфред Кірнан підскочив і мені, навіть, здалося було, що він збирається розправитися з місіс Джером, однак, Марго Дікі, яка розгадала його наміри, вхопила його за боковини піджака і втримала.

Черрі прикрила долонею постраждалу щоку, і сиділа нерухомо, не розкриваючи рота.

– Сядьте на місце, – наказав Стеббінс Кірнану. – І схаменіться. Міс Квон, ви говорите, що місіс Джером знала про ціаністий калій?

– Звичайно, знала, – процвірінькала міс Квон. – Одного разу в майстерні містер Хетч у моїй присутності пояснив їй, як він ним користується і якої обережності дотримується.

– Містер Хетч? Ви підтверджуєте...

– Нісенітниця! – відрізала місіс Джером. – Що з того, що він мені пояснив? Я давно і думати про це забула. Повторюю: я не стерплю ніяких образ!

Перлі пильно подивився на неї.

– Послухайте, місіс Джером, якщо ми розшукаємо Санта Клауса і виявиться, що він був знайомий з Боттвайлем і мав підстави його недолюблювати, то все може на цьому закінчитися. В протилежному наслідку нікому, включно з вами, ніякі розмови про образи не поможуть. Досі, наскільки мені відомо, тільки один з вас збрехав нам. Це ви. Це буде занесено в протокол. Завважте, що для будь-кого з вас брехня обернеться неприємностями, тоді як нам, як не дивно, це лише на руку. На цьому ми з вами розстанемося. Містер Кірнан і містер Хетч, ці люди, – Стеббінс вказав на двох поліцейських, що стояли в нього за спиною, – відвезуть вас до прокурора. Решта можуть бути вільні – тільки не забувайте про мої слова. Гудвін, я хочу з тобою побесідувати.

Він вже зі мною бесідував, але я не став загострювати на цьому увагу. Кірнан же виявився менш поступливим і зауважив, що мусить піти останнім, щоб зачинити всі двері. Стеббінс не став чинити йому перепон. Усі три жінки, Лео Джером, Стеббінс і я спустилися на ліфті, лишивши поліцейських з Кірнаном і Хетчем нагорі. Стоячи на тротуарі, я проводжав поглядом жінок, які розбрелися по сторонах, і Лео Джерома, але ознак стеження не помітив. Снігопад, як раніше, не припинявся – радісна перспектива для Різдва і прибиральників вулиць. Біля тротуару очікували дві поліцейські машини, і Перлі, підійшовши до однієї з них і розчахнувши дверцю, кивком запросив мене залізти досередини.

– Якщо мені також пропонують прокотитися до прокурора, – заперечив я, – то я хотів би спершу попоїсти. Пам'ятаю – якогось разу мене там ледве голодом не заморили.

– Окружний прокурор тебе не чекає, – осміхнувся Стеббінс. – Поки що, принаймні. Я просто пропоную тобі укритися від снігу.

– Це міняє справу, – згодився я і прослизнув досередини, рухаючись подалі, щоб звільнити місце для Перлі. А місця йому треба було чимало. Вгромадившись на сидінні, він зачинив дверцю.

– Раз ми все одно сидимо в машині, – запропонував я, – чому б нам заодно не прокотитися? По місту можеш не колесити – просто висади мене на Тридцять п'ятій вулиці.

Однак Перлі неочікувано затявся.

– Я не люблю розмовляти під час їзди. Як, втім, і слухати. Що ти тут робив сьогодні?

– Я вже говорив. Розважався. Скуштував три марки шампанського. Мене запросила міс Дікі.

– Спробуй ще разок. Зі всієї компанії ти – єдиний сторонній. Чому? Для міс Дікі ти чимось особливим не являєшся. Вона збиралася вийти заміж за Боттвайля. Отже, чому?

– Запитай у неї.

– Ми вже питали. Вона сказала, що особливих причин запрошувати тебе у неї не було. Ще додала, що ти подобався Боттвайлю, та й решта вважали тебе за свого – з тієї пори, як ти розшукав для них якісь гобелени. Говорила вона плутано, підбирала слова. До того ж, сам знаєш – всякого разу, коли стається вбивство, а ти знаходишся поблизу, мені цікаво знати – чому. Запитую в останній раз.

Отже, вона не стала споминати про дозвіл на шлюб. Молодець. Я б із більшим задоволенням з'їв увесь сніг, що випав у Нью Йорку починаючи з полудня, ніж би спробував пояснити походження цього папірця сержанту Стеббінсу чи інспектору Кремеру. Саме по цій причині я і перерив корзинку для паперів.

– Спасибі за довіру, – відповів я, – але зловживати я нею не стану. Я вже повідав тобі, як на духу, про все бачене і чуте сьогодні, —— тут я невільно опинився в одній компанії з місіс Джером, оскільки я змовчав про розмову з Марго, —— І розповів усе, що знаю про усіх цих людей. Дай мені спокій і відправляйся ловити свого вбивцю.

– Я тебе знаю, як облупленого, Гудвін.

– Атож, і ти, навіть, називав мене Арчі. Я свято бережу пам'ять про це.

– Я тебе надто добре знаю, – замислено промовив він. Його крупна голова на бичачій шиї повернулася до мене, і наші погляди зустрілися. – Не думаєш же ти, що я здатний повірити в те, що цей хлопець чкурнув з кімнати, а ти його не помітив?

– Маячня! Я сидів на підлозі, у мене на руках помирав чоловік, а усі решта згрудилися навколо нас.