Козацькі вожді. Частина 2 - Сторінка 43

Жодна поразка в бою на могла так дошкулити козацьким офіцерам, як очевидне приниження, та ще й з боку союзників.

Саме в цей час до посередництва в переговорах між польським королем Лещинським, шведами і Мазепою прилучилася княгиня Ганна Дольська. Французи зі своїм класичним "терше ля фам" таки мають рацію: рідко яка авантюра обходиться на білому світі без втручання жінки. Що вже казати про Мазепу, в житті якого жінки не раз відігравали фатальну роль.

Почалося з молодої звабливої польки Фальбовської, сусідки тоді ще теж молодого Івана Мазепи по хутору Мазепинці. Чоловік Фальбовської був уже підстаркуватий, тож чи варто дивуватися, що вона закохалась у стрункого та вродливого молодика? Зустрічались таємно, але досить часто. Любилися палко. Але якось чоловікові потрапив лист Мазепи до пані Фальбовської, і...

Напівлегендарну історію, що сталася потім, ми вже переказували на початку цього есе. А ось інтерпретація лорда Байрона, що теж мав чимало клопоту з жінками:

"...Помалу никли ночі тіні,

А кінь летів увесь у піні.

Останній звук, із уст людських,

Як я помчав від ворогів,

Був дикий, невгамовний сміх

З юрби зухвалих гайдуків,

Що вітром долетів крізь темінь.

Я рвучко голову підвів —

На кінській шиї тріснув ремінь,

Що горло зв'язував мені..."

(переклад Д. Загули)

Описуючи муки, що їх Мазепа зазнав, подорожуючи на коневі ганьби, Віктор Гюго у своїй поемі "Мазепа" ставить читача на часові котурни, пророчо зазираючи в майбуття:

"Страхітна велич з його мук повстане.

Колись кирею вдягне прадідних гетьманів

У сяєві зіниць;

А як у ній з'явиться — степові народи

Пішлють йому назустріч фанфар хороводи

І падатимуть ниць!"

(переклад М. Рудницького)

Наступне з відомих уподобань Мазепи — красуня Олена Заворовська. Втім, цей роман тривав недовго. Гетьман — тоді ще Генеральний писар Дорошенка — одружився з удовою польського полковника Фридикевича. Вона була не такою привабливою, зате надзвичайно заможною і походила з аристократичного роду, що неабияк імпонувало Мазепі, для якого блакить аристократичної крові завжди важила дуже багато. Як переказують хроністи, вона незабаром померла. А дехто з них натякає, що такі багатійки, як правило, в новому заміжжі довго не живуть...

Але не спокутуймося припущеннями. Мазепі вже було добряче понад шістдесят, коли він закохавсь у юну Мотрю Кочубей, доньку генерального судді, свого підлеглого і свого ж таки давнього приятеля.

"Мов хмари, коси бовваніють,

Як маківочка рот красніє,

Очиці, як зірки, блищать.

Вродлива, ані втять ні взять!

Та не єдиною красою

Маруся звісна стала всім,

Чутливим серцем, чеснотою", —

захоплювався її красою (з допомогою перекладача Є, Гребінки) Олександр Пушкін у своїй поемі "Полтава". Тож чи міг устояти перед такою вродою гетьман? Навіть коли йому вже добряче "понад"?... Набагато більше дивує, що й Мотря щиро кохала гетьмана. Ясна річ, батьки були не в захваті від такого вибору. Особливо заперечувала мати — жінка досить різка в судженнях, і з прирідку сварлива. Про це свідчать і листи Мазепи, які дійшли до наших часів (і які міг писати тільки закоханий чоловік, який знає, що його кохання взаємне); і факти, що випливають з доносу полковника Кочубея Петру І, в якому старий батько скаржиться, що донька переслала гетьманові свою нічну сорочку (досить сміливий — погодьмося — як на дівчину інтимний жест), а також пасмо свого волосся. Про закоханість свідчила і поведінка Мотрі: вона буквально зненавиділа своїх батьків, особливо матір, які заважали їй поєднатися з Мазепою.

Зрештою, спроба така була: Мотря втекла до свого коханого (за іншими даними, І. Мазепа нібито викрав її уночі з батьківської хати). Але протест Кочубея, підтриманий наріканнями інших полковників, які не бажали, щоб їхній старий гетьман морочив собі голову з молодою жінкою, що, звичайно ж, дуже відвертало його від державних справ та підривало здоров'я, примусив Мазепу відіслати Мотрю додому. Чого дівчина потім не могла йому пробачити. Навіть усе ще кохаючи його. До речі, російський полковник Анненков, який супроводжував Мотрю дорогою до рідної хати, поблажливо "просвітив" її батька: "Гетьман настільки могутній, що міг би не тільки взяти твою доньку, а й позбавити тебе дружини, якби схотів". Можливо, полковник казав це, дбаючи про піднесення авторитету свого патрона. Насправді ж докинув жару до вогню зненависті, що вже давно палав у душі Кочубея, провокуючи його на рішуче протистояння Мазепі, на його доноси Петру І.

І ще одне. Ті, хто збирається звинувачувати Кочубея в тому, що він став на перешкоді шлюбові з кохання, повинні пам'ятати: І. Мазепа був хрещеним батьком Мотрі, а за канонами православної Церкви шлюби між хрещеними батьками та їхніми похресницями категорично заборонялися. Отже батько міг суперечити ще й з таких міркувань. Достеменних відомостей про те, як склалася подальша доля Мотрі, не маємо. За одними відомостями, вона нібито повінчалася з козацьким офіцером Семеном Чуйкевичем і разом з ним пішла в російське заслання до Сибіру; за іншими (цієї версії дотримується, зокрема, Костомаров) вона нібито померла черницею в Пушкарівському монастирі, поблизу Полтави.

Але повернімося до польської аристократки, красуні Ганни Дольської. Що ж являла собою ця жінка? Дівоче прізвище її Ходоровська, її батько Кшиштоф Ходоровський свого часу був старостою вінницьким. Завдяки своєму першому шлюбові з князем Костянтином Вишневецьким з уже відомого нам роду Вишневецьких, вона здобула аристократичний титул княгині. Другим її чоловіком був коронний маршалок (тобто розпорядник) при дворі короля Польщі Кароль Дольський. Невдовзі він помер, залишивши їй солідний спадок. А що в шлюбі з Вишневецьким вона мала двох синів, то не втратила спорідненості і а польським королем Яном Собеським.

Коли Мазепа познайомився з нею, в січні 1706 року, княгиня досягла вже десь 57 років, але все ще була привабливою, гарної статури жінкою. Не виключено, що Мазепа не без певних намірів поставився до цього знайомства. Княгиня, родичка польського короля, — де було шукати кращої партії для володаря гетьманської булави України?

Сталося знайомство на Волині, в селі Білій Криниці. У Дольської народивсь онук, і вона, дізнавшись, що ставка гетьмана перебуває в Дубні, вирішила, що гетьман України — саме той хрещений батько, який потрібен її маленькому спадкоємцеві. Просив Мазепу за кума батько новонародженого — князь Михайло Вишневецький, родич короля.

Одне слово, хрестини вийшли превеселими — припали на Новий рік. А гетьман щиро закохався у княгиню. І покликав із собою в Броди (нині — на Львівщині). Там, як гадають дослідники цієї любовної пригоди, княгиня й почала переговори з гетьманом щодо його переходу на бік польського короля та шведів. Але не перебільшуймо в цій справі ролі звабливої польки, як це роблять деякі історики, які вважають, що, взагалі, "зрада" гетьмана стала можливою тільки тому, що княгиня "затуманила* голову старому Мазепі.

На мій погляд, княгиня була лише посередницею в цих переговорах. Мазепі було вигідно користуватися її послугами, оскільки їй він міг цілком довіряти, а вона, маючи безпосередній доступ до короля, могла, в разі потреби, вплинути на королівське рішення. Та й сама княгиня поступово входила в роль таємного агента. Дійшло до того, що вона почала надсилати листи, складені за всіма правилами шифрування, передавши гетьманові й "ключі" для дешифрування.

Можливо, що хтось із таємної служби польського, чи шведського короля консультував її з цього питання.

Припускаючи це, я маю на увазі, що в листах Дольської почали з'являтися факти стосовно таємних задумів росіян, що простягалися аж до усунення Мазепи з гетьманства, на місце якого Петро І мав нібито намір посадовити свого сина Олексія (ці відомості княгиня дістала нагоду перевірити в розмові з фельдмаршалом росіян Шереметєвим). А чом би й не так? Петро І давно вже поглядав на Україну, як на власну вотчину, то чого не віддати "українську корону" синові? Завдяки Дольській, Мазепа одержав листа й від короля Лещинського, в якому той недвозначно пропонував йому спільний виступ проти росіян і називав місцевість, де б козаки могли з'єднатися зі шведським та польським військами.

Хто б не був при владі в Україні, він завжди озирався на Січ. Як там ідуть справи? Якої орієнтації тримається кошовий отаман та козацька старшина? Так ось, з 1701 року на Січі отаманував Кость Гордієнко. Незважаючи на те, що Петро І намагався всіляко — подарунками та обіцянками — привернути кошового на свій бік, Гордієнко буквально ненавидів і царя, і його антиукраїнську політику. І це теж підштовхувало Мазепу до союзу зі шведами. Адже підтримка запорожців була надзвичайно важливою для нього.

В жахливому стані перебували й ті українці, яких росіяни силою загнали на роботи в гирлі Неви, де Петро І будував собі нову столицю. Праця виснажлива. Зобов'язань своїх росіяни не виконують, теплого одягу не видають, хлібну пайку нахабно переполовинюють, а понад те ще й кличуть воювати проти шведів.

Значна частина козаків рішуче висловилась проти війни зі шведами на боці росіян. Про це мовилось і на Раді командирів козацьких полків, яку Мазепа скликав у Миргороді. Всі вони не тільки виступили проти об'єднання з російськими військами, а й проти того, щоб росіяни вводили свої війська на територію України, та тут розпочинали нову війну зі шведами.

Головні події розгорталися пізньої осені 1708 року. Король Швеції визнав за краще зимувати в Україні, аніж під холодним та голодним Смоленськом, і вирушив до Новгорода-Сіверського. Дехто з дослідників вважає, що Мазепа від цієї ідеї був не в захваті. Дізнавшись про наміри Карла XII, він нібито вигукнув: "Сам диявол керує ним! Він споганить усі мої плани і приведе за собою цілу російську армію, щоб до останку зруйнувати Україну і вигубити нас усіх!" Мусимо погодитися, що гетьман мав рацію: шведи справді привели за собою російську армію на погибель Україні.

Проте змінювати щось було пізно. Маючи лише близько двох тисяч козаків (більшу частину свого війська він залишив у Батурині), гетьман вирушив за Десну, на з'єднання зі шведами. Перша зустріч гетьмана Мазепи і короля Карла XII відбулася 29 жовтня 1708 року в ставці короля поблизу Новгорода-Сіверського.