У дзеркалі, у загадці - Сторінка 16

А тоді підкралися до батьківської спальні. Двері були відчинені. Вони обоє стали на порозі. Сесілія приклала палець до уст.

– Тсс, – шепнула вона.

У кімнаті було майже зовсім темно, але крізь вікно сіялося світло від ліхтаря над дверима стодоли. Мама й тато спали, міцно притулившись одне до одного.

– Вони, наче маленькі діти, коли сплять, – прошепотів Аріель.

Сесілія кивнула:

– Цікаво, що їм сниться…

Потім вони заглянули до кімнати Лассе. На підлозі лежала ціла купа складанок леґо. Сесілія ступала обережно, щоби не потрощити їх. А Аріель плив у повітрі за кілька сантиметрів від підлоги.

Сесілія відчула, що так любить свого молодшого братика, аж їй сльози набігли на очі.

Чи не дивно – плакати від любові до когось? За останні тижні вона так рідко бувала з Лассе, що він став для неї майже чужим.

Вони взяли санчата і крадькома зійшли на перший поверх.

– Бабуся з дідусем живуть у маленькому будиночку поряд, – прошепотіла Сесілія.

Ангел Аріель кивнув:

– Але зараз бабуся спить у вітальні на канапі.

Вони заглянули до вітальні – і справді: бабуся спала не роздягаючись, тільки накрилася куцим пледом. Сесілія знала, що останнім часом бабуся часто спала на канапі. А все через те, що не витримує дідусевого храпу, – так сказала мама. Сама бабуся казала, що спить у будинку, аби допомагати мамі з уколами.

– Найкраща у світі бабуся, – сказала пошепки Сесілія.

– Я знаю, – відказав Аріель.

– Не тільки тому, що це моя бабуся. Вона найкраща бабуся світу.

– "Найкраща бабуся", – повторив ангел. – "Найкраща бабуся світу".

Вони вийшли за поріг і причинили за собою вхідні двері.

Надворі була холодна зимова ніч. А зір висіялося видимо-невидимо. Місяця не було, тому зорі видавалися ще яскравішими, ніж звичайно. Сесілія стрибала по подвір'ю, тягаючи за собою санчата. Бабуся прив'язала до них грубу мотузку, хоча мама притримувалася думки, що з цим поспішати не варто. Тому Сесілія й бабуся зробили все потайки від мами.

Від подвір'я і аж до самої річки тягнувся довгий пологий схил. Сесілія одразу сіла на санчата. Готуючись до спуску, вона обернулася й крикнула Аріелеві:

– Хочеш зі мною, то чіпляйся!

Ангел сів, щільно притулившись до дівчинки. Сніг став уже твердим, і санки зі шаленою швидкістю покотилися згори. Вони спинилися унизу, перед чагарником на березі річки.

Сесілія засміялася.

– Рекорд! – галасувало дівча.

Вона підвелася і озирнулася на Аріеля:

– Хіба не чудово?

– Напевно, – відповів той пригнічено, – але я нічого не відчув.

– А тепер переберемося через річку, – закомандувала Сесілія і стала прокладати собі шлях через чагарі.

Нарешті вони опинилися на кризі.

– Шкода, ковзанів не взяли, – сказала мала. – Я вмію їздити і на ковзанах.

Вона покинула саночки і почала ковзатися по кризі на своїх чобітках. Аріель ковзався босими ніжками. Вони мали бути зовсім гладенькими, бо він зробив кілька потішних піруетів, наче справжній Фігурист.

Раптом почулися скрип і потріскування криги. Сесілія стрімголов кинулася до протилежного берега, Аріель перелетів за нею.

Озирнувшись назад, вони помітили, як крига на ріці розкололася на великі уламки. Посеред річки на крижині зосталися санчата.

– Санки! – скрикнула Сесілія.

Аріель, не зволікаючи, кинувся за ними. Сесілія думала, що він пролетить над рікою, а тоді спуститься вниз і прихопить санки із собою. Та ангел підійшов до берега і рушив навпростець кригою. Часом він ступав навіть по воді.

Невдовзі ангел повернувся із санками. Сесілія не могла цього з цілковитою певністю стверджувати але їй здавалося, наче він плив над поверхнею води. Це було схоже на політ різдвяних оленів, запряжених у сани.

– Як чудово! – вигукнула вона.

Сесілія рішуче взялася за мотузку і оголосила:

– А зараз ми провідаємо Маріанну!

Вони пострибали пагорбами до жовтого будинку. Сесілія була тут багато місяців тому. Перед Різдвом Маріанна не раз заходила провідати її але з того часу минуло уже багато тижнів.

Ось вони уже й на місці. Сесілія натиснула клямку, але двері були замкнені.

– Ми не потрапимо досередини, – констатував Аріель. – Я би зміг пройти і крізь них, та боюся, що вдвох нам це не вдасться.

Сесілія хитро усміхнулася. Вона рушила в бік комори, кивнувши ангелові, щоб той ішов за нею.

– Я знаю, де лежить ключ, – мовила гордо.

Вона одразу знайшла ключ під порожньою бляшанкою з-під фарби. Раніше вона проводила у Маріанни не менше часу, ніж у себе вдома, в Скутбю.

Дівчинка відчинила двері, і вони тихцем зайшли досередини. Щоб потрапити до кімнати Маріанни, треба було перейти вітальню. Сесілія засвітила бра на стіні. Аріель дріботів за нею, наче менший братчик.

Сесілія обережно взялася за двері і відчинила їх. Маріанна спала, розсипавши по подушці довге руде волосся.

Сесілія весь час почувала себе вільною та щасливою, мов пташка, але побачивши Маріанну, зронила сльозу. Може, тому, що товаришка спала, а може, тому, що давно її не бачила.

– Ти плачеш? – прошепотів Аріель.

– Так, я плачу…

Маріанна заворушилася у ліжку. Ось-ось прокинеться.

Аріель смикнув Сесілію за полу куртки:

– Прощайся з нею!

Сесілія розстебнула кишеню і вийняла маленького метелика. Вона нахилилася і обережно поклала його на підлогу перед Маріанниним ліжком.

– Нащо ти це зробила? – запитав Аріель. – Це ж вона тобі його подарувала.

Сесілія стенула плечима:

– Ах, він і так, певно, більше мені не знадобиться.

У ту ж мить Маріанна звелася у ліжку, але Сесілія та Аріель були вже у вітальні. Вони зачинили за собою двері, а Сесілія бігцем поклала ключ на місце. Потім вони сіли на санки і невеличкий шмат дороги до ріки проїхали. Коли санчата зупинилися, Аріель злетів угору і став літати довкруг дівчинки, мов невагома лялька. Сесілія теж почувалася невагомою. Вона сиділа на санках, задивившись на зоряне небо.

– Оце і є вічність, – зітхнула вона.

– Або небо, – докинув Аріель, і вони майже водночас засміялися.

– Або всесвіт!

– Або універсум!

– Або дійсність!

– Або просто світ, урешті!

– Або Велика Загадка! – вигукнула на завершення Сесілія.

Аріель кивнув голівкою:

– Безбатченко має купу імен.

– "Безбатченко?"

Він знову кивнув:

– Улюблені діти не мають багато імен, тільки байстрята. Ті, яких знаходять на сходах. Які не знають, звідки вони. Які витають у порожнечі.

– Це вічність, – повторила Сесілія.

Ангел Аріель опустився поруч неї на санки.

– Виразно її видно лише серед ночі, – сказав він.

Сесілія повернулася до нього і знову сказала те, що уже говорила якось, тільки цього разу наголошуючи кожен склад:

– Я на землі лише цей єдиний раз. І ніколи більше не повернуся.

Ангел Аріель похитав головою:

– Ти уже зараз у вічності. А вона повертається віки вічні.

Вони спустилися до річки і спостерігали, як величезну крижину поволі зносило водою вниз долиною. Річка, яка тихо й мирно пролежала цілу зиму, грізно тріщала. Вони йшли вниз за течією аж до моста, а потім перейшли на інший бік.

Десь посередині мосту Аріель показав Сесілії на воду і спитав:

– А ти знаєш, як називається ця річка?

– "Як називається ця річка?" – повторила Сесілія. – Сотні разів тобі уже говорила. Вона називається Леіра.

Ангел кивнув:

– Гарна назва. І дуже земна, змушує думати тільки про глину, бо ж "леіре" – це "глина". Але у небесному дзеркалі навіть найбільше земне одержує небесний відтінок.

– Нічого не розумію.

– Леіра… – повторив Аріель.

Він загадково усміхнувся:

– Усе ти бачиш в дзеркалі, в загадці.

Дівчинка стенула плечима.

– Прочитай "Леіра" навпаки!

Минула секунда.

– АРІЕЛЬ! – зарепетувала Сесілія. – Вийшло "Аріель"!

Ангел гордо кивнув:

– Мені завжди подобалася ця долина.

Сесілія дуже тішилася.

Доки вони піднімалися вгору, до Скутбю, дівчинка не раз зупинялася, закидала голову і пильно вдивлялася у всесвіт.

Раптом вони побачили, як яскрава цятка пролетіла по небу. Аріель затулив рота долонькою:

– Зірка впала.

– "Зірка впала", – повторила Сесілія. Їй знову пригадалася стара різдвяна зірка, яка десь запропастилася. Аріель казав, наче знає, де вона.

Уже біля самої стодоли у Скутбю дівчинка обернулася до ангела і запитала:

– Пам'ятаєш, я розповідала про стару різдвяну зірку, яка раптом загадково зникла?

– І зовсім не загадково.

– Для тебе, може, й ні. Ти ж знаєш, де вона.

Їй стало холодно. І що він мав на увазі, кажучи, ніби нічого загадкового немає? Якщо він увесь час знав, де зірка, то чому не сказав раніше?

Ось вони добралися до подвір'я.

– Ходи-но сюди, – запропонував Аріель. – За стодолу.

З-під самої стіни стодоли стирчало кілька гілок усохлої ялинки. Майже всі голочки на ній обсипалися, а ті, що залишилися, втратили зелений колір. Ялинка пролежала під снігом цілу зиму. Тепер сніг почав танути, і сухе деревце оголилось.

– Це минулорічна ялинка! – вигукнула Сесілія.

Їй згадалося, що добрий рік тому вони з татом кинули її саме тут.

Аріель струсив решту снігу і цілком вивільнив ялинку. Ось тоді Сесілія і побачила стару різдвяну зірку. Вона усе ще була закріплена на верхівці деревця. Їй і на думку таке спасти не могло! Ніхто й не здогадався, що зірку просто забули зняти, розбираючи ялинку.

Усохлий стовбурець мав сумний і невтішний вигляд. Він нагадав Сесілії чорний лавовий пляж на острові Санторіні. Тільки зірка зосталася такою ж, як була. Зима їй не зашкодила. Зірка збереглася ціла і неушкоджена.

Ангел Аріель нахилився і торкнувся зірки одним пальцем. Вона засвітилася, ніби до неї під'єднали струм.

– Як гарно! – скрикнула Сесілія.

Як тільки Аріель забрав палець, зірка погасла.

– Зроби так ще раз, – попросила дівчинка.

Він знову дотулився до зірки. Як тільки він торкався старої різдвяної зірки, вона спалахувала і осявала Сесілію та Аріеля, стіну стодоли і засніжені околиці.

Аріель поманив Сесілію рукою. Вона зрозуміла, що їм уже час повертатися. Треба встигнути піднятися у спальню, доки хтось не прокинувся.

Цього разу ангел також допоміг їй роздягнутися і залізти під ковдру. Він прихилив санки до стіни точно там, де вони й стояли, а тоді прибрав кімнату від снігу й талої води. Сесілія заснула, тільки-но дотулившись до подушки.

Коли вона прокинулася, біля неї сиділи тато і бабуся.

– Ніч? – спитала вона.

Тато кивнув. Він взяв доньку за руки, а бабуся зволожила їй уста.

– Я знаю, куди поділася стара різдвяна зірка, – прошепотіла Сесілія.

Бабуся з татом переглянулися:

– Різдвяна зірка?

– Вона лежить за стодолою.