Русь первозданна - Сторінка 67

Шапки, високі, розширені вгору, з накинутою прозорою хмаркою з найтоншої тканини, чи грубі гостроверхі клобуки незвичайно побільшували зріст духовних. Рокотали баси, відповідав ніжний хор дискантів, альтів, жіночний, прекрасний.

Готи й герули стояли бездіяльні, а процесія здавалася безкінечною, нездоланною. Настоятель Софії Премудрості Євтихій з обов'язку пастира хотів не допустити кровопролиття. Він спізнився, тому ще рішучіше втручався.

Для аріанствуючих готів і герулів кафолійське духовенство Софії було вмістилищем паскудної схизми. Благодать передається тільки від єпископів, які сповідують істинну догму, облудна догма спроваджує в пекло. І все ж у найманців викликала розгубленість перешкода, як новий загін на полі бою, що напав з тилу. Мунд зрозумів — стримувати своїх не можна, бунт розростеться ще більше. Але базилевс сам кафолік. "А,— вирішив Мунд,— він скаже, духовні стали на бік охлосу". Мунд закричав, як на цькуванні :

— Гу-тю-тю! Готи! Готи!

Сивоусі начотчики-центуріони, що вміли посперечатися про іпостасі трійці, кинули свої сотні на єретиків:

— Бий єдиносущих, ріж нероздільних, непоєднаних! Герули теж не відставали. Крізь ладан жирно світилося

золото, можна пустити кров нікейцям-халкедонцям поживитися.

Готи з піднесенням рубали духовенство. Старому центуріону Арію, охрещеному так на честь законовчителя-алек-сандрійця Арія, вдалося першим дістатися до превелебного Євтихія. Гот рвонув нагрудний хрест з масивним тілом розп'ятого і рубінами, які зображали кров Христову. Ланцюг не піддався. Арій ударом по щоці скинув з Євтихія високу митру, зірвав хрест і просунув у ланцюг свою

голову, щоб не згубити в бійці коштовність, яка півтора століття була гордістю Софії Премудрості.

Лівою рукою тримаючи пресвітера за бороду, правою Арій вхромив у тіло Євтихія, який колись сприяв очищенню майбутньої базилиси Феодори, лезо меча:

— За твої собори, халкедонський цап, нікейський баран! Бе-е-е! Іди в пекло!

Збивши, розтоптавши процесію, готи гарчали, як хижі хорти, що загнали звіра. З орифламм обривали дорогоцінний шовк, ножами і кинджалами сколупували золоті й срібні ризи на іконах і священних книгах. Червонне золото посуду і ковчежків з мощами сплющувалося під чобітьми — інакше не засунеш під хітони чи в торбу. Раби-воїни, які супроводжували герулів, спритно роздягали вбитих, скочували ризи, далматики, ряси, хітони в тюки і закидали за спини сітки, заготовлені для здобичі.

Рештки духовенства своїми тілами намагалися порятувати від осквернення раку святої Софії, вшановувану візантійцями, прославлену чудами. Віра в силу па/льців святої, які зберігались у раці, була такою великою, що клір з її допомогою мав намір приборкати божевілля повсталого народу і всмирити кровожерність війська.

Тридцять дияконів і тридцять мирян тримали священний саркофаг на жердках з кипариса і пальми. Солдати ринули на завоювання скарбу, як колись, за свідченням Біблії, непокірні Мойсееві євреї — до золотого тільця. Жива стіна беззбройних була розтоптана, як очерет чередою буйволів. Рака полетіла долі, розчавлюючи і калічачи останніх захисників п ятистами фунтами своєї ваги. Кілька носильників стали над святинею з уламками звичайних палиць у руках, якийсь богатир-диякон зі свистом крутив, як гирю бойового обушка, важку панагію на срібному ланцюжку.

Ракою заволоділи готи, сховали здобич у строю, передали в тил. Десь у приміщенні сенату зірвали віко раки, викинули мощі, рубали і ламали золото, виколупували кольорове каміння і перли, сплющували дно, стінки, віко.

На трупах перебитого духовенства зав'язалася небезпечна бійка — герули вимагали свою частку тут же, на місці. Кілька чоловік уже впали, герульські стрільці вибирали позицію, щоб перестріляти готів. Придушення бунту загрожувало перетворитися на бійку між загонами найманців. Про бунт усі забули. Мунд і Філемут лупцювали плазом мечів здичавілих солдатів, комесам допомагали центуріони.

11 В. І ваноо

321

Софійська бронза більше не волала до бога. Храмові дошки кричали: "Бий!"

Візантійці називали звук цих бронзових бил Голосом. Південний вітер доносив його до Євксінського Понту, північний— по всій Пропонтиді "Бий!" — закликав Голос Десятки підголосних дощок кликали на допомогу, як перелякані діти.

Троє гігантських спафаріїв у білих палатійських плащах на латах, в позолочених касках з решітками, опущеними на обличчя, проштовхалися до Мунда. Піднята решітка відкрила смагляве обличчя, кучеряву бороду і жовтуваті білки очей у важких повіках. Арсак, центуріон третьої сотні вибраних тілохранителів Божественного, сказав Мунду:

— Єдино Непереможний бажає знати...

— Передай,— перебив Мунд,— клір Софії приєднався до охлосу, я втопив його в крові. Тепер піду далі і заспокою місто.

— Шум дратує тонкий слух Найвеличнішого,— натякнув Арсак на Голос

Мунд відповів лайкою, йому не треба підказувати. Арсак сумирно схилився перед магістром, який був на півтори голови нижчий за спафарія. Мунд сьогодні — основна особа. Ходили чутки, що Велізарія чекає немилість. Тоді ніхто, крім Мунда, не буде призначений головнокомандувачем Сходу і Заходу Зухвалий, як і всі спафарії, Арсак проковтнув образу; як спілу сливу

Арсак знав, де ахілесова п'ята знаменитого Велізарія його вважали римлянином. Йому охочіше, ніж іншим полководцям, підкорялися легіони, сформовані з корінних підданих імперії. Візантійський плебс робив погану послугу Велізарію бурхливими вітаннями трибун іподрому. Мунда, Філемута чи його, Арсака, ніколи так не зустріне охлос, хоч які б високі звання дарував їм базилевс. Це добре...

— Вибач, могутній, я невдало зіграв на флейті,— вибачився центуріон спафаріїв.—Єдине — доброзичливість і шана до тебе... Та — чи не забажаєш ти?

Арсак подав Мунду срібний кубок, другий спафарій наповнив його вином з маленької амфори, обплетеної лозою.

— Увага Нарзеса,— шепнув Арсак.— Від нього ж,— центуріон спафаріїв простяг Мунду перстень з аметистом, який приносить удачу.— І ще через Нарзеса... Найнайве-личніший сказав: "Нехай опустить вірний Мунд усю вагу

меча на охлос. Христос-рятівник обере винних і сам відведе залізо від невинних"

З

Арсак вирішив затриматися, щоб побачити, як заткнуть горлянку Софії. Тут було цікавіше, ніж на іподромі. Арсак дотримувався обрядів церкви і вважався кафоліком. Та єдиний спогад дитинства — розгром несторіанського храму в Феодосіополі, вчинений гарнізоном за наказом нового кафолійського єпископа,— якоюсь химерністю людської свідомості залишив в Арсака неприязнь до кафолійства Гігант негр, що супроводжував Арсака, на думку центуріона, був прихованим язичником, а мавр, можливо, і донатис-том, як багато хто з африканців. У сотнях спафаріїв мало силу братство. Спафарії, які знали ласку базилевса і мали доступ до святая святих Палатія, були об'єднані жаром повсюдної до них заздрісливої ненависті.

Сторожова служба виробила у спафаріїв^ звичні пози спокійного чекання. Троє гігантів з решітками замість облич здавалися скульптурною групою, поставленою прикрашати сенат. Центр майдану Августеї займали статуї: мати Костянтина Олена і срібна Євдоксія, дружина імператора Аркадія, при якому імперія розпалася на Західну і Східну. Трошки позаду й лівіше від імператриць чотири колони підтримували купол з ліпними атрибутами війська мечами, касками, щитами, латами, бичами та бойовими колісницями. Це був Мілій, що наслідував італійсько-римський — серединний пагорб, чи курган, від котрого починався рахунок стадій усіх доріг до всіх кордонів імперії

Ніби прийшовши від усіх кордонів, ніби здолавши всі дороги, візантійці накинулися на зайнятих поживою найманців. Не одне військо загинуло, розсипавшись для грабежу, захлинувшись здобиччю. Але тут нападаючий був малосилий, а грабіжник надто міцний зброєю та бойовою звичкою. Готські сотні, трохи подавшись, відійшли, щоб відновити стрій. А герулів, звичніших до кінного бою, ніж до пішого, натовп затопив. Як підрахував потім Філемут, він утратив у цій сутичці більше половини з тих, кого не стало в його загоні за цілий многотрудний день.

Частина бунтівників під натиском готів відступила до паперті Софії. Спафарії бачили черепицю, яка падала з даху, виблискуючи позолотою. Бунтівники розтягували покрівлю базиліки, щоб бити готів. А готи, прикриваю-

11*

323

чись щитами, як під ворожою фортецею, рвалися в двері-браму такі широкі, що сорок чоловік могли ввійти туди строєм.

Софійська дзвіниця розміщалася з лівого, східного, боку, в круглій вежі з дахом на високих стовпах, щоб просторіше звучав Голос. Раптом він змовк. Мовчанка сприймалася як несподівана глухота. Слух, вимучений дрижанням бронзи, відмовлявся одразу сприймати інші звуки.

У спафаріїв уже не стало чим розважатися. Купа заколотників ще чинила опір, зачепившись за Мілій. Герули гнали юрбу до початку Меси, вздовж розваль лазень Зевк-сиппа. Спафарії побігли до Палатія саженними стрибками. Останнє, що помітив Арсак,— комес Філемут не зрозумів, що треба було загнати заколотників у пастку іподрому, де вони пропали б, як кури. Як сказати базилевсу про помилку герула і насолити новому патрикію?

Спафарії пробігли через сад Халке. Солдати Рикіли Павла, майже так само розкішно одягнуті, як спафарії, бездіяльно витоптували траву, прибиту паморозками.

Вартові відступились перед спафаріями. В дворі Арсак врешті додумався, як діяти. Він побоювався Юстиніана, який не любив надто розумних. Базилевсу він доповість тільки про побачене. Потім Нарзесу розкаже про Філему-та. У промахові винен і хитрий Мунд. Скарбник любить військову справу і розуміється на ній. Нарзес краще за самого Арсака нашкодить обом начальникам. Готи поживились церковним добром. Сказати Нарзесу? Звичайно, Скарбничий, простежуючи шлях кожного фунта золота, не забуває помічників. Євнух щедрий, як справжній муж.

Всередині базиліку Софії розділяли вздовж чотири ряди колон. Колони двох внутрішніх рядів так майстерно звужувались догори, що створювалося враження грандіозної висоти будівлі. Хто бажав розвіяти оману відчуття, вдивлявся, щоб розруйнувати ілюзію, в різьбу капітелій, у живопис стелі. В пору сутінків самі чисельні вогні свічок і лампад вводили в оману око сяянням без тіней.

Бічні колони були опорами для хорів, горішніх місць, закритих ґратками, та гінекея '.

В дні патріарших богослужінь в гінекеї заховувалася базилиса, і до неї святитель урочисто піднімав хрест, щоб

Г і н е к е й — приміщення для жінок.

раніше за всіх віруючих володарка невидимо, духом цілувала розп'ятого.

Обитель Церкви Правлячої, Церкви Високої...