Ярмарок Суєти - Сторінка 66

До того, що їй залишив чоловік, вона мала ще свої дрібнички й коштовності. Ми вже описували і хвалили Родонову щедрість, що виявилася зразу ж після його одруження. Генерал, її обожнювач і раб, крім маленької кобили, також подарував їй чимало гарних речей, наприклад, кашемірову шаль, куплену на аукціоні в дружини одного збанкрутованого французького генерала, і багато ювелірних дрібничок, що свідчили про його добрий смак і багатство. А щодо "цокавок", як бідолашний Родон називав годинники, то їх чути було у всіх кімнатах Ребеки. Бо коли одного вечора вона між іншим згадала, що годинник, якого їй подарував Родон, англійського виробу й погано ходить, то другого ж таки ранку отримала чудесний годинничок фірми "Леруа", з ланцюжком і футлярчиком, оздоблений бірюзою, та ще один марки "Брегет", усипаний перлинами і не більший за пів крони. Один прислав їй генерал Тафто, а другий галантно підніс капітан Осборн. У місіс Осборн не було годинника, хоч, треба віддати Джорджеві належне, він купив би його дружині, коли б вона попросила, а шановна місіс Тафто в Англії мала старовинний годинник, успадкований від матері, що, мабуть, міг би замінити й срібну грілку, про яку згадував Родон. Коли б фірма "Гоуел і Джеймс" опублікувала список покупців, що їм вона продавала коштовності, який подив він викликав би в багатьох родинах! І коли б ті оздоби попали до законних дружин і дочок тих джентльменів, скільки скарбів накопичилося б у найаристократичніших домах Ярмарку Суєти!-Підрахувавши вартість тих своїх коштовностей, місіс Ребека переконалася, не без гострого почуття тріумфу й задоволення, що на випадок нещастя вона може починати життя наново, маючи на руках принаймні шістсот-сімсот фунтів. Цілий ранок вона з великою приємністю витягала, розкладала, оглядала і знов замикала своє майно.

Серед паперів у Радоновому записнику вона знайшла двадцяти-фунтовий чек па Осборнового банкіра і згадала про місіс Осборн.

Піду розміняю чек,— мовила вона,— а потім навідаюся до бідної Еммі.

Якщо вже наш роман без героя, то ми принаймні хочемо мати героїню. Жоден із тих вояків британської армії, що вирушили в похід, навіть сам великий герцог, не виявляли такого спокою і такої розважності серед усіх небезпек і труднощів, як ця енергійна невеличка дружина ад'ютанта.

У нас є ще один знайомий, що не пішов у похід, бо був цивільний, отже, ми маємо право знати про його настрій і поведінку. Це наш давній приятель, колишній збирач податків з Боглі-Уолага; йому, як і всім того досвітку, спочинок перебили звуки бойових сурм. Охочий поспати і закоханий у своє ліжко, він, мабуть, не прокинувся б до самого полудня, як щодня, незважаючи на весь той галас, який зчинили барабани, сурми й ріжки британської армії, коли б йому не перешкодили. І то не Джордж Осборн, що мешкав з ним в одній квартирі і був, як завжди, надто заполонений своїми власними справами, а може, й смутком від розлуки з дружиною, щоб ще й не забути попрощатися зі своїм сонним швагром,— ні, не Джордж, як ми вже сказали, став між Джозом Седлі та його сном, а капітан Доббін; це він підняв його з ліжка, бо хотів неодмінно потиснути йому перед від'їздом руку.

Дуже мило з вашого боку,— сказав Джоз, позіхнувши, і подумки послав капітана під три чорти.

Я... я, бачите, не хотів їхати, не попрощавшись з вами,— недоладно почав Доббін,— бо, бачите, дехто з нас може не повернутися, і я хотів попрощатися...

і... і все інше, бо бачите... Що ви хочете сказати? — запитав Джоз, протираючи очі.

Капітан не чув його слів і навіть не дивився на огрядного джентльмена в нічному ковпаку, до якого він начебто виявляв такі зворушливі почуття. Цей облудник пильно дослухався, але не до Джоза, і позирав у напрямку Джорджевих покоїв; він ходив по кімнаті, перекидаючи стільці, тарабанив пальцями, кусав нігті й виявляв інші ознаки незвичайної схвильованості.

Джоз завжди .був не дуже високої думки про капітана, а тепер почав сумніватися в його хоробрості.

Що я можу для вас зробити, Доббіне? — запитав він досить глузливо.

Я скажу що,— відповів капітан і підійшов до ліжка.— За чверть години ми вирушаємо і може статися, що ( ні я, ні Джордж не повернемось. Пам'ятайте, ви не повинні нікуди їхати з цього міста, поки не переконаєтесь, як стоять справи. Ви повинні бути тут і опікуватися своєю сестрою, заспокоювати її і пильнувати, щоб її ніхто не скривдив. Не забудьте, що якби з Джорджем щось сталося, то, крім вас, нема нікого на світі, хто б потурбувався про неї. Якщо нашому війську доведеться скрутно, ви повинні щасливо доправити її до Англії і повинні дати мені слово, що ніколи не кинете її. Я вірю, що ви не кинете її. Тепер щодо грошей: ви їх особливо ніколи не ощадили. Може, вам треба грошей? Тобто чи вистачить у вас золота, щоб повернутись до Англії, коли трапиться біда?-Сер,— велично заявив Джоз,— коли мені будуть потрібні гроші, я знаю, де їх узяти. І не вам мені казати, як я маю ставитися до своєї сестри.

Ви промовляєте, як мужня людина, Джозе,— добродушно відповів капітан,— і я радий, що Джордж може залишити дружину в таких надійних руках. Отже, можна передати йому ваше чесне слово, що в разі скрути ви не кинете її?-Звичайно,— відповів Джоз, на щедрість якого в грошових справах Доббін справді покладався.

1 коли б дійшло до поразки, вивезете її з Брюсселя в безпечне місце? До поразки? До біса, сер, яка може бути поразка? Ви пробуєте мене злякати? — крикнув з ліжка наш герой.

Доббінові полегшало на серці, коли Джоз таким рішучим топом погодивсь піклуватися про сестру.

"Принаймні вона зможе безпечно повернутися додому, якщо станеться найгірше",— подумав він.

Якщо капітан Доббін хотів задля власного спокою і втіхи ще раз побачити Емілію, перш ніж їхній полк вирушить у похід, то його мерзенний егоїзм був покараний по заслузі. Двері з Джозової спальні виходили у вітальню, спільну для всієї родини, а навпроти цих дверей були двері до кімнати Емілії. Сурми побудили всіх, і вже дарма було б приховувати правду. Служник пакував речі у вітальні, сам Осборн раз по раз виходив до сусідньої спальні, кидаючи йому то те, то інше, що могло знадобитися в поході. І Доббінові таки випала нагода, якої так прагнуло його серце: він ще раз побачив Емілію. Але якою! Обличчя її було таке бліде, таке розгублене й затьмарене відчаєм, що згадка про нього потім переслідувала Доббіна, як усвідомлення тяжкої провини, і вигляд нещасної жінки сповнив його болісного тугою і жалем.

Емілія була в білому халаті, розпущені коси спадали їй па плечі, а пригаслі очі нестямно дивилися поперед себе. Бажаючи допомогти чоловікові збиратися в дорогу і показати, що і. вона може бути корисною в таку скрутну хвилину, сердешна жінка витягла Джорджів шарф із шухляди й ходила за чоловіком з тим шарфом у руках, мовчки дивлячись, як він збирається. Так вона вийшла й до вітальні і стала, прихилившись до стіни й притиснувши шарф до грудей, і те важке плетиво червоніло, немов велика кривава пляма. Коли наш щиросердий капітан побачив її, його приголомшило каяття. "Господи милосердний! — подумав він.— І на таке страшне нещастя я зважився дивитись!" їй не можна було нічим допомогти, не можна було втішити, заспокоїти це безпорадне горе. Він стояв і хвилину дивився на неї, безсилий, сповнений муки, як батько дивиться на свою дитину, що страждав від нестерпного болю.

Нарешті Джордж узяв Еммі за руку й повів назад до спальні, звідки повернувся вже сам. Вони попрощалися там, і він пішов.

"Слава богу, що все вже позаду,— подумав Джордж, спускаючись сходами і притримуючи рукою шаблю. Він швидко пішов до місця збору, де шикувався його полк і куди з своїх квартир поспішали солдати й офіцери. Серце в нього калатало, щоки палали, починалася велика гра війна, і він був один із гравців. Який шалений спалах сумнівів, надій і втіхи! Яка величезна нагода виграти й програти! Що важили всі його дотеперішні ігри в порівнянні з цією? Він з хлоп'ячих років захоплювався всіма змаганнями, де потрібні були сила й відвага. Він був чемпіоном у школі і в полку, скрізь його винагороджували оплесками, і на хлоп'ячих крикетних матчах і на кінних змаганнях у полку — всюди він здобував сотні перемог, і хоч де б він з'являвся, жінки й чоловіки обожнювали його й заздрили йому. Які прикмети в чоловікові викликають дужче захоплення, ніж фізична сила, спритність і мужність? З давніх-давен сила й відвага були темою для пісень і балад; з часів Троянської війни й до наших днів поезія завжди вибирає своїм героєм вояка. Я думаю, чи, бува, не тому, що чоловіки в душі боягузи, вони так захоплюються хоробрістю і вважають, що войовничість заслуговує далеко більшої похвали і поклоніння, ніж інші чесноти?-Отже, почувши бадьорий бойовий поклик, Джордж вирвався з ніжних обіймів, трохи соромлячись, що дав себе затримати (хоч у його дружини для цього були надто кволі руки). Таке саме палке нетерпіння відчували всі його товариші, з якими ми вже встигли познайомитися, починаючи від бравого літнього майора, що вів полк у похід, і кінчаючи хорунжим, що мав нести полковий прапор.

Сонце тільки-но почало сходити, коли військо вирушило в дорогу. Це було величне видовище: попереду колони крокував оркестр, граючи полковий марш, тоді їхав верхи на своєму Пірамі, дужому бойовому коні, майор, командир полку, за ним ішли гренадери на чолі зі своїм капітаном, у центрі маяли прапори, що їх несли старший і молодший хорунжі, потім крокував Джордж па чолі своєї роти. Він глянув угору, всміхнувся Емілії і пішов далі; невдовзі музика завмерла вдалині.

Розділ XXXI-У ЯКОМУ ДЖОЗ СЕДЛІ ПІІКЛУЄТЬСЯ ПРО СВОЮ СЕСТРУ

Таким чином усі старші офіцери були покликані виконувати свій обов'язок, і Джоз залишився на чолі маленької колонії у Брюсселі, весь гарнізон якої складався з хворої Емілії, служника-бельгійця Ісидора й дівчини-покоївки. Хоч Джоз був у поганому гуморі і сон йому перебив Доббін та події того ранку, він однаково залишався в ліжку й перевертався з боку на бік ще не одну годину, поки надійшла та пора, коли він звичайно вставав. Сонце вже підбилося високо, і наші відважні приятелі з *** полку здолали не одну милю, коли збирач податків у строкатому халаті вийшов снідати.

Відсутність Джорджа, сестриного чоловіка, не дуже його засмутила.