У готелі Бертрама - Сторінка 31

— Вона глянула на старшого інспектора Дейві і засміялася, здавалося, щирим сміхом. Стільки шлюбів,— знизала вона плечима. — Справді смішно.

— Ви не мали наміру розлучитися? Вона знизала плечима.

— Все це видавалося лихим сном. Навіщо ворушити минуле? Звичайно, я зізналася Джоні.

Це ім'я вона вимовила тихим, лагідним тоном.

— А він що на те?

— Не звернув уваги. Ні я, ні Джоні не пильнували законів надто суворо.

— За двошлюбність передбачені певні покарання, леді Седжвік. Вона зиркнула на нього і засміялася.

— Кого обходить те, що скоїлося в Ірландії кілька років тому? Усе було зроблено як слід. Міккі забрав свої гроші і звіявся. Невже ви не розумієте? Це просто був безглуздий дрібний інцидент, який я хотіла забути, викинути з голови, як і багато інших дріб'язкових подій у житті.

— А потім,— спокійно сказав Батько,— одного чудового дня, в листопаді, Майкл Ґормен з'явився знову і вдався до шантажу?

— Пусте! Хто сказав, що він мене шантажував?

Батько повільно перевів погляд на рівно випростану стару даму, що тихо сиділа на стільці.

— Ви, — Бесс Седжвік вп'ялася очима у міс Марпл. — Що могли ви про це знати?

У її голосі бриніли радше нотки подиву, аніж осуду.

— Стільці в цьому готелі з дуже високими спинками,— пояснила міс Марпл. — Вони вельми зручні. Я сиділа на одному з них біля каміна в кімнаті для писання. Просто відпочивала вранці перед прогулянкою. І тут зайшли ви, щоб написати листа. Мабуть, ви не звернули уваги, що в кімнаті є ще хтось, і я почула вашу розмову з Ґорменом.

— Ви підслуховували?

— Звичайно,— сказала міс Марпл. — А чом би й ні? То була загальна кімната. Коли ви відчинили вікно, і гукнули людину на вулиці, я й гадки не мала, що це буде конфіденційна розмова.

Бесс із хвилину допитливо дивилася на неї, потім повільно кивнула головою.

— Усе правильно,— сказала вона. — Так, розумію. Але ви хибно витлумачили те, що почули. Міккі не шантажував мене. Можливо, мав такі наміри, алея застерегла його від цього!

її губи знову розтяглися в широкій великодушній усмішці, яка робила її обличчя таким привабливим.

— Я його залякала.

— Так,— погодилася міс Марпл. — Може, так і було. Ви пригрозили його застрелити. Пробачте мені за щирість, але зробили це блискуче.

Бесс Седжвік здивовано звела брови.

— Та вас чула не тільки я,— провадила міс Марпл.

— Боже мій! Невже слухав увесь готель?

— Другий стілець теж був зайнятий.

— Ким?

Міс Марпл стулила губи. Відтак кинула на старшого інспектора Дейві благальний погляд. "Якщо це має бути зроблене, то робіть самі,— промовляв той погляд,— а я не можу..."

— Ваша дочка сиділа на другому стільці,— сказав старший інспектор Дейві.

— О, ні! — зойкнула Бесс — О, ні! Тільки не Ельвіра. Розумію... так, розумію. Певно, вона подумала...

— Вона дуже серйозно сприйняла почуте і подалася до Ірландії шукати правди. її не важко було відкрити.

— О, ні,— стиха повторила Бесс Седжвік і вела далі: — Бідолашна дитина! Навіть тепер жодного разу ні про що не запитала. Все тримала в душі. Замкнулася в собі. Якби вона тільки сказала. Я пояснила б їй усе, довела б, що це не має ніякого значення.

— Навряд чи вона погодилася б з вами,— зауважив старший інспектор Дейві. — Сміх, та й годі,— провадив він з виглядом людини, схильної до спогадів та пустомолотства, схожий на старого фермера, який базікає про землю та скот. — Після багатьох років судових розглядів і помилок я навчився ставитися з недовірою до простих версій. Прості версії часто-густо далекі від правди. Версія недавнього нічного вбивства начебто саме така. Дівчина твердить, що в неї стріляли, проте схибили. їй на допомогу поспішив швейцар і загинув від другої кулі. Може, все так і було. Може, саме це й бачила дівчина, але насправді, всупереч очевидності, все могло бути зовсім інакше. Щойно ви, леді Седжвік, досить яскраво і переконливо говорили, що Ладислав Малиновський не мав підстав для замаху на життя вашої дочки. Що ж, цілком з вами згоден. Гадаю, він їх справді не мав. Така людина, як він, міг посваритися з жінкою, схопити ножа і штрикнути її. Та навряд чи він чигатиме на шляху, аби холоднокровно її застрелити. Але, припустімо інше, припустімо, він хотів застрелити не її. Були крики, постріли, а насправді вийшло так, що загинув Майкл Ґормен. Припустімо, сталося те, що й мало статися. Малиновський старанно обмірковує план. Він обирає туманну ніч, зачаюється поблизу і чекає, коли ваша дочка вийде надвір. Він знає, що вона з'явиться, бо зумів так улаштувати. Він стріляє, але не в дівчину. Стріляє так, щоб куля не зачепила її, а вона вирішує, що він цілився саме в неї. Вона кричить. Швейцар готелю чує постріли та лемент, біжить вулицею, і тут Малиновський стріляє в того, кого й хотів застрелити, тобто в Майкла Ґормена.

— Не вірю жодному вашому слову. Ну, навіщо здалося Ладиславові Мали-новському вбивати Міккі Ґормена?

— Можливо, мав місце шантаж,— припустив Батько.

— Ви хочете сказати, що Міккі шантажував Ладислава? Навіщо?

— Можливо, це пов'язане з Бертрамовим готелем. Можливо, Майкл Ґормен забагато знав.

— Про справи в Бертрамовім готелі? Що ви маєте на увазі?

— То був майстерний шантаж,— сказав Батько. — Продуманий і блискуче виконаний. Але ніщо не триває вічно. Цими днями міс Марпл спитала мене тут: "Що коїться в цьому готелі?" Що ж, тепер я можу дати відповідь. Судячи з усього, Бертрамів готель став одним з найбільших і найкраще організованих осередків злочинності, що їх ми знали в останнє десятиріччя.

Розділ двадцять сьомий

Запанувала хвилинна тиша, потім озвалася міс Марпл:

— Вельми цікаво,— зауважила вона. Бесс Седжвік обернулася до неї.

— Здається, вас це не дивує, міс Марпл.

— Анітрохи. Сталося стільки дивовиж, начебто аж ніяк не пов'язаних одна з одною. Все це надто добропристойне, щоб бути правдою. Сподіваюсь, ви розумієте, що я маю на увазі. Кажучи театральною мовою — чудова вистава, та це лише вистава, а не реальність.

— Було багато всіляких дрібних подій, були претензії до друзів, знайомих... як виявилося, помилкові.

— Такі речі трапляються,— зауважив старший інспектор Дейві. — Але тут вони траплялися надто часто, чи не так, міс Марпл?

— Авжеж,— погодилася міс Марпл. — Люди на кшталт Селіни Гейзі роблять такого роду помилки. Але багато інших людей теж робили їх. Цих помилок не можна було не помітити.

— Вона дуже спостережлива,— сказав старший інспектор Дейві, звертаючись до Бесс Седжвік, наче міс Марпл була його улюбленою вишколеною собачкою.

Бесс Седжвік рвучко обернулася до нього.

— Що ви мали на увазі, коли назвали цей готель осередком організованої злочинності? Я сказала б, що Бертрамів готель — найреспектабельніший заклад у світі.

— Звичайно,— сказав Батько. — А якому ж йому бути? Стільки було витрачено грошей, часу і сірої речовини на те, щоб він став таким, як є. Правда та фальш переплітаються в ньому вельми вдало. В особі Генрі ви маєте не-перевершеного актора і менеджера — він керівник цього закладу. У вас є такий добродій, як Гамфрі, великий мастак викликати довіру. Він не запідозрений у злочинах, здійснюваних у нашій країні, зате причетний до деяких досить дивних операцій готелю за кордоном. Тут є кілька блискучих акторів, виконавців різних ролей. Зізнаюся: я не поділяю безоглядно захоплення всією цією структури). Вона обійшлася нашій країні дуже дорого, вона — причина вічного головного болю урядової адміністрації та місцевої поліції. Щоразу, як ми десь, здавалося б, уже хапали жар-птицю за хвіст і успішно розслідували якийсь особливий випадок, виявлялося, що він не є ланкою більшого ланцюга. Але ми не переставали працювати над цією справою, трошки тут, трошки там. Гараж, де зберігалися цілі стоси номерних знаків, що уможливлювало негайну заміну їх у деяких машинах... Фургони мебльо-вої фірми, фургон різника, фургон бакалійника, ба навіть один-два поштові фургони... Швидкісна машина автоперегонника, що за лічені хвилини долає фантастичні відстані, і, на противагу їй,— старий єпископ, що трясеться у своєму старому "морріс-оксфорді"... Хата торговця овочами, який при потребі подає першу допомогу і має зв'язки з потрібним лікарем... Нема потреби вникати в усі ці розгалуження, яким, здається, нема ліку. Це один бік справи. Другий — чужоземні клієнти, що прибувають до Бертрамового готелю. Переважно з Америки чи домініонів. Заможні люди, не викликаючи жодної підозри, приїздять сюди з солідним, розкішним багажем, а від'їздять теж із солідним багажем, який видається тим самим, а насправді, це вже інший багаж. Багатих туристів, прибулих до Франції, митниця даремно не тривожить, бо митниця не тривожить туристів, коли ті довозять гроші у країну, звісно, якщо це щоразу не ті самі приїжджі. (Не слід глечикові надто часто ходити по воду.) Все це не так легко довести чи пов'язати між собою, та врешті-решт усі кінці зійдуться. І початок уже покладено. Взяти бодай подружжя Кабо.

— А що сталося з Кабо? — гостро запитала Бесс.

— Ви їх пам'ятаєте? Вельми поштиві американці. Справді, вельми поштиві. Торік вони тут зупинялися і цього року теж. Наступного разу вони не приїдуть із тою самою непевною місією, бо ми заарештували подружжя по його прибутті до Кале. Вони мали при собі дотепно змайстровану валізу-шафу. У ній було акуратно складено понад триста тисяч фунтів. Ця сума точно дорівнює викраденій з потяга у Бедгемптоні. Звичайно, це лише крапля в морі. Дозвольте вам сказати: Бертрамів готель — осередок усіх цих махінацій. До них причетна половина персоналу й декотрі туристи. Дехто з них — той, за кого себе видає, дехто — ні. Справжнє подружжя Кабо, наприклад, у цю хвилину перебуває в Юкатані. Далі. Як виявилося: вдавались до містифікацій. Взяти, наприклад, містера Джастіса Ладґроува. Добре знайоме обличчя, ніс, як цибулина, і бородавка. Неважко зіграти його роль. Канонік Пеніфазер, скромний сільський єпископ із сивою кучмою і примітним, роззявкуватим виглядом. Його поведінку, те, як він дивиться поверх окулярів — усе це може легко імітувати майстерний актор, чиє амплуа — характерні ролі.

— А яка з цього користь? — поцікавилася Бесс.

— Справді не знаєте? Невже не ясно? Містера Джастіса Ладґроува бачили поблизу банку під час його пограбування.