Тварина, обдарована розумом - Сторінка 45

Це тривало два місяці. Потім я купив одного дельфіна, достоту кажучи, дельфінку, й заснував на власні кошти приватну лабораторію.

В'язень. Де ви тримаєте свою дельфінку?

Відвідувач. Біля свого будинку, в мене є невеличка гавань.

В'язень. Вона не огороджена?

Відвідувач. Я натягую сітку між двома дамбами, опускаючи її до самісінького дна. Та все це дарма. За кілька тижнів Дезі – так звати дельфінку – навчилася перестрибувати сітку, видно, сумує за відкритим морем. Проте не запливає далеко, хіба що тоді, коли я виїжджаю на човні. А ввечері вона завжди повертається. Їй подобається спати біля "Карібі". Я гадаю, що вона вважає яхту супер-матір'ю, яка захищає її. Вночі я знову натягую сітку між дамбами, з міркувань захисту її від акул.

В'язень. Розкажіть мені про Дезі. Подумати б тільки, вже два роки я не бачив жодного дельфіна!

Відвідувач. Хочете, я пришлю вам кілька кінострічок? Чи зможете ви проглянути їх?

В'язень. Напевне. В нас тут є все: дискотека, кіно, театр, і навіть зала, де можна загоріти від ультрафіолетових променів, але тільки тоді, коли закінчуватиметься час ув'язнення.

Відвідувач. А чому аж тоді?

В'язень. Аби сусіди подумали, що нібито ви повернулися з тривалої мандрівки до тропіків. (Сміється). "Сінг-Сінг"— зовсім не те, що ви думали. Тут піклуються, що казатимуть люди про нас.

Відвідувач. Мені подобається, що ви говорите про це з гумором. Либонь, врешті-решт звикаєш до всього.

В'язень. Ні. Тут ніколи не звикнеш. Просто живеш замкнутим життям. Ви знаєте вислів: "Час тягнеться". Ніколи я його так добре не розумів. Ви не уявляєте, як довго тягнеться тут час. Це неймовірно. Дні нагадують тижні, а тижні – місяці. (Пауза). Розкажіть мені про Дезі.

Відвідувач. Що про неї скажеш? Вона весела, пустотлива, сердечна, зовсім небоязлива, якою була спочатку Бі.

В'язень. Скільки їй років?

Відвідувач. Судячи з її ваги й зросту, вона мала б мати приблизно стільки років, скільки мала Бі, коли стала дружиною Івана. Мабуть, чотири роки.

В'язень. З ким ви працюєте в лабораторії?

Відвідувач. Я запросив на роботу Пітера, Сьюзі, Меггі.

В'язень. Платите їм з власних коштів?

Відвідувач. Так.

В'язень. Ви збанкрутуєте.

Відвідувач. О, у нас є можливості щось зробити. А коли не буде грошей, я все припиню. Та поки що все йде гаразд. Ми просуваємося вперед.

В'язень. Я щось не розумію…

Відвідувач. Зараз вам роз'ясню: я одержав од Лоренсена копії всіх моїх записів.

В'язень, Лоренсен, певне, мав неприємності.

Відвідувач. Великі.

В'язень. Що ж сталося?

Відвідувач. Власне, нічого. В мене є всі свисти Бі і Фа, а тепер і Дезі.

В'язень. Чого ви досягли?

Відвідувач. Просуваємося вперед.

В'язень. Ви не хочете говорити про це?

Відвідувач. Так, не хочу. (Сміється).

В'язень. Після ваших останніх листів я не сподівався побачити вас таким. Ви знову ж такі енергійні.

Відвідувач. Поговоримо трохи про вас.

В'язень. То не дуже цікава тема. (Пауза). Я сиджу тут і чекаю.

Відвідувач. Вий далі так песимістично оцінюєте міжнародну обстановку?

В'язень. Як ніколи раніше. Але є в мене трохи оптимізму. Дивлюся в далеке майбутнє.

Відвідувач. Признаюся, я полегшено зітхнув, що Джім Крунер зазнав поразки, а Олберта Монро Сміта обрали в президенти, Сміт – все ж таки менше лихо.

В'язень. Я думаю інакше. Сміт робитиме саме те, що робив би, бувши на його місці, й Крунер. Американська демократія полягає в тому, щоб створити перед виборцем ілюзію можливості вибору. Тм надається вибір між двома однаково правими партіями. Вибір між двома однаково реакційними кандидатами, але один з них намагається справити враження, що він ліберальніший за свого суперника.

Відвідувач. О, ви перебільшуєте. Я не міряю Сміта й Крунера на один кшталт.

В'язень. Я не перебільшую. Навести вам кілька прикладів? 1960 року ви голосували за Кеннеді, бо думали, що він ліберальніший за Ніксона. А Кеннеді відкрив зелену дорогу інтервенції на Кубу й масовому збільшенню наших "військових радників" у В'єтнамі. 1964 року ви голосували за Джонсона, щоб завдати поразки Голдуотерові. Однак Джонсон, прийшовши до влади, втягнув нас у ту ескалацію, до якої закликав Голдуотер.

Відвідувач. Ви гадаєте, що Сміт також здатний, як і Крунер, втягти нас у війну з Китаєм?

В'язень. Еге ж. Він тільки виголосить трохи більше моралізуючих промов.

Відвідувач. Це дуже сумно.

В'язень. Не дуже. Бачте, вибори тут не мають ніякого значення. Вони в своїй основі – просто трюкацтво. Треба боротися за громадську думку.

Відвідувач. Так, я знаю. Задля цього ви й пішли до в'язниці.

В'язень. Так. Часом я почуваю себе збентежено. Репресіями вони зуміли чогось домогтися. Кількість тих, хто відмовляється служити в армії, зменшилася.

Відвідувач. Однак те, що ви у в'язниці, справило великий вплив на всіх ваших знайомих. Я не хочу називати імен, самі розумієте чому, але ви мені також відкрили очі на багато речей.

В'язень. Що ж, коли це правда, то варто було опинитися тут.

Відвідувач. Правда.

В'язень. Ви мені зробили велику радість. Мені здалося, що останніми місяцями тон у ваших листах якось змінився.

Відвідувач. Я вирішив не брати більше до уваги те, що їх перефотографовують і намагаються записати кожне слово. Я гадаю, що то вельми кепсько обмежувати себе самоцензурою. Як ніколи раніше, я вирішив говорити тільки те, що думаю.

В'язень. Можливо, і я відіграв якусь роль у цьому рішенні?

Відвідувач. Звичайно, дуже велику.

В'язень. Слів немає, який я радий. І яка ж скромність з вашого боку! В вашому віці, в вашому становищі… Адже я тільки ваш учень.

Відвідувач. Дарма. Коли шукаєш істини, то не слід керуватися подібними міркуваннями.

В'язень. Я щиро вдячний вам, що ви мені таке сказали. (Мовчанка).

Відвідувач. Мені здається, що час уже скінчився.

В'язень. Почекайте. В нас є ще п'ять хвилин. Розкажіть мені про Пітера й Сьюзі.

Відвідувач. Ну, ви, напевне, вже знаєте, що вони подружилися.

В'язень. Вона мені про це написала. Сьюзі – дівчина чудова. Знаєте, я сам би закохався в неї, коли б Пітер не випередив мене.

Відвідувач. Вона завжди говорить про вас дуже тепло.

В'язень. Так. Я також дуже люблю її. Я часто думаю про вас усіх. (Пауза). Мені не так легко було з вами розлучитися.

Відвідувач. Ми чекаємо на вас. Ви повернетеся до нас на роботу.

В'язень. За три роки. (Пауза). За три роки ви уже знатимете все про свисти.

Відвідувач. Будуть інші проблеми.

В'язень. Що ж, тоді почекаємо три роки.

Відвідувач. Я прийду ще до вас на побачення, якщо мені дозволять. А тепер, я думаю, вже час скінчився.

В'язень. До побачення. Пишіть мені. Дякую, що прийшли до мене, дякую, що… Спасибі за все.

Відвідувач До побачення, Майкле.

* * *

Сайгон, 4 січня 1973 роки (ЮПІ).

У відкритому морі неподалік від Хайфона атомним вибухом потоплено американський крейсер "Літл Рок". Весь екіпаж загинув.

ХІ

Напад на "Літл Рок" спершу викликав у США оторопіння, що нагадувало приспаного впевненістю в свої сили велетня, який прокидається після підступного удару, завданого під час сну. Обурення вибухнуло тільки за двадцять чотири години, ніби цей час був необхідний для того, щоб хвилювання охопило все це велетенське тіло. Але несамовитість, що вибухнула згодом, цілком відповідала розмахові наймогутнішої в світі держави. Хвиля гніву прокотилася через гігантську країну й, наче морський приплив, захлинула сто вісімдесят мільйонів американців. Радіо, телебаченню, газетам звичайні слова здавалися заслабкими, щоб передати те обурення, яке викликала ця незвичайна подія. Могутні боги на Олімпі, з подивом і жахом переконавшись, що зазнали нападу нижчої раси, теж такої думки, що за найкоротший час розрахуються з тими, хто відважився завдати їм удару.

Журналістам, що коментували цей душевний стан, здавалося, що тільки порівняння з тваринами зможуть передати те презирство, з яким їхні земляки ставилися до супротивника. В пресі з'явилися заголовки, яких не бачили вже від часів Пірл-Харбора, народний Китай взагалі порівнювався з "скаженою собакою", котрого слід "прив'язати на ланцюг або вбити".

Трагедія "Літл Рока" не залишила живих і не мала свідків. Хімічний аналіз повітря й зібрані уламки дозволили командуванню VII флоту дійти висновку, що трагедія спричинилася "атомним снарядом невизначеного походження". Та, незважаючи на обережність цих висновків, провина китайських керівників не викликала ніякого сумніву в настроях коментаторів. Більшість з них відзначала, що за своїм "несподіваним нападом" і "підступною агресією" Китай поставив себе поза цивілізованими націями. Він перший порушив "рівновагу страху". Єдиний засіб для її відновлення полягає в тому, щоб покарати агресора негайно. Поміркованіші закликали зруйнувати "китайські атомні заводи", а інші – "життєві центри червоного Китаю". Говорили "життєві центри", а не "міста", бо слово "місто" надто вже конкретне, воно нагадує про мільйони міських мешканців.

Вимоги санкцій у пресі ґрунтувалися на підвалинах права й моралі. Однак приватні розмови були зовсім інші. Якийсь невиразний зміст вкладався в прізвиська, що давалися супротивникові. Слово "китаєць" вживалося рідко: надавали перевагу словам "китайози", "жовтопузі", "макаки", "Чарлі" або з більшою ввічливістю, проте не з меншою ворожістю – "азіати". Слухаючи те, про що говорили на вулиці, в барах, на роботі, можна було зрозуміти так, ніби для співрозмовників існування сімсот мільйонів китайців трималося на трьох головних гріхах: вони жовті, малі й комуністи. Через ці гріхи всі якості китайців були порочні, їхній розум полягав у хитрості, терпіння – в несамовитості, ощадливість – у скупості, винахідливість – у чортовинні. По суті, бог створив світ для великих білих людей, водночас тільки для їхніх послуг надав знання й силу. Правда, ці жовті мавпочки копіюють західну науку, але їм бракує творчих здібностей. До того ж вони неприємно вражають своєю чисельністю. Надто швидко розмножуються. Вони кишать, як мурашки. Тваринні метафори багатшали: від собаки переходили до макаки, а від макаки до мурашок. Останній образ вважався найвлучнішим, бо він викликав в уяві мисливський чобіт, що гнівно роздавлює мурашник.

Як загартовані в політиці професіонали, більшість конгресменів раніше від усіх зрозуміли зміст нестримної хвилі гніву, що поставила дибом Сполучені Штати.