Замок - Сторінка 51

Хоча вони і змогли зачарувати тебе так сильно, що навіть у їхньому бруді й розпусті ти намагаєшся знайти сліди Кламма, як людина, що в купі гною шукає загублений колись коштовний камінь, але навіть якби він і лежав там, знайти його неможливо. Це всього-на-всього хлопці, такі як наймити зі стайні, тільки з гіршим здоров'ям, і коротке перебування на свіжому повітрі відразу ж кладе їх у ліжко із застудою, а вже відповідне ліжко вони знаходять собі з притаманною наймитам спритністю.

Фріда поклала голову на плече К., вони обійнялися і знову мовчки закрокували туди-сюди.

– Якби ми могли, – сказала Фріда повільно, тихо, майже замріяно, ніби знала, що ця мить спокою, поки вона може тримати голову на плечі К., буде дуже короткою, але вона прагнула насолодитися нею до останнього, – якби ми могли ще тієї ночі відразу виїхати звідси, давно були б у безпеці, завжди разом, твоя рука поряд із моєю, і її можна торкнутися. Мені дуже потрібно, щоб ти був поряд. Відколи ми познайомилися, я почуваю себе так самотньо без тебе. Повір мені, єдине, про що я мрію, – це те, щоб ти був біля мене. Усе інше неважливо. І тут почувся голос звідкись збоку, це був Єремія, який стояв на найнижчій сходинці в нічній сорочці, закутаний у Фрідину хустину. Його волосся скуйовдилося, тоненька борідка була мокрою, ніби з-під дощу широко відкриті очі виглядали змученими і виражали прохання та докір, темні щоки, плоть яких здавалася надто в'ялою, почервоніли, голі ноги дрижали від холоду, так що разом із ними тремтіли й довгі китиці хустини, він виглядав, ніби хворий, що втік із лікарні. При погляді на нього виникало тільки одне бажання – якомога швидше покласти його назад до ліжка. Так подумала й Фріда, тому покинула К. і побігла до хворого. її близькість, дбайливість, із якою вона щільніше обмотала його хустиною, поспіх, із яким вона намагалася відвести його назад, до кімнати, трохи додали йому сили. Здавалося, ніби він щойно тепер впізнав К.

– О, пане землемір, – сказав він, а Фріда, що не хотіла більше дозволяти йому ніяких розмов, лагідно погладжувала його по щоці. – Вибачте, що потурбував, але я не дуже добре себе почуваю, тому мене можна зрозуміти. Здається, маю високу температуру, тому мушу випити чаю і пропітніти. Ця клята решітка в шкільному садку, боюся, мені ще не раз доведеться про неї згадати. А потім, уже застуджений, я ще мусив бігати поночі. Часом доводиться непомітно для себе жертвувати власним здоров'ям задля речей, які насправді цього не варті. Але нехай вам, пане землемір, не перешкоджає моя хвороба, проходьте, будь ласка, до нашої кімнати, відвідайте хворого і скажіть Фріді все, що досі не встигли. Якщо розходяться двоє, які так звикли одне до одного, то в останні миті їм, ясна річ, потрібно багато про що поговорити, а третій, навіть якщо він лежить у ліжку і чекає на обіцяний чай, все одно не в змозі їх зрозуміти. Але проходьте всередину, я поводитимуся дуже тихо.

– Досить, досить, – сказала Фріда й потягла його за рукав. – У нього гарячка, і він не розуміє, що говорить. Але не йди, будь ласка, разом із нами, я тебе прошу. Це наша з Єремією кімната, точніше, навіть більше моя кімната, і я забороняю тобі туди заходити. Ти переслідуєш мене, К., навіщо ти мене переслідуєш? Я ніколи не повернуся до тебе, чуєш, ніколи, мене аж пересмикує, коли я думаю про таку можливість. Іди до своїх дівок, мені розповідали, як вони сиділи довкола тебе в самих сорочках на лаві біля пічки і відганяли всіх, хто приходив забрати тебе звідти. Напевно, там тобі й місце, якщо тебе так сильно до них тягне. Я завжди намагалася втримати тебе і не пускати туди, хоча мені й не надто таланило в цьому, але то все в минулому, тепер ти вільний. Попереду чекає непогане життя. За одну з них, щоправда, доведеться поборотися зі слугами, але що стосується другої, то ні на небі, ні на землі не знайдеться нікого, хто тобі позаздрить. Цей зв'язок освячений наперед. Нічого не кажи, звичайно, ти можеш усе заперечувати, але врешті-решт усе одно не зможеш виправдатися. Ти тільки подумай, Єреміє, він усе заперечував! – Вони порозумілися кивками і сміхом, і Фріда продовжила: – Але навіть якби він усе спростував, що б він зрештою цим досягнув, чому це повинно мене непокоїти? Як там усе між ними було, це їхня справа, але не моя. А я мушу доглядати тебе, аж поки ти не одужаєш і не станеш знову таким, яким був до того, поки К. не почав знущатися над тобою через мене.

– Отже, ви справді не підете з нами, пане землемір? – запитав Єремія, але його відразу ж потягла геть Фріда, яка вже більше не озиралася в бік К. Унизу було видно маленькі двері, ще нижчі, ніж решта дверей у коридорі, не лише Єремія, а й Фріда змушена була нахилятися, щоб пройти крізь них, – усередині було світло і тепло, ще якусь мить звідти було чути перешіптування, мабуть, Фріда ніжно переконувала Єремію лягти в ліжко, а потім двері зачинилися.

Тільки тепер К. помітив, як тихо зробилося у коридорі, не лише в тій частині, де він був із Фрідою і яка, здається, належала до підсобних приміщень, а в усьому довгому коридорі, вздовж якого були розміщені кімнати, що з них раніше долинав галас. Отже, урядники нарешті поснули. К. також був дуже втомлений, можливо, через це він і не боронився перед Єремією так, як мав би. Можливо, варто було наслідувати помічника, який явно перебільшував серйозність своєї хвороби. Його жалюгідний вигляд пояснювався зовсім не застудою, він був таким завжди, і тут не допоможе жодне лікувальне зілля. Треба було зробити те саме і виставити напоказ свою величезну втому, опуститися на підлогу в коридорі, що вже само по собі було б великою полегкістю, трохи подрімати, можливо, тоді про нього теж би потурбувалися. Але справа закінчилася для К. не так вигідно, як для Єремії, який чесно виграв у цьому двобої за співчуття, та й у всіх інших баталіях. К. був настільки втомленим, що почав подумувати, чи не зайти йому до котроїсь із цих кімнат, багато з яких, очевидно, були порожніми, і виспатися там у чудовому ліжку. Це могло б стати частковою винагородою за неприємності, що його спіткали. У нього був і снодійний напій. На таці, яку залишила Фріда, була невеличка карафа рому. Не боячись, що вертатися звідси буде важко, К. випив карафу до дна.

Тепер він нарешті відчув себе достатньо сильним, аби постати перед Ерланґером. Пошукав двері кімнати секретаря, та оскільки Ґерштекера і слуги ніде не було видно, а всі двері виглядали однаковими, то не зміг знайти. Але К. здавалося, що він пам'ятає, в якому місці коридора були потрібні двері. Тому він вирішив зазирнути до однієї з кімнат, яка видалася йому саме тією, що її він шукав. Цей візит не мав би бути надто небезпечним, адже якщо двері вели до Ерланґера, то він вислухає К., якщо ж у кімнаті мешкає хтось інший, можна буде вибачитися і піти геть, а якщо, й це було найбільш імовірно, мешканець кімнати спить, прихід К. залишиться незауваженим. Найгірше буде, якщо кімната виявиться порожньою, тоді К. не зможе протистояти спокусі лягти в ліжко і добряче виспатися. Він іще раз подивився праворуч і ліворуч уздовж коридора, чи не з'явився там раптом хтось, хто міг би дати йому необхідні пояснення й позбавити від сумнівів, але коридор був тихим і порожнім. К. послухав під дверима, але в кімнаті нікого не було чути. Він постукав так тихенько, щоб нікого не розбудити, і, коли на його стукіт ніхто не озвався, обережно прочинив двері. Йому назустріч неголосно скрикнули.

Це була невеличка кімната, більшу частину якої займало ліжко, на нічному столику горів електричний світильник, біля нього стояв саквояж. У ліжку хтось неспокійно ворушився і шепотів у щілину між простирадлом і ковдрою:

– Хто там?

Тепер К. вже не міг просто собі вийти і роздратовано подивився на величезне, але, на жаль, не порожнє ліжко, тоді згадав питання і назвав себе. Це справило непогане враження, чоловік у ліжку трохи зсунув ковдру з обличчя, та все ще був наляканий і готовий у разі якоїсь халепи вмить заховатися назад. Але потім він рішуче відкинув ковдру і випростався на ліжку. Це точно був не Ерланґер. Маленький доглянутий чоловічок, обличчя якого мало в собі певну суперечливість, бо щоки були по-дитячому круглими, очі не менш по-дитячому радісними, але зовсім не дитячими були високе чоло, гострий ніс, маленький рот, губи ледь-ледь дотягувалися, щоб прикрити його, а зрізане підборіддя, здавалося, от-от розчиниться в повітрі, все це вказувало на неабиякий розум. Очевидно, рештки здорової дитячості давало йому відчуття задоволення усім, що його оточувало, задоволення самим собою.

– Ви знаєте Фрідріха? – запитав він. К. заперечив.

– Але він вас знає, – засміявся чоловік.

К. кивнув. Людей, які знали його, не бракувало, це було навіть однією з основних перешкод на його шляху.

– Я його секретар. Мене звати Бюрґель.

– Вибачте, будь ласка, – сказав К. і намацав рукою клямку. – На жаль, я переплутав двері. Мене покликано до секретаря Ерланґера.

– Дуже прикро, – сказав Бюрґель. – Не те, що вас покликано до іншого, а те, що ви переплутали двері. Якщо мене розбудити, я більше точно не зможу заснути. Але вас це не повинно турбувати, це моя особиста проблема. Чому б їм тут не зачиняти дверей, як ви гадаєте? Та це, ясна річ, має свої причини. Старе прислів'я стверджує, що двері секретарів завжди мають бути відчиненими. Хоча навряд чи варто розуміти все так буквально.

Бюрґель подивився на К. з посмішкою і запитальним виразом на обличчі. Усупереч його скаргам, здавалося, він добре відпочив, а таким утомленим, як К. зараз, Бюрґель напевно взагалі ніколи не був.

– Куди ви збираєтеся йти? – запитав Бюрґель. – Зараз четверта година. До кого б ви не пішли, ви змушені будете розбудити цю людину, але не всі так звикли до того, щоб їх тривожили, як я. Не кожен сприйме це на стільки терпляче, секретарі загалом досить нервові люди. Тож залишіться на якийсь час. Десь близько п'ятої тут починають прокидатися, тоді вам найкраще з'явитися туди, куди вас запросили. Облиште нарешті триматися за клямку і сідайте де-небудь, хоча місця тут і небагато, найзручніше вам буде влаштуватися на краю ліжка. Ви дивуєтеся, чому тут немає ні стільця, ні стола? У мене був вибір між повноцінним вмеблюванням кімнати, до якого входило б вузьке готельне ліжко, і цим величезним ложем, крім якого в кімнаті може поміститися тільки рукомийник.