Тварина, обдарована розумом - Сторінка 32

На прес-конференції Бі теж показала свій спортивний запал. Не виставляючи себе напоказ, як Фа, й не намагаючись відповісти замість нього, вона дуже добре зрозуміла, що її знання всього, що пов'язане з морем, надали їй вагому перевагу над ним, і в слушний момент надзвичайно тонко зуміла скористатися з цього.

Прес-конференція за участю дельфіна Івана та дельфінка Бессі, що відбулася 20 лютого 1971 року.

(Не маючи змоги занотувати більше, я літерою "Ж" зазначаю різних журналістів, що ставили запитання[31]).

Ж. Фа, скільки вам років?

Фа. П'ять.

(Пронизливий, крикливий і гугнявий голос Фа, здається, здивував аудиторію, хоча професор Севілла в своїй розповіді й підкреслив, що Фа вимовляє звуки не ротом, а дихалом).

Ж. Бі, скільки вам років?

Бі. Не знаю.

Ж. Чому?

Фа. Бі народилася в морі.

Ж. Фа, чому ви відповідаєте замість Бі?

Фа. Бі – моя дружина. (Сміх).

Ж. Фа, ви народилися в басейні?

Фа. Так.

Ж. Чи сумуєте ви за морем?

Фа. Я не знаю його…

Ж. У морі є багато місця для плавання.

Фа. Бі каже, що море небезпечне.

Ж. Правда, Бі?

Бі. Так.

Ж. Чому?

Бі. Там є тварини, що нападають на нас.

Ж. Які тварини?

Бі. Акули й касатки.

Фа. Акула вбила матір Бі.

Ж. А ви, Бі, що робили?

Фа. Ви хотіли сказати, у ту мить?

Ж. Фа, дайте відповісти Бі.

Фа. Так, звичайно, даруйте, пане. (Сміх).

Ж. Бі, чи можете відповісти?

Бі. Мені нічого не лишалося, як утекти. Бо то тільки великі дельфіни відганяють акул. Ж. Фа зміг би забити акулу?

Бі. Не знаю.

Фа. Подайте мені її, тоді побачите. (Сміх).

Ж. Бі, що ви думаєте про акул?

Бі (схвильовано). Це погана тварина, в неї огидна шкіра. Акула дурна й підла.

Ж. Ви сказали, що в неї огидна шкіра. Чому?

Бі. Ми гладенькі й ніжні. Акула шерехувата. Коли її шкіра доторкається до нашої, то дряпає.

Ж. Фа, а ваша мати ще жива?

Фа. Моя мати – це Па. (Сміх).

Ж. Я запитую у вас не про тата, а про матір.

Фа. Я відповів, моя мати – це Па.

Проф. Севілла. Я хочу пояснити: дельфін вважає за матір першу-ліпшу особу, що її він побачить біля себе після народження. Отже, для Фа я є матір'ю. (Сміх). Щоб зберегти людський звичай, я навчив його називати себе Па.

Ж. Містере Севілла, я чув, що дельфін називає когось із вашого загону "Ма". Хто ж Ма?

Проф. Севілла. Моя асистентка й співробітниця Арлетта Лафей.

Ж. Нічого не розумію. Крго з вас двох Фа вважає за матір, вас чи міс Лафей?

Проф. Севілла. Обох. (Сміх). Мушу пояснити, що дельфін найчастіше має двох матерів. Справжню матір і матір-повитуху.

Ж. У такому разі, хто є справжньою матір'ю, ви чи міс Лафей?

Проф. Севілла. Ваше запитання тільки на перший погляд здається абсурдним. Оскільки я давав йому соску, в перші тижні його життя, гадаю, що я і є його справжньою матір'ю, а міс Лафей – мати-повитуха.

Ж. Чи не могла б міс Лафей підвестися, щоб ми її побачили?

(Арлетта Лафей встає й обертається до публіки. Її поява викликає жвавий шепіт. Спалахують блискавки фотоапаратів).

Ж. Міс Лафей, у вас французьке прізвище, ви француженка?

Арлетта. Ні, я американка. Але моя родина походить із Квебеку.

Ж. Що ви думаєте про генерала де Голля?

Ж. Чи одягаєтесь ви так, як одягаються в Парижі?

Ж. Не хотіли б ви зніматися в кіно?

Ж. Хто ваш улюблений актор?

Ж. Чи умієте готувати французькі страви?

Арлетта. Я не француженка. Чому я маю вміти готувати французькі страви?

Ж. Міс Лафей, чи можу я називати вас Ма?

Арлетта. Прошу, коли вважаєте, що достатньо молоді для цього. (Сміх).

Ж. Ма, чи На не має наміру одружитися з вами?

Арлетта. Професор Севілла не робив мені ніяких пропозицій з цього приводу.

Ж. А коли він зробить, що тоді?

Арлетта. Почекаю, доки він зробить, тоді вже й вирішуватиму.

Лоррімер. Панове, я розумію й поділяю ваші симпатії до міс Лафей, але дозвольте нагадати, ви прийшли сюди, щоб брати інтерв'ю в дельфінів. (Сміх).

Ж. Фа, вважаєте за честь розмовляти людською мовою?

Фа. Не розумію слова "честь".

Проф. Севілла. Дозвольте замість вас поставити це запитання.

Ж. Прошу.

Проф. Севілла. Фа, ти пишаєшся тим, що розмовляєш з людьми?

Фа. Так.

Ж. Чому?

Фа. Я багато працював, щоб навчитися.

Ж. А чому ви так багато працювали?

Фа. Щоб бачити Бі й вдовольнити Па.

Ж. Чи є в тварин мова?

Фа. В дельфінів є. Я не знаю, чи інші тварини в морі розмовляють. Я їх не розумію.

Ж. Відтоді, як ви почали розмовляти англійською, вважаєте себе за розумну істоту?

Фа. Я і раніш був розумною істотою.

Ж. Однак ви не вміли цього довести.

Фа. Я не міг нього довести більш переконливо.

Ж. Тепер, коли ви вже розмовляєте, вважаєте себе дельфіном чи людиною?

Фа. Я – дельфін.

Ж. Кажуть, що дельфіни дружелюбні з людьми. Фа, це правда? Любите ви людей?

Фа. Еге ж, дуже. (Повторює натхненно). Дуже!

Ж. Чому?

Фа. Вони добрі, гладенькі, мають руки й уміють виробляти різні речі.

Ж. Ви хотіли б мати руки?

Фа. Так, дуже.

Ж. Навіщо?

Фа. Щоб гладити людей. (Сміх).

(Цієї миті вибухнув інцидент, який приніс журналістам вдоволення й додатковий матеріал. Один з них, на ймення В.С.Дембі, рудий і огрядний, що репрезентував якусь газету з штату Джорджія, гнівно підвівся й несамовито заволав, звертаючись до аудиторії.

Дембі. Досить жартів! Вони мені не до смаку, і я їх більше не можу терпіти. Не хочу більше мовчати й потурати огидному шахрайству! Ніколи не повірю, що риба здатна розмовляти англійською, як християнин, недоречно жартувати й казати, що хоче нас гладити! Яке безчестя! Ось побачите, зараз цей дельфін попросить руки в доньки пана Лоррімера… (Сміх). Ви можете сміятися, а щодо мене, то скажу, це мені набридло. Я обурений, що їхав аж на Флориду, аби пошитися тут у дурні. Безумовно, що Семілла – черевомовець. То він говорить із самого початку, а не його риба! (Сміх і галас).

Проф. Севілла. Дозвольте мені уточнити. По-перше, моє прізвище – Севілла, а не Семілла. По-друге, я не черевомовець. По-третє, Фа не риба, він належить до родини китових. (Сміх).

Лоррімер. По-четверте, в мене нема доньки. (Сміх).

Дембі. Мені ніхто не заб'є баки жартами! Зовсім не розумію, навіщо державне агентство встряває в це жалюгідне шахрайство! Мене не обдуриш! Якщо Семілла хоче довести свою правоту, хай разом із своїми помічниками піде геть од басейну й полишить нас самих з тваринами.

Проф. Севілла. Будь ласка. (Підводиться й разом з асистентами[32] прямує до виходу).

Фа (виставивши півтулуба з басейну). Па! Ти куди? (Сміх).

Проф. Севілла (озирнувшись). Відповідай на запитання, Фа. За п'ять хвилин я повернуся.

Фа дивиться на аудиторію. Всі мовчать.

Фа. Ну, хто почне? (Сміх).

Ж. Ви сказали, що хотіли б стати людиною, бо люди мають руки й уміють виробляти різні речі. А які саме речі, Фа?

Фа. Наприклад, телевізор. Телевізор – річ чудова.

Ж. Вам подобається телебачення?

Фа. Я дивлюсь його щодня. Воно багато чому вчить мене.

Ж. Мушу сказати, що ви великий оптиміст. (Сміх).

Ж. Які кінофільми вам подобаються?

Фа. Про ковбоїв.

Ж. Вам не подобаються фільми про кохання?

Фа. Ні.

Ж. Чому?

Фа. Там тільки цілуються, і все на цьому закінчується.

Ж. Ви хочете сказати, що закінчується надто рано?

Фа. Еге ж. (Сміх).

Ж. Позаяк зайшла мова про кіно, яка ваша найулюбленіша кінозірка?

Фа. Аніта Екберг.

Ж. Чому?

Фа. Вона так добре збудована, що може швидко плавати. (Сміх).

Ж. Чи хотіли б ви погладити Аніту Екберг?

Фа. Авжеж, дуже. Вона, певне, дуже гладенька. (Сміх).

Хтось із журналістів (вголос до Дембі). Ну, Дембі, ви переконалися?

Дембі. Я переконався, що ми присутні на вправах дуже умілого черевомовця, я певен у цьому. Якщо не Семілла чи хтось із його помічників черевомовець, то ним може бути хтось інший. (Сміх і протести).

Ж. Дембі, чи не хочете ви сказати, що підозрюєте когось із своїх колег?

Дембі. Не приписуйте мені того, що я не казав. Тут не тільки журналісти.

Лоррімер. Щодо мене, то, на превеликий жаль, я анітрохи не маю таланту до черевомовництва. (Сміх).

Дембі. Я не мав на увазі вас, добродію.

Лоррімер. Дякую, пане Дембі. (Сміх). А тепер, коли ваша ласка, пропоную припинити цю інтермедію й покликати сюди професора Севіллу.

(Професор Севілла і його асистенти під бурхливі оплески займають місця в першому ряду).

Ж. Містер Севілла сказав нам, що ви вмієте читати. Це правда?

Фа. Так. Бі теж.

Ж. Що ви читаєте?

Фа. "Мауглі".

Ж. Читаєте ви ще щось, крім "Мауглі"?

Фа. Ні.

Ж. Чому?

Проф. Севілла. Дозвольте мені відповісти на це запитання. То вельми дорого видавати книги для Бі й Фа. Потрібен спеціальний папір: хоча книга під час читання лежить на поплавку, проте не можна уникнути того, щоб вона не намочилася.

Ж. Чому ви обрали "Мауглі"?

Проф. Севілла. Між становищем Мауглі й Фа є деяка аналогія. Обоє живуть у чужому середовищі.

Ж. Якщо через великі витрати ви змогли видати лише одну книгу, то чому не обрали для цього біблію?

Проф. Севілла. Біблія занадто складна для Фа.

Ж. Фа, я ставлю вам важливе запитання: у дельфінів є релігія?[33]

Фа. Я не розумію слова "релігія".

Ж. Я поставлю запитання простіше: дельфіни люблять бога?

Фа. Хто такий бог?

Ж. Що ж, це важко пояснити кількома словами, однак я зроблю спробу: бог – це хтось дуже добрий, хто знає все, бачить усе, він усюди й ніколи не вмирає. Після своєї смерті добрі люди йдуть до нього в рай.

Фа. А де той рай?

Ж. У небі. (Мовчанка).

Фа. Чому добрі люди вмирають?

Ж. Усі люди вмирають, добрі й погані.

Фа. О, я не знав, не знав цього. (Здається, ця звістка приголомшила Фа. Мовчанка).

Бі. Прошу слова. (Жвава зацікавленість).

Ж. Говоріть, Бі. Ми раді вас послухати.

Бі. Що ж, я розповім одну річ. Колись давно ми жили на землі, ми їли земні страви й були щасливі. Відтак нас прогнали з землі й примусили жити в воді. Але земля нас вабить, ми завжди мріємо про неї. Ось чому ми любимо плавати біля берегів і дивитися на людей.

Ж. Бі, в мене до вас важливе запитання. Справді, були випадки, коли кити викидалися на берег, а якщо їх линвами стягали у воду, вони з невідомих нам причин знову викидалися на сушу. Чому це так?

Бі. Коли ми вмираємо на землі, то на ній продовжуємо жити після своєї смерті.

Ж. Якщо я розумію правильно, земля – ваш рай?

Бі. Так.

Ж. А людина – це ваш бог?

Бі. Не знаю. Я не розумію добре слово "бог". Людина й земля – для нас однакова річ. Ми любимо людину дуже-дуже.

Ж. Чому?

Бі. Фа уже казав: вона добра, гладенька й має руки.

Ж.