Ярмарок Суєти - Сторінка 67

Може, в душі він був навіть задоволений, що Осборна немає, бо при ньому Джоз відігравав досить-таки другорядну роль у домі, і Джордж нітрохи не приховував своєї зневаги до цивільного товстуна. Проте Еммі завжди була добра й уважна до брата. Вона дбала, щоб йому було зручно, наглядала, як йому готували улюблені страви, гуляла й каталася з ним (А така нагода їй випадала часто, навіть дуже часто, бо де вештався той Джордж?) і своєю лагідністю вгамовувала його роздратування і чоловікові кпини. Кілька разів вона несміливо дорікала Джорджеві за погане ставлення до брата, але той гостро, як завжди, уривав ці розмови.

Я людина відверта,— казав він,— і показую те, що почуваю, як і належить відвертій людині. Як у біса я можу поважати такого дурня, як твій брат?-Отже, Джоз був задоволений, що Джорджа немає. Цивільний капелюх і рукавиці капітана все ще лежали на буфеті, і думка про те, що власник цих речей далеко, давала Джозові якусь потаємну втіху.

"Сьогодні він не буде дратувати мене своїм блазенським виглядом і нахабством",— подумав Джоз.

Віднеси капітанів капелюх у передпокій,— звелів він своєму служникові Ісидору.

Може, він йому вже й не знадобиться,— відповів служник, хитро глянувши на господаря.

Він теж ненавидів Джорджа, бо той ставився до нього з чисто англійською зверхністю.

І спитай мадам, чи вона прийде снідати,— велично сказав містер Седлі, соромлячись заходити зі служником у розмову про свою неприязнь до швагра. Хоч, щиро кажучи, він не раз у присутності служника кидав образливі слова на адресу Джорджа.

Та ба! Мадам не може прийти снідати й приготувати tartines ,які так любить містер Джоз. Мадам дуже хвора і в дуже поганому стані, відколи поїхав її чоловік, повідомила її bonne2. Джоз виявив співчуття сестрі тим, що налив їй велику чашку чаю; так він завжди виявляв свою братню любов і цього разу навіть перевершив себе: він не тільки послав їй сніданок, але й почав обмірковувати що б їй найбільше посмакувало на обід.

Він дуже невдоволено стежив за тим, як Осборнів служник готував капітана в дорогу, по-перше, тому, що ненавидів Осборна, який ставився до нього і до вріх підлеглих страшенно бундючно (слуги на континенті не люблять, коли з ними обходяться так брутально, не те, що наша власна покірна челядь), а по-друге, шкодував, що з його рук утече стільки добра і достанеться іншим, коли англійці зазнають поразки. А що так буде, ні він, ні більшість мешканців Брюсселя і всієї Бельгії нітрохи не сумнівалися. Майже всі вважали, що імператор відріже прусську армію від англійської, розіб'є їх одну за одною і буде в Брюсселі, щонайпізніше через три дні. Тоді все майно його теперішніх господарів, що будуть убиті, або втечуть, або потраплять у полон, законно перейде у володіння мосьє Ісидора.

Допомагаючи Джозові у втомливому, складному щоденному туалеті, його відданий, служник прикидав, що він зробить з тими речами, якими прикрашав особу свого господаря. Срібні пляшечки з парфумами й туалетні дрібнички підуть на подарунки одній особі, в яку він був закоханий, англійську ж бритву та шпильку з великим рубіном він залишить собі: її так гарно буде видно на котрійсь із тонких господаревих сорочок з брижами. А в ній, та ще в кашкеті з галунами, в куртці, оздобленій шнурами, яку буде легко перешити на його фігуру, з капітановою паличкою, прикрашеного золотою головкою, з великим подвійним, перснем з рубіном, який він потім дасть переробити на чудові сережки, він буде справжнім Адонісом і легко причарує мадемуазель Рен.

"Як ці запонки личитимуть мені,— думав він, застібаючи їх на товстих пухких руках містера Седлі.— Я мрію про запонки. А капітанові чоботи з мідними острогами, що стоять у передпокої,— parbleu! — приголомшать усіх на Allée Verte! " Так, поки мосьє Сигар своїми тлінними пальцями притримував ніс господаря і голив йому нижню частину обличчя, уява переносила його на Зелену алею, де він у куртці з шнурами гуляв у товаристві мадемуазель Рене, подумки він ходив берегами каналів і дивився на баржі, вітрила яких поволі пливли в прохолодному затінку дерев, або вгамовував спрагу кухлем фаро на лавці в пивниці при дорозі на Лекен.

Але містер Седлі, на своє щастя, не підозрював, які думки снувалися в голові його служника, так само як шановний читач і я не здаємо, що думають про нас Джон чи Мері, яким ми даємо платню. Чого тільки слуги не думають про нас! Якби ми знали, що думають про нас наші близькі друзі й любі родичі, ми б перебували в такому душевному стані й такому страху, що не раді були б жити на світі. Отже, служник Джоза намітив собі жертву так само, як котрийсь із кухарів містера Пойнтера на Леденгол-стріт оздоблює черепаху карткою з написом: "Завтрашня юшка",— а вона того й не підозрює.

Покоївка Емілії була не така егоїстка. Мало хто з челяді, стикаючись із цією милою, доброю істотою, не платив їй відданістю й любов'ю за її лагідну, щиру вдачу. І справді, Що вона краще заспокоїла свою господиню, ніж усі інші, кого вона бачила того смутного ранку. Помітивши, що Емілія, ледве тримаючись на ногах, надовго мовчки застигає біля вікна, звідки їй видно було, як зникли вдалині останні багнети колони, ця чесна дівчина взяла її за руки й сказала:-Тепер, madame, est-ce qu'il n'est pas aussi à l'armée, mon homme à moi? Після цього вона вибухнула плачем, Емілія, впавши їй в обійми, теж заплакала, і вони почали втішати одна одну.

Слуга містера Джоза того райку кілька разів бігав до міста, під брами розташованих навколо парку готелів та будинків, де мешкали англійці, вештався серед інших служників, кур'єрів та лакеїв, збирав усі новини і приносив ті інформаційні бюлетені своєму господареві. Майже всі ці джентльмени були в душі прихильниками імператора й дотримувалися думки, що цей похід скоро скінчиться.

Прокламація імператора, надрукована в Авені, у великій кількості поширилася по всьому Брюсселі.

"Солдати! — писалося в ній.— Настала річниця Маренго і Фрідланда, де двічі вирішувалася доля Європи. Тоді, як і після Аустерліца та Ваграма, ми були надто великодушні. Ми повірили присягам і обіцянкам володарів і залишили їх на тронах.

Хіба ми чи вони змінилися? Солдати, ті самі пруссаки, що сьогодні такі зухвалі, йшли на нас під Ієною троє проти одного, а під Мон-мірайлем шестеро проти одного. Ті з вас, хто був у англійському полоні, можуть розповісти своїм приятелям, яких мук вони зазнали в їхніх плавучих в'язницях. Шаленці! Їх осліпив хвилинний успіх. Та якщо вони увійдуть у Францію, то знайдуть там тільки могилу!"-А прихильники Франції пророкували ще швидшу, ніж ця, поразку ворогів імператора, і всі сходились на тому, що пруссаки й англійці повернуться сюди тільки як полонені у хвості переможної армії.

Ці зібрані протягом дня новини мали свій вплив на містера Седлі. Йому передано, що герцог Веллінгтон намагається зібрати свою армію, передові загони якої минулої ночі розбито.

Розбито? Дурні теревені! — мовив Джоз; що під час сніданку завжди був дуже відважний.— Герцог виїхав, щоб розбити імператора, як раніше розбив усіх його генералів.

— Його папери спалені, майно вивезене, а кімнаті звільняють для герцога Далматського,— сказав Джозів, інформатор.— Я знаю про це від його власного дворецького. Слуги мілорда герцога Річмонда пакують речі. Його милість уже втік, а герцогиня тільки чекає, поки запакують срібло, щоб приєднатися до французького короля в Остенде.

Французький король у Генці, голубе,— недовірливо заперечив Джоз.

Він учора вночі втік до Брюгге, а сьогодні відпливав з Остенде. Герцог Беррійський у полоні. Хто хоче врятуватися, хай краще швидше виїздить, бо завтра відкриють греблі, і як тоді втікати, коли вся Бельгія буде під водою?-Дурниці, голубе, ми можемо виставити втричі більше проти того, що виставить Боні! — відповів містер Седлі.— Австрійці й росіяни вже підходять. Він мусить бути розбитий і буде розбитий! — закінчив Джоз, стукнувши кулаком по столу.

Пруссаків було троє проти одного під Ієною, і він протягом тижня здобув усю їхню армію і королівство. А під Мон-мірайлем їх було шестеро проти одного, і він розігнав їх, як овець. Австрійська армія наступає, але на чолі з імператрицею і Римським королем. А росіяни? Пхе, росіяни відступлять. Англійців ніхто не пожаліє, всі пам'ятають, які вони були жорстокі до наших сміливців у тих своїх плавучих в'язницях. Гляньте сюди, тут надруковано чорним по білому. Ось прокламація його величності імператора й короля,— сказав новоявлений прихильник Наполеона і, витягши папірця з кишені, тицьнув його в обличчя господареві, вже дивлячись на оздоблену шнурами куртку та на інші речі як на свою здобич.

Джоз, хоч іще не дуже налякався, але був уже не такий упевнений.

Подай-но мені куртку й кашкета,— звелів він,— і ходи зі мною. Я сам піду дізнатися, скільки в твоїх розповідях правди.

Ісидор розлютився, що Джоз одягає оздоблену шнурами куртку.

Хай мілорд краще не надягає військового мундира,— сказав він,— бо французи заприсягайся не лишати живим жодного британського солдата.

Ану цить! — усе ще бадьоро мовив Джоз і з непохитною рішучістю всунув руку в рукав.

За цим геройським вчинком і застала його місіс Родон Кроулі, що саме прийшла відвідати Емілію і з'явилася в передпокої, не подзвонивши.

Ребека, як завжди, була вбрана дуже елегантно й гарно; спокійний сон після від'їзду Родона відсвіжив її, і було приємно дивитися на її рожеве усміхнене личко, коли в місті того дня у всіх на виду була написана глибока тривога й смуток. Вона зареготала, побачивши, як Джоз силкується впхати себе в куртку.

Ви збираєтесь приєднатися до армії, містере Джозефе? — спитала вона.— Невже в Брюсселі не залишиться нікого, хто б захищав нас, бідних жінок?-Джозові пощастило нарешті влізти в куртку, і він рушив назустріч прекрасній гості. Почервонівши і збентежено вибачившись, він спитав, як місіс Ребека почував себе після ранкових подій і після втомливої ночі на бенкеті.

Мосьє Ісидор зник у Джозовій спальні, забравши з собою строкатий халат.

Як люб'язно з вашого боку, що ви питаєте про це,— відповіла Ребека, обома руками стискаючи його руку.— Який у вас незворушний, спокійний вираз тепер, коли всі такі налякані! Як там люба Еммі? Певне, розлука була для неї страх яка важка?-Жахлива,— відповів Джоз.

Ви, чоловіки, все витримуєте,— мовила місіс Кроулі.— Розлука чи небезпека — вам байдуже.