Тварина, обдарована розумом - Сторінка 42

Боб коротає багато годин з Фа та Бі. Вони в захопленні від нього, Боб майже витіснив нас. Мені це не подобається. Я думаю, чи він не виконує чийсь наказ. Треба попередити Генрі! Я не довіряю цьому манірному, розпещеному, самолюбному змієві. Ненавиджу його манеру схрещувати під собою ноги, коли він сідає. А може, просто, як каже Грінсон, Боб – це один з "американських чоловіків поміркованого покоління", отих типів, що надають переваги маріхуані або ЛСД[53], а не сексу: "Вони ж вдовольняються легкою й швидкоминучою насолодою" (твердження Грінсона). Цей евфемізм дивує мене. Але, здається, я вже занадто дорікаю йому".

Арлетта з досадою схопила будильника, якусь мить вдивлялася в циферблат, що світився. "Коли не спиться, час тягнеться надто повільно, а за інших обставин він так швидко збігає, тиждень за тижнем. Уже два роки ми з Генрі разом. Дивно, що образ щастя для мене – це злива, яка захлинає переднє скло автомобіля; лампочка, що її засвічують, аби подивитися на карту, освітлювала мої коліна, я боялася, що він побачить, як вони тремтять. Я відчула, як уся моя постава танула під його поглядом. Дивно, що циклон "Ханна" вбив сто п'ятдесят чоловік, а мені приніс життя, справжнє життя. Здається, п'ять-шість років до того я задихалася в самотності, безладді й навіть цілий рік перебувала в полоні лінощів. А ще ті безглузді, духовно принизливі любощі… Здавалося, що я опинилася в якомусь павутинні. Відтак раптом, коли я захистила свою докторську, з'явилася впевненість у собі, сила, гонор, я зрозуміла, що можу порвати з усім. "Шановна місіс Лафей, я прочитав вашу дисертацію про поведінку дельфінів у неволі й хотів би знати, чи не погодитеся ви працювати зі мною". Коли я побачила його підпис, з радощів аж підплигнула. Він вийшов з Майклом зустрічати мене на аеродром. Я майже ревнувала його до Майкла. А Генрі його любив по-справжньому, ніби рідного сина. Він багато чому навчив Майкла. Однак, якщо придивитися, хто з них тепер більше впливає один на одного, то, безумовно, Майкл з-за своїх ґрат. Ці грати мають якісь чари: Генрі став читати всі газети, читає й перечитує його листи. Дивно, що пропускають усе, що Майкл не написав би, без цензури. Думаю, що все це фотографується, відповіді Генрі також. А там десь, на столах у Адамса й Сі, а може ще в когось, лежить чудове першокласне досьє з рекомендаціями, примітками, аналітичним покажчиком, тонкими коментарями до кожного речення Генрі, що їх зробили найкращі політики-психологи. Досьє на Оппі[54] перед його процесом було заввишки в кілька метрів. Та коли я кажу про це Генрі, він сміється й тільки: "Що ти хочеш, шпигунство й доноси – це дві соски, що плекають американську інтелігенцію". Коли подумаєш, що ЦРУ фінансує Національну асоціацію студентів і що один американський університет погодився стати прикриттям для "місії фахівців" до В'єтнаму, то мимохіть подумаєш, що все, все це можливе. "Але ти таки мусиш бути обережнішим, коли пишеш Майклові, – раджу йому. – На мою думку, ти робиш занадто нерозумно. Твоя слава не врятує тебе, згадай Оппі". Однак він не слухається ніколи, варто прямо чи побічно зачепити щось пов'язане зі сміливістю, він реагує, як іспанець, опирається й стає в позу: "Я ж не влаштовуватиму собі цензуру. Я кидаю виклик отим шпигунам. Адже вони й існують на те, щоб примусити нас самих себе каструвати". Звичайно, не можна сказати, що Генрі недооцінює свою чоловічу силу".

Арлетта засміялася, простягла руку й поклала кінчики пальців йому на рамено. І раптом відчула, що Генрі стискає її руку в своїй. Вона тихесенько мовила:

– Ти не спиш? Пригорни мене, я хочу з тобою поговорити.

Розмова Севілли з Адамсом 22 липня 1972 року.

Справа ПЛ-56279. Таємно.

Адамс. Я дуже радий знову вас бачити. Здається, ми не бачилися після прес-конференції 20 лютого 1971 року. Ллє ви дуже люб'язні, що надіслали мені примірник своєї книги. Як мені сказали, вона має добрий попит.

Севілла. Й на превеликий мій подив. Адже я не вклав у неї жодної принади, як радив Брюкер, одні лише факти.

Адамс. Що ж, скажу вам, саме цей серйозний тон і сподобався читачеві.

Севілла. У Голдстейна є більш цинічне пояснення. Він запевняє, що книга розійшлася б за будь-яких обставин, навіть коли б я написав її лівою ногою.

Адамс. Не думаю. Ваше ставлення до Джіма Крунера дуже розважило Лоррімера. Він вам не подобається?

Севілла. Ні.

Адамс. Я не поділяю ваших почуттів. Коли б обрали Крунера, гадаю, що він влив би свіжої крові в жили нашої старої адміністрації.

Севілла. Сподіватимемося, що то тільки й буде пролитої крові.

Адамс. Ви вважаєте його таким жорстоким?

Севілла. Думаю, що він виконуватиме все, чого від нього вимагатимуть.

Адамс. Ох, ви песиміст! Ви задоволені послугами Голдстейна?

Севілла. Дуже. Не стану приховувати від вас, Голдстейн для мене необхідний. Він справжній приятель.

Адамс. Я зачарований. Дізнався, що вашу книгу перекладають на двадцять три мови, а Голлівуд екранізує її.

Севілла. Так.

Адамс. Я довідався також, що "Лук" купив за шістсот шістдесят тисяч доларів право на першодрук. Крім того, Брюкер за п'ятсот тисяч доларів надав право видавництву "Кишенькова книга" видати книгу в повному обсягу й за чотириста тисяч доларів у скороченому – видавництву "Рідерз дайджест". Брюкер, певне, облизується від задоволення.

Севілла. Гадаю, що про все це ви довідалися не від Голдстейна.

Адамс. Ні, Голдстейн дуже стриманий. Ці цифри опублікував минулого тижня "Тайм". "Тайм" підрахував, що ви одержите разом з кінофільмами й перекладами три мільйони доларів. Правда ж?

Севілла. Ох, той "Тайм"!

Адамс. Що ви відчуваєте, стаючи мільйонером? Севілла. Крім усього, почуття волі. Адамс. Волі?

Севілла. Досі я був вільний настільки, що лише теоретично міг купити великий будинок на одному острові Флорида-Кіс з невеличкою приватною гаванню й яхту…

Адамс. "Теоретично". У вас оригінальний спосіб висловлюватися. (Сміється). Я певен, що коли ви купували цей будинок, вас безсоромно обікрали.

Севілла. Ні, я робив так, як мені радив Голдстейн.

Адамс. Ви сказали, почуття волі, "крім усього".

Севілла. Так. Я відчуваю також почуття провини.

Адамс. Провини? Чому провини? Ви ж не вкрали ці гроші, це плід вашої праці.

Севілла. У мене таке враження, що мені заплатили зайве.

Адамс. А що тоді Брюкер?

Севілла. Про нього я не думаю. Здається, що мені заплатили зайве, бо інші працюють багато, а отримують мало.

Адамс. Ха, ха! Не було б у вас яхти, я підозрював би, що ви соціаліст. Та що ви, ці люди, про яких ви кажете, не мають такого фаху, як у вас.

Севілла. Так, але то не гаразд, що існує така різниця між ними й мною.

Адамс. Чи не через це почуття провини ви зберігайте гроші на рахунку в банку, не вкладаючи їх у якусь справу?

Севілла. Ні, тут інша річ. Думка про те, що мої гроші можуть працювати замість мене, викликає у мене огиду.

Адамс. У всякому разі вони працюють на когось іншого. Ваш банкір мусить бути вам вдячний.

Севілла. То його справа. Вважаю, що саме для того він і став банкіром, щоб з грошей робити гроші. А моя справа – працювати.

Адамс. Тоді роздайте свої мільйони. (Сміється).

Севілла. Так, але кому? Я хотів би, щоб вони справді були корисними, я остерігаюся філантропії.

Адамс. Та ну ж бо, я пожартував. (Мовчанка).

Севілла. Чи не могли б ви скоротити цей прелімінарій? Ви настільки роздратовані, що це лякає мене.

Адамс. Я не роздратований.

Севілла. Ви уже двічі витирали долоні носовичком. Адамс (сміється). Треба остерігатися науковців. Вони спостережливі. (Пауза). Що ж, я симпатизую вам і думаю те, що зараз скажу вам, вас приголомшить. Маю сказати дуже неприємні речі.

Севілла. Я здогадувався про це з вашого довгого вступу. Однак я віддаю належне вашій спритності.

Адамс. Це не спритність, а ніяковість.

Севілла. Ну, стріляйте! Чого зволікаєте?

Адамс. Не квапте мене. То набагато гірше, ніж ви собі уявляєте. Я одержав дуже приголомшливий наказ. Мій обов'язок – повідомити вас про нього, і я дуже цим засмучений. Ви ж знаєте, я симпатизую вам.

Севілла. Однак ця симпатія не перевищує вашої лояльності до своїх шефів.

Адамс. Правду кажучи, ні.

Севілла. Ну, кажіть! Чи не повинен я відмовитися від проекту "Логос"?

Адамс. Ні, не те. Одне слово, це гірше. (Пауза). Ми хочемо забрати у вас Бі й Фа.

Севілла. Ви маєте забрати від мене Бі й Фа?

Адамс. Тимчасово. Прошу вас, сидіть. Так, мені прикро, але це – наказ.

Севілла. Та навіщо? Куди ви їх хочете відправити?

Адамс. Я не можу відповісти на ці запитання.

Севілла. Це ж безглуздя. Ви нічого не усвідомлюєте! Бі й Фа ніколи не витримають такої розлуки! Ви рвете зв'язки приязні, що складалися протягом багатьох років.

Адамс. Боб Меннінг їх супроводжуватиме. Севілла. Боб!

Адамс. Прошу вас, вгамуйтеся. Вам недобре? Бажаєте, щоб…

Севілла. Ні, дякую. Не турбуйтеся, зараз мені стане легше. (Пауза). Яке огидне лицемірство! Адамсе, я скажу вам те, що думаю: ось уже два роки ви усміхаєтесь мені привітно, й два роки за вашим наказом Боб таємно…

Адамс. То не мій наказ. Я лише його передав. У цьому тільки й моєї відповідальності.

Севілла. Яке бридке лицемірство! І з якою метою, цікаво запитати?

Адамс. Скажу відверто: ми вирішили тримати вас осторонь від практичних застосувань…

Севілла. Хочете сказати, військових застосувань.

Адамс. Я мовив, практичних.

Севілла. А Боб надійніший. Отже, він може знати, куди ви запропастите Бі й Фа і яке безглуздя примусите їх робити.

Адамс. Неодмінно, бо він поїде разом з ними.

Севілла. Не йму віри! Ви забули, що Боб – ставленик містера Сі?

Адамс. Не думаю, що це може перешкодити.

Севілла. Отже, благородний містер Сі також причетний до цієї справи?

Адамс. Зовсім ні.

Севілла. Ви гадаєте, що Боб не попередить містера Сі?

Адамс. Це вже наша справа.

Севілла. А як же бути в такому разі з проектом "Логос"? Яка ж його доля? Це божевілля! Ми перебуваємо на півшляху до вивчення свистів, а ви забираєте їх у вас. Єдиних дельфінів, що нині можуть співробітничати з нами. Який жах! Подумайте про свою відповідальність перед наукою, коли з ними щось станеться.

Адамс. З ними не станеться нічогісінько. Розлука ця тимчасова. Ми повернемо вам Бі і Фа.

Севілла. За скільки днів?

Адамс. Мені не доручали призначати вам дату.

Севілла.