Тереза Дескейру - Сторінка 39

Вона добре знала, що з своєї, кімнати не могла б почути чийогось дихання біля вхідних дверей: і все ж була впевнена, що там хтось важко відсапував... Щоб переконатися в цьому, вона вийшла в передпокій, підійшла до дверей і, відчинивши їх, мало не спіткнулась об двірничку, яка "забула віддати мадам кореспонденцію..." Тереза побачила прямо перед носом це плоске сіре обличчя, на якому поблискували маленькі свинячі очиці, ні, не свинячі, а як у пацюка. З якою жадібною цікавістю дивилася вона на нед!

— Чому ви дивитеся так на мене?

— Тому, що в мадам поганий вигляд.

— Я почуваю себе, як завжди.

— Але ж, мадам, те, що я вам про це сказала.;.

— Отой тип, який приходив учора, не питав, чи я хвора? Ні? А втім, ці плітки мене не цікавлять...

З силою зачинивши двері, вона знову закрила їх на засув. Спантеличена двірничка пробурмотіла:

— Почекай! Я ж тобі!..

І замість того, щоб спуститися в,низ, відімкнула двері незайнятої квартири навцроти і, пройшовши крізь неї, подалася чорним ходом до Анни на кухню.

Сівши на пуф біля каміна, Тереза, як завжди, коли в неї боліло серце, нахилилась грудьми вперед. Вона уважно при-слуховувалась до найменшого шуму, вся насторожившись, як та лисиця, що ховається від собак. Анна розмовляла сама з собою... Ні, хтось їй відповідав. На кухні пошепки велася розмова. Хтось на кухні змовлявся з Анною...

Ледве дочовгавши до їдальні, Тереза приклала вухо до шпари в замку і впізнала голос двірнички. Не могла ж вона спуститися вниз і потім піднятися чорним ходом. Коли Тереза оговтається, вона над цим подумає, постарається розгадати цю таємницю. Тепер їй треба не пропустити жодного слова. Двірничка радить наглядати за Терезою. І навіть, на її думку, не завадило б попередити роДичів. Еге ж, Анна сказала, що знає адресу... "Де вона взяла її? — запитує себе Тереза.— Очевидно, в Марії... Значить, вони потай від мене листуються між собою". Анна почула шарудіння і, відчинивши двері, поточилася назад, побачивши мертвецьки бліде обличчя хазяйки.

— Я прийшла довідатись, чи скоро ви збираєтесь накривати . на стіл. — І до двірнички: — Ви знову піднялися наверх, добродійко?

Пробурмотівши, що вона .зайшла на хвилинку провідати Анну, стара зникла на сходах. Анна заходилася біля печі. Відчуваючи на собі важкий, підозрілий погляд хазяйки, вона не сміла оглянутись.

Тереза повернулася у вітальню і знову сіла на свій низький стільчик. Приторкнувшись рукою до горла, вона майже відчула, як довкола її шиї затягується зашморг.

Ніколи вона вже не зможе дихати вільно. Головне — не виходити з квартири. Тут за нею шпигують, але що вони можуть зробити? Житло недоторканне. Принаймні поки вони не подадуть скарги до суду... Очевидно, в них ще не вистачає фактів. Визнання, яке підслухала Анна, тепер не можна використати проти Терези. Як тільки вона вийде на вулицю, то зразу потрапить у пастку. Вони добре знають, що вона винна, що вона заслуговує каторги. їм треба тільки знайти якийсь привід... У поліції завжди знайдеться про запас прийом, яким вони зуміють згубити намічену жертву. Тут вони тримають її на оці, але не зроблять їй нічого, бо сподіваються, що вона врешті-решт вийде надвір. Прийшла Анна і мовила:

— їсти подано. — У неї не такий, як завжди, голос, вона не спускає з Терези очей.— Мадам не хочуть їсти?

Який у неї роздосадуваний вигляд від того, що Тереза не їсть.

— Мадам повинні примусити себе їсти.

Воля Терези інстинктивно чинить опір волі противника: якщо вони хочуть, щоб я їла, значить, будь-що треба відмовлятися від усякої їжі.

4 Коли Анна принесла каву, вона побачила, що її хазяйка сидить під дверима, не, спускаючи з них очей. А пізніше, коли служниця прийшла за тацею, вона була здивована тим, що

кофейник був повний,— Тереза сиділа в тій самій позі. Це не значить, що в неї не було бажання вийти з дому. О, вона здивувала б ворогів своєю відвагою! Вони були б приголомшені і нічого не наважилися б їй зробити, а вона б тільки спостерігала за їхніми маневрами... Коли о четвертій годині вона відмовилась випити й чай, служниці стрелила в голову думка покуштувати його перед нею, прицмокуючи язиком і примовляючи: "Ах, яке добре..." — так само, як вона це робила, коли її маленька сестричка не хотіла їсти суп. Тоді Тереза вихопила з її рук чашку і жадібно почала пити. І все ж вона дивилася на Анну з диким виразом на обличчі.

— У мадам болить серце?

— Ні, Анно... вірніше, так... Але не це мучить меле.1.. Вона схопила її за зап'ястя і міцно стиснула:

— Ви нічого їм не викажете? Робіть вигляд, що ви на їхньому боці, але не видавайте їм нічого.

— Я не знаю, що ви хочете сказати...

— Не намагайтесь мене одурити... Вони мають мене в руках...

— Я піду покладу вам у. ліжко грілку. Потім ви поспите.

— Чому ви хочете, щоб я заснула? — запитала Тереза з несподіваною різкіотю. — Можете не розраховувати на мій сон: я більше не буду спати.

, — Бідна мадам! Ніхто вам не бажає зла.

4— Сядьте ось тут, Анно... Я все вам розкажу. Підсуньте стілець. Вони вас втягнули в свою гру, але нічого не пояснили. Я людина, яку вирішили знищити; не так легко знищити кого б то не було... Навіть коли йдеться про якусь злочинницю... Ви, здається, не розумієте мене, але ж це дуже просто. За проступок, що міг коштувати мені каторги, мене не було покарано; винесли постанову про відсутність складу злочину... Інші ж мої вчинки не підлягають під дію закону* власне кажучи, з загальноприйнятої точки зору вони не в злочинами... Але, беручи до уваги те, що я вчинила колись, вони, незважаючи на відсутність складу злочину, знайдуть притичину...

Охоплена жахом, Анна тримала хазяйку за обидві руки, намагаючись заглянути їй у вічі:

— Бідненька мадам, вам треба заснути. У вас маячіння...

— Ні, я не божевільна. Але вас намагатимуться переконати, що я зійшла з глузду. Вони і це передбачили: їм аби запроторити мене. Як мені вас переконати, що все це правда? Ви не можете повірити цьому, я розумію, і все ж таки це правда. 'Ніхто не захоче мене більше слухати, ніхто мені більше не повірить. Все життя я говорила про свої страждання і тільки сьогодні зрозуміла, що значить страждати по-справжньому... Навіщо ви мене роздягаєте?

Одначе, не відбиваючись, дала себе роздягнути. Анна помаленьку підштовхнула її до ліжка:

— Грілка не дуже пече?

— Ні, мені зараз добре.:.

Насолоджуючись коротенькою передишкою, яку, здається, відчула, Тереза не хотіла випускати її великої спітнілої руки.

— Пригадуєте, Анно? Іноді ви приносили своє рукоділля, залишалися зі мною, поки я не засну. То були гарні часи. Яка я була щаслива! А тепер цьому настав край. Ні, ні, не йдіть за своїм рукоділлям, не залишайте мене одну, не випускайте моєї руки.

Вона замовкла, здавалося, ніби трохи задрімала; Анна обе— _ режно спробувала звільнити свою руку від стиску її пальців, але зразу ж почувся жалісний голос:

— Ні, я не сплю, ви ж знаєте. У мене з'явилась одна ідея, Анно... Що^ як мені піти та заявити на себе в поліцію? Де тут найближчий відділок? Все розказати спочатку, самій розповісти про все, вибити грунт з-під їхніх ніг... Але з чого почати? У них не вистачить терпіння вислухати мене, вони не повірять! Нема нічого простішого, як брехня, їй завжди ймуть віри... В той час, як правда... О, правда — це цілий' світ! У них не вистачить терпіння, вони не повірять мені... Але вони мене заарештують^ і я, нарешті, заспокоюсь. З цим буде по-кінчено. Я не житиму більше в цьому вічному страху... Подайте мені мою білизну і плаття, мені треба одягнутися...

Анна обхопила її руками і говорила: мовляв, краще буде, коли вона піде завтра вранці,— о цій порі в поліцейських відділках дуже багато відвідувачів. Коли вже зважилася, то варто провести дома останню ніч...

— Що правда, то правда. Тепер я можу поспати...

Коли Анна, подумавши, що вона заснула, підвелася," Тереза окликнула її, перш ніж вона встигла покласти руку на клямку дверей... Анна покірно повернулася. Але за чверть до де-" в'ятої їй треба буде піти. її чекатиме водій з третього поверху. Оце вперше вона погодилася прийняти його в своїй кімнаті. Він пообіцяв, що не дозволить собі чогось більшого, ніж завжди. Заплющивши очі, Анна глибоко зітхнула. Навіщо їй непокоїтись! Ніщо не завадить їй о дев'ятій ждати його за напіввідчиненими дверима... Стара кінець кінцем засне, а навіть якби вона й не заснула... Анна скоріше переступить через її труп... Вона вся була поглинута чеканням: було про що думати, і вона не нудьгувала при світлі нічника... Бо ж ніч уже настала, ніч її щастя! Стара, здавалося, заспокоїлась, во— і на навіть погодилася випити чашку бульйону...

— Еге ж,— мовила вона,— здається, я зможу заснути... О дев'ятій годині Анна сказала:

— Ну що ж, тепер я мушу йти...

Тереза не запротестувала, а почала плакати, як маленька дитина! Ці дитячі ридання вплинули на Анну більше, ніж це могли б зробити найпалкіші благання. Незважаючи на те, що вибило дев'яту, вона все ще залишалася в кімнаті, уявляючи Собі, як о цій самій порі запрошений нею мужчина, напевно, кличе її, прикладав вухо до дверей її кімнати і намагається їх відкрити. Дихання Терези стало спокійним. Іноді вона вимовляла якісь неясні слова, скаржилася, кричала: "Ні, ні!" *

Анна почула несміливий дзвінок на дверях, що вели з чорного ходу. Це він, це, напевно, він! І, піднявшись так швидко, що Тереза не встигла й зітхнути, пройшла навшпиньки передпокій, ввійшла у кухню, не чуючи на цей раз поклику Терези, відтягнула засув і, побачивши здоровенного парубка, який заслонив собою весь прохід, втягнула його всередину.

— Ні,— мовила вона пошепки,— не запалюй світло.

Вона почала нашіптуватд йому на вухо пояснення, але він, не відповідаючи, затулив їй поцілунком рот.

Вони почули, як у їдальні стукнув перекинутий стілець. І коли двері на кухню відчинилися, їх призвичаєні до темряви очі побачили худий нерухомий привид. Тереза почула чоловічий голос: ^

— Ти впевнена в тому, що вона не озброєна?

Вона хотіла закричати! "Не вбивайте мене..." — але, не змігши проронити й звуку, безсило опустилася на викладену плитками підлогу.

Коли Тереза, опритомнівши, розплющила очі, то побачила, що сидить на своєму ліжку, вся обкладена подушками. Анні вона не задала жодного питання, навіть не згадала про мужчину, якого застала в кухні і який, очевидно, допоміг дівчині перенесли її в кімнату.