У готелі Бертрама - Сторінка 33

Більше жертв нема, поминаючи легко поранених. Таких блискучих водіїв треба пошукати! Так, вона мертва. — Він рушив у глиб кімнати і похмуро кинув:

— Вона перша розповіла свою історію. Ви її чули.

— Так,— підтвердила міс Марпл. — Чула. Запанувала коротка тиша.

— Ясно, то була неправда,— спокійно провадила міс Марпл. Батько глянув на неї.

— Не вірите їй, так?

— А ви?

— Ні,— відказав Батько.— Ні, не вірю — вона сказала неправду. Вона все вигадала так, щоб було схоже на правду, та це — неправда. Вона не стріляла в Майкла Ґормена. А ви часом не знаєте, хто це зробив?

— Ще б пак ні,— відповіла міс Марпл. — Дівчина.

— О! Коли вам спало таке на думку?

— Я довго думала,— зізналася міс Марпл.

— Я теж,— зізнався Батько. — Тої ночі її охопив страх. А ті брехні, що вона набалакала, були чистісінькі брехні. Але спершу я не міг зрозуміти мотиви.

— Це завдало мені клопоту,— підхопила міс Марпл. — Вона довідалася, що мати двічі брала шлюб, та невже дівчина піде через це на вбивство? Тільки не нині! Гадаю, тут приплуталися гроші.

— Так, гроші,— погодився старший інспектор Дейві. — Батько залишив їй великий маєток. Дізнавшися, що мати брала шлюб із Майклом Ґорменом, вона зміркувала, що шлюб із Коністоном незаконний. Це означає, подумала вона, що гроші їй не дістануться: хай вона і його дочка, але незаконна. Та, бачте, вона помилилася. Ми вже стикалися з таким випадком. Усе залежить від духівниці. Цілком ясно, що Коністон залишив спадщину їй і називав у духівництві саме її ім'я. Звичайно, вона б одержала гроші, але вона цього не знала і не збиралася випускати з рук спадщини.

— Чому їй так конче потрібні були гроші? Старший інспектор Дейві похмуро відповів:

— Щоб купити Ладислава Малиновського. За гроші він ладен з нею одружитися, а так під вінець би не став. Вона була не в тім'я бита, ця дівчина. Вона знала ціну його любові, але хотіла його купити, купити на певних умовах. Вона відчайдушно в нього закохалася.

— Знаю,— зітхнула міс Марпл і пояснила: — Я бачила її очі того дня...

— Вона знала, що з грошима його матиме, а без грошей утратить,— вів далі Батько. — І надумала холоднокровне вбивство. Вона не ховалася ,в цих околицях, звичайно. Поблизу не було жодної душі. Вона просто стала під огорожею, пальнула і зойкнула, а коли Майкл Ґормен побіг вулицею від готелю, застрелила його, а тоді знову закричала. Вона все добре розрахувала. Не хотіла, щоб молодого Ладислава оскаржили в убивстві. Украла його пістолет, бо тільки так могла легко його роздобути і навіть гадки не мала, що його запідозрять у злочині або що тої ночі він опиниться поблизу. Вона вважала, що вбивство припишуть якомусь розбишаці, який скористався з туману. Так, вона все добре розрахувала, але пізніше тої ж таки ночі її опанував страх! І її мати боялася за неї.

— А тепер же як? Що ви наміряєтесь робити?

— Я знаю, що стріляла вона,— відказав Батько,— та не маю доказів. Може, їй усміхнеться фортуна. Нині навіть закон, здається, ґрунтується на засаді — дай собаці вкусити бодай раз, удаючись до образної мови. Досвідчений адвокат, либонь, спробує зіграти на жалощах: молоде дівча, нелегке дитинство. До того ж вона вродлива.

— Так,— погодилася міс Марпл. — Люциперові діти завжди вродливі і, як ми знаємо, квітнуть, мов зелений лавр.

— Проте, як я вам уже казав, справа, певно, до цього не дійде. За браком доказів. Візьміть, наприклад, себе. Вас запросять бути свідком, свідком того, що казала її мати, свідком її зізнання у злочині.

— Знаю,— кивнула головою міс Марпл. — Вона це мені навіяла. Вона вважала за краще вбитися задля волі своєї дочки. Вона це мені накинула. Як передсмертне прохання.

Двері до спальні відчинилися, і зайшла Ельвіра Блейк. На ній була проста темно-блакитна сорочка, волосся розпущене. Чисто тобі янгол з картини доби раннього італійського відродження! Гостя перевела очі з одного співрозмовника на іншого і промовила:

— Я чула гуркіт машини, галас. Щось скоїлося?

— На превеликий жаль, міс Блейк,— сухим тоном відповів інспектор Дейві,— ваша мати загинула.

Ельвіра ледь розтулила рота.

— О, ні,— пробелькотіла вона. То був кволий, непевний протест.

— Перед тим, як утекти,— провадив старший інспектор,— а то була втеча, вона зізналась у вбивстві Ґормена.

— Хочете сказати, що вона...

— Авжеж,— урвав Батько. — Саме так вона сказала. Ви маєте щось додати? Ельвіра довго дивилася на нього, відтак злегка тріпнула головою.

— Ні,— відказала вона,— не маю.— Відтак повернулася і вийшла з покою.

— Ну,— озвалася міс Марпл,— невже ви отак її й відпустите? По короткій паузі Батько щосили грюкнув кулаком по столу.

— Ні,— заревів він,— ні, присягаю Богом, ні!

Міс Марпл неквапливо і поважно кивнула головою.

— Боже, змилуйся над нею,— сказала вона.