Замок в Піренеях - Сторінка 31

Ти теж у цьому списку.

Того передобіддя я вирішив зазирнути до офісу, а вона сказала, що хоче провідати свою товаришку. Попередила, про всяке, аби раніше вечері її не чекати, натякнула, що буде пізно. Вона сказала: "дуже пізно".

Сульрун і словом не згадала, як ту подругу звуть і де вона мешкає. Для мене й досі загадка, чому вона поїхала до Согна того ранку, ніколи ж бо раніше нічого не розповідала про жодну подругу у тій місцевості. Зате наголосила, що її не буде увесь день.

Не могла ж вона прямувати аж до Сулюнна, де ми літували останніми роками. Та хай навіть так, то чому нічого не сказала про це, чому не взяла авто, чому простувала пішки узбіччям європейської автостради з таким шаленим рухом транспорту?

Усе трапилось на Е39, південніше Оппледа-ля, а точніше в тому місці, де від автостради відгалужується дорога на Брекке та Рютледаль. Ось там її збило авто... Водій автобуса підтвердив, що Сульрун їхала з ним з Бергена, він звернув на неї увагу, бо вона вийшла в Інтестефьорд, останньому населеному пункті передгір'я, далі — жодних поселень. Коли той самий автобус повертався з Оппледаля, вона все ще була там.

Сульрун бувала непередбачуваною. Але це вже тепер не грає жодної ролі. Сподіваюся, то не тобі вона вийшла назустріч... Ти ж добирався до Бергена потягом, чи не так?

Отож її збив трейлер за кілька кілометрів на південь від Соґнефьорду. На тій ділянці шляху діє 8о-кілометрове обмеження швидкості, однак фура на довгому спуску до Інстефьорду гнала удвічі швидше, до того ж, видимість була поганою. Хочеться вірити, що водія, молодого хлопця, який намагався встигнути в Оппледаль до відплиття порому, чекає суд і тривале ув'язнення.

Він теж заявився на похорон, однак йому вистачило клепки в голові не прийти на поминки. Інакше я б його, звісно, вигнав утришия, ще й поліцію викликав би...

Тієї суботи, коли зателефонували з Гьойкелан-на, я мав додаткову роботу в офісі. Мені розповіли, що трапилося, повідомили, що Сульрун забрав вертоліт медичної служби, і що стан її критичний. Я кинувся до лікарні, вже з таксі зателефонував Інґрід та Юнасові. Я мав кілька хвилин з нею ца самоті до приходу дітей. її дуже покалічило, та все ж вона розплющила очі і з ясністю в погляді мовила: "А якщо я помилялася? Можливо, таки Стейн мав рацію!"

Не самі лише діти та п'яні кажуть те, що думають. Вмирущі теж кажуть правду.

Можливо, ти мав рацію, Стейне. Приємно почути, хіба ні?

Лише з почуття обов'язку перед Сульрун я не приховав від тебе її останнє вітання. Чи то пак, репліку... Я ж ані найменшого уявлення не маю, про що йшлося. А ось ти, мабуть, знаєш... Гаразд, визнаю, тривожить мене одна думка чи радше підозра.

Якщо підводити риску, мушу зізнатися: мене не покидає відчуття, що оте ваше випадкове побачення у готелі було фатальним. Відтоді вона втратила сон і спокій.

Я знаю, певно, знаєш і ти, що вона була глибоко релігійною людиною. Сульрун рішуче обстоювала свою непохитну віру у життя після смерті. Не певен, чи можу припускати, що ти більше, аніж просто раціоналіст. У кожному разі як дослідник клімату, науковець, визнаєш закони природи. Ладен закластися, що твої погляди і погляди Сульрун кардинально різнилися між собою.

Водночас я запитую себе, чи не ліпше було б тобі дати спокій світоглядним переконанням Сульрун? Вона була світлом, полум'ям і, певною мірою, провидицею.

Можливо, таки Стейн мав рацію?

Вона дивилася мені пильно у вічі, а в її очах тріпотів страх. Я бачив у них нездоланну печаль, гнів та нестерпний відчай. Вона знову впала в непам'ять, перед тим як востаннє повернутися до свідомості. Тоді в її погляді була вже тільки пустка і безпорадність. Жодних слів. Можливо, вона ще мала сили, аби попрощатися, але не зробила цього...

Вона втратила віру, Стейне. Стала мов ви-шкребтана оболонка, спустошена, без життя.

Що вона мала на увазі, кажучи, що ти мав рацію? Це щось дуже важливе, так? Мати рацію? Здатність чи зла воля посіяти пекучі сумніви щодо віри у душах інших людей? Ні, сказав я собі, не бажаю знати жодних відповідей. Раз пом'янули і досить.

Не знаю до пуття, чому, та мене враз пронизала думка, що ти увійшов у наше з Сульрун життя наче отой бурчливий, вічно невдоволений ібсе-нівський персонаж. Людина моря... А може, ти більше схожий на Ґреґерса Верлє? У такому ра.^ я радо візьму на себе роль Реллінґа? Пам'ятали, його знамениту фразу? "Позбавляючи пересічну людину "житейської брехні", позбавляєш Ц в0д_ ночас і щастя..."*. Я сиджу в її жовтій мансарді і дивлюся у вікно на місто...

Десь недавно Сульрун сказала, що хотіла б навідатися до Сулюнна, попрощатися з морем на зиму. Планувати виправи на власний розсуд — це було їй властиво. Та, може, йшлося про вас обох, може, це ви удвох хотіли попрощатися з морем? Того липневого дня ви так несподівано рвонули в гори!

Сам не знаю, чому запитую, бо не бажаю від тебе відповіді, та й, зрештою, усе це вже не мас жодного сенсу.

Ти приїхав до Бергена, хлопче! Але спізнився! Зателефонував сюди надвечір, коли це вже трапилося. Ми саме прийшли додому з лікарні. Слухавку підняла Інґрід, вона лише сказала, що не знає, хто ти і не має снаги розмовляти з тобою. Я сидів, схилившись, над обіднім столом, сказав, що знаю, хто ти, але теж не маю снаги розмовляти з тобою. Урешті слухавку взяв Юнас і про все тобі розповів. Я дозволив йому це зробити... І як ти тоді вчинив? Пробув у Бергені до самого похорону? Чи подався до моря, у Сулюнн? Запитання риторичні.

Від цієї миті нічого й чути про тебе не хочу. Сподіваюся, ти з повагою поставишся до такого рішення. Ми з дітьми іще довго та важко прихо-дитимемо до тями.

Тут, нагорі, у Скансені, порожньо без неї. По цей бік гір теж є хтось, хто любив Сульрун. І хоч я взяв на себе роль Реллінга, ніколи не вважатиму Сульрун пересічною людиною...

Оце й усе. Нільс Петер