Ярмарок Суєти - Сторінка 82

- Вільям Теккерей -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Місіс Кроулі з ди­тиною залишиться в Парижі, поки він не приїде по них. Він вирушив у Кале та, щасливо діставшись туди, поїхав не в Дувр, як можна було сподіватися, а сів у диліжанс до Дюнкерка, а звідти подався в Брюссель, що давно йому спо­добався. Річ у тім, що в Лондоні він мав ще більше бор­гів, ніж у Парижі, отож і віддав перевагу спокійному бель­гійському містові перед обома галасливими столицями.

Родонова тітка померла. Місіс Кроулі замовила глибоку жалобу для себе й для маленького Родона. Полковник був дуже зайнятий справами, пов'язаними зі спадком.

Тепер .вони могли найняти собі в готелі покої на другому по­версі, а не на антресолях, де мешкали досі. Місіс Кроулі й господар готелю влаштували нараду з приводу нових завіс, добродушно посперечалися щодо килимів і врешті все владнали, залишилось тільки сплатити рахунок. Ре-бека поїхала в одній з готельних карет, взявши з собою лише бонну-француженку й сина; люб'язні господар і гос­подиня на прощання всміхалися їй, стоячи коло брами. Генерал Тафто страшенно розлютився, коли почув, що Ребека поїхала, а місіс Брент розлютилася на нього через те, що він розлютився, хорунжого Спуні той від'їзд вра­зив у саме серце, а господар готелю заходився готувати найкращі свої покої до повернення чарівної маленької леді та її чоловіка. Він замкнув і старанно беріг скрині, які вона йому доручила. Пані Кроулі дуже просила пиль­нувати їх. Та коли їх потім відчинили, в них не вияви­лося нічого особливо коштовного.

Але, перше ніж приєднатися до чоловіка в бельгійській столиці, місіс Кроулі, залишивши малого сина на конти­ненті під наглядом служниці-француженки, навідалась до Англії.

Розлука Ребеки з малим Родоном не дуже засмутила ані матір, ані сина. Правду казати, Ребека не вельми упа­дала коло дитини від самого її народження. За гарним звичаєм французьких матерів, вона віддала його в село поблизу Парижа до годувальниці, де малий досить щасливо прожив перші місяці свого життя серед гурту молочних братів, що бігали в дерев'яних черевичках. Полковник часто приїздив відвідати його, і батьківське серце Родона старшого сповнювалось радістю, коли він дивився на ро­жевого, замурзаного хлопчика, що весело кричав і вдово­лено ліпив пиріжки з багнюки під наглядом своєї году­вальниці, дружини садівника.

Ребека не надто квапилась побачити свого сина і спад­коємця: якось він зіпсував її нову накидку сріблястого кольору. І хлопчик також дужче любив годувальницю, ніж матір, тож коли нарешті йому довелося розлучатись зі своєю веселою нянькою, що стала йому майже рідною, він кілька годин голосно плакав. Втихомирила його тільки материна обіцянка, що він завтра ж повернеться до нянь­ки. Та й самій няньці, якій, мабуть, теж було прикро розлучатися з дитиною, місіс Кроулі сказала, що скоро знов віддасть їй хлопчика, і та кілька днів нетерпляче чекала на нього.

Власне, наші приятелі були, можна сказати, першими з тієї зграї зухвалих англійських авантюрників, що потім Заповнили континент і шахрували по всіх європейських столицях. Тієї щасливої пори 1817—1818 років багатство й честь британців ще були у великій пошані. Тоді, як я чув, вони ще не навчилися, купуючи щось, так завзято торгуватися, як торгуються тепер. Великі міста Європи ще не стали полем діяльності наших заповзятливих шах­раїв. І якщо тепер навряд чи знайдеться місто у Франції чи в Італії, де б ви не зустріли наших шляхетних земляків, що поводяться з притаманною нам безтурботною пихою і зухвальством, обдурюють господарів готелів, збувають довірливим банкірам підроблені чеки, крадуть у каретни­ків їхні екіпажі, а в ювелірів — коштовності, витрушують з легковажних мандрівників гроші за картярським сто­лом, навіть цуплять з публічних бібліотек книжки, то ще тридцять років тому будь-якому "англійському мілордові", що подорожував у власній кареті, де завгодно відкривали кредит, і джентльмени тоді не ошукували, а самі потрап­ляли в лапи ошуканців.

Господар готелю, де жило подружжя Кроулі, перебу­ваючи в Парижі, аж через кілька тижнів дізнався, яких він зазнав збитків,— після того, як до нього почала захо­дити швачка, мадам Марабу, з невеличким рахунком за речі, що їх вона постачала пані Кроулі, після того, як мосьє Дідло з Буль-д'Ор у Пале-Роялі разів із шість запитав, чи не повернулася cette charmante міледі, що купувала в нього годинники й браслети. Виявилося, що навіть бідній дружині садівника, яка годувала дитину, леді тільки за перші шість місяців оплатила те молоко й материнську ласку, якими вона обдаровувала веселого й здорового маленького Родона. Так, не заплачено навіть годувальниці: Кроулі надто поспішали, щоб пам'ятати про такий, дрібний борг. А щодо господаря готелю, то він до кінця свого життя проклинав англійську націю і розпи­тував усіх подорожніх, чи не знають вони, бува, такого полковника, лорда Кроулі, avec sa femme — une petite dame, très spirituelle .

Прикро було слухати, як він нарікав на свою лиху долю.

Ребека подалася до Лондона з наміром домогтися певної угоди з численними Родоновими кредиторами — запропо­нувати їм по десять пенсів чи по шилінгу за фунт і дати змогу чоловікові спокійно повернутися на батьківщину. Нам не личить досліджувати всі ті способи, до яких вона вдавалася, щоб виграти ці важкі переговори, але, пере­конливо довівши кредиторам, що сума, яку вона вповно­важена їм запропонувати, складає весь наявний капітал її чоловіка, запевнивши їх, що полковник Кроулі краще залишиться жити на континенті, ніж повернеться додому, не сплативши боргів, і що він не має ніякої надії отримати гроші з якихось інших джерел, а тому їм годі й сподіва­тися дістати колись більше, ніж вона спроможна їм запро­понувати, Ребека досягла того, що кредитори одностайно погодились прийняти її умови, і за півтори тисячі фунтів го­тівкою скупила всі векселі, на суму більшу, ніж удесятеро.

Місіс Кроулі не наймала для цих переговорів юристів. Справа була така проста: хочете — беріть, а не хочете —не треба, як вона справедливо зауважила, що вона дозво­лила повірникам кредиторів залагодити її самим. І містер Льюїс, уповноважений містера Девідса з Ред-Лайєн-сквер, і містер Мосс, що репрезентував інтереси містера Монассе з Керсітор-стріт (це були головні кредитори полковника), наговорили компліментів його дружині за блискуче ведення справи й заявили, що жодний фахівець-адвокат не годен їй у слід ступити. Ребека прийняла ці компліменти з належною скром­ністю, звеліла подати в маленьке, непоказне помешкання, де вона зупинилася, пляшку хересу й тістечок, пригостила повірників своїх ворогів, на прощання потиснула, їм руки і в найкращому гуморі негайно ж таки повернулася на континент до чоловіка й сина, щоб повідомити першому з них радісну новину про його цілковиту волю. А щодо другого, то, поки мати була відсутня, нянька-француженка, мадемуазель Женев'єва, не дуже його гляділа. За­хопившись солдатом з гарнізону в Кале, ця дівчина в його товаристві забувала про свої обов'язки, і малий Родон мало не втонув на мілині, де Женев'єва залишила його на якийсь час, а потім загубила.

Отже, полковник і місіс Кроулі повернулися до Лондона і тут, у будиночку на Керзон-стріт у Мейфейрі, справді показали той хист, що його мусить мати кожен, хто хоче жити на згадані вище засоби.

Розділ XXXVII ПРОДОВЖЕННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО-Найперше, і це надзвичайно важливо, ми розповімо, як можна винаймати будинок, нічого не платячи за нього. Декотрі будинки здають без меблів, і тоді ви, якщо маєте кредит у добродіїв Гілоу чи Бантінга, можете чудово прибрати й опорядити його за власним уподобанням, а декотрі — з меблями, що для більшості винаймачів про­стіше й зручніше. Подружжя Кроулі воліло винайняти саме такий будинок.

До того часу, як містер Боулс почав порядкувати бу­динком і пивницею в старої міс Кроулі на Парк-лейн, дво­рецьким у неї був містер Реглс, що народився в Королевиному Кроулі і був меншим сином тамтешнього садівника. Завдяки добрій поведінці, вроді, струнким литкам і ста­течності він від кухонного столика, де чистив ножі, під­нявся на задок карети, а звідти до комори дворецького. Побувши чимало років управителем , господарства міс Кроулі, де він мав добру платню, щедрі побічні прибутки й велику можливість заощаджувати, він заявив, що хоче взяти шлюб з колишньою куховаркою міс Кроулі, яка жила з чесних прибутків від качальні для білизни і від невелич­кої крамнички з городиною в сусідстві. Правду кажучи, церемонія шлюбу відбулась таємно за кілька років до того, але про їхнє одруження стара міс Кроулі дізналася аж тоді, коли міс Брігс звернула увагу на семирічного хлоп­чика й восьмирічну дівчинку, які весь час крутилися в кухні.

Потім містер Реглс звільнився і взявся сам керувати крамничкою. Він додав до того, що там продавалося, мо­локо, сметану, яйця і чудову селянську свинину, вдовольняючись продажем цих простих сільських продуктів, тим часом як інші дворецькі, що покидали службу, продавали спиртні напої в шинках. Він мав добрі зв'язки серед дво­рецьких сусідніх будинків і затишну кімнатку за крам­ничкою, де разом з місіс Реглс приймав своїх колег, тому його молоко, сметана і яйця добре розходились і прибуток містера Реглс дедалі зростав. Рік за роком він спокійно і скромно складав гроші, і коли затишний, гарно опоряд­жений будиночок під номером "201" на Керзон-стріт у Мейфейрі, де жив самотою високоповажний Фредерік Неталан, що тепер виїхав за кордон, пішов з молотка з усіма багатими і зручними меблями, то не хто інший, як Чарльз Реглс купив і право на оренду, і ті меблі. Що­правда, частину грошей йому довелось позичити, та ще й під досить високі проценти, в одного колеги-дворецького, але основну суму він заплатив із своєї кишені, і місіс Реглс неабияк пишалася, лягаючи спати на різьблене ліжко червоного дерева з шовковими завісами й спогляда­ючи величезне люстро навпроти і шафу, в яку могли схо­ватися і вона, і містер Реглс, і вся їхня родина.

Звичайно, вони не мали наміру весь час мешкати в та кому розкішному будинку.

Реглс купив право оренди, щоб здавати будинок уже від себе іншим, і тільки-но нагодився винаимач, він перебрався до своєї крамнички. Але йому було дуже приємно, вийшовши з тієї крамнички, прогулятися по Керзон-стріт і помилуватися своїм майном —власним будинком з калачиками на вікнах і різьбленим бронзовим молотком.