Варто лише почати - Сторінка 20

Гарячі пориви вітру несли пісок і пил, забиваючись в одяг, впиваючись у спітнілу шкіру.

Я сидів, думав, та не міг знайти виходу. Втупившись в темряву, ламав голову. Принаймні, я не був зовсім одинокий. Світло все горіло в бунгало. Їй теж було не солодко.

О пів на першу я вирішив піти до себе і спробувати поспати. Жодної машини так і не з'явилося протягом останніх двох годин. Не було сенсу сидіти тут і чекати, потерпаючи від гарячого колючого вітру. Коли я йшов до своєї хижі, світло у вітальні бунгало згасло і відтак загорілося в її спальні. Отже, вона також вирішила лягти спати.

Я постояв під душем, та це мало допомогло. Ліг у ліжко і побачив, що світло у неї згасло. Я намагався забути про все і заснути, але сон не йшов.

Невдовзі я почув, як відчинилися двері.

Я привстав, вглядаючись.

Темна фігура рухалася по кімнаті. Повагалася в плямі місячного світла на підлозі. Там стояла Лола, притримуючи біля горла зелений шовковий халат.

Ми мовчки дивилися одне на одного. Потім вона підійшла і присіла на край ліжка.

– Якщо нам доведеться тут лишатися разом, – вона перейшла на інтимний шепіт, – то немає сенсу ворогувати, вірно?

Вона схилилася наді мною, і її губи знайшли мої ...

Глава 9

Мене розбудив сонячний промінь, що пробився крізь створку жалюзі. Я потягся, позіхнув і припідняв голову з подушки. Поглянув на годинника на приліжковій тумбочці. Двадцять хвилин на сьому. Зразу згадав, що Лола провела зі мною ніч.

"Нема ніякого сенсу нам залишатися ворогами", – я пам'ятав її фразу. Але вона не обманула мене ні на мить. Я був певен, що вона заздалегідь спланувала мене звабити. А коли я розтану і піддамся її чарам, вмовить відкрити для неї сейф.

Але це вона так думає. Оборудка не відбудеться. Сейф лишиться зачиненим.

Я встав, поголився, постояв під душем і вдягнувся. Мене розбирала цікавість, як вона поведеться сьогодні вранці.

Я зайшов у закусочну. Вікно, що з'єднувало залу з кухнею, було відкрите, звідти доносилися дражливі запахи смаженої шинки.

Штовхнувши двері на кухню, яка останнім часом була для мене зачинена, я виявив, що на цей раз вона легко піддалася. Я зайшов.

Лола у свіжому білому халатику розбивала яйця об край пательні. Вона обернулася і поглянула на мене через плече:

– Привіт. Я вже почала думати, що ти проспиш цілий день.

Я підійшов до неї ззаду, обійняв і поцілував у шию.

– Гей, гей, ти зіпсуєш яєшню. – Проте сама тільки притислася до мене сильніше.

– Це для мене?

– А для кого ж іще? – Вона викрутилась з моїх рук і обернулася. На лиці її з'явилася посмішка. – Привіт, коханчику! Не жалкуєш?

– Ніскільки.

– Ти здивований?

– Вбитий наповал.

Вона підсунулась ближче і обійняла мене за шию. Зелені очі блищали. Цілувати її було просто насолодою. Вона пригорталася все сильніше, пальці зарухалися по моєму волоссю.

– Ну, хто тепер збирається зіпсувати яєшню?

Вона одразу відсунулася.

– Ходімо снідати.

Лола розклала яєшню з кусками шинки по тарілках.

– Налий кави.

Ми сіли навпроти одне одного. Вона взяла з пачки сигарету і запалила.

– Я, мабуть, була занадто сувора з тобою раніше. Але тепер все змінилося. Я зрозуміла, що ми не можемо жити в постійній ворожнечі. До того ж ти красавчик, а я вже давно не була поруч з красивим мужчиною. Хочеш переїхати до мене в бунгало?

Я забарився на секунду. Всього на секунду. Образ Дженсона несподівано сплив у моїй пам'яті, та я миттєво прогнав його геть і поглянув на Лолу:

– Хочу. – І додав: – Це ти красуня, і прекрасно про це знаєш.

– Авжеж, видно, я також нівроку, – усміхнулась Лола. – Чет, ти постараєшся забути, що я була така груба з тобою?

– Вже забув. З тієї миті, як я тебе побачив вперше, мені дико хотілося схопити тебе в обійми.

Підкотила вантажівка і засигналила біля бензоколонки.

– Я сходжу, – сказала Лола, – ти закінчуй сніданок.

Проходячи повз , вона торкнулася мого плеча тим інтимним жестом, як це вміють робити закохані жінки, і вийшла.

Я доїв сніданок у глибокій задумі.

Я намагався себе переконати, що треба остерігатися. Все це гра, і мені загрожує небезпека, але нині мені жахливо хотілося, щоб це не було грою.

Я домивав тарілку під струменем гарячої води, коли повернулася Лола.

– Облиш, я вимию.

– Я вже вимив. – Поклавши тарілку в сушилку, я повернувся обличчям до Лоли. Вона підійшла і тепер була зовсім близько. Мої руки лягли на її стегна, я відчував при цьому їх пружну важкість. – Ти нічого поки не придумала щодо Рікса? Він приїде сьогодні ввечері.

– Він мене не хвилює. Дам йому трохи грошей – вистачить десяти доларів. Він не стане піднімати шум, якщо візьме гроші. Ми зможемо його контролювати, так що не хвилюйся, з Ріксом ми справимось.

– Я б не був таким упевненим. Він небезпечний. Як тільки ти даси йому грошей, він стане приходити сюди щодня.

Вона покачала головою:

– Я вже раніше мала з ним справу. Справлюся й тепер. Облиш його мені.

– Будь обережна. Він може доставити неприємності.

– Я буду обережна.

Гарячий вітер нарешті вщух. Стало прохолодніше. До десятої години посилився рух зі сторони Окленда. Весь день ми були дуже зайняті.

Я насолоджувався, працюючи поруч з Лолою. На кухні, куди я входив, щоб поставити їжу на піднос для чергового клієнта, ми дурачились, цілувалися і голубили одне одного. Мені було дуже добре з нею, може бути, і їй зі мною також було непогано. Щоправда, я все ще не був до кінця певен, що в її серці сталися раптові зміни і вона не прикидається, граючи роль закоханої.

Близько сьомої години настав перепочинок. Я пройшов на кухню і постояв, дивлячись, як Лола готує дюжину телячих відбивних для вечора.

– Замість того, щоб поїдати мене очима, може почистиш картоплю?

– Кому потрібна картопля?

Я обійняв її.

Вона спробувала звільнитися, та я тримав міцно. Ми займалися любовною вовтузнею, коли я почув, як скрипнули двері. Відпустивши Лолу, я враз відскочив від неї, та здається, не досить швидко.

В дверях стояв Рікс, на обличчі його грала багатозначна усмішечка, що говорила про те, що він прекрасно бачив усе. Я проклинав себе. Треба ж бути таким безпечним бовдуром, знав же, що він має прийти сьогодні ввечері! Я поглянув на Лолу.

Вона виглядала абсолютно спокійною, лиш злегка припідняла брови.

Зате я не міг зігнати зі свого лиця тривогу. Страх і провина переповнювали мене, я нічого не міг з собою подіяти.

– Я не хотів заважати, – Рікс оголив в розуміючій усмішці жовті зуби, – але я говорив, що заїду, пам'ятаєте?

Я стояв стовпом, мовчки пітнів від страху, не в змозі вимовити слова.

– Привіт, Джордж, – недбало промовила Лола, – за чим з'явився?

Маленькі очиська буравчиками впивалися почергово то в її , то в моє обличчя.

– Хіба тобі не сказав цей хлопець, що я заїжджав? Є вже вісті від Карла?

Вона не виказала найменшоі стурбованості:

– Я не чекаю від нього звісток, допоки він не повернеться. Він буде там дуже зайнятий.

– Сказав тобі хлопець про мої пенсійні папери?

– А що з ними?

– Карл має їх підписати.

– Будь-який адвокат чи банківський менеджер зробить це.

Він спохмурнів:

– От тут ти не маєш рації. Якщо підпис буде не Карла, а когось ще, пенсію мені не видадуть. А на що я буду жити? Карл завжди підписував папери.

Лола байдуже знизала плечами:

– Я навіть не знаю, де він зараз. Карл буде весь час їздити з місця на місце. Доведеться тобі дочекатися.

Рікс переступав з ноги на ногу. Я бачив, що він губиться перед Лолою. Її байдужий холодний погляд бентежив його.

– Можливо, я напишу в поліцію Арізони, – сказав він, – пенсійні папери важливіші за все для мене.

При цьому він пильно стежив за її обличчям, та так нічого там і не побачив.

– Поліція може подумати інакше, – відізвалася вона байдуже. – Втім, роби, як знаєш. Мені наплювати, куди ти напишеш. Карл може бути зараз і не в Арізоні. Наскільки мені відомо, він хотів спочатку заїхати в Колорадо, раніше ніж прийняти остаточне рішення. – Лола притулилася стегном до столу і, піднявши руки над головою, споконвічним жіночим хвилюючим жестом, почала поправляти зачіску. Груди її знеслися, і це робило її до біса звабливою. – Та припини хвилюватися, Джордж, я тебе благаю. Віднеси свої папери в банк. Якщо ти так переймаєшся, я можу позичити тобі трохи.

Це було спрацьовано блискуче. Треба було їй з самого початку з ним зайнятися, я тільки зіпсував усе своєю незграбністю і грубістю, відразу пробудив його сумніви. Видно було, як він вагається.

– А скільки? – Він дивився з відвертою жадібністю. – Скільки ти мені можеш дати?

– Не розпускай губи, – відрізала вона, – я дам тобі десять доларів.

У нього розчаровано витяглася фізіономія.

– Ну, це мені мало допоможе. У мене ж є запроси, і не менші, ніж у решти. Двадцять ще куди не йшло.

– Жадібний ти, Джордж, завжди був таким. – Вона пройшла в зал, звідти донісся дзвін касового апарату, коли вона відкрила шухляду з готівкою. При цьому красномовному звуці Рікс прийняв стойку, як мисливський пес.

Лола повернулася, тримаючи в руках три п'ятидоларові папірці.

– Ось ... – Вона протягла йому гроші. – Але це все. Більше не дам, тому дарма сюди приходити. Карл заборонив тобі сюди з'являтися, якщо ти пам'ятаєш.

Він схопив гроші і засунув до кишені штанів.

– Важкий у тебе норов, Лола. Радий, що не я твій чоловік. Карл, мабуть, згодом пошкодував, що одружився з тобою.

– Кого хвилює твоя думка? – Вона презирливо розсміялася. – Забирайся і більше не приходь мене вмовляти.

– Схоже, я тут третій зайвий, га? – Він оглянув нас по черзі. – Раджу бути обережнішими. Карлу не сподобається те, що тут коїться.

Лола поглянула на мене:

– Гони цю вонючку звідси. З мене доволі.

Я пішов на Рікса, та він прудко вискочив за двері.

Ми не зрушили з місця, допоки не почули, як від'їхала його машина. Лола повернулася до відбивних.

– Він бачив нас.

– Ну й що? – відізвалась вона, – говорю тобі, я знаю, як з ним справитися.

– Він знову приїде за грошима.

Вона розкладала відбивні на блюдо.

– Та перестань хвилюватися. Сказала ж, що сама з ним розберуся.

Рікс не з'являвся два тижні. Роботи у нас вистачало, ми були зайняті з ранку до вечора. Кілька людей запитували про Дженсона, проте спокійно сприймали новину, що він відправився купувати ще одну заправочну до Арізони. Не обійшлося без допитливих поглядів на нас з Лолою.