Гостина старої дами - Сторінка 3

Тієї самої хвилини починає дзвонити ще не заставлений пожежний дзвін.

БУРГОМІСТР: Нарешті! Пожежний дзвін!

Люди йдуть за домовиною, ззаду видно покоївок Клер Цаханасян з вантажем. Ґюлленці допомагають їм нести незчисленні валізки. ПОЛІЦАЙ налагоджує рух і хоче й собі податись за почтом, але справа надходить двоє малих і товстих дідків з пискливими голосами. Вони тримаються за руки. Обидва

чепурно повдягані.

ОБИДВА: Ми в Ґюллені. Ми нюхаємо, нюхаємо, нюхаємо повітря, ґюлленське повітря. ПОЛІЦАЙ: Хто ви такі?

ОБИДВА: Ми належимо старій дамі, ми належимо старій

дамі. Вона зве нас Кобі й Лобі. ПОЛІЦАЙ: Пані Цаханасян поселилася в "Золотому

Апостолі". ОБИДВА (весело): Ми сліпі, ми сліпі. ПОЛІЦАЙ: Сліпі? Тоді я вас проведу. ОБИДВА: Дякую, пане поліцаю, красно дякую. ПОЛІЦАЙ (здивовано): Як же ви знаєте, що я поліцай,

коли ви сліпі?

ОБИДВА: 3 інтонації, з інтонації, всі поліцаї мають однакову інтонацію.

ПОЛІЦАЙ (недовірливо): Ви, либонь, мали досвід з поліцією, чоловіки?

ОБИДВА (дивуючись): Чоловіки! Він нас уважає за чоловіків.

ПОЛІЦАЙ: А хто ж ви, в біса, такі?

ОБИДВА: Ще побачите, ще побачите!

ПОЛІЦАЙ (збараніло): Принаймні, ви завжди веселі.

ОБИДВА: Нас годують котлетами й шинкою. Щодня, щодня.

ПОЛІЦАЙ: Так і я танцював би. Ходіть, дайте мені руку. Чудний гумор у чужинців.

Він веде їх до міста. ОБИДВА: До Бобі й Мобі, до Робі й Тобі!

Зміна сцени без завіси. Фасад залізничної станції і будки підноситься вгору. Середина "Золотого Апостола", можна навіть спустити вивіску господи, її емблему: позолочену, статечну фігуру апостола, що зависає посеред приміщення. Занепала розкіш. Усе вилиняле, запорошене, поламане, зігниле, струхлявіле, гіпс облущений. Безконечна процесія носіїв валіз. Спершу вони заносять клітку, потім вантаж. БУРГОМІСТР і ВЧИТЕЛЬ сидять праворуч при чарці.

БУРГОМІСТР: Валізи, самі валізи, цілі гори, а оце щойно внесли леопарда в клітці, чорного, страшного.

УЧИТЕЛЬ: Домовину вона веліла поставити в окрему кімнату. Дивно.

БУРГОМІСТР: Світові дами мають свої примхи.

УЧИТЕЛЬ: Здається, ніби вона бажає залишитися тут надовше.

БУРГОМІСТР: Ще краше. Вона вже в Ілля в кулаці. Він її зве "Дика моя кіточко", "Відьмочко". Видурить у неї мільйони. За ваше здоров'я, пане вчителю. За те, щоб Клер Цаханасян оживила Бокмана.

УЧИТЕЛЬ: І фабрику Вагнера.

БУРГОМІСТР: І пансіон "Місце-на-сонці". Коли він оживе, все оживе: суспільство, гімназія, громадський добробут.

Вони цокаються чарками.

УЧИТЕЛЬ: Я більш як двадцять років виправляю шкільні завдання з латини і греки ґюлленських учнів, але що таке страхіття я довідався щойно годину тому. Мені аж мороз пішов по спині, як та стара дама в чорнім платті вийшла з потяга. Наче Парка, грецька богиня долі. Вона повинна б зватися Кльото, не Клер, бо якраз про неї ще можна подумати, що вона пряде нитку життя.

Надходить ПОЛІЦАЙ і вішає шолом на гачок.

БУРГОМІСТР: Сядьте до нас, вахмістре.

ПОЛІЦАЙ сідає.

ПОЛІЦАЙ: Немає ніякої приємності працювати в цьому закутку. Але тепер ця руїна розквітне. Я оце саме був з мільярдеркою та крамарем Іллем у Петровій стодолі. Зворушлива сцена. Обоє були такі піднесені, наче в церкві. Мені було аж незручно, шо я там стояв. Тому я забрався геть, коли вони пішли до Конрадсвайлерського лісу. Справжня процесія. Спереду носильниця, поруч Ілль, позаду мажордом і її сьомий чоловік з вудкою.

УЧИТЕЛЬ: Зуживання чоловіків. Друга Лаїса.

ПОЛІЦАЙ: А далі ще тих двоє огрядних чоловіків. Чорт зна, шо воно означає.

УЧИТЕЛЬ: Щось моторошне. Привиди з Оркуса.

БУРТОМІСТЕР: Хотів би я знати, чого їм треба в Конрадсвайлерському лісі.

ПОЛІЦАЙ: Того самого, що і в Петровій стодолі, бургомістре. Вони відвідують ті місця, де колись, як то кажуть, палала їхня пристрасть.

УЧИТЕЛЬ: Яскравим полум'ям. Туз уже слід пригадати Шекспіра. Ромео і Джульєтту. Панове, я глибоко зворушений. Вперше відчуваю в Ґюллені античну велич.

БУРГОМІСТР: Передусім випиймо за нашого дорогого Ілля, який завдає собі стільки труду, щоб поліпшити нашу долю. Панове: за найулюбленішого громадянина міста, за мого наступника!

Апостол, емблема готелю, зникає вгорі. Зліва надходить четверо МІЩАН з простою, дерев'яною лавкою без спинки і ставлять її ліворуч. Перший вилазить на лавку, тримаючи велике картонне серце, на якому вирізані літери А + К; решта стають півколом з галузками в руках, удаючи дерева.

ПЕРШИЙ: Ми смереки, сосни, буки. ДРУГИЙ: Ми ялиці темно-сизі. ТРЕТІЙ: Мох, лишай, сплетіння плюшу. ЧЕТВЕРТИЙ: Тінь кушів і живоплоту. ПЕРШИЙ: Хмар мандрівка, крик пташиний. ДРУГИЙ: Пранімецькі темні нетрі. ТРЕТІЙ: Мухомори, дикі лані. ЧЕТВЕРТИЙ: Шепіт віття, давні мрії.

З глибини виходять, жуючи гуму, ПОЧВАРИ: в носильниці КЛЕР ЦАХАНАСЯН, поруч ІЛЛЬ. За ними ЧОЛОВІК VII, а геть позаду МАЖОРДОМ, який провадить за руку обох СЛІПЦІВ.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це Конрадсвайлерський ліс. Робі й

Тобі, зупиніться. СЛІПЦІ: Зупиніться, Робі й Тобі, зупиніться. Робі й Тобі.

Клер ЦАХАНАСЯН сходить з носильниці й дивиться на ліс. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ось серце з нашими іменами, Альфреде. Майже вилиняло і розтяглося. Дерево виросло, його стовбур і конарі потовщали, як і ми самі. Вона йде до інших дерев.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Група німецьких дерев. Давно вже я

не проходила лісом своєї молодости, довго вже не

топтала листя і синього плющу. Ви, жувачі гуми,

погуляйте трохи там за кущами, мені не хочеться

завжди дивитися на ваші пики. А ти, Мобі, гайда до

потоку, до своєї риби.

Двоє ПОЧВАР з носильницею відходить ліворуч, ЧОЛОВІК VII — праворуч. КЛЕР ЦАХАНАСЯН сідає на лавку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дивися: лань!

ТРЕТІЙ підстрибом біжить геть. ІЛЛЬ: Час парування.

Він присідає коло неї.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: На цьому камені з льодовикової ери ми цілувалися. Більше ніж сорок п'ять років тому під цими буками, між мухоморами в моху. Мені було сімнадцять, а тобі не цілих двадцять. Потім ти одружився з Матільдою Блюмгард та з її галантерейною крамницею, а я зі старим Цаханасяном та з його мільярдами у Вірменії. Він знайшов мене в одному гамбурзькому борделі. Мої руді коси зачарували того старого, золотого хруща.

ІЛЛЬ: Кляро!

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Одну Генрі Клей, Бобі! СЛІПЦІ: Одну Генрі Клей, одну Генрі Клей!

З глибини виступає МАЖОРДОМ, подає їй сигару і припалює її.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Шаную сигари. Властиво, я могла б курити сигари свого чоловіка, але я їм не довіряю.

ІЛЛЬ: Я одружився з Матільдою Блюмгард задля тебе.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Вона мала гроші.

ІЛЛЬ: Ти була молода й гарна. Тобі належало прийдешнє. Я хотів твого щастя. Того й мусив зректися свого.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер настало те прийдешнє.

ІЛЛЬ: Якби ти тут залишилася, то зійшла б ні на що, як і я.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти зійшов ні на що?

ІЛЛЬ: Занепалий крамар у занепалому містечку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я маю гроші.

ІЛЛЬ: Я живу в пеклі, відколи ти пішла від мене.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А я сама стала пеклом.

ІЛЛЬ: Я викручуюся з родиною, як можу, і кожного дня вона докоряє мені за наші злидні.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка не ущасливила тебе?

ІЛЛЬ: Найважливіше, що ти щаслива.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: А твої діти?

ІЛЛЬ: Не мають ніяких ідеалів.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ще матимуть.

Він мовчить. Обоє втупилися зором у ліс своєї молодости.

ІЛЛЬ: У мене смішне життя. Я властиво навіть не виїздив з містечка. Раз був у Берліні, та раз у Тесіні, оце й усе. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: І не треба. Я знаю світ. ІЛЛЬ: Бо ти завжди могла їздити. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бо він мені належить.

Він мовчить, вона курить.

ІЛЛЬ: Тепер усе зміниться.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Певне.

ІЛЛЬ (насторожено): Ти нам поможеш?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я не покину напризволяще містечка

своєї молодости. ІЛЛЬ: Нам треба мільйонів. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мало. ІЛЛЬ (захоплено): Дика моя кіточко!

Він радісно ляскає її по лівому стегні і, зойкнувши з болю,

відсмикує руку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Боляче. Ти ляснув по шарнірах моєї протези.

ПЕРШИЙ дістає з кишені штанів стару люльку та іржавого ключа й починає стукати ключем по люльці.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Дятел!

ІЛЛЬ: Як тоді, коли ми були молоді й відважні, коли ми гуляли в Конрадсвайлерському лісі в дні нашого кохання. Ясне кружало сонця над ялицями, далекі отари хмар і голос зозулі десь у нетрях.

ЧЕТВЕРТИЙ: Ку-ку! Ку-ку!

ІЛЛЬ намацує ПЕРШОГО.

ІЛЛЬ: Холодне дерево, і вітер у гіллі, шумить наче морський прибій. Як колись, усе як колись.

Троє ЧОЛОВІКІВ, що вдають дерева, дмуть і вимахують руками.

ІЛЛЬ: Ех. якби вернути той час, відьмочко. Якби нас життя було не розділило.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ти бажав би цього?

ІЛЛЬ: Ще б пак! Я ж люблю тебе!

Він цілує її в правицю.

ІЛЛЬ: Та сама біла холодна рука.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Помилка. Це також протеза. Слонова кістка.

Ілль, переляканий, пускає руку.

ІЛЛЬ: Кляро, невже в тебе все протези?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Майже все. Після аварії літака в

Афґаністані. Я єдина вилізла з-під уламків. Навіть

залога загинула. Я незнищима.

СЛІПЦІ: Незнищима, незнищима.

Лунає врочиста музика духових інструментів. Апостол, емблема готелю, знову спускається вниз. Ґюлленці заносять столи; на них — нужденні, подерті обруси, посуд, страви. Столів три: посередині, ліворуч і праворуч, рівнобіжно до публіки. З глибини сцени надходить ПАРОХ. Напливають ГРОМАДЯНИ ҐЮЛЛЕНУ, один у гімнастичному трико. З'являються також БУРГОМІСТР, УЧИТЕЛЬ, ПОЛІЦАЙ. Оплески. БУРГОМІСТР підходить до лавки, де сидить КЛЕР ЦАХАНАСЯН та ІЛЛЬ, ДЕРЕВА знову обернулися на людей і відступили назад.

БУРГОМІСТР: Це оплески вам, вельмишановна пані.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Це оплески музикам, бургомістре. Вони чудово дмуть, а перед тим гімнастичний гурток зробив прекрасну піраміду. Я люблю чоловіків у трико і в коротких штанцятах. Вони виглядають так природно.

БУРГОМІСТР: Дозвольте повести вас до столу? Він веде Клер Цаханасян до середнього столу і знайомить її зі

своєю ЖІНКОЮ.

БУРГОМІСТР: Моя дружина.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН оглядає її крізь лорнет.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ґанночка Дурнолоб, наша відмінниця.

Він знайомить її з другою ЖІНКОЮ, виснаженою, як і його власна, з тим самим виразом гіркоти.

БУРГОМІСТР: Пані Ілль.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Матільдочка Блюмгард. Пригадую собі, як ти чигала на Альфреда за дверима крамниці. Ти змарніла й поблідла, моя голубко.

Справа вскакує ЛІКАР, п'ятдесятирічний, присадкуватий чоловік, з вусами, наїженим чорним чубом, близнами від шпаги на обличчі, в старому фраку.

ЛІКАР: Я ще вчасно допхався на своєму старому Мерседесі.

БУРҐОМ1СТЕР: Доктор Ніслін, наш лікар.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН дивиться на ЛІКАРЯ крізь лорнет; він цілує

їй руку.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Цікаво.