Ярмарок Суєти - Сторінка 109

Вона покликала ком­паньйонку і, похваливши погоду, попросила її погуляти з хлопчиком.

Я не можу прогнати її,— помовчавши, сказала Бекі дуже сумним голосом. Очі її наповнились слізьми, і вона відвернулася.

Певне, заборгували їй платню? — запитав пер.

Ще гірше,— відповіла Бекі, понуривши голову.— Я її обібрала.

Обібрали? То чому ж ви її не виженете? — запитав лорд.

Чоловіки б вигнали,— гірко сказала Бекі.— Але жін­ки не такі жорстокі. Торік, коли ми витратили всі гроші, вона віддала нам свої заощадження. Тепер вона від нас не піде, поки ми самі зовсім не збанкрутуємо або поки я не заплачу їй усе до останнього фартінга.

Скільки не ви в біса їй винні? — сердито запитав Пері. Бекі, взявши до уваги його велике багатство, назвала-суму, майже вдвічі більшу за ту, що була винна Брігс. У відповідь лорд Стайн тільки люто вилаявся, тому Ребека ще нижче опустила голову й гірко заплакала.

Я не винна. Я не мала іншої ради. Я боюся сказати чоловікові. Він уб'є мене, коли дізнається, що я наробила. Я нікому не признавалася, крім вас... ви змусили мене. Ох, що мені робити, лорде Стайне? Я така нещасна!-Лорд Стайн довго не відповідав їй, тільки тарабанив пальцями по столу й кусав нігті. Потім швидко насунув капелюха на голову й вибіг з кімнати.

Ребека не міняла своєї сумної пози, поки внизу грюк­нули двері й заторохкотіла, від'їжджаючи, карета. Тоді вона підвелася, і в її зелених очах з'явився дивний ви­раз — злісний і переможний. Сівши до якоїсь роботи, вона раз чи двічі починала сміятися, потім підійшла до фор­тепіано, і з-під її рук полилась така весела імпровізація, що перехожі зупинялися під вікном послухати її блис­кучу гру.

Того вечора маленькій жінці принесли з Гонт-гауса два листи. В одному було запрошення на обід від лорда й леді Стайн у найближчу п'ятницю, а в другому — аркушик сірого паперу з підписом лорда Стайна на ім'я Джонса, Брауна й Робінсона з Ломбард-стріт.

Уночі Родон кілька разів чув, як Ребека починала смія­тися:

її,, мовляв, тішить, що вона побуває в Гонт-гаусі й зустрінеться з тамтешніми дамами. Та насправді вона думала про багато інших речей. Чи заплатити Брігс і від­пустити її? Чи, може, здивувати Реглса й віддати йому весь борг? Лежачи в постелі, вона перебирала всі ці дум­ки, а вранці, коли Родон, як звичайно, подався до клубу, місіс Кроулі (в скромненькій сукні й затулена серпанком) поїхала в найманій кареті до міста і, зупинившись біля банку Джонса й Робінсона, показала касирові документ. Той спитав її, якими купюрами вона бажає отримати гроші. Ребека скромно відповіла, що хотіла б, аби їй ви­дали сто п'ятдесят фунтів дрібнішими асигнаціями, а реш­ту однією банкнотою.

Потім, ідучи вулицею повз собор святого Павла, вона завернула до крамниці й купила для Брігс гарну чорну шовкову сукню, яку з поцілунками та ласкавими словами й подарувала простодушній старій панні.

Тоді подалася до містера Реглса, люб'язно розпитала його про дітей і дала йому п'ятдесят фунтів у рахунок боргу. Звідти вона пішла до власника стайні, в якого наймала карети, й винагородила його такою самою сумою.

І хай це буде для вас наукою, Спейвіне,— мовила вона,— щоб другого разу, коли в королівському палаці-знов буде прийом, моєму братові серу Пітту не довелось їхати вчотирьох в одній кареті через те, що мій екіпаж не-подали.

Ребека натякала на прикре непорозуміння, через яке полковникові мало не довелося їхати до свого монарха в найманій бричці.

Владнавши всі ці справи, Бекі піднялася нагору, до згадуваної вже невеличкої скриньки, яку їй багато років тому подарувала Емілія Седлі і в якій зберігалося чи­мало корисних і коштовних речей; у це потаємне місце Ребека сховала також банкноту, яку їй видав касир у банку містерів Джонса й Робінсона.

Розділ XLIX-У ЯКОМУ МИ ВТІШАЄМОСЯ ТРЬОМА СТРАВАМИ И ДЕСЕРТОМ

Коли того ранку дами Гонт-гауса снідали, лорд Стайн (що пив шоколад у своїй кімнаті й рідко турбував меш­канок свого дому, зустрічаючись із ними хіба в дні при­йомів, у коридорі або в опері, де позирав зі своєї ложі в партері на їхню ложу в бельетажі) з'явився серед жінок і дітей, які сиділи за чаєм з грінками, і там спалахнула ціла баталія через Ребеку.

Міледі Стайн,— сказав він,— я хотів би перегля­нути список тих, що прийдуть до нас на обід у п'ятницю, і попросити вас послати запрошення полковникові Кроулі та його дружині.

Запрошення пише Бланш... леді Ґонт,— зніяковіло сказала леді Стайн.

Тій особі я не писатиму,— мовила леді Ґонт, ставна, висока жінка і, звівши очі, відразу їх опустила: неприєм­но було зустрічатися поглядом з лордом Стайном тому, хто йому опирався.

Вишліть дітей з кімнати. Ну, гайда! — наказав лорд, смикнувши за шнурок дзвоника.

Хлопці, що завжди боялися діда, встали з-за столу. їхня мати хотіла піти за ними.

Ні, ви лишіться,— сказав лорд невістці.— Міледі Стайн,— звернувся він до дружини,— я ще раз питаю: чи не будете ви такі ласкаві підійти до столу й написати це запрошення на обід у п'ятницю?-Мілорде, я не буду присутня на ньому,— сказала леді Ґонт.— Я поїду собі додому.

Чудово, зробіть таку ласку. І можете не поверта­тись. У Голодвірсі судові виконавці будуть вам дуже при­ємним товариством, а мені не доведеться більше пози­чати гроші вашим родичам і дивитися на вашу трагічну міну, яка вже сидить мені в печінках. Хто ви така, щоб тут командувати? У вас нема грошей. Нема й розуму. Ви тут для того, щоб народжувати дітей, а де вони? Лордові Ґонту ви набридли, і Джорджева дружина — єдина в на­шій родині, що не бажає вам смерті.

Ваш чоловік одру­жився б удруге, якби ви померли.

Я була б рада померти,— відповіла її милість, і на очах у неї з люті виступили сльози.

Аякже, вам неодмінно треба показувати свою добро­чесність! Тим часом моя дружина, вже яка свята, зроду, як усім відомо, не зробила жодного гріха, а не заперечує проти зустрічі з моєю молодою приятелькою, місіс Кроулі. Міледі Стайн знає, що інколи видимість свідчить проти найкращих жінок і що людський поговір часто вкриває ганьбою найневинніших із них. Хочете, пані, я розпо­вім вам кілька історійок про леді Голодвірс, вашу матусю?-Ви можете мене вдарити, сер, або якось інакше скривдити,— мовила леді Ґонт.

У його милості завжди поліпшувався настрій, коли він бачив, як дружина й невістка страждають.

Люба моя Бланш,— сказав він,— я джентльмен і ні­коли не дозволю собі торкнутися жінки інакше, ніж ласкаво. Я тільки хотів виправити невеличку ваду вашої вдачі.

Ви, жінки, надміру горді, і вам дуже бракує покірливості, як напевне сказав би леді Стайн патер Моль, коли б він тут був. А пишатися нема чого, ви повинні бути покірні й скромні, мої найдорожчі. Бо ж леді Стайн знає, що ця несправедливо обмовлена, проста, добродушна місіс Кроулі може бути невинна, навіть невинніша за неї саму.

Репутація її чоловіка не найкраща, але й не гірша, ніж у Голодвірса, що й грав потроху, і програвав, і, програю­чи, дуже часто не платив, і вас залишив без спадщини, злидаркою на моєму утриманні. Так, місіс Кроулі не дуже значного роду, але вона не гірша за славетного предка нашої Фанні, першого де ля Джонса.

Гроші, які я внесла в родину, сер...— вигукнула леді Джордж.

Ви купили собі за них надію, що в майбутньому їх повернете,— понуро сказав маркіз.— Якщо Ґонт помре, до вашого чоловіка перейдуть його права, тоді їх успадку­ють ваші сини і, можливо, й дещо крім них. А поки що, любі мої, пишайтеся своїми чеснотами, виставляйте їх напоказ де завгодно, тільки не тут і не переді мною. А що­до репутації місіс Кроулі, то я не буду принижувати ні себе, ні ту чисту, ні в чому невинну жінку хоч би най­меншим натяком на те, що її честь потрібно захищати. І прошу вас прийняти її з великою радістю, як кожного, кого я запрошую до цього дому. Цього дому? — Лорд за­сміявся.— Хто тут господар? І що таке цей дім? Цей храм чеснот належить мені. І коли я запрошу сюди весь Нью-гейт чи весь Бедлам, то й тоді, хай вам... ви зустрінете їх гостинно!-Після цієї гострої промови, однієї з тих, якими лорд Стайн вшановував свій "гарем", коли виявляв там хоч-найменшу ознаку" непослуху, пригніченим жінкам зали­шалося тільки скоритись.

Леді Ґонт написала запрошення, яке вимагав від неї лорд Стайн, і, затаївши в серці жаль і образу, разом із свекрухою завезла місіс Родон візитні картки, що, як ми знаємо, так потішили ту невин­ну жінку. Адже в Лондоні були родини, які віддали б річний при­буток, щоб доскочити такої честі від цих дам. Наприклад, місіс Фредерік Буллок проповзла б навколішки з Мейфейра до Ломбард-стріт, коли б леді Стайн і леді Ґонт чекали на неї в Сіті, щоб підняти її з землі і сказати: "Приїдь до нас у п'ятницю",— не на один із тих великих, пишних бенкетів у Гонт-гаусі, де бували всі, а на свя­щенну, неприступну, таємничу й чудесну вечірку, куди потрапити вважалося привілеєм, честю і, звичайно, вели­ким щастям.

Сувора, бездоганна красуня леді Ґонт посідала дуже високе становище на Ярмарку Суєти, і вишукана ввічли­вість, з якою ставився до неї лорд Стайн, викликала захват у всіх, хто знав його манери; навіть найдоскіпливіші причепи мусили визнати, що він справжній джентльмен і, хоч там що, має шляхетне серце.

Щоб дати відсіч спільному ворогові, дами з Гонт-гауса покликали на допомогу леді Голодвірс. Одна з карет леді Ґонт вирушила на Гілл-стріт по її милість матінку, бо всі екіпажі цієї дами були в руках судових виконавців; ходили чутки, що навіть коштовності та вбрання захо­пили ті невблаганні ізраїльтяни. Заволоділи вони й зам­ком Голодвірс з усіма його дорогими картинами, меблями й раритетами: чудовими Ван-Дейками, шляхетними кар­тинами Рейнольдса, гарними, але неглибокими портретами Лоренса, які тридцять років тому цінували так само ви­соко, як твори справжніх геніїв, незрівнянним "Танком німфи" Канови, для якого позувала молодою сама леді Голодвірс — тоді осяйна красуня, в ореолі багатства і сла­ви, а тепер беззуба, лиса стара баба, жалюгідна, витерта шматина з колись розкішних шат. її чоловік, що на портреті Лоренса тієї пори в мундирі полковника осотріських добровольців вимахує шаблею на тлі фасаду Голодвірського замку, був тепер висохлим, кістлявим дідом у дов­гополому сюртуці й перуці à la Brutus , що вдень зде­більшого вештався біля Грейзінн і самотою обідав у сво­єму клубі.