Тварина, обдарована розумом - Сторінка 43

А ви не боїтеся, що вони, повернувшись, розкажуть мені все, що робили з вами.

Адамс. Вони нічого не зможуть розповісти, оскільки нічого не робитимуть.

Севілла. В такому разі чому ви не дозволяєте поїхати з ними?

Адамс. Я вам уже сказав.

Севілла. Я не маю права бачити, що вони коїтимуть, але вони матимуть право про все розповісти мені!

Адамс. Така суперечність мене не турбує.

Севілла. А що вас турбує! Чи подумали ви бодай поцікавитися думкою Бі й Фа перш як забрати їх з нашої сім'ї? Адже ми – їхня сім'я, сподіваюся, ви це розумієте. Адамсе, вислухайте мене, мені не соромно сказати, я маю їх за своїх дітей.

Адамс. Звісно, ми врахували сентиментальний бік справи. Передусім Боб домігся згоди Бі й Фа на цю подорож.

Севілла. Без мого відома!

Адамс. Боб сказав їм, що він поїде з ними. Самі знаєте, вони дуже люблять Боба.

Севілла. Він, мерзенний змій, усе зробив для цього! Він зрадив мене двічі. Вистежував мене, працюючи на Сі, і таємно від мене, за вашим наказом, заволодів прихильністю дельфінів, щоб зайняти моє місце в їхньому серці.

Адамс. Мені здається, що ви забагато драматизуєте. Врешті-решт, Бі й Фа лише тварини.

Севілла. Ви нічого не розумієте! Вони розмовляють, і мені з ними набагато приємніше розмовляти, ніж з деякими людьми. Бі й Фа – істоти такі самі, як ви і я. Казав же вам, що я люблю їх, наче своїх дітей.

Адамс. Я сприйняв це не буквально. І глибоко засмучений. Тим паче, що мені залишилося сказати вам ще гірше. Я боюся, що завдам вам багато прикрощів.

Севілла. Ви не завдасте мені ніяких прикрощів. Я подаю у відставку.

Адамс. Я мушу вас чесно попередити…

Севілла. Я не вірю вашій чесності.

Адамс. Я знаю, ви вважаєте, що я бережу свою честь для начальства. Ну що ж, я розмовляв з вами від його імені. Коли ви вважаєте, що своєю відставкою зможете примусити нас відмовитися від наших планів, то помиляєтеся. Ми не відмовимося. І якщо, незважаючи на все, ви наполягатимете на своїй відставці, то цього разу ми погодимося.

Севілла. Ви говорите так, ніби хочете примусити мене зараз же подати вам заяву. Адамс. Зовсім ні.

Севілла. Стривайте, стривайте, Адамсе. Не слід так уже недооцінювати мої розумові здібності. Гадаєте, я не розумію, чому моя відставка вас так чудово влаштувала б?

Адамс. Справді, не розумію чому.

Севілла. Бо вона вам гарантуватиме, що Бі й Фа, виконавши свою місію, не відкриють мені таємниці.

Адамс. Не йдеться ні про яку місію!

Севілла. О, ні! І дуже важливу, бо ви готові задля неї поставити в небезпеку проект "Логос". Проект, на який ви протягом десяти років витратили величезні кошти!

Адамс. Ви перебільшуєте. Проектові "Логос" нічогісінько не загрожує. Незабаром вам повернуть Бі й Фа без жодної подряпини.

Севілла. А морально вони не будуть потравмовані?

Адамс. Не розумію, що ви хочете сказати.

Севілла. Я питаю вас: чи знаєте, як реагуватимуть Ні й Фа після того, як вони виконають те, що ви примусите їх вчинити?

Адамс. Не розумію змісту вашого запитання. Ми не примушуватимемо їх зробити щось погане. (Пауза).

Севілла. А ви не боїтесь, що я, повернувшись додому, намовлю Бі й Фа, аби вони не їхали з Бобом?

Адамс. Так, справді. Ми про це подумали й вжили иаходів.

Севілла. Яких заходів?

Адамс. Я ж казав, що мені залишилося сказати вам найгірше. Ну, ось: коли ви повернетеся додому, то вже не застанете Бі й Фа. Наша команда саме зараз вивозить їх.

Севілла. Та це ж мерзенна пастка. Викликаєте мене сюди, а тим часом… Яка підлість! Мені бракує слів. З яким презирством треба ставитися до людей, щоб дозволити собі так поводитися з ними. Ви так безсоромно повелися зі мною!

Адамс. Прошу вас, вгамуйтеся. В усякому разі від цього нічого не зміниться. Ми хотіли уникнути неприємних сцен.

Севілла. Ви не припиняли робити чорну справу за моєю спиною. Жахливо! Ви повелися зі мною лицемірно!

Адамс. Я одержував накази й виконував їх.

Севілла. Дозвольте сказати, що то ганебні накази.

Адамс. Чому б вам самим не сказати про це Лоррімерові? Адже то він їх давав мені.

Севілла. Вислухайте, Адамсе, я… (Пауза). Не намагайтеся мене спровокувати. Ви з великим задоволенням звільните мене з роботи.

Адамс. Ніхто не гадає примушувати вас звільнятися. Ми хворієте манією переслідування.

Севілла. Є у вас ще якісь зауваження, крім тих, що стосуються моєї психології?

Адамс. Ні.

Севілла. В такому разі пропоную скінчити цю розмову. Все це таке гидке, таке мерзенне. Мені хочеться піти звідси геть. Я ледве витримую ваш погляд.

Адамс. Вірите мені чи ні, містере Севілла, я глибоко засмучений. До побачення.

Севілла. Я не думаю, що ми ще колись з вами побачимося.

* * *

"14 серпня 1972 року.

Шановний містере Севілла!

Вчора відбулося засідання комісії, й мені доручили повідомити Вас про її ухвалення. Дослідження з питань гідродинаміки шкіри, що їх Ви проводили в басейні Б, припинилися в 1966 році з метою, щоб дозволити Вам зосередити зусилля на мовних дослідах у басейні А, але оскільки останні в зв'язку з від'їздом Ваших об'єктів – просимо саме такий термін вживати в нашому листуванні – не можуть тепер проводитися, то комісія вважає за неможливе клопотати перед конгресом про виділення нових коштів для фінансування лабораторії, якою Ви керуєте.

Отже, комісія просить Вас повідомити своїх працівників, що неустойку, передбачену в контракті на випадок скасування угоди, буде виплачено найближчим часом. Зрозуміла річ, таке саме розпорядження надійшло й щодо Вас.

Комісія призначила доктора Едварда Е. Лоренсена тимчасовим куратором лабораторії, якою Ви керували. Він налагодить з Вами контакти 16 серпня й вживе всіх заходів для класифікації й збереження карток, архівів, магнітофонних записів, кінострічок та інших документів лабораторії. Комісія просить Вас якомога полегшити завдання Е.Е.Лоренсена й повідомити мене про одержання цього листа.

Щиро Ваш Д.К.Адамс".

"15 серпня 1972 року.

Шановний містере Адамс!

Повідомляю, що одержав Вашого листа від 14 серпня. Мої працівники й я готові перейти 16 серпня в повне розпорядження доктора Лоренсена.

Мені не хочеться нічогісінько просити у комісії. Проте гадаю, що мушу це зробити в інтересах моїх об'єктів. Я хотів би, аби мені дозволили побачитися з ними, коли вони знову стануть доступні[55].

Щиро Ваш Г.С.Севілла".

"15 серпня 1972 року.

Шановний містере Севілла!

Вслід за своєю сьогоднішньою телеграмою я підтверджую, що змушений затриматися й не зможу приїхати раніше 20 серпня.

Погодившись виконати завдання, яке мені доручили, н вважаю за необхідне підкреслити, що маю намір дотримуватися обмежених функцій куратора. В тому випадку, коли лабораторії, якою Ви керували, повернуть Ваші об'єкти, я відверто дав зрозуміти комісії, що ні в якому разі не розраховую продовжувати Ваші досліди. В зв'язку з цим я сподіваюся, що Ви зможете забрати назад свою заяву про звільнення й самі докінчити справу, яку так блискуче почали.

Я розумію, що Вам зараз прикро, бо Ви розлучилися зі своїми об'єктами, та хай Вам буде єдиною втіхою, що Ваш асистент погодився їх супроводжувати.

Щиро Ваш Е.Е.Лоренсен".

"16 серпня 1972 року.

Шановний містере Лоренсен!

Ваш лист викликав у мене велику шанобу до Вас, і я знову побачив можливість більш приязно ставитися до людського поріддя, яке, мушу це визнати, останнім гасом уявляється мені не в дуже гарних барвах.

Я боюся, що Вас неточно поінформували. Своє бажання піти в відставку я висловив усно, перебуваючи в приголомшливому стані, коли довідався, що в мене відбирають мої об'єкти. Однак я не підтверджував це бажання ні в подальшій розмові, ні, звісно, письмово. З іншого боку, мій асистент погодився супроводжувати об'єкти без мого дозволу й навіть без мого відома.

Я пишу про це не для того, щоб вплинути на рішення, яке Ви прийняли. Швидше навпаки, мені хотілося, аби саме Ви виконували обов'язки куратора, а не інший вчений, якому не притаманна така порядність.

Я чекаю на Вас 20 серпня.

Щиро Ваш Г.С.Севілла".

"18 серпня 1972 року.

Шановний містере Севілла!

Я знову затримуюся й зможу приїхати тільки 25 серпня.

Мене глибоко вразили факти, що Ви їх мені виклали. Вони проливають особливе світло на роль, яку зіграв Ваш асистент, і на те, як високо цінують істину бюрократи, що нами керують. "Скуповуючи мізки" – тут і в Європі, – вони гадають, що можуть робити з нами все, що їм забагнеться.

Я не приховав від Адамса, що, на мій погляд, відбирати навіть тимчасово у Вас об'єкти – велике безглуздя. Не бачу ніякого практичного застосування, важливість якого могла б виправдати перерву в основних дослідженнях.

Щиро Ваш Е.Е.Лоренсен".

* * *

"Острови Флорида-Кіс мене не вабили ні своїми мочарами, ні високими деревами, ні трактом з мостами, перекинутими з острова на острів, що добігав аж до Кі-Уеста. Я хотів іншого острова, зі скелями, острова, що стояв би самотньо, оточений рифами, й коли я побачив скелі Хуатвею з "Карібі", що стояла на якорі в невеличкій гавані, в мене затьохкало серце: "Карібі" – це красива лакована іграшка для дорослих, юнацька мрія, що стала дійсністю у віці, коли це ще може принести радість. А тепер я мушу силувати себе, щоб виплити на ній у море. Арлетта читає на носі яхти. Коли б вона лишилася зі мною в кокпиті, ми знову стали б розмовляти про Бі й Фа. А коли я тут, у кабіні, сиджу сам, зігнувшись за кермом "Карібі", то трохи вгамовуюся. Арлетта відчуває це, їй теж нелегко, й вона тільки вдає, що читає. Звідси, де я стою, бачу з того боку рубки лише широкі криси великого бриля, що затуляє її голову від сонця. Арлетта, певне, скинула бікіні, аби сонце могло позолотити незасмаглі місця її шкіри. Навіть думка про її тіло тепер мене не втішає. Чудно, душевний біль вгамовує навіть саме бажання, хоча кохання залишається. Мабуть, у стражданнях є щось занепадницьке, що примушує тебе ще більше губити себе, каліцтво, яке вимагає нових і нових каліцтв. Неправда, тричі неправда, що в стражданні таїться якась магічна мужність! Страждання – це поразка, параліч, самозневага. Воно ніколи нічого доброго не давало, його треба тільки здолати. І я, щоб здолати його, граюся з "Карібі". Ця яхта – мій допінг, морська хитавиця мене заколисує. Я втікаю сам від себе, свідомо втікаю сам від себе. Тримаючись обома руками за кермо, я підставляю "Карібі" південно-західному вітрові й сам прихиляюся до лівого борту.