Гостина старої дами - Сторінка 4

- Фрідріх Дюрренматт -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Ви виписуєте посвідки смерті? ЛІКАР (збитий з пантелику): Посвідки смерти? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Хтось же у вас помирає. ЛІКАР: Звичайно, шановна пані. Це мій обов'язок.

Наказ начальства. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: У майбутньому посвідчите смерть з

паралічу серця. ІЛЛЬ (сміється): Чудово, просто чудово! КЛЕР ЦАХАНАСЯН відвертається від ЛІКАРЯ оглядає ГІМНАСТА

в трико.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Зробіть свою вправу ще раз.

ГІМНАСТ присідає, махає руками.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Надзвичайні м'язи. Чи ви вже кого

задушили ними? ГІМНАСТ (присідаючи, спанталичено): Задушив? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Закиньте ще раз руки на спину,

пане гімнасте, а потім прогніться лежачи. ІЛЛЬ (сміючись): У Кляри золотий гумор. Такі жарти,

що можна зі сміху вмерти.

ЛІКАР ще й досі не отямився.

ЛІКАР: Не знаю. Від таких жартів мені мороз іде поза шкірою.

ІЛЛЬ (таємниче): Вона обіцяла мільйони!

БУРГОМІСТР захлинається.

БУРГОМІСТР: Мільйони?

ІЛЛЬ: Мільйони.

ЛІКАР: А бий тебе сила Божа!

МІЛЬЯДЕРКА відвертається від ГІМНАСТА.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Тепер я голодна, бургомістре. БУРГОМІСТР: Ми тільки чекаємо вашого чоловіка, шановна пані.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Не треба на нього чекати. Він ловить рибу, і я з ним розлучуся. БУРГОМІСТР: Розлучитеся?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мобі також здивується. Я одружуся

з німецьким кіноактором. БУРГОМІСТР: Але ж ви сказали, що ваше подружжя

щасливе.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Кожне моє подружжя щасливе. Але мрія моєї молодості була одружитися в ґюллен-ському соборі. Треба здійснити свої молодечі мрії. То буде так урочисто!

Всі сідають. КЛЕР ЦАХАНАСЯН — між БУРГОМІСТРОМ та ІЛЛЕМ, поруч Ілля — ПАНІ ІЛЛЬ, а поруч БУРГОМІСТРА — його ДРУЖИ НА. Праворуч, коло іншого столу, УЧИТЕЛЬ, ПАРОХ і ПОЛІЦАЙ. Ліворуч — чотири ЧОЛОВІКИ. Дальші гості з жінками — в глибині, де ясніє транспарант "Ласкаво просимо, Клер!" БУРГОМІСТР, сяючи з радості, підводиться вже з обв'язаною серветкою, і стукає в свою склянку.

БУРГОМІСТР: Шановна пані, дорогі мої ґюлленці. Минуло сорок п'ять років відтоді, як ви покинули наше містечко, що його збудував курфюрст Гассо Шляхетний і що так мирно розташувалось між Конрадсвайлерським лісом і Пюкенрідською долиною. Сорок п'ять років, понад чотири десятиріччя, шмат часу. Багато чого сталось від тієї пори, багато прикрого. Невесело було в світі, невесело в нас. Але все ж таки ми не забули вас, шановна пані, наша Клер. (Оплески). Ні вас, ні вашої родини. Ваша чудова, міцна мов горіх мати, (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо), що, на жаль, надто рано померла на сухоти, ваш популярний батько, що спорудив при залізничій станції будову, яку дуже часто відвідують (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо), яку високо ставлять фахівці й аматори, ще живуть у наших споминах як найкращі, наймоторніші з нас. А особливо вас, шановна пані, коли ви білявим (ІЛЛЬ шепче йому щось на вухо) рудим, кучерявим дівчиськом гасали нашими, на жаль, занепалими тепер вулицями — хто вас не знав! Уже тоді кожний відчував чар вашої особистості, здогадувався про майбутній ваш злет до запоморочливих вершин суспільства. (Він достає нотатник). Ви лишилися в нашій пам'яті назавжди. До речі: ваші успіхи в школі ще й досі правлять учителям за приклад, бо ж вони були просто дивовижні якраз у найважливішому предметі: в ботаніці й зоології, що свідчить про ваше співчуття до всього живого, яке потребує охорони. Ваша любов до справедливости і ваша доброчинність уже тоді викликали подив широких кіл (Гучні оплески). Наша Клер добувала їжу для однієї вбогої вдови, купувала їй картоплю за свої гірко зароблені в сусідів гроші і тим рятувала її від голодної смерти,— це тільки один із її добродійних учинків. (Гучні оплески). Шановна пані, дорогі ґюлленці, ніжні паростки цих чудових нахилів вибуяли потім: руда вітрогонка стала дамою, що ущедряє світ своєю ласкою: варто тільки пригадати собі її громадські фонди, її санаторії для матерів, її харчувальні заклади, її допомоги мистцям, її дитячі ясла, тому я хочу гукнути тепер: хай живе наша краянка, що повернулася на батьківщину: Слава! Слава! (Оплески)

КЛЕР ЦАХАНАСЯН підводиться.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Бургомістре, ґюлленці. Ваша безкорислива радість з приводу моєї гостини зворушила мене. Щоправда, я була дитиною трохи не така, як змалював бурґомістер у своїй промові: у школі мене періщили, а картоплю для вдови Боль я крала, разом з Іллем, не на те, щоб врятувати стару звідницю від голодної смерти, а щоб раз полежати з Іллем у ліжку, де було приємніше, ніж у Конрадсвайлерському лісі чи у Петровій стодолі. Та, щоб додати вам ще більше радості, хочу зразу заявити, що я ладна подарувати Ґюлленові один мільярд. П'ятсот мільйонів містові, а п'ятсот мільйонів розділити на кожну родину.

Мертва тиша. БУРГОМІСТР (заїкуючись): Мільярд.

Всі ще занімілі з дива.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: При одній умові.

Усі вибухають несамовитим радісним галасом: танцюють, вилазять на крісла, гімнаст робить фігури і т.д. Ілль захоплено барабанить собі в груди.

ІЛЛЬ: Кляро! Золота! Чудова! Луснути можна! Чисто моя відьмочка!

Цілує її.

БУРГОМІСТР: Ви сказали, з однією умовою, шановна пані. Чи міг би я довідатись про цю умову?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я її назву. Я даю вам один мільярд і купую собі за неї справедливість.

Мертва тиша.

БУРГОМІСТР: Як це розуміти, шановна пані? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так, як я сказала. БУРГОМІСТР: Але ж справедливість не можна купити. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Все можна купити. БУРГОМІСТР: Я й досі вас не розумію. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Виходь, Бобі.

Справа між столи виходить МАЖОРДОМ і знімає окуляри.

МАЖОРДОМ: Не знаю, чи хто з вас пізнає ще мене.

УЧИТЕЛЬ: Головний суддя Ґофер.

МАЖОРДОМ: Так. Головний суддя Ґофер. Сорок п'ять років тому я був головний суддя у Ґюллені, потім перейшов до каффіґенського апеляційного суду, а двадцять п'ять років тому пані Цаханасян запропонувала мені працювати в неї мажордомом. Я погодився. Може, це трохи й дивна кар'єра для людини з вищою освітою, але платню запропоновано таку фантастичну...

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Ближче до справи, Бобі.

МАЖОРДОМ: Як ви почули, пані Клер Цаханасян дає мільярд і хоче за нього справедливости. Іншими словами: пані Клер Цаханасян дає мільярд, коли ви направите зло, яке їй заподіяв Ґюллен. Прошу, пане Іллю.

ІЛЛЬ встає, зляканий і здивований водночас.

ІЛЛЬ: Чого ви хочете від мене? МАЖОРДОМ: Підійдіть сюди, пане Іллю. ІЛЛЬ: Прошу.

Він підходить до столу праворуч. Збентежено всміхається.

Здвигає плечима.

МАЖОРДОМ: Це було 1910 року. Я був головним суддею в Ґюллені і мав розглядати позив про батьківство. Клер Цаханасян, тоді Кляра Вешер, позивала вас, пане Іллю, що ви були батьком її дитини.

ІЛЛЬ мовчить.

МАЖОРДОМ: Ви тоді заперечили своє батьківство, пане

Іллю. Ви привели двох свідків. ІЛЛЬ: Давні історії. Я був молодий і легковажний. МАЖОРДОМ: Тобі й Робі, приведіть Кобі й Лобі.

Двоє ПОЧВАР, жуючи гуму, вводять на середину сцени сліпих ЄВНУХІВ, що весело тримаються за руки.

ОБИДВА: Ми тут, ми тут!

МАЖОРДОМ: Ви пізнаєте їх, пане Іллю?

ІЛЛЬ мовчить.

ОБИДВА: Ми — Кобі й Лобі, ми — Кобі й Лобі.

ІЛЛЬ: Я їх не знаю.

ОБИДВА: Ми змінилися, ми змінилися.

МАЖОРДОМ: Назвіть імена.

ПЕРШИЙ: Якоб Гюнляйн. Якоб Гюнляйн.

ДРУГИЙ: Людвіґ Шпарр. Людвіґ Шпарр. МАЖОРДОМ: Ну, пане Іллю. ІЛЛЬ: Я нічого про них не знаю.

МАЖОРДОМ: Якобе Гюнляйне, Людвіґу Шпарре, ви

знаєте пана Ілля? ОБИДВА: Ми сліпі, ми сліпі. МАЖОРДОМ: Пізнаєте його з голосу? ОБИДВА: 3 голосу, з голосу.

МАЖОРДОМ: 1910 року я був суддею, а ви свідками. Що

ви присягали перед ґюлленським судом, Людвіґу

Шпарре і Якове Гюнляйне? ОБИДВА: Що ми спали з Клярою, що ми спали з Клярою. МАЖОРДОМ: Ви так заприсяглись переді мною. Перед

судом, перед Богом. Чи то була правда? ОБИДВА: Ми фальшиво присягали, ми фальшиво

присягали.

МАЖОРДОМ: Чому, Людвіґу Шпарре і Якобе Гюнляйне? ОБИДВА: Ілль нас підкупив, Ілль нас підкупив.

МАЖОРДОМ: Чим?

ОБИДВА: Літром горілки, літром горілки. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Розкажіть тепер, що я з вами зробила, Кобі й Лобі. МАЖОРДОМ: Розкажіть.

ОБИДВА: Пані веліла нас розшукати. Пані веліла нас розшукати.

МАЖОРДОМ: Так, Клер Цаханасян веліла вас розшукати. Вас шукали по цілому світі. Якоб Гюнляйн емігрував до Канади, Людвіг Шпарр до Австралії. Але вона вас знайшла. Що вона з вами зробила?

ОБИДВА: Вона віддала нас Тобі й Робі. Вона нас віддала Тобі й Робі.

МАЖОРДОМ: А що зробили з вами Тобі й Робі?

ОБИДВА: Осліпили й кастрували, осліпили й кастрували.

МАЖОРДОМ: Ось і ціла історія: Суддя, оскаржений, два фальшиві свідки, фальшиве оскарження 1910 року. Правда, позивачко?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН встає. КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Так.

ІЛЛЬ (тупає ногою): Задавнене, все задавнене! Давня,

дурна історія! МАЖОРДОМ: Що сталося з дитиною, позивачко? КЛЕР ЦАХАНАСЯН (тихо): Вона жила один рік. МАЖОРДОМ: Що сталося з вами? КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я зробилася повією. МАЖОРДОМ: Чому?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Мене зробив нею вирок суду. МАЖОРДОМ: А тепер ви хочете справедливості, Клер Цаханасян?

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я можу собі її дозволити. Один мільярд Ґюлленові, коли хто вб'є Альфреда Ілля.

Мертва тиша. ПАНІ ІЛЛЬ кидається до ІЛЛЯ і обіймає його. ПАНІ ІЛЛЬ: Фреді!

ІЛЛЬ: Відьмочко! Ти не можеш вимагати цього! Життя давно йде далі.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Життя йде далі, але я нічого не забула, Іллю. Ні Конрадсвайлерського лісу, ні Петрової стодоли, ні спочивальні вдови Боль, ні твоєї зради. Тепер ми обоє постарілися, ти скапцанів, мене пошматували ножами хірурги, час нам розрахуватися: ти вибрав своє життя і змусив мене вибрати моє. Ще недавно в лісі нашої молодості, повному спогадів про минуле, ти хотів стерти час. Тепер я його стерла і жадаю справедливості, справедливості за мільярд. БУРГОМІСТР встає блідий, сповнений гідності.

БУРГОМІСТР: Пані Цаханасян: ми ще в Європі, ми ще не дикуни. Від імені міста Ґюллена я відкидаю вашу пропозицію. В ім'я людяності. Краще ми залишимося бідні, ніж поплямлені кров'ю.

Гучні оплески.

КЛЕР ЦАХАНАСЯН: Я почекаю.

ДІЯ ДРУГА

Містечко, тільки позначене. У глибині сцени готель "Золотий Апостол", зовні. Занедбаний фасад у юґендстилі. Балкон. Праворуч напис: "Альфред Ілль, крамниця". Внизу брудний прилавок, за ним полиці з давнім крамом. Коли хтось задзвонить крізь уявні двері до крамниці, тоненько дзеленькає дзвінок. Ліворуч напис: "Поліція". Внизу дерев'яний стіл з телефоном. Два стільці.