Слідопит - Сторінка 70

Щоправда, вона.все ще сумнівалася у правдоподібності підстав, які спонукали Росу прийти й попередити її про небезпеку, та коли Мейбл пригадала ту щирість, ту доброзичливість, глибоку довіру й прямодушність, які молода індіянка виявила до неї в буденних розмовах під час їхніх мандрувань лісами, вона як натура великодушна, якій невластиво думати погано про інших, відігнала від себе ці сумніви. Але вона усвідомлювала й те, що в неї нема змоги попередити своїх товаришів про небезпеку інакше, як видавши їм таємницю про зустріч з Росою; а тому вона змушена була діяти з обережністю та завбачливістю, до яких зовсім не звикла, тим більше у такому надзвичайно загрозливому становищі.

Мейбл звеліла солдатці негайно перенести все найнеобхідніше до блокгауза і порадила їй протягом дня далеко не відходити від нього. Чому це так треба, Мейбл не пояснила їй. Вона тільки сказала, що, прогулюючись по острову, виявила деякі знаки, які змушують її побоюватися, що ворогові відомо далеко більше про знаходження їхнього острова, ніж вони досі вважали, а тому обом краще на всяк випадок бути готовими при першій же тривозі сховатися в надійному місці. Вселити ж страх у цю жінку було неважко, бо хоч вона й була відважна шотландка, проте охоче прислухалася до всього, що потверджувало її страх перед жорстокістю індіян. Переконавшись, що куховарка досить налякалася і буде тепер насторожі, Мейбл ніби між іншим натякнула їй, що солдатам про свої побоювання нічого не треба казати. Наша героїня в цей спосіб сподівалася уникнути всіляких розмов та розпитувань, які могли б

поставити п в скрутне становище; свого ж дядька, капрала та солдатів вона вирішила насторожити в інший спосіб. Як на лихо, навряд чи в усій британській армії була непридатні-ша людина для виконання обов'язків начальника цього поста, ніж капрал Мак-Неб, тимчасово залишений сержантом Дангемом замість себе. З одного боку він був рішучий і хоробрий, скуштував усіх злигоднів солдатського життя і призвичаївся до війни, а з другого — він з презирством ставився до вихідців із місцевих, був безнадійно впертий у всьому, що стосувалося обмежених рамок його кола діяльності, вважав Британську імперію осередком усього найкращого в світі, а Шотландію — щонайменше взірцем усіх чеснот цієї імперії. Коротше кажучи, капрал був живим втіленням, хоч і в невеликих масштабах (відповідно до свого чину), всіх якостей, властивих ревним служителям корони, яких посилали на різні посади в колонії, де вони так бундючно ставилися до місцевого населення. Ішими словами, він дивився на американця, як на таку істоту, яка стояла нижче вихідця з метрополії; що ж до уявлень американців про військові справи, то він вважав їх особливо недолугими й безглуздими. Сам генерал Бреддок і той, мабуть, частіше прислухався до порад американців, ніж цей його скромний наслідувач. Не раз траплялося, що Мак-Неб ухилявся навіть від виконання наказів і розпоряджень офіцерів тільки тому, що вони були вроджені американці. При цьому він з чисто шотландською спритністю завжди вмів обставити справу так, що його не можна було звинуватити в свідомій непокорі. Тож людини, непридатнішої для досягнення мети, котру ставила перед собою Мейбл, важко було й відшукати. Однак, не бачачи іншого виходу, Мейбл вирішила негайно здійснювати свій задум.

— Мій батько поклав на вас велику відповідальність, капрале, — сказала вона, вибравши мить, коли Мак-Неб відійшов від решти солдатів.— На випадок, якби ворог заволодів цим островом, він не тільки захопив би всіх нас, але, чого доброго, полонив би ще й той загін, який пішов па завдання.

— Не обов'язково було їхати сюди такий світ із Шотландії, аби почути таку думку,— сухо відказав Мак-Неб.

— Я не сумніваюся, що вам це так само ясно, як і мені, містере Мак-Небе, але я боюся, що ви, призвичаєні до небезпек і битв ветерани, може, дещо схильні нехтувати деякими заходами, які необхідні в такому особливому становищі, в якому опинилися ми.

— Шотландія, кажуть, ще й досі непідко-рена країна, шановна леді, проте я схильний вважати це твердження за помилкове, коли ми, її сини, такі дурноверхі, що дозволимо ворогові захопити себе зненацька.

— Та ні, шановний друже, ви не так мене зрозуміли. По-перше, я кажу зовсім не про Шотландію, а про цей острів, а, крім того, я ніскільки не сумніваюсь у вашій пильності, коли ви вважаєте, що вона необхідна; однак я дуже боюся, що через свою безстрашність ви можете недооцінювати небезпеку.

— Моя безстрашність, міс Дангем, безсумнівно, низької якості, бо вона всього-на-всього — шотландська безстрашність. От ваш батько — янкі, і якби він зараз був тут, ми, безсумнівно, надивилися б па всякі приготування. Не до добра це все, коли чужинці понахапа-ли чинів і ходять з алебардами 1 в шотландських полках. Тож нема чого й дивуватися, що ми програємо битву за битвою і що не кампанія — то повний провал.

Мейбл була майже у відчаї, ал.е серйозне попередження Роси ні на мить не виходило їй з голови, не дозволяючи їй відступати. І вона змінила тактику, все ще сподіваючись схилити Мак-Неба до того, щоб він перевів усю залогу до блокгауза, не відкриваючи при цьому, звідки у неї відомості про необхідність такої остороги.

— Можливо, ви й маєте слушність, капрале Мак-Небе,— зауважила вона,— тому що я багато чула про героїв' вашої батьківщини, яких можна поставити поруч із найславетні-шими людьми цивілізованого світу, якщо, звичайно, то все правда, що мені про них розповідали.

1 Алебарда (франц.) — середньовічна 'збргія (поєднання списа з бойовою сокирою на довгому держакові).

— А ви читали історію Шотландії, міс

Дангем? — запитав капрал, уперше глянувши на свою гарненьку співбесідницю, і на його черствому й непривабливому лиці з'явилася подоба усмішки.

1 Воллес (біля 1270—1305) — борець за свободу і національну незалежність Шотландії.

2 Б р юс Роберт (1274—1328) — національний герой Шотландії. Керував повстанням проти англійських поневолювачів; 1306 року був проголошений королем Шотландії під іменням Роберта Першого. Виборов право на незалежність своєї країни в битві при Баннокберні (1314 р.), розгромивши англійську армію.

3 У битві при Каллоден-М'юрі (1746 р.) шотландські прихильники претендента на англійський престол Карла Едварда (внука скинутого в 1688 р. короля Якова І) були розгромлені англійським військом.

— Щоб багато, то ні, капрале, значно більше чула. Дама, у якої я виховувалася, була за походженням шотландка і любила розповідати мені про Шотландію.

— А от сержант, я більш ніж певен, навряд чи хоч слово сказав вам про славу тієї країни, звідки приїхав полк, у якому він служить?

— У мого батька інші турботи в голові, а тією дещицею, що я знаю, я завдячую згаданій уже дамі.

— Сподіваюся, вона розповідала вам і про Воллеса? 1

— Про Воллеса? Про нього я й сама багато читала.

— А про Брюса та битву при Баинок-берні?2 ^

— І про це теж, а також про Каллодеп-М'юр 3.

Остання битва була тоді ще подією порівняно недавньою, бо відбулася вже за пам'яті нашої героїні, одначе про неї вона мала настільки невиразне уявлення, що не змогла навіть і передбачити, яке враження справить згадка про цю битву на співрозмовника. Мейбл пам'ятала тільки, що битва закінчилася перемогою, бо не раз чула, з яким захопленням вимовляли "Каллоден-М'юр" гості її патронки, і тому наївно гадала, що ті почуття до душі кожному британському солдатові. Але як на те, Мак-Неб бився того злощасного дня на боці претендента на престол, і глибокий рубець, що "прикрашав" його обличчя, був заподіяний йому шаблею німецького найманця, який служив королівському дому Ганнове-рів !. Тож коли Мейбл нагадала про ту битву, капралові аж рана знову заятрилася, а кров і справді вдарила йому в лице і от-от, здавалося, струменем вирветься з-під шкіри па рубцях.

1 На той час Великобританією правили королі Ган-новерської династії, за походженням німці.

г У битві при Шеріф-М'юрі (1715 р.) шотландці також зазнали поразки від англійців.

— Годі! Годі вам, із вашими Каллоден-і Шеріф-М'юрами!2 — мало не гримнув капрал.— Що ви, дівчино, тямите в цьому. З вашого боку було б розумніше — та й скромніше! — говорити про свою батьківщину та про її численні невдачі. Що й казати, в короля Георга є-таки вірнопіддані в колоніях, тільки навряд чи він діждеться коли добра від них.

Мейбл здивувало таке роздратування капрала, бо вона й гадки не мала, який його ґедзь укусив, проте вирішила не відступати.

— Я завжди чула, ніби шотландським воякам притаманні дві чудові риси,— промовила вона: — хоробрість та обачливість, і я переконана, що капрал Мак-Иеб підтримає честь "Своєї нації.

— Запитайте вашого батька, міс Дангем, він давно знає капрала Мак-Неба й залюбки перерахує всі його вади. Ми з ним у боях разом бували, він мій командир, тож йому начебто й ,за чином належить давати характеристику своїм підлеглим.

— Мій батько гарної думки про вас, Мак-Небе, інакше він не довірив би вам оберігати цей острів і всіх, що на ньому перебувають, включаючи і свою рідну дочку. А крім того, він, як мені відомо, дуже покладається на вашу обачність. Він сподівається, що блокгауз буде взято під посилену охорону.

— Якщо він'хоче захищати славу п'ятдесят п'ятого полку, сховавшись за товстими стінами, хай би лишився тута й командував. Відверто кажучи, бити відбій ще до нападу ворога.не в звичаї і духові справжнього шотландця. Ми — рубаки і любимо зустрічати ворога віч-на-віч палашем... А ця американська манера воювати, яка у такій пошані теперечки, лише нашкодить славі війська його королівської величності й підірве його бойо-

— Жоден справжній солдат не нехтує обережністю. Сам майор Данкен, хоробріший за хоробрих, славиться піклуванням про вояків.

— У Ланді своя слабина: з його тактикою лісових сутичок та рушничних перестрілок він незабаром зовсім відвикне від наших палашів та боїв на вересових пустищах. Але, міс Дангем, послухайте раду старого солдата, що доживає свій п'ятдесят п'ятий рік: нема кращого способу підбадьорити ворога, як показати, що ти його боїшся. Повірте, що в цій війні з індіянами не такі вже й великі небезпеки, як це намагаються довести деякі ваші страхопуди-америкаиці, котрі готові бачити дикуна в кожному кущі.