Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо - Сторінка 53

Але всі дивувались, що наш провідник зважився повести нас такою дорогою такої суворої пори року, і вважали за чудо, що вовки не пошматували нас усіх. Наше оповідання про те, як ми билися з вовками, захищаючи собою коней, викликало загальний осуд. Всі говорили, що в таких умовах було п'ятдесят шансів проти одного, що вовки [244] роздеруть нас усіх, бо їх розлютував якраз вигляд коней, яких вони вважали за свою здобич. Звичайно вони лякаються першого ж пострілу, але тут, бувши страшенно голодними, а значить, і лютими, та ще й бачачи перед собою так близько коней, вони забули про небезпеку, і коли б ми не перемогли їх безперервним вогнем і нарешті вибухом пороху, вони, напевне, розірвали б нас на шматки. А якби ми не злізли з коней, то вовки не розлютилися б так, бо, бачачи на коні людину, вони не вважають коня за свою власність, як вони це вважають тоді, коли бачать коня самого. Нам говорили також, що, якби ми покинули коней напризволяще, вовки кинулися б на них так пожадливо, що за цей час ми встигли б щасливо втекти, тим більше, що нас було багато і в усіх нас була вогнепальна зброя. Сам я ніколи не зазнавав такого страху. Бачачи перед собою три сотні дияволів, що обпали нас з ревінням та роззявленими пащами, готові пожерти нас, я вже вважав був себе за загиблого, бо тікати не було куди. А втім, мені досить було й того, чого я натерпівся, гадаю, б мене не буде більше охоти переправлятись через гори ще раз; краще б я проїхав тисячу миль морем, хоч би там щотижня шарпала мене буря.

Про свою подорож через Францію я не можу розповісти нічого цікавого,— нічого нового проти того, що розповідали вже інші подорожники, і до того ж багато цікавіше, ніж я. З Тулузи я приїхав у Париж; далі, не спиняючись там надовго,— в Кале, і щасливо висів у Дуврі 14 січня, відбувши свою подорож протягом найсуворішої та найхолоднішої пори року.

Тепер я досяг мети своєї подорожі і незабаром мав у безпеці все своє недавно придбане багатство, бо всі квитанції, що я^привіз з собою, мені оплатили негайно.

Моїм головним керівником і порадником була тут добра бабуся — вдова капітана. Вона була дуже вдячна мені за надіслані їй гроші і не пожаліла для мене ні праці, ні клопоту. Я ж в усьому покладався на неї і ні разу не мав приводу каятись. З податку й до кінця ця добра й шляхетна жінка поводилась зі мною бездоганно.

Тепер я почав уже думати про те, щоб доручити їй своє майно, а самому поїхати назад у Лісабон, а потім у Бразилію; але мене стримали від цього релігійні міркування. Щодо римсько-католицької віри,— то в мене були сумніви ще під час моїх подорожей, особливо за часів [245] моєї самотності. Я знав, що мені нічого й думати їхати в Бразилію, особливо — оселятись там, якщо я не вирішу перейти в римсько-католицьку віру або не поставлю собі за мету лягти жертвою своїх переконань, постраждати за віру й померти від тортур інквізиції. Отже, я вирішив залишитись вдома і, якщо буде змога, продати свою плантацію.

Я написав про це своєму старому другові в Лісабон, і той відповів, що він легко міг би її продати, коли б тільки я дав йому дозвіл запропонувати її від мого імені двом купцям у Бразилії з числа моїх опікунів, що зосталися в живих і добре знали їй ціну, бо вони жили біля неї й були, як я сам знав, дуже багаті. Йому здавалось, що вони охоче куплять її. Він вважав, що я одержав би за неї таким чином на чотири чи п'ять тисяч більше.

Я доручив йому зробити їм цю пропозицію, і через вісім місяців корабель, що вернувся з Португалії, привіз мені лист, де мій старий друг повідомляв, що купці погодились на пропозицію й доручили своєму агентові в Лісабоні виплатити мені тридцять три тисячі дублонів.

Я, в свою чергу, підписав запродажну, складену за належною формою, яку надіслали мені з Лісабона, і відіслав її назад старому, а той прислав мені переказів на тридцять дві тисячі вісімсот дублонів. Крім цієї одноразово виплаченої суми, покупці зобов'язалися щорічно виплачувати з прибутків плантації капітанові по сто мойдорів, а після його смерті його синові по п'ятдесят.

Таким чином, я описав першу частину життя, повного випадковостей та пригод, подібного до мозаїки, які підібрало саме провидіння, і такого різноманітного, як рідко буває на цьому світі,— життя, що почалось безглуздо, а закінчилось багато розумніше, ніж цього дозволяла сподіватись будь-яка з його частин.

Кожен подумає, що, діставши такого добробуту, я вже не буду рискувати. Так воно й справді було б, якби обставини не допомогли мені; але я звик до мандрівного життя, в мене не було сім'ї, а родичів я мав мало; так само, незважаючи на своє багатство, небагато придбав я й друзів. Тому, навіть продавши свій маєток у Бразилії, я ніяк не міг викинути з голови цю країну; мене дуже тягло знову в мандри по світах, і особливо хотілось мені побувати на моєму острові та подивитись, [246] чи живуть іще на ньому бідні іспанці і як поводяться з ними покинуті мною там бунтівники.

Мій щирий друг, удова, дуже відмовляла мене від цього і зуміла так вплинути на мене, що майже сім років стримувала мене від подорожі. За цей час я взяв під свою опіку двох племінників, синів одного з моїх братів. У старшого були свої невеликі достатки; я виховав його як джентльмена і в своєму заповіті відписав йому певну суму, що мала по моїй смерті правити за додаток до його власного капіталу. З другого я зробив капітана. За п'ять років, переконавшись, що з нього вийшов розумний, сміливий і заповзятий юнак, я налаштував для нього гарне судно й послав його в море. Цей самий юнак згодом підмовив мене, вже старого, на дальші пригоди.

Тим часом я й сам якось обжився тут, а головне, одружився, не без користі для себе і в усіх відношеннях щасливо. Від цього шлюбу в мене було троє дітей — два сини та дочка. Та як тільки вмерла моя дружина, а мій племінник з великим успіхом вернувся додому з подорожі в Іспанію, мій нахил до подорожей та його наполегливість перемогли і змусили мене, узявши з собою різного товару, рушити на його судні купцем в Ост-Індію. Це було року 1694.

Під час цієї мандрівки я відвідав нову колонію на острові й побачив моїх спадкоємців-іспанців; довідався про всю історію їх та тих негідників, яких я залишив на острові; дізнався, як вони спочатку кривдили бідних іспанців, як сварились, а потім мирились, об'єднувались і знову роз'єднувались; як нарешті іспанці були змушені вжити проти них насильства; як ті підкорились іспанцям; як чесно іспанці повелися з ними. Історія ця — так би мовити, частина моєї власної — була повна різноманітних та дивних пригод, особливо коли йшлося про битви з караїбами, що висідали кілька разів на острові, а також про різні поліпшення, які вони запровадили на ньому. П'ятеро колоністів побували на суходолі і привезли звідти полонених — одинадцять чоловік та п'ять жінок. У цих жінок, коли я приїхав на острів, було вже щось із двадцять дітей.

Я простояв коло острова три тижні і залишив поселенцям запаси різних потрібних речей, особливо зброї, пороху, дробу, одягу, інструментів, а також двох майстрів, привезених з Англії,— тесляра та коваля.

Крім того, я розділив поле на ділянки, зберігши за [247] собою право власності на всі землі. Я дав їм ці ділянки згідно з їх бажанням і, впорядкувавши всі справи та зобов'язавши їх не кидати цього місця, залишив їх там.

Дорогою я пристав до берегів Бразилії, де купив і послав на острів парусне судно з різними запасами. На ньому, крім того, було сім жінок, що могли там стати за наймичок або одружитися з тими, хто схотів би їх взяти. Англійцям я обіцяв прислати кілька жінок з Англії разом з великим вантажем потрібних речей, якщо вони захочуть і собі працювати на землі. Цього я виконати не спромігся; а хлопці, після того як їх приборкали, стали чесними й працьовитими, і кожен із них почав дбати про себе окремо. Я послав їм із Бразилії ще п'ять корів, з яких три були тільні, кілька овець і кілька свиней, які дуже розплодились, коли я приїхав туди знову.

Але все це, разом з оповіданням про те, як триста караїбів приїхали та напали на них і зруйнували їх плантації, як вони бились з удвоє численнішим ворогом, і були спочатку переможені, і один із них був убитий, як нарешті, коли буря знищила ворожі човни, вони оточили й знищили майже всіх ворогів, а тоді знову заволоділи своїми плантаціями, відновили їх і по-старому зажили на острові,— про все це, разом з моїми власними дивовижними пригодами на протязі більше десяти років, я розкажу в своєму оповіданні далі.