Різдвяна вечірка - Сторінка 6

Можу я поставити одне запитання?

Вульф злісно втупився на мене. Я вирішив, що це знак згоди.

– Коли ви подзвонили Боттвайлю, щоб домовитися про цей маскарад?

– Вчора вдень, в половині третьої. Поки ти ходив у банк.

– У вас є підстави вважати, що він міг кому-небудь проговоритися?

– Ні. Він пообіцяв, що це лишиться між нами.

– Будемо сподіватися. Костюм він купив сам, так що тут все гаразд. Поїхавши сьогодні з дому в половині дванадцятої, ви відразу відправилися до Боттвайля?

– Ні. Я виїхав тільки тому, що ви з Фріцем очікували від мене цього. Спочатку я заїхав за рукавичками, потім ми зустрілися з містером Боттвайлем в "Рустермані" і пообідали разом. Звідти поїхали на таксі до нього і піднялися в його особистому ліфті в кабінет. Це було на початку третьої. Містер Боттвайль відразу ж поліз до ящика стола, дістав пляшку перно, сказав, що завжди випиває келишок після обіду, і запросив мене скласти йому компанію. Я відмовився. Він наповнив келишок, осушив його двома ковтками і прибрав пляшку в ящик.

– О, Боже! – я присвиснув. – Дорого б дали в поліції, щоб почути про це.

– Не сумніваюсь. Костюм Санта Клауса був запакований у коробку. До кабінета примикає туалетна кімната з ванною...

– Знаю. Мені доводилося нею користуватися.

– Я взяв костюм і перевдягнувся там. Містер Боттвайль замовив найбільший розмір. але костюм все одно виявився затісний, отож мені довелося повозитися. Я провів там близько півгодини чи трохи більше. Коли я повернувся в кабінет, в ньому не було жодної душі, але незабаром містер Боттвайль повернувся – піднявся сходами з майстерні – і допоміг мені начепити парик і маску. Ледве ми завершили з маскарадом, як з'явилися Еміль Хетч, місіс Джером і її син – вони також піднялися сходами. Я вийшов до студії, де застав міс Квон, міс Дікі і містера Кірнана.

– А невдовзі нагодився і я. Виходить, без маски вас не бачив ніхто. А коли ви наділи рукавички?

– В останню мить. Перед тим, як увійти до студії.

– Отже, відбитки ваших пальців десь могли лишитися. Я розумію – ви не припускали, що Боттвайля уб'ють. І свій одяг ви лишили в туалетній кімнаті. Ви певні, що, виходячи, нічого не забули там?

– Так. Я все-таки не повний ідіот.

Я утримався від коментарів, проте запитав:

– А чому ви не лишили рукавички у ліфті разом з маскарадним костюмом?

– Рукавички купувалися окремо від костюма, тому я гадав, що розсудливіше буде не залишати їх.

– Особистий ліфт Боттвайля розташований в задній частині вестибюля внизу. Хто-небудь бачив, як ви виходили з будинку чи перетинали вестибюль?

– Ні. Внизу не було жодної душі.

– А як ви добралися додому? Взяли таксі?

– Ні. Фріц чекав мене не раніше шостої чи навіть пізніше. Я прогулявся пішки до бібліотеки, посидів там зо дві години і вже звідти поїхав додому на таксі.

Я піджав губи і співчутливо покачав головою. З часу поїздки в Чорногорію на його долю не випадало таких тривалих і тяжких мандрівок. Більше милі! Прокладаючи собі дорогу в заметіль, підганяючий страхом перед суворим і безпощадним переслідувачем – законом. Втім, оскільки у відповідь на своє співчуття я удостоївся лише розлюченого погляду, розвивати цю тему я не став.

Натомість дав волю своїм почуттям. Гучно розреготався. Закинувши голову назад і схопившись за живіт. Мені хотілося це зробити з тієї самої миті, коли я дізнався, хто ховався під маскою Санта Клауса, але все було не в пору через тривожні думки. Вволю насміявшись, я втер сльози і перевів дух. І хотів було вже жартувати, але Вульф зненацька вибухнув:

– Прокляття! – проревів він. – Женися і котися до диявола!

Ого! Справа істинно приймала серйозний оборот. Я остаточно переконався, що мав рацію, коли здогадався, що Вульф відправив мене нагору поміркувати на самоті. З мого боку треба було проявити мудрість і такт.

– Прошу вибачення, – розшаркався я. – Щось у горло вскочило. Самі напишете, як ви це собі уявляєте, чи дозволите мені?

– Я волів би послухати тебе, – понуро пробурчав Вульф.

– Так, сер. Мені видається, що ми повинні запросити інспектора Кремера на дружню бесіду, і, коли він прийде, чесно повинитися в усіх гріхах. Тоді...

– Ні. Я на це не піду.

– Тоді я сам піду до нього і викладу все без таємниць. Звісно...

– Ні! – в голосі Вульфа продзвенів метал.

– Гаразд, тоді поясню, як я міркую. В поліції не стануть нічого починати, допоки не знайдуть Санта Клауса. А знайдуть його обов'язково – це як пити дати. Якщо він залишив де-небудь хоч один відбиток, його зрівняють з відбитками зі всіх досьє, які мають у своїх архівах, і рано чи пізно до вас доберуться. Їх люди прочешуть усі крамниці, які торгують чоловічими рукавичками. Вони прослідкують за всіма пересуваннями Боттвайля і неминуче рознюхають, що ви разом обідали в "Рустермані", після чого ваша пісня відспівана. Вони дізнаються, що ви разом приїхали і піднялися до нього в кабінет. Це, звісно, не доводить. що Санта Клаус – ви, але після того, як вони з'ясують, що ви самі придбали рукавички, я вам не заздрю. Втім, можете набрехати їм з три короби. Скажете, приміром, що заклалися на сотню зелених... навіть на тисячу – що нам дріб'язок! – що проведете зі мною в одній кімнаті десять хвилин, а я вас не упізнаю. А я з радістю вам підіграю.

Я схилився вперед.

– І ще дещо. У Кремера вже давно руки сверблять запроторити вас за грати, а в даному випадку будь-який суддя дасть згоду на те, щоб затримати вас, як важливого свідка, котрий зник з місця злочину. Якщо ж ви подзвоните містеру Кремеру і запросите посидіти і попити пивця в теплій і дружній обстановці, то можете відбутися легким переляком, хоч і змушені будете потерпіти деякі незручності. І останнє. Якщо ви будете пручатися і дочекаєтеся, що поліція сама вас викриє, ви вже не наважитеся дати показання про те, що Боттвайль у вашій присутності приклався до пляшки і лишився живий. В такому разі вас упечуть за приховання важливих доказів. Якщо ж ви покличете Кремера і викладете все, як на духу, він буде вдячний, хоч виду, звісно, не подасть. Думаю, що він зараз у себе. Подзвонити йому?

– Ні. Я не можу зізнатися містеру Кремеру у скоєному. Не можна ж допустити, щоб заголовки вранішніх газет рясніли викриттям цього нечуваного маскараду.

– Отже, ви збираєтеся сидіти в кріслі і читати "Тут і тепер" доти, допоки не нагрянуть поліцейські з ордером на арешт?

– Ні. Це було б безглуздо, – Вульф втягнув повітря ротом і шумно видихнув через ніс. – я сам знайду вбивцю і здам його містеру Кремеру. Нічого іншого мені не лишається.

– Ага, он воно як виходить?

– Авжеж.

– Могли б сказати відразу, а не слухати, як я тут розпинаюся.

– Я хотів послухати, чи співпадає твій аналіз ситуації з моїм. Я цілком задоволений.

– Прекрасно. Тоді ви повинні давати собі звіт у тому, що в нашому розпорядженні можуть бути два тижні, але з таким же успіхом і дві хвилини. Можливо, в цю мить який-небудь надто спритний дактилоскопіст вже дзвонить Кремеру, щоб сповістити йому приємну новину: знайдені відбитки, як дві краплі води співпадають з поліцейськими архівними відбитками Ніро Вул...

Задзеленчав телефон, і я підскочив на стільці, ніби в мене увіткнули булавку. Невже я перейшов межу, припустивши, що в нашому розпорядженні цілих дві хвилини? Втім, трубку я підняв нетремтячою рукою. Так мені здалося. Вульф рідко піднімає трубку з паралельного апарата, установленого на його столі, поки не з'ясує, хто мій співбесідник; на цей же раз він схопив її відразу і, не зволікаючи, підніс до вуха.

– Контора Ніро Вульфа, біля телефона Арчі Гудвін, – упевнено відкарбував я.

– Вам дзвонять з контори окружного прокурора, містер Гудвін. сприводу вбивства Курта Боттвайля. Ми хочемо бачити вас завтра у себе о десятій ранку.

– Гаразд. Буду обов'язково.

– Не запізнюйтесь, будь ласка.

– Буду рівно о десятій.

Трубки ми поклали одночасно. Вульф зітхнув. Я послідував його прикладу.

– Що ж, – почав я, – Так, як я вже битих десять разів торочив їм, що рівним коштом нічого не знаю про Санта Клауса, будемо сподіватися, що цього питання мені більше не поставлять. В протилежному разі було б цікаво зрівняти мій голос, коли я говорю правду і – коли безсоромно брешу.

Вульф хрюкнув.

– Добре. Я хочу знати в усіх подробицях про те. що діялося там після мого виходу. Але насамперед – вихідні дані. Думаю, завдяки твоїм інтимним стосункам з міс Дікі ти добре знаєш, що представляють з себе ці люди. Отже?

– Не дуже добре. – Я прокашлявся. – Мабуть, я маю вам у дечому зізнатися. Справа в тому, що я не перебуваю в інтимних стосунках з міс Дікі...

Я примовк. Задача виявилася навіть складніша, ніж я уявляв.

– Підбери інший прикметник. Я не збирався ні на що натякати.

– Справа зовсім не в прикметниках. Міс Дікі чудово танцює – рівних їй по цій частині я не зустрічав, – і за останні два місяці ми разів сім чи вісім ходили з нею по танцювальних залах і клубах. У понеділок ввечері, коли ми танцювали у клубі "Фламінго", вона попросила мене про послугу. За її словами, Боттвайль, котрий обіцяв одружитися з нею ще рік тому, зволікає і ухиляється від прямої відповіді, і вона хоче вжити якихось заходів, щоб вправити йому мізки. До того ж Черрі Квон почала його серйозно зваблювати, а міс Дікі не хотілося б віддавати Боттвайля суперниці. Отож, міс Дікі і попросила, щоб я дістав бланк шлюбного дозволу, вписав туди наші з нею імена і віддав їй. Вона збиралася показати цей папір Боттвайлю і заявити в лоб – або зараз, або ніколи. Мені її вигадка приглянулася, позаяк не віщувала жодного ризику, та й танцює міс Дікі, як я вже говорив, просто чудово. У вівторок вдень я роздобув бланк – не стану уточнювати, як мені це вдалося, – і в той же вечір у себе в кімнаті, заповнив його, скріпивши липовий дозвіл вигаданим підписом.

У горлі Вульфа щось заклекотіло.

– Ось і все, – завершив я свою сповідь. – У виправдання можу сказати одне: у мене і в думках не було показувати вам цей папір. Але ви мене жахливо розлютили, коли взяли до рук книгу. Ваша пам'ять не поступається моїй, і ви, напевне, помітили, як перед самим приходом Боттвайля і місіс Джером, —— ми з Марго відійшли вбік, щоб спокійно поговорити. Вона сказала мені, що папірець спрацював. Докладно це звучало так: "Разюче! Кращого годі було і чекати!" Вона додала також, що напередодні ввечері, сидячи у своєму кабінеті, Боттвайль розірвав наш шлюбний дозвіл і викинув обривки у корзинку для сміття.